Чи якісних студентів набирають вищі навчальні заклади України завдяки тестуванню (а на це запитання шукають відповідь ось уже кілька років поспіль), певною мірою відповість зимова сесія, котра почнеться з дня на день. Але набрати хороших студентів - це лише півділа, треба їх ще, як мовиться, до толку довести, максимально продуктивно використавши творчий потенціал. Та як це зробити, якщо наша наука упродовж багатьох років перебуває, що називається, на задвірках? Усі крапки над "і" у питаннях, що цікавлять суспільство у цій сфері, розставляє ректор провідного технічного університету країни - Київського політехнічного - Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ.

- Михайле Захаровичу, хоч перша сесія у першокурсників щойно починається, у вас, напевне, уже є попередні результати: яких студентів ви набрали цього року? Вони кращі за торішніх?

- Система ЗНО, з одного боку, для України важлива й необхідна, але з іншого - її потрібно доопрацьовувати. Чому? Нашому, як і багатьом іншим університетам, потрібна творча молодь, а ця система не чутлива до виявлення креативних здібностей. І тому діти в школі починають готуватися до тестів за шаблонним принципом - вони вчаться повторювати відомі речі, а коли стикаються з нестандартною проблемою, вирішити її не здатні, бо методологічно не підготовлені до цього.

А результати тестування нас не втішають. Ті діти, яких ми вже не перший рік набираємо за цією системою, не завжди виправдовують очікування. Цього року, як і минулого, ми отримали не підготовлених до навчання в КПІ студентів. Чимало тих, хто вступив до нас з високими балами з математики (від 180 до 200), вже у першому семестрі не витримали вимог університету, бо не були підготовлені до нестандартного мислення, що у нас вимагається найперше. Причому їх майже половина. З фізики ще гірша ситуація: 65% не здатні вирішувати нові нешаблонні завдання.

Про творчу молодь

- Але одна річ - результати тестів, і зовсім інша - перемоги на предметних олімпіадах. Чому олімпіадників із максимальними тестовими балами наші провідні ВНЗ не запрошують до себе, змушуючи їхати вчитися за межі України?

- Це справді слабка ланка нашої системи вищої освіти. І якраз для цього ми - спільно з Малою академією наук і Університетом Шевченка - створили спеціальну програму "Майбутнє України". Вона спрямована на пошук талановитих дітей незалежно від географії їх проживання й матеріального стану родини. Робиться це у три етапи: перший - саме предметні олімпіади, що підготовлені за спеціальними програмами, орієнтованими на виявлення вміння нестандартно мислити; другий - виставки творчості. До речі, нещодавно перша така виставка національного масштабу, де молодь демонструвала свої оригінальні розробки, пройшла у Центральному палаці дітей та юнацтва. І третє - загальнонаціональні конференції, в яких беруть участь найталановитіші.

Всі ці діти, які потрапляють в поле нашого зору під час проведення трьох турів програми, включаються до нашої бази даних. А потім ми їх запрошуємо до роботи вже з відомими вченими на кафедрах і лабораторіях наших університетів. Чому ми не досить пильно дивимося на загальноукраїнські олімпіади? Статистика вказує, що багато з переможців цих олімпіад - з точки зору їх потенціалу, здатності творити щось нове - потім виявляються для нас нецікавими. Тому, відверто кажучи, КПІ зважає лише на переможців світових олімпіад.

- Коли у суспільстві заговорили про запровадження платних послуг у ВНЗ, студенти політехнічного повідомили, що їх хочуть змусити платити навіть за дні, пропущені через хворобу. І розцінки називалися...

- Це неправда. Вже наступного після оголошення платних послуг дня я виступив у пресі з принциповим запереченням проти їх застосування в навчальному процесі, бо вони змінюють атмосферу в університеті й руйнують стосунки довіри і взаємоповаги між викладачами і студентами. Інша річ, що КПІ надає платні послуги населенню в галузі інформаційних технологій, з управлінських та економічних дисциплін, з іноземних мов. І коли люди хочуть знайти нове робоче місце, підвищити свою кваліфікацію, вони звертаються до нас. Ми надаємо ці послуги на платній основі. А студенти з будь-яких проблемних питань можуть звертатися чи до ректора, чи до будь-кого з проректорів. Вони також можуть спілкуватися зі мною через мережу скриньок "Запитання до ректора".

Про корупцію

- Ще один болючий, уже для батьків майбутніх абітурієнтів, момент, який дискутувався наприкінці літа, - можливе повернення вступних іспитів у ВНЗ. Йдеться, насамперед, про відродження у вищій школі корупції...

- Рейтинги міжнародної організації "Transparency International" свідчать, що корупція в Україні за останні 5 років - попри її зменшення в освіті - весь час зростала. В рейтингу 178 країн світу за ці роки Україна впала з 97-го місця на 134-те. При цьому Грузія перебуває на 68-му місці, а найбільш корумпована країна світу - Сомалі - на 178-му. В загальній структурі корупції України охорона здоров'я і освіта, на які найбільше нарікань з боку пересічних громадян, - займають відповідно 8-9-те місця. Перші позиції - за політичними партіями, органами правопорядку і таке інше. Тому, я в цьому твердо переконаний, лікуватися від корупції потрібно цілісно, комплексно: легше всього все валити на якусь окрему сферу, не звертаючи уваги на інші складові суспільства, де вона справді породжується.

Звичайно, не можна стверджувати, що у вищій школі немає корупції, та в нашому університеті зовсім інші традиції. Ми - оскільки сфера інженерії давно стала непрестижною в Україні - готові ще доплатити своєю роботою й знаннями тим, хто хоче до нас вступити. А щодо іспитів... Якщо ми відповідаємо в країні за підготовку тих, хто може створювати нові електростанції, мости, атомні установки, літаки, космічні апарати й іншу складну техніку, то повинні також мати можливість знайти молодь, справді здатну до цієї роботи. А тести нам тут не допоможуть. Окрім того, якщо подивитися на країни, що демонструють найбільший прогрес у світі, - США, Великобританію, Японію й інші, - у них є різні тести, які дають інформацію про базову загальноосвітню підготовку, і є система інтерв'ю (а це фактично іспит), через яку й виявляють схильність молодої людини до певної професії.

- Ще одне крило діяльності університетів - наукова робота. Проблем у цій царині вистачає, та що найбільше дошкуляє саме політехнічному?

- Упродовж останніх 20 років в країні, за окремими винятками, деградував ринок високотехнологічної, високоінтелектуальної праці, а він потребує складних знань, людей, що вміють створити такий науковий продукт, який далі розвиває економіку. Коли наша економіка стала ліберальною, підприємства, які створювали складний високоінтелектуальний продукт за брак протекційного законодавства, масово почали купляти за кордоном не найновіші технології і товари, а наші вчені в той же момент виявилися незатребуваними. А наука сама для себе працювати не може - ефективність такої роботи вельми невисока. Тому найголовніша проблема - відсутність реальної орієнтації нашої країни на науково-технологічний розвиток.

Є проблеми і в самій організації науки в Україні. Приміром, був і є розрив між університетською і академічною наукою. Цього немає у світі, тому що академічна наука, не будучи підживлена молоддю, рано чи пізно втрачатиме свою ефективність і результативність. І навпаки: молодь, будучи відірваною від найновіших досягнень, не отримує першокласної освіти. Аби вийти тут на сучасний рівень, потрібно, з одного боку, щоб держава підтримала фундаментальну науку, а з іншого - комерціалізувати прикладні дослідження. Вчені мають створювати продукт, котрий можна реально продати. Це означає, що країна повинна мати таку систему правил, коли вчений-прикладник кінцевою метою мав би не написання чергової монографії чи патентування "на полицю", а створення продукту чи послуги, які купуватимуться суспільством.

- Як ви з позиції свого багаторічного досвіду оцінюєте можливості вітчизняної університетської науки на сучасному етапі?

- Якщо відверто, то наука України в цілому і університетська в тому числі, за окремими винятками, почала критично відставати від світової. І тому сказати про те, що Україна зараз має таку науку, яка є конкурентоспроможною в світі, не можна. Причому цей розрив зростає. Але в нас є той потенціал, котрий може здійснити прорив. В першу чергу це молодь. Чи знаєте ви секрет фантастичного прогресу компаній "Майкрософт", "Еппл", "Фейсбук", "Х'юлід Паккард" і деяких інших? Талановиті студенти, переважно в гаражах, згенерували нові ідеї і скористалися для їх втілення дуже сприятливими правилами у своїй країні.

Про потенціал України

- А чи можемо ми щось дати світу?

- Молодь може. Наші студенти працюють у багатьох наукових центрах світу, індивідуально вони дуже успішні. Я нещодавно зустрічався з керівником "Майкрософту" Стівом Балмером, він сказав, що високо цінує внесок випускників КПІ у розвиток цієї компанії, а їх в "Майкрософті" зараз 500. Але для того, щоб вони відбулися як великі винахідники у суспільстві, потрібні соціальні умови - спеціально створена система правил і пріоритетів. Щоб її розробити, треба небагато - політична воля. Щоб почати, слід визначитися з політикою і шляхами розвитку - країна може зосередитися на сировинних низько-технологічних напрямках, а може - на науково-технологічних.

- Припустімо, зосередилися на науково-технологічних. Що далі?

- Знайти свою нішу в світі, щоб Україна стала затребуваною. По всьому широкому спектру це вже нереально, тому треба визначитися з кількома пріоритетами, їх не більше 5-6-ти. Перш за все, Україна має скористатись тим, що дала природа. Це земля й можливість створювати для зовнішнього світу високоякісні продукти харчування. А для цього нам треба дуже розвинені біотехнології. Оскільки у нас хороші математики і програмісти, можна поставити на прорив у сфері інформаційних технологій. Окрім того, наше географічне положення сприятливе для створення "шовкового шляху" між Сходом і Заходом. Природа дала нам багато сировинних ресурсів - треба піднятися на рівень високотехнологічної переробки і створення нових матеріалів із застосуванням нанотехнологій. Ще один перспективний напрямок - наука про здоров'я людини: медична інженерія, біоінженерія, генна інженерія. Не можна забути і про сталий розвиток країни. А вже потім, маючи цю систему пріоритетів, - на кожному зосередити політичні, людські й фінансові ресурси.

- Останнім часом наука має забагато опікунів: тут вам і МОН, і нещодавно створений Державний комітет з питань науки, інновацій та інформатизації, і Державне агентство з інвестицій та розвитку... Чи це не банальне розпорошення коштів?

- У цілому в Україні понад 30 розпорядників бюджетних коштів, які спрямовуються на науку. Діють вони за своїми локальними програмами, без координації і спільних цілей, а в результаті ми не можемо зосередити і сконцентрувати існуючі ресурси на стратегічно важливих для країни напрямках. Це ще одна велика організаційна прогалина для нашої країни. Тут варто поглянути, скажімо, на ту ж саму Японію, яка, не маючи природних ресурсів, розвиває свою економіку тільки за рахунок високоінтелектуального людського ресурсу. І координується ця діяльність (а там теж 6 пріоритетних напрямків) на найвищому рівні - радою при прем'єр-міністрові Японії.

У Сполучених Штатах є Національний фонд фундаментальних досліджень. Аналогічна координація має рано чи пізно відбутися і у нас. Маємо надію на проголошену в країні адмінреформу. Чи це буде Міністерство освіти і науки, хоча це було б логічно, бо воно опікується понад 60% вчених країни і 15 мільйонами освітян і є одним із ключових гравців у цій сфері, чи якийсь інший орган, я сказати не беруся, але порядок тут навести слід. Це теж один із найважливіших кроків у розвитку науки. Бо розпорядники кредитів мають бути врешті-решт скоординовані якимось єдиним органом, який має спрямовувати ці ресурси на важливі для держави напрямки. Іншого шляху немає.

ДОСЬЄ "УК"

Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ народився 1950 р. на Тернопільщині. Вищу освіту отримав 1975 р. в КПІ, закінчивши факультет систем управління за спеціальністю "Автоматизовані системи управління". Почавши трудову діяльність звичайним інженером, пізніше працював професором кафедри технічної кібернетики КПІ. У 1988 р. став проректором з навчальної роботи університету, а в 1992-му - його обрано ректором. З листопада 1994 р. по січень 1999 р. - міністр освіти. Автор 40 винаходів, сотень наукових праць та десятків монографій. З червня 1993 р. - президент Федерації рукопашного бою України. Володіє англійською мовою.

Додатково:

Україна та Центр вищої освіти ЮНЕСКО

Визначення університетських рейтингів — складова євроінтеграції в освітній сфері

Рейтинг університетів України III, IV рівнів акредитації «Топ-200 Україна»