|
Відсутність популярності і брак уваги з боку читачів напевно в досяжній перспективі не загрожують університетським рейтингам.
Чого не вистачає цьому феномену сучасної академічної реальності, то це впевненості в їхній релевантності та надійності з боку багатьох споживачів цього інтелектуального продукту. Саме тема забезпечення надійності академічних рейтингів стала лейтмотивом 5-ї конференції Міжнародної експертної групи з академічних рейтингів (IREG), яка нещодавно відбулася в Берліні. У конференції взяли участь понад 160 експертів із 50 країн. Слід відзначити, рік у рік учасників конференцій та представлених країн стає більше, що свідчить про зростання зацікавлення в рейтингах. А численність делегації від країни може свідчити про розуміння важливості рейтингів як механізму конструювання глобального освітнього простору і прагнення поліпшити позиції університетів країни у провідних міжнародних рейтингах. Наприклад, делегація Казахстану, один із університетів якого увійшов нинішнього року в ТОП-500 міжнародного рейтингу QS, була на цьому форумі однією з найчисленніших. На шляху до популярностіФеномен університетських рейтингів виник порівняно недавно. Перший такий рейтинг було складено у США журналом U.S. News & World Report, а його батьком-засновником є аналітик Роберт Морс. Виникненню першого університетського рейтингу передувала розробка в 1973 році системи класифікації американських коледжів та університетів, відома як класифікація Карнегі. Спочатку, як і більшість новацій, цю спробу з боку ЗМІ вияснити реальний стан в американській університетській системі було сприйнято в багнети. Та й тепер, через понад чверть століття, ставлення до спроб рейтингування з боку самих університетів продовжує залишатися вкрай суперечливим. Спектр оцінок варіюється від нещадної критики і бойкотування (часто з боку потенційних аутсайдерів рейтингів) — до освідчень «у чистій та світлій любові» до рейтингів і розуміння їх як природного елементу суспільства знань і глобального освітнього простору. У кожному разі, ця американська ініціатива виявилася цілком життєздатною, і вісімдесяті роки фактично стали точкою відліку для тріумфальної ходи рейтингів по планеті. Свідчення цього факту — існування нині більш як у 40 країнах світу одного або навіть кількох національних університетських рейтингів. Щоб перерости національні рамки, університетським рейтингам знадобилося рівно два десятиліття. У 2003 році з’явився перший міжнародний Академічний рейтинг світових університетів, або ж Шанхайський рейтинг. Незабаром його результати почали розглядатися як показники стану системи вищої освіти та ефективності наукової діяльності в тій чи іншій країні, приводом для гордощів або, навпаки, розчарування. Вслід за Шанхайським рейтингом виникло ще кілька спроб створення табеля про ранги у глобальному освітньому просторі, найвідомішою з який стала розробка 2004 року рейтингу THE-QS, або рейтингу Таймс. Проте цей проект проіснував до 2009 року, давши нинішнього року початок двом новим університетським рейтингам, Таймс-Томсон Рейтерс і QS. З 2004 року іспанська національна дослідницька рада публікує свій рейтинг Вебометрикс, що оцінює віртуальний потенціал освітніх установ. До речі, це один з небагатьох міжнародних університетських рейтингів, у якому присутні українські університети, найкращий із яких — Київський національний університет ім. Т.Шевченка — посів 2010 року «почесне» 1283-те місце, за ним ідуть Києво-Могилянська академія (1440-ве місце) і Львівський національний університет ім.І.Франка (1612-те місце). Загалом, нині існує більше десятка міжнародних університетських рейтингів, які аналізують стан міжнародної освітньої ойкумени з погляду різних підходів та критеріїв. «А судді хто?» Однією з найбільш обговорюваних на цей час проблем є те, наскільки адекватно і об’єктивно оцінюють розробники університетських рейтингів складні академічні реалії ХХІ століття, а також чи відбивають ті індикатори, які лежать у їхній основі, фундаментальні функціональні параметри університету в сучасному суспільстві. Наприклад, часто можна почути зауваження, що у своїх оцінках рейтинги не враховують специфіки оцінюваних навчальних закладів і використовують однакову методологію і набір показників для всіх типів вузів (так званий принцип оne size fits all). Внаслідок використання такого підходу на цей час у міжнародних рейтингах якість освіти фактично підміняється успішністю університету в науковій діяльності (до всього іншого, інформація про наукову діяльність університетів — легкодоступна, що також підсилює інтерес дослідників саме до цієї складової). Якщо ж, знову-таки, говорити про міжнародні рейтинги, навколо яких точаться найгарячіші дискусії, — то їх