Автор: Олеся ЛЕНОВИЦЬКА (член міжнародної експертної групи з визначення рейтингів університетів (IREG), керівник практичного відділення кафедри ЮНЕСКО «Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика»).


В останні роки в усьому світі спостерігається тенденція зростання ролі вищої освіти. У зв’язку з цим цілком можна пояснити великий інтерес громадськості та представників ринку праці до незалежних оцінок діяльності вищих навчальних закладів як у власній країні, так і за її межами. Найчастіше роботу з проведення моніторингу діяльності вузів і визначення їхніх рейтингів виконують незалежні громадські організації, авторитетні видавництва і засоби масової інформації.

Системи визначення рейтингів дуже різноманітні. Специфіка цих рейтингів значною мірою залежить від особливостей системи вищої освіти кожної країни, цільової аудиторії, завдань, вирішуваних у результаті ранжування навчальних закладів, застосовуваної методики тощо. Наприклад, набули популярності національні, регіональні та міжнародні рейтинги різних типів університетів.

Проте жодний із них не є універсальним «мірилом» різнобічної діяльності сучасних навчальних закладів, а лише дозволяє зіставити деякі їхні показники на основі використання тих або інших груп критеріїв (якість навчання, якість наукових досліджень та ін.). Використовуючи більш широку базу критеріїв і показників діяльності (індикаторів), можна порівняти між собою більш вузькі групи навчальних закладів (технічні, аграрні, педагогічні та ін.) і навіть навчальні програми, зокрема програми MBA тощо. Наприклад, Міністерство освіти та науки України щорічно аналізує багатогранну діяльність вузів за окремими групами, використовуючи для цього велику кількість (кілька десятків) критеріїв та індикаторів. Мета такого рейтингового оцінювання — вироблення управлінських рішень для поліпшення подальшої роботи навчальних закладів.

І навпаки, якщо ставлять завдання порівняти між собою різні університети, то для цього може бути використана лише досить вузька група дуже універсальних, об’єктивних і спільних для усіх них критеріїв і індикаторів.

За сучасних умов зростає інтерес до всесвітніх рейтингів університетів. Найвідомішими з них є:

— Академічний рейтинг університетів світу, який визначається з 2003 року Інститутом вищої освіти Шанхайського університету (Institute of Higher Education, Shanghai Jiao Tong University);

— Рейтинг університетів світу, який щорічно визначається експертною групою газети «Таймс» і публікується у спеціальному Додатку з вищої освіти до цієї газети.

Критерії та індикатори, що використовуються у рейтингах, характеризуються максимальною об’єктивністю, вони можуть застосовуватися до навчальних закладів, які відрізняються за своєю спеціалізацією, національними особливостями, приналежністю до різних географічних регіонів світу тощо. Звичайно, кількість критеріїв і індикаторів у названих рейтингових системах незначна. Наприклад, у рейтингу Шанхайського університету «Топ 500» використовуються лише чотири критерії (якість навчання, якість науково-педагогічного потенціалу, результати наукових досліджень і масштаб університету) і шість індикаторів (кількість нобелівських лауреатів серед випускників університету, кількість нобелівських лауреатів серед професорів університету, найвищі наукові досягнення професорів університету за 21 установленою категорією, кількість опублікованих професорами університету статей у журналі Nature and Science, кількість процитованих статей професорів університету в Science Citation Index, академічні характеристики, які визначають масштаб університету).

Як наголошувалося на Берлінській зустрічі групи експертів університетських рейтингів IREG (19—20 травня 2006 року), після приєднання України до Болонського освітнього простору міжнародній спільноті дуже важливо розуміти систему вищої освіти України з погляду її розпізнаваності та поєднання з європейською і світовою системами. І, навпаки, для університетської громадськості України більш корисною була б повна інформація про процеси, що відбуваються у цій сфері в різноманітних регіонах світу. Тому створення системи університетських рейтингів в Україні, близької за принципами до розповсюджених у світі, буде одним із перших кроків у цьому напрямі.

Саме такою метою керувалися під час розробки системи рейтингового оцінювання університетів України «Топ 200» у рамках проекту ЮНЕСКО СЕПЕС і IREG, яка за своїми принципами дуже близька до системи визначення рейтингів кращих університетів світу «Топ 500», але була максимально адаптована до національної системи вищої освіти. Покладені в її основу критерії та індикатори відбиралися з таких міркувань:

— вони мають бути настільки універсальними, щоб можна було порівняти діяльність університетів різних типів;

— повинні мати однозначне трактування та однозначне кількісне вираження;

— мають бути легко доступними для громадського контролю;

— для підвищення об’єктивності системи рейтингового оцінювання використовувалися лише кількісні показники, висновки експертів на цьому етапі не враховували;

— оскільки в Україні ще відсутні об’єктивні та незалежні веб-джерела з відомостями про діяльність університетів, більшу частину показників брали в університетах і приймали лише за особистим підписом ректора.

Ще одна важлива умова, висунута ЮНЕСКО СЕПЕС і IREG до української групи з визначення університетських рейтингів, полягала в тому, щоб вона (група) була незалежною від різноманітних державних відомств і організацій, корпоративних співтовариств тощо. Крім того, члени цієї групи мають володіти високим професіоналізмом у галузі системних досліджень, інформаційних технологій і роботи з даними.

На думку ЮНЕСКО СЕПЕС як світового координатора програми визначення університетських рейтингів, таким вимогам відповідають її кафедри, що створюються і підпорядковуються ЮНЕСКО. В Україні вибір припав на кафедру ЮНЕСКО «Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз і інформатика» при Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут», із яким ЮНЕСКО СЕПЕС уклав відповідну угоду. Для забезпечення незалежності української групи з визначення університетських рейтингів, було створено практичне відділення цієї кафедри, що винесено за межі КПІ, а робота цієї групи цілком узгоджувалася лише з Міжнародною спостережною радою, створеною ЮНЕСКО СЕПЕС і IREG.

Після опублікування рейтингу 200 кращих університетів України в тижневику «Дзеркало тижня» (№11, 2007 р.) до редакції газети і на відділення кафедри ЮНЕСКО надійшла велика кількість відгуків із зауваженнями, побажаннями, рекомендаціями. Члени групи висловлюють подяку всім, хто брав активну участь в обговоренні цієї проблеми, що, безсумнівно, сприятиме подальшому вдосконалюванню розробленої системи.

Розроблювачі звертають увагу читачів на те, що запропонована методика передбачає використання не тільки «накопичених» даних (досягнення вузу за весь період його функціонування), а й даних, які характеризують динаміку зміни всіх показників за попередній, п’ятирічний період роботи. Це дозволяє простежити характер новітніх змін і врахувати абсолютні результати, досягнуті за тривалий період часу.

Звичайно, предметом особливих дискусій став вибір критеріїв і індикаторів для визначення рейтингів університетів. При цьому критерії української системи практично збігаються із відповідними критеріями Шанхайського університету, за винятком того, що в першій додатково використовують критерій «міжнародне визнання». Для України, яка ще слабко інтегрована до європейського освітнього простору, цей критерій є досить важливим. Його індикатори (кількість іноземних студентів і членство в ряді відомих європейських і євразійських асоціаціях університетів) досить об’єктивно відображають визнання українських університетів у Європі та світі. Насамперед тому, що стати членом будь-якої з чотирьох асоціацій неможливо тільки за бажанням університету та його готовності сплачувати членські внески. Університет запрошують самі асоціації після проведення глибокого, незалежного та об’єктивного вивчення його діяльності зовнішніми експертами та рекомендацій інших, авторитетних членів асоціації. Що ж до кількості іноземних студентів, які навчаються в університеті, то можна сказати, що це важливий показник, але він поступається іншим чотирьом. Насамперед у зв’язку з істотним зниженням рівня вимогливості до цієї категорії студентів (результати окремого соціологічного дослідження), дуже низькими цінами навчання для іноземних студентів в Україні та рядом інших причин, що не може служити визнанням української вищої освіти за цим показником у розвиненому світі.

Низка критичних зауважень стосувалася вибору коефіцієнтів у методиці визначення рейтингів. На першому етапі вони були визначені групою фахівців високого рівня у сфері науки та освіти на основі використання методу експертних оцінок. Та, безумовно, встановлення більш адекватних коефіцієнтів надалі має обговорюватися з професійною громадськістю з метою їхнього уточнення. Наприклад, необхідно обговорити питання, чому академікам НАН України присвоєно досить високий коефіцієнт (27,5) порівняно з іншими категоріями працівників вищої школи, особливо професорами та доцентами. Вибір саме таких співвідношень обумовлений тим, що оцінювалася не значимість цих категорій викладачів безпосередньо для навчального процесу, а якість науково-педагогічної школи. Іншими словами, спроможність тієї чи іншої школи виховати ученого рівня члена-кореспондента або академіка НАН України за аналогією з тим, як у рейтингу Шанхайського університету оцінюється спроможність університетів готувати нобелівських лауреатів.

Дискусійним виявилося питання щодо критерію якості науково-педагогічного потенціалу, значення якого змінювалися у діапазоні 0—50%. Такий високий поріг (50%) продиктований тим, що закладені в цей критерій індикатори відбивають два найважливіші показники діяльності навчального закладу — навчальний і науковий. Ми навмисне не розділяли їх на окремі групи, оскільки серед більшості університетів України важко виділити явно наукову компоненту, виражену, наприклад, кількістю підготовлених академіків і членів-кореспондентів НАН або кількістю лауреатів Державних премій у галузі науки і техніки. Використання ж такого важливого індикатора, як індекс цитування, виявилося передчасним для України, оскільки у визнаних, незалежних джерелах цитування, наприклад Science Citation Index, практично відсутні відомості про публікації представників української вищої школи. Водночас в Україні цю роботу ще не налагоджено.

Дуже важливим як у рейтинговій системі Шанхайського університету, так і в українській системі «Топ 200» є масштаб університету. Навчальні заклади, які володіють потужним, висококваліфікованим науково-педагогічним потенціалом, бібліотеками з багатомільйонними фондами, розвиненою навчально-лабораторною базою з унікальним устаткуванням, забезпечують більш високу ефективність процесу навчання і виховання студентів, аспірантів, молодих вчених і педагогів. Ця якість властива тим вузам, яким упродовж багатьох десятиріч вдалося інтегрувати освітню, наукову, міжнародну та практичну діяльність, в яких збереглися та гармонійно розвиваються класичні й нові науково-педагогічні школи, де розвинені спорт, мистецтво, художня самодіяльність, інститути самоврядування та демократизації. На думку більшості експертів, тільки таким університетам із глибокими історичними традиціями, доступні вищі досягнення у освіті, науці, вихованні талантів.

Новим індикатором порівняно з системою Шанхайського рейтингу є відношення кількості випущених магістрів до сумарної кількості підготовлених бакалаврів і спеціалістів. Цей індикатор важливий для країн, що перебувають на шляху до Болонської моделі, і тому він має тимчасовий характер. Його зміст полягає в тому, що підготовка магістра за Болонською моделлю обов’язково має грунтуватися на застосуванні передової науки. Водночас модель підготовки бакалавра (а в практиці України й підготовка спеціаліста) не вимагає цього і має просвітительський, масовий характер. Таким чином, чим вище це співвідношення, тим більшою мірою університет застосовує науку для підготовки кадрів, що сприяє якіснішому навчанню. Звичайно, не в усіх університетах України магістрів готують на основі їхнього залучення до науки. Та це вже відхід від Болонської моделі підготовки, що є системною проблемою для країни й на що наша група вплинути не може.

Усі відгуки, зауваження та рекомендації, що надійшли на нашу адресу, мають конструктивний характер, що дозволить вдосконалити запропоновану систему визначення університетських рейтингів. Наша група не може погодитися тільки з матеріалом Бориса Мокіна, опублікованого в «ДТ» (№ 15, 2007 р.). У своїй публікації автор, вочевидь помилково, оперує іншими відомостями, порівняно з наданими ним за особистим підписом у грудні 2006 року, на момент визначення рейтингів університетів України, зокрема, і Вінницького національного технічного університету (ВНТУ).

Зокрема у ВНТУ, станом на 2006 рік, чисельність штатних науково-педагогічних працівників становила не «близько» 500 чоловік (як вказується у публікації), а 685 (що Б.Мокін офіційно скріпив своїм підписом). Кількість студентів стаціонару у ВНТУ становила 6001, а у Вінницькому державному педагогічному університеті (із яким Б.Мокін робить порівняння) — 5702, тобто не є такою самою.

Водночас зазначені показники істотно впливають на результати розрахунку індикаторів «якості науково-педагогічного потенціалу» і «якості навчання», тому що вони використовуються як знаменник відповідних розрахункових формул. Іншими словами, названі індикатори розраховують не в абсолютних величинах, а в наведених до чисельності науково-викладацького складу і чисельності студентів, що Б.Мокін у своїй публікації зазначив неточно. Допущені в публікації «помилки» не дозволяють погодитися із висновками Б.Мокіна про необ’єктивність і упередженість визначення рейтингу ВНТУ.

* * *

Отже, нами пройдений перший етап у непростій і невдячній справі визначення рейтингів університетів України. Цю роботу виконано об’єктивно, незалежно від кон’юнктури та стереотипів, що сформувалися у країні. Використовувалися лише узгоджена з міжнародними експертами методика та надані відомості. У цьому «дзеркалі» кожний побачив себе. Багатьом відображення не сподобалося. Методику (як вимірювальний прилад) можна критикувати. Та її можна й покращувати. Можна та потрібно працювати над вдосконаленням свого університету після побаченого відображення. Саме на це ми й розраховуємо в майбутньому. Сподіваємося, що результати рейтингового оцінювання університетів України «Топ 200» наступного року будуть більш зрозумілими, адекватними та затребуваними суспільством, ринком праці й самими університетами, а наш багаторічний проект поступово переорієнтує вищу школу України на рух шляхом до університетів світового класу.