ХІ Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика все-таки відбудеться. Без співучасті держави в особі Міністерства освіти і науки. Паралельно з новим Міжнародним мовно-літературним конкурсом учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, на який МОН, виконуючи указ президента В.Януковича, кине всі свої організаційні та фінансові зусилля. Влада діє у характерній для неї манері: замість різко щось скасовувати (небезпечно — може викликати масове обурення!), зробити це необов’язковим і повільно «перекривати кисень», пропонуючи натомість альтернативу. Втім, чи не вийде з «альтернативи» пшик?

Особисто Віктор Янукович начебто нічого проти конкурсу імені П.Яцика не мав. Навпаки: коли ще був прем’єром, виступив з ініціативою вивести преміальний фонд конкурсу з-під оподаткування. А у травні ц.р. вітав організаторів та переможців Х конкурсу вже як президент України.

А ось декому іншому конкурс імені Яцика спокою не давав. Зазначимо, що ідея організувати альтернативний, «масштабніший» конкурс імені Тараса Шевченка спала на думку президентові не з доброго дива, а з ініціативи МОН (про це прямо заявив по телебаченні міністр освіти і науки Дмитро Табачник). У результаті з’явився указ В.Януковича №928/2010 від 30 вересня ц.р. «Про міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка».

Тим часом упродовж двох осінніх місяців Ліга українських меценатів чекала «відмашки» від міністра освіти — наказу про те, що конкурс імені Яцика, як і раніше, розпочнеться 9 листопада, у День української писемності та мови. Але МОН зберігало загадкове мовчання. Українство стривожилося: то що, конкурсу взагалі не буде? Організатори конкурсу звернулися по пояснення до міністерства, особисто до міністра, проте відповіді не дочекалися. Тоді українські письменники і громадські діячі надіслали відкритого листа президентові В.Януковичу. Якщо Д.Табачник скасує конкурс, це ускладнить і так непрості стосунки президента і з українською громадськістю, і — особливо — з діаспорою, наголошували вони.

І ось нарешті МОН порушило мовчанку. Першого листопада Міністерству освіти і науки АР Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням освіти було розіслано листа за підписом Д.Табачника, у якому зазначалося: оскільки на Міносвіти покладено відповідальність за проведення конкурсу імені Тараса Шевченка, ХІ конкурс імені Яцика проводитиме безпосередньо Ліга українських меценатів за погодження МОН. Мовляв, вибачайте, панове меценати, але президент зобов’язав, а державні кишені не бездонні…

Навздогін на сайті МОН було опубліковано роз’яснення, в якому, зокрема, зазначалося, що з 2006 року конкурс імені П.Яцика проходить без жодної фінансової підтримки Освітньої фундації імені П.Яцика. Відповідно, впродовж останніх чотирьох років фінансування організаційних заходів із проведення конкурсу імені П.Яцика повністю лягало на плечі Міносвіти та держави. А Головне контрольно-ревізійне управління виявило, що це є порушенням чинного законодавства, бо в Держбюджеті не передбачені такі статті витрат.

«Лист за підписом міністра — відписка, — обурюється Михайло Слабошпицький. — Якщо Міносвіти усувається від проведення конкурсу, то мало б офіційно повідомити про це. Натомість нас не поінформовано, а також проігноровано два укази попереднього президента України про проведення конкурсу. Якби все робилося цивілізовано, мали б скасувати реєстрацію конкурсу в Мін’юсті і нормативно-правові акти органів державної влади, які передбачають його проведення.

Стосовно Освітньої фундації імені П.Яцика. Справді, чотири роки тому ця організація, очолювана донькою мецената Надією Яцик, зняла з себе відповідальність за проведення конкурсу, мотивуючи тим, що «не може українська діаспора врятувати українську мову в Україні», це може зробити тільки уряд України. Проте Ліга українських меценатів продовжує виконувати взяті на себе зобов’язання і щороку виділяє близько 127 тис. дол. на організацію конкурсу та преміальний фонд. На кошти Мінкультури чотири роки орендувалося приміщення театру імені Франка для церемонії урочистого нагородження переможців. «Живі» гроші МОН на конкурс узагалі не витрачалися. Місцеві органи влади могли профінансувати обід учасників обласного етапу або довезення дітей, — це передбачено постановою Кабміну 2008 р.
А справжні герої конкурсу — вчителі-волонтери — безкоштовно працювали у вихідні, перевіряючи конкурсні роботи…

Мені як людині, котра стояла біля витоків конкурсу, здається дивною і неконструктивною нинішня позиція МОН. Конкурс імені П.Яцика — широко розрекламований бренд, навіщо ж відмовлятися від його проведення? Зрештою, можна було б, приміром, використовувати цей конкурс як складову конкурсу імені Тараса Шевченка…»

Незважаючи ні на що, XI конкурс імені Петра Яцика таки стартує — причому відразу в двох місцях. Щороку місце урочистого відкриття змагань переміщується з одного населеного пункту України до іншого, — це нагадує естаферу олімпійського вогню. У травні ц.р. Миколаївщина передала право на відкриття конкурсу Дніпропетровщині. Проте восени нове керівництво Дніпропетровського обласного управління освіти заявило: якщо МОН не дасть добро, відкриття конкурсу в Дніпропетровську не буде. З огляду на таку невизначену ситуацію, до організаторів конкурсу звернулися представники Львівської облради і запропонували відкрити конкурс на батьківщині П.Яцика — в селі Верхнє Синьовидне Сколівського району Львівської області. Тим більше що на нинішній навчальний рік припадає 90-річчя від дня народження відомого мецената, і з цієї нагоди місцевій школі присвоєно його ім’я. Тут саме обізвалося МОН, погодившись