звинувачують у «фаворитизмі» стосовно великих мультидисциплінарних університетів, зсув показників у бік точних наук і, відповідно, істотну недооцінку потенціалу соціальних і гуманітарних дисциплін. Певною мірою учасники 5-ї міжнародної конференції IREG спробували дати свої відповіді на інколи дуже серйозну й аргументовану критику самої можливості упорядкування науково обгрунтованих університетських рейтингів. Зокрема, під час її роботи відбулася презентація методологічних новацій у сфері міжнародних університетських рейтингів. Як такі були представлені багатомірний рейтинг світових університетів U-Multirank, що розробляється на замовлення Європейської комісії, і новий рейтинг Таймс, розроблюваний спільно з компанією Томсон Рейтерс (Times-Thomson Reuters). До речі, оприлюднені нинішнього року результати цього рейтингу помітно відрізняються від традиційної версії табеля про ранги рейтингу Таймс. Обговорювалися на конференції і принципово нові форми рейтингів. Наприклад, рейтинги користувачів, у яких кожен зі споживачів може самостійно вибрати критерії рейтингу та їхні вагові коефіцієнти, що дає можливість відбивати інтереси різних груп споживачів. Або ж студентські рейтинги — адже тільки студенти можуть безпосередньо оцінити якість надаваних їм освітніх та інших послуг (як приклад такого рейтингу наводився проект Students Vox). Матеріалізувалася і заявлена ще на торішній шанхайській конференції з проблем створення університету світового класу ідея провести авторитетний аудит наявних університетських рейтингів. Природно, на роль аудитора претендує сама Міжнародна експертна група з академічних рейтингів (IREG). Запропоновані принципи, на яких будуватиметься цей аудит, викликали бурхливу дискусію. Активно обговорювалася і проблема відповідності різноманітних університетських рейтингів, а також можливості сукупного використання їхніх результатів для оцінки ситуації у глобальному освітньому просторі. У напрямі до європейського рейтингу світових університетів Особливу увагу хотілося б звернути на інтенсивну розробку європейського рейтингу світових університетів U-Multirank (http://www.u-multirank.eu ) ), який уже найближчим часом буде апробовано в пілотному режимі. Його появі передувала розробка системи класифікації вищих навчальних закладів, U-map (http://www.u-map.eu /), що дає можливість порівнювати справді порівнянні університети. Таким чином, Європа зробила те, що США мають уже понад 35 років. Відповідно до цієї класифікації, кожен тип закладів матиме свій рейтинг, і упорядники не будуть, образно кажучи, порівнювати зелене з холодним. Цей рейтинг оцінюватиме університетську діяльність за п’ятьма основними напрямами: 1) викладання і навчання (чотири індикатори); 2) дослідницька активність (дев’ять індикаторів); 3) передача знань (вісім індикаторів ); 4) інтернаціоналізація (шість індикаторів); 5) регіональна включеність (п’ять індикаторів). Базові методологічні принципи цього рейтингу передбачають, що його результати не будуть підсумовуватися у загальний бал. Також не буде фіксованих ваг для окремих індикаторів, і, відповідно, рейтинги будуть інтерактивними, або ж користувальними. Результатами рейтингу стане не таблиця університетів із чітко визначеними місцями, а групи інститутів з більш-менш схожими показниками. Передбачається, що в пілотній стадії проекту братимуть участь 150 освітніх закладів, розділених на дві основні групи: 1) інтернаціонально орієнтовані дослідні університети, в яких магістри та аспіранти становлять не менше 30% від загальної кількості студентів, іноземні студенти — не менше 10%, а за бібліометричними показниками ці університети входять до числа п’ятисот найкращих у світі; 2) регіонально орієнтовані університети, більшість студентів яких (понад 70%) навчаються на рівні бакалаврату, а сам навчальний заклад орієнтований на задоволення потреб цього регіону. До речі, для українських університетів, зацікавлених у можливості участі в пілотній фазі цього проекту, зазначена можливість ще не втрачена, — для цього потрібно зв’язатися з його координаторами! Автори: Сергій КУРБАТОВ, Андрій КАШИН (Сергій КУРБАТОВ, Інститут вищої освіти НАПН України, Андрій КАШИН, Київський міжнародний інститут соціології) Додатково: Форум ЮНЕСКО "Рейтинг и оценка качества высшего образования – сильные и слабые стороны» Братиславський форум надасть новий імпульс розвитку національних рейтингів Рейтинг університетів України III, IV рівнів акредитації |
Контакт: тел.: (044) 290-41-24 (044) 290-41-24 (*122) факс: (044) 290-41-24 м. Київ, вул. Смілянська, 4 Карта проїзду e-mail: inf@euroosvita.net |
При повному або частковому відтворенні інформації посилання на euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів |