Днями в головному освітянському відомстві України підбивали підсумки року. Дмитро Табачник говорив виключно про досягнення. Якби не знати справжнього стану речей, то можна було б подумати, що за останній рік у нас від дитсадка до вишу – лише благодать і процвітання.

Оперуючи цифрами, Табачник розповідав про збільшення посадових окладів і зарплат учителів за останній рік і про їх “достатнє підвищення” у наступному, про “хрестовий похід” за повернення дитячих садків, про забезпеченість підручниками й започаткування держпрограми навчання студентів і аспірантів України в закордонних університетах, про вдалу вступну кампанію… Звісно, не забув міністр нахвалити і свій новий законопроект про вищу освіту, через який протягом року протестували викладачі й студенти.

Та коли почався блок запитань від журналістів: приміром, скільки шкіл було введено в експлуатацію за останній рік, на скільки зросте зарплата вчителя, пам`ять міністрові зрадила.

“Я ж не комп’ютер, щоб пам’ятати. Надсилайте запит”, – відповів він.

Вибіркова пам`ять у наших чиновників, вона чомусь акумулює виключно цифри про досягнення. І то іноді трохи перекручені.

Яким був 2011 рік – Рік освіти та інформаційного суспільства – не тільки крізь призму бачення Табачника, намагався дослідити УНІАН.

Як учителі собі зарплату “вибивали”

– За цей рік кілька разів збільшувався посадовий оклад вчителя, – розповідає Табачник. – Коли я почав роботу, середній посадовий оклад у школі складав 1040 гривень, а середня заробітна плата – 1700 гривень. На сьогодні ми маємо середній посадовий оклад по школі – 1387 гривень і середню зарплату – 2,5 тисячі гривень.

Тільки чомусь пан міністр змовчав, якою ціною далося це підвищення. Чомусь не згадав, як у березні тисячі освітян з’їхалися під Кабмін, аби сказати Азарову, що на 613 грн. (а це був тариф педагога першого розряду) прожити неможливо. Український учитель тоді на знак протесту навіть лягав прямо посеред проїжджої частини на вулиці Грушевського. Аналогічні мітинги пройшли у 12 містах України. Нагадаємо, що українські вчителі не протестували 10 років…

Але “головний освітянин” тоді навіть не насмілився вийти до своїх підопічних, чим викликав обурення прем’єра Миколи Азарова, який назвав Табачника безвідповідальним і виніс йому сувору догану.

Ще одна біда в українських учителів – примусові відпустки, у які їх час від часу виганяють місцеві чиновники заради економії бюджетних коштів.

Каламуть з держзамовленням

З початку 2011 року в Табачника вирішили скоротити держзамовлення аж на 42%. Ініціативу з урізання державного замовлення студенти одразу назвали черговим кроком до комерціалізації освіти. І вже 31 січня молодь Києва, Донецька, Запоріжжя, Одеси, Хмельницького, Житомира, Харкова вийшла на вулиці, вимагаючи зняття з реєстрації славнозвісного міністерського законопроекту “Про вищу освіту”, відміни скорочення держзамовлення на 42% і впровадження автономії в українських вишах.

Підтримували молодь і депутати на місцях. Львівські навіть написали листа Януковичу, щоб якось вплинув на свого підлеглого.

Тож спільними протестними зусиллями початкову цифру у 42%, ініційовану освітянським відомством, вдалося знизити, хоча від самої ідеї урізання держзамовлення в Табачника не відмовилися.

До того ж принцип розподілу держзамовлення й досі залишається таємницею за сімома печатками. Його суттєво урізали Могилянці та Львівському університету Франка, а ось державне фінансування ВНЗ кума Табачника Максима Луцького чомусь зменшилося по мінімуму.

Азаров уже прямим текстом заявляв Табачнику, що йому не подобається, що той приховує держзамовлення. Проте віз і нині там…

Вступна кампанія

– Було збільшено строки прийому заяв і документів з 15 до 31 дня, – звітував про “досягнення” вступної кампанії на підсумковій прес-конференції освітянський чиновник. – Крім того, у 2011 році ми вперше реалізували експериментальний проект “електронний вступ”. Попри необ’єктивну критику, він як первинний етап відбувся успішно: подали майже 400 тисяч заяв від 150 тисяч абітурієнтів, що становить майже половину від усіх поданих цього року заяв. А таких було 870 тисяч.

Дивні слова...

По-перше, щодо терміну прийму документів… До приходу Табачника вступники мали місяць, щоб розвезти та рознести ці заяви по вишах. Але за ініціативою нового міністра у 2010 році строк подання документів скоротили до двох тижнів. Через що вступна кампанія супроводжувалася величезними чергами. Цього року він свій “гріх” виправив і… видав за досягнення.

З електронним вступом історія ще цікавіша.

Коли на сайті УНІАН з’явилася стаття про вади цьогорічної вступної кампанії, в освітянському відомстві звинуватили нас і громадську організацію «Опора» в поширенні начебто неправдивих відомостей. У цій «відповіді Чемберлену» про успішність новації між іншим зазначалося: “Понад 10 відсотків абітурієнтів скористалися сервісом електронного вступу. Загалом подано майже 150 тисяч заяв”.

Яким чином 150 тисяч заяв абітурієнтів перетворилися в грудні на 400 тисяч – залишається загадкою... Чи це знову міністра пам`ять підвела чи так сильно кортить МОНу видати бажане за дійсне?

– Якби ця реформа справді була успішною, то портал, через який здійснювався цей електронний вступ, не почив би у бозі, – каже керівник Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук. – А це “Єдине вікно” успішно припинило свою діяльність. І взагалі треба говорити не про електронний вступ, а про електронну систему подачі документів.

– Теза про те, що електронний вступ – це експеримент, з’явилася не відразу, – зазначає керівник Центру освітнього моніторингу Павло Полянський. – До початку вступної кампанії ця електронна форма анонсувалася як абсолютно повноправний спосіб подання документів. І тільки коли почалися безперервні обурення і плутанина, заявили, що це, мовляв, експеримент. Там ще була “подвійна бухгалтерія”. Випускники розповідали, що коли не змогли зареєструватися через Інтернет і приїздили подавати заяви безпосередньо в університет, то їм не давали документи, допоки вони таки не зареєструються додатково в електронній базі.

Експерти відзначають, що сама ідея електронного вступу правильна й сучасна, але в міністерському прочитанні стає викривленою. До того ж потребує узгодження деяких важливих питань: хто буде оператором, як корелюватиметься діяльність системи із законом про захист персональних даних і головне – як навчити університети користуватися цією системою.

Про рейтинги і псевдорейтинги

“Завдання президента виконуються! П’ять вищих навчальних закладів України ввійшли до рейтингу провідних університетів світу”, – відрапортували наприкінці березня в Табачника, чим виставили себе на посміховисько. Це були дані російського рейтингу ще за 2009 рік.

У такий дивний спосіб чиновники в міністерстві, певно, хотіли догодити президенту, який ще у 2010 році поставив завдання, щоб 3-5 університетів України увійшли до числа закладів, визнаних у світі.

Щоправда згодом два українських виші – Київський політехнічний інститут та Донецький національний університет – таки потрапили до ТОП-700 рейтингу найкращих університетів світу QS World University Rankings 2011.

– Це винятково заслуга педагогічних колективів, керівників цих університетів, студентів і аспірантів, – наголошує Павло Полянський.

Підручникова епопея

У квітні 2011 року, коли в школах уже потихеньку готувалися до останніх дзвоників, десятикласники не отримали підручників з інформатики, англійської мови та інших предметів.

Відсутністю підручників тоді активно переймався віце-спікер Микола Томенко. Він попросив Генпрокуратуру розібратися з ситуацією. У відомстві Пшонки встановили, що Міносвіти не забезпечило належного випуску підручників для школярів. ГПУ у своїй відповіді зазначила, що у 2010 році не виконано державне замовлення з видання підручників та навчальних посібників у загальній кількості 171 тис. примірників. Випуск окремих підручників розпочато лише після 1 вересня 2010 року. Як наслідок, навчальну літературу для учнів другого, п’ятого та десятого класів доставлено із запізненням. Деяких підручників виготовили менше необхідної кількості, а от букварів російською мовою навчання чомусь надрукували на 65 тис. примірників більше від потреби.

Прийшов вересень 2011 року. А з підручниками все знову не так гладко, як рапортують у Міносвіти. Тепер уже народний депутат В’ячеслав Кириленко звернувся до Миколи Азарова із запитом щодо своєчасного забезпечення шкіл підручниками.

«До 1 вересня на місця не надійшли всі позиції підручників, а ті що надійшли, є не в повному обсязі. У залежності від регіону України рівень забезпечення підручниками становить від 50% до 90%,» – зазначив він.

На останній прес-конференції Табачник повідомив, що проектом держбюджету на 2012 рік передбачено 228 млн. грн. для друку підручників для першого і частково другого класів. Він поскаржився, що міністерству надаються завищені розрахункові дані щодо необхідної кількості підручників з областей.

Водночас серед експертного середовища переважає та думка, що школи могли б спокійно забезпечити себе підручниками удвічі дешевше, ніж Міносвіти. Та навряд чи їм нададуть таке право…

Про комерціалізацію, централізацію і радянізацію освіти

Експерти у сфері освіти теж проаналізували минулий рік. І їхні висновки з міністерськими не збігаються.

– Набирають обертів спроби уніфікувати українську освіту саме з євразійськими стандартами при збереженні риторики щодо дотримання загальноєвропейських принципів у освіті. Не виконано обіцянку підключити всі школи до Інтернету – вкотре її перенесено чи то на 2013 чи то 2015 рік. Не виконано обіцянку забезпечити підвезення всіх дітей, які цього потребують, шкільними автобусами. Не виконано обіцянку забезпечити учнів 11-го класу підручниками з початку навчального року. Профтехосвіта продовжує втрачати позиції. Новий закон про вищу освіту досі не прийнято, – перераховує “здобутки” Міносвіти Павло Полянський.

Розповідає він і ще про одну особливість нинішніх чиновників-освітян, а саме – “маніпулятивне приписування власній діяльності досягнень попередніх років”.

– З 1989 року батьки мають право обирати мову навчання для своїх дітей. У цьому році нам повідомили, що вперше надали таке право. З першого року незалежності завжди видруковувалися підручники мовами національних меншин, причому для всіх класів. У цьому році ми почули, що вперше у 2011 році такі підручники були надруковані. Минуло 6 років, як скасовано нормативи з фізкультури. Ми зараз почули, що вперше. Ми чуємо, що у 2010 році вперше запроваджено всеукраїнську олімпіаду з російської мови і літератури. Насправді у 2010 році відбулася третя олімпіада. Перша пройшла у Севастополі у 2008 році.

Сьогодення української освіти Ігор Лікарчук, у свою чергу, охарактеризував українським висловлюванням – “застрягла як собака на перелазі”.

– Мене непокоїть, що наша освіта дуже потужно схиляється до радянської моделі, – зазначає керівник Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти. – Міністерством освіти були затверджені основні напрямки виховної роботи у закладах освіти. Я поклав перед собою “Примерное содержание и воспитание школьников”, яке потужно працювало в радянські роки – це одне й те саме, єдине – забрали марксизм-ленінізм. Етапи реформ закінчились прийняттям нормативних документів. Множаться документи з великою швидкістю, а результату не буде. Ці документи не працюють. Відбувається подальша централізація системи освіти, коли в усьому світі йде децентралізація. І прийняття рішення щодо підпорядкування всіх вишів Міносвіти є ще одним підтвердженням того. Причина очевидна – щоб усе тримати в одному подолі: і призначення ректорів, і майно, і обладнання, і фінанси. Фактично тепер у МОНі зосереджуються величезні фінансові потоки. Комерціалізація освітньої діяльності сягнула рівня, якого не було за всі 20 років незалежності. Причому ця комерціалізація має явний присмак заробляння грошей. Згадати хоча б історію з тестами для 5-8 класів. Збірники, розрекламовані УЦОЯО, коштують 50 гривень. Це з одного предмета. А складати ЗНО треба з чотирьох – тобто це 200 гривень. У цих збірниках усі ті завдання, які використовувалися в попередніх роках. Якщо до 2010 року Український центр розміщував завдання з попередніх років на своєму сайті, щоб усі бажаючи могли безплатно їх скачати, то сьогодні за них треба заплатити. Причому в цих збірниках є помилки. Вершина – методична рекомендація щодо роботи з тестовими завданнями: “довіряйте своїй інтуїції – розв’язуйте проблему на рівні підсвідомого”.

***

Активні студентські акції протесту проти “Закону про вищу освіту”, закриття шкіл, злиття вишів, букетний ляпас, конкурс української мови ім. Петра Яцика, який через бездіяльність Міносвіти опинився під загрозою проведення – це все діяння відомства на чолі з Табачником.

Наприкінці року в центрі уваги ЗМІ та громадськості опинився КПІ. У ректора Михайла Згуровського завершився контракт. Лише після активних протестів студентів політеху Табачник призначив його в. о. ректора, але конкурс на посаду досі не оголосив. Хоча обіцяв ще на початку листопада.

– Міністерство вже тричі нагадувало вченій раді університету й ректору, щоб вони привели у відповідність статут… Ніхто не збирається зазіхати на посаду ректора Київської політехніки. 20 років керує – хай ще 20 років керує. Успіхів фантастичних! – єхидно зазначає Табачник.

У КПІ на закиди міністра відповідають, що не раз зверталися в МОН щодо змін до статуту.

“Насправді, питання статуту КПІ не має жодного відношення до процесу оголошення конкурсу. Для прикладу, в Острозькій академії 28 листопада 2011 року було оголошено конкурс на заміщення вакантної посади ректора взагалі за відсутності затвердженого статуту”, – зазначають у політехніці.

…Звісно, було щось і добре. Вищезгадане дебютне потрапляння двох українських університетів до світових рейтингів... У рейтингу Webometrics університетів світу найкращий результат серед українських вузів показав Львівський національний університет ім. Івана Франка, який зайняв 1443-ю позицію. На 1576-ій розмістився Київський національний університет ім. Т.Шевченка, на 1608-ій – Києво-Могилянська академія. Українські спортсмени-студенти успішно виступили на ХХVІ Всесвітній літній універсіаді 2011 року – завоювали 44 медалі та посіли шосте загальнокомандне місце серед 152 країн. Луганські студенти стали власниками двох путівок на Олімпійські ігри-2012 у Лондоні. Комісар ЄС з питань освіти, культури, багатомовності, спорту, медіа та молоді Андрулла Вассіліу завітала до Києва і вручила перший в Україні диплом доктора філософії (PhD) підопічній Києво-Могилянської академії і поділилася приємною новиною, що Євросоюз збільшує фінансування двох освітніх програм – «Темпус» та «Еразмус Мундус», якими можуть користуватися українські студенти. Школярі і студенти перемагають в олімпіадах, абітурієнти демонструють свої знання на ЗНО, цінність якого, на жаль, поступово нівелюється. Але це вже заслуга не чиновників Міносвіти, а тисяч простих учителів, які за “кілька разів збільшуваний посадовий оклад” у 1387 гривень дають освіту нашим дітям.



Додатково:

Рейтинг університетів України III, IV рівнів акредитації «Топ-200 Україна»