Міжнародний веб-ресурс «Солідарність учителів» – teachersolidarity.com , який акумулює інформацію про боротьбу учителів в усьому світі за свої права, підбив підсумки року 2012.

Проаналізувавши власний контент сайт констатує, що у минулому році в кожному куточку земної кулі продовжувалася боротьба учителів за свої права, бюджетних скорочень та урядових режимів економії.

Акценти боротьби

Лише на сайті «Солідарність учителів» протягом року повідомлялося про боротьбу за підвищення зарплат у 27 країнах, проти введення тимчасових контрактів у 9 країнах, проти скорочень в сфері освіти – у 23 країнах, проти приватизації шкіл – у 16 країнах. І це аж ніяк не вичерпний перелік. Це лише декілька прикладів боротьби учителів за свої права у 2012 році. А якщо додати акції студентів, то ця кількість буде ще більш вражаючою.
Боротьба учителів не обмежується виключно питаннями освіти – в 2012 році учителі були в авангарді боротьби за демократію і проти репресій у 16 країнах.

Важливо підкреслити глобальний масштаб цієї боротьби. Вона аж ніяк не обмежена країнами Півночі, хоча боротьба в країнах Півдня отримує мало розголосу та інформація про неї, як правило, не виходить за межі відповідних країн.

Із 16 країн, учителі яких виступили проти приватизації, тільки 3 є північними країнами, одна – країною з перехідною економікою, а решта знаходяться на Півдні.

Всі випадки виступів проти введення тимчасових контрактів, про які повідомлялося у цьому році, відбулися в країнах Півдня, як і більшість акцій за підвищення заробітної плати і чимало виступів проти скорочень у сфері освіти і неоліберальної освітньої політики, наприклад, національного тестування.

Звичайно, ці проблеми нерідко взаємопов’язані. Боротьба за підвищення зарплат невіддільна від боротьби проти скорочень. Опір приватизації також у багатьох випадках має відношення до боротьби проти низьких зарплат, а також несе у собі ідеологічний аспект відданості державній освіті. Боротьба за демократію часто є також боротьбою за права профспілок і за демократичну державну освіту.

Неоліберальні реформи освіти та міжнародні фінустанови

Однак є рамки, в яких можна розглядати весь тиск на учительську професію, учителів та державну освіту, і це так звані «неоліберальні реформи».

Саме ця політика, яка передбачає скорочення державних бюджетів, а отже й фінансування освіти, сприяння приватизації, глобалізацію навчальних програм та методів контролю знань, наприклад введення національного (і міжнародного) тестування, оплату праці в залежності від результатів, перехід на тимчасові контракти, як вірус поширилася в усьому світі протягом останнього десятиліття.

Цьому також сприяють міжнародні фінансові установи, наприклад Світовий банк, багатонаціональні корпорації і їх «благодійні» фонди. Для капіталу це безпрограшна ситуація – вони можуть не тільки отримувати прибуток з багатотрильйонної галузі освіти, не тільки отримувати перевагу від зниження податків через скорочення державної освіти, але й можуть впливати на формування навчальних програм з метою задоволення своїх потреб через виховання гнучкої і слухняної робочої сили та довірливих і готових на все споживачів.

Незважаючи на працю в нерідко нестерпних умовах, за низьку, чи навіть мізерну зарплату, учителі є мішенню для постійних нападок.

Найкращим прикладом цьому у країнах, що розвиваються, є документ Світового банку «Зробити так, щоб школи працювали», на обкладинці якого зображено африканського вчителя, який задрімав у класі, на прикладі якого висміюються і звинувачуються учителі державних шкіл за провал у досягненні Цілі розвитку тисячоліття – забезпечення загальної початкової освіти.

У розвинених країнах вчителі зіштовхуються з тим, що Анрі Жіру назвав «війною проти вчителів». Нападки на учителів у розвинених країнах і країнах, що розвиваються, відбуваються з двох причин.

Частково це страх того, чого вчителі можуть досягти. Зокрема, Жіру пише: «Багаті управлінці хедж-фондів, керівники мозкових центрів, все більш корумповані топ-менеджери корпорацій панікують при думці, що вчителі і державні школи можуть створити умови для виховування інформованих і критично мислячих громадян, здатних до активної і конструктивної участі в управлінні демократичним суспільством».

Друга причина – учителі та їх профспілки являють собою одну з основних перешкод неоліберальній політиці. Нерідко учні і студенти виходять на акції протесту разом з учителями, щоб боротися за державну освіту. Найуспішніші акції проходять за участю не тільки учителів та учнів, але й місцевих громад.

Навчання – це не просто наповнення дитячого розуму фактами і навичками, які потім можна відтворити під час тестування, а швидше відносини, в яких діти та вчителі працюють разом, щоб розвивати свою людяність і зрозуміти світ, в якому вони живуть, щоб бути спроможними допомогти змінити його. Важливість і глибина цих відносин яскраво проявилася в початковій школі Сенді Хук, де вчителі власним тілом захищали життя своїх учнів. Фактично це відбувається у всіх куточках світу, де вчителі борються за демократичну, державну освіта, заради себе, але понад усе заради майбутнього покоління, турботу за яке їм доручено.

Сподівання на 2013 рік

У 2013 рік ми вступаємо з надією, що учителі більше усвідомлюватимуть себе як частину глобальної боротьби, а міжнародна солідарність буде розвиватися і зміцнюватися. Сподіваємося, що учителі та їхні профспілки будуть не тільки протистояти неоліберальній політиці, але й продовжуватимуть розвивати своє власне розуміння освіти і її ролі у розвитку людства.






Додатково:

ЮНЕСКО закликає укласти нову угоду щодо вчителів

Конференція Європейського комітету профспілок освіти -"Європа: підтримка державної освіти в епоху жорсткої економії"

McKinsey Global Institute опубликовала доклад «Промышленность будущего: новая эра глобального роста и инноваций»