Проблеми

Ситуація у сфері освіти характеризується такими проблемами: невідповідність якості освіти сучасним вимогам. Україна не представлена в жодному з основних міжнародних рейтингів найкращих університетів. Близько 20 % роботодавців указують на невідповідність кваліфікації працівників займаній посаді.

Україна замикає першу сотню країн за використанням у навчальному процесс інформаційно-комунікаційних технологій; недостатня доступність освіти. У 2009 р. лише 57 % дітей відвідували дошкільні заклади. Майже в 50 % дитячих садків чисельність дітей перевищує кількість місць. 15,5 % учнів у сільській місцевості проживають на відстані понад3 кмвід школи. Транспортом з них забезпечені 91,5 % (за програмою «Шкільний автобус» – 67,4 %).

Доступ до якісної освіти особам з особливими потребами залишається обмеженим. Надмірна кількість пільг при вступі до ВНЗ обмежує доступ до вищої освіти абітурієнтам з високим рівнем знань; неефективність механізму державного фінансування системи освіти.

Незважаючи на збільшення бюджетних видатків на освіту (з 4,2 % ВВП у 2000 р. до 7 % ВВП у 2007 р., тоді як у розвинених країнах у середньому – 5 %ВВП), ефективність використання цих коштів залишається вкрай низькою. Рівень забезпеченості загальноосвітніх шкіл сучасними засобами навчання (кабінети біології, фізики, хімії) складає 29,3 % від потреби.

Схожа ситуація у ПТУ й у ВНЗ. Основні статті видатків бюджету спрямовані не на підвищення якості освіти, а на виплати зарплати й комунальні платежі (понад 70 % усього фінансування); наростання диспропорцій між підготовкою фахівців і попитом на них на ринку праці. ВНЗ при формуванні планів набору студентів виходять з міркувань збереження контингенту студентів і викладачів. У 2009 р. 46 тис. випускників ВНЗ і 27 тис. випускників ПТУ перебували на обліку в центрах зайнятості; відсутність єдиного освітнього простору. Сьогодні ВНЗ перебувають у підпорядкуванні 27 центральних органів виконавчої влади, що суперечить світовій практиці.

Причинами вказаних вище проблем є:

відсутність єдиної системи управління якістю освіти та її моніторингу;

відсутність державних норм визначення вартості освітніх послуг у ВНЗ і ПТУ;

неефективність норм бюджетного фінансування дошкільних, загальноосвітніх і позашкільних закладів;

обмеженість автономності й відсутність реальних стимулів для ефективнішого використання бюджетних і залучених коштів у навчальних закладах (зокрема в умовах скорочення контингенту учнів);

наявність унаслідок несприятливої демографічної ситуації великої кількості малокомплектних шкіл у сільській місцевості;

неефективність моніторингу потреб ринку праці, відсутність урахування сучасних потреб роботодавців системою професійно-технічної та вищої освіти;

неузгодженість дій державних структур при плануванні потреби у фахівцях.

Мета та завдання

Метою реформи системи освіти є підвищення конкурентоспроможності української освіти, інтеграція системи української освіти в єдиний європейський освітній простір.

Для досягнення цієї мети на період реформи поставлено такі завдання: створити єдиний освітній простір, удосконалити систему управління освітою; підвищити якість освіти; забезпечити доступність до якісної освіти, спадкоємність рівнів освіти (дошкільної, початкової, середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної, освіти протягом життя); підвищити ефективність фінансування освіти.

Необхідні кроки

Удосконалення системи управління освітою:

здійснення єдиної освітньої політики, забезпечення наступності між рівнями освти;

підвищення самостійності навчальних закладів у розпорядженні фінансовими ресурсами;

оптимізація мережі навчальних закладів з урахуванням демографічних і економічних реалій та необхідності підвищення якості освіти (створення освітніх округів, оптимізація мережі шкіл;

реформування системи інтернатних закладів;

переданная функцій управління ПТУ на місцевий рівень;

створення укрупнених регіональних ВНЗ);

перегляд застарілих типових штатних нормативів.

Підвищення якості й конкурентоспроможності освіти:

створення нових державних стандартів початкової, базової й повної середньої освіти;

запровадження стандартів, що ґрунтуються на компетенціях у професійнотехнічній освіті;

розроблення національної системи оцінювання якості освіти;

створення незалежних кваліфікаційних центрів, у т.ч. для підтвердження кваліфікації в європейській системі стандартів;

стимулювання створення незалежних національних рейтингов шкіл, ПТУ, ВНЗ;

запровадження обов'язкової дошкільної освіти дітей передшкільного віку; створення умов для раннього виявлення творчих нахилів дитини;

забезпечення у навчальних закладах середовища, що сприяє збереженню здоров’я; проведення диспансеризації учнів загальноосвітніх закладів;

широке запровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчальних закладах;

узгодження кваліфікаційних характеристик, стандартів і навчальних програм з освітньо-кваліфікаційними вимогами робочих місць;

мотивація роботодавців до участі в підготовці навчальних програм, узгодження з ними освітніх і професійних стандартів;

переорієнтація навчальних планів на збільшення частини практичного компонента;

масштабне запровадження програм стажування на виробництві;

розподіл у ВНЗ навчальних програм академічного й практичного профілю, розвиток професійно-орієнтованої вищої освіти.

Забезпечення доступності освіти:

посилення державної підтримки розвитку мережі дошкільних і позашкільних закладів;

розробка й запровадження нових підходів до вирішення завдань інтеграції в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку;

запровадження профільного навчання у загальних середньоосвітніх школах;

запровадження Національної рамки кваліфікацій;

стимулювання розвитку системи освіти протягом життя.

Підвищення ефективності фінансування освіти:

розробка й перехід до єдиного стандарту вартості навчання одного учня/студента;

перехід у фінансуванні навчальних закладів від принципу утримання закладів до принципу формування їх бюджетів, виходячи з кількості учнів та стандарту вартості навчання одного учня/студента;

розширення можливостей навчальних закладів залучати додаткові кошти за рахунок легалізації інституту «ендаументу» – благодійних цільових некомерційних фондів;

використання грантової підтримки дослідних проектів та освітніх інновацій; розширення списку платних послуг, що надаються навчальними закладами;

розширення прав шкіл, ПТУ самостійно розпоряджатися матеріальними, фінансовими й кадровими ресурсами; зміна підходів до формування державного замовлення на підготовку фахівців на основі впровадження прогнозу потреб економіки (регіону).

Етапи реформи

I етап (до кінця 2010 р.):

внесення змін до Бюджетного кодексу з метою підвищення фінансової автономності навчальних закладів; оптимізація кількості бюджетних програм у сфері освіти; затвердження положення про освітній округ; вироблення рекомендацій для місцевих рад щодо оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів.

II етап (до кінця 2012 р.):

удосконалення законодавчої бази щодо диверсифікованості джерел фінансування освіти, розширення автономії ВНЗ у навчальній, науковій, фінансовогосподарській діяльності, запровадження механізму національного «ендаументу»;

участь України в міжнародних оцінках (TIMSS 2011 та ін.);

удосконалення нормативного забезпечення освіти (Програма розвитку дошкільної освіти на 2011-2017 роки, Програма поліпшення якості природно-математичної освіти, Програма «Сто відсотків» – масштабне запровадження інформаційнокомунікаційних технологій, нові типові штатні нормативи для всіх рівнів освіти);

прийняття Національної рамки кваліфікації;

створення методики розробки стандартів, що ґрунтуються на компетенціях для професійно-технічної освіти, у якій чітко визначено механізм участі роботодавців;

завершення передання функцій оперативного управління ПТУ на місцевий ревень зі збереженням державної форми власності.

III етап (до кінця 2014 р.):

розроблення методичних засад прогнозування потреби у фахівцях на ринку праці;

прийняття порядку формування й розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, робочих кадрів з урахуванням потреб ринку праці й контролю за його виконанням;

запровадження Національної рамки кваліфікацій; створення нових державних стандартів початкової, базової й повної середньої освіти;

запровадження стандартів, що ґрунтуються на компетенціях, у професійнотехнічній освіті.

Індикатори успіху:

забезпечення охоплення дошкільною освітою не менше 75 % дітей дошкольного віку (нині – 57 %);

забезпечення охоплення дошкільною освітою 100 % дітей передшкільного віку (нині – 93,5%);

забезпечення транспортними послугами 100 % учнів сільської місцевості, які проживають на відстані понад3 км від школи, за державною програмою «Шкільний автобус» (нині – 67,4 %);

збільшення показника кількості студентів денної форми навчання на одного викладача до 18 (нині – близько 13);

– розробка професійних стандартів і модульних програм навчання, на формування компетенцій не менше ніж за 150 професіями (нині – 5 у рамках експерименту); оснащення 100 % загальноосвітніх навчальних закладів сучасними комп'ютерними комплексами (нині 95 % включно із застарілою технікою), підключення їх до мережі інтернет, подолання «цифрової неграмотності» дітей, підлітків, учителів, незалежно від місця проживання; присутність ВНЗ України в основних міжнародних рейтингах найкращих університетів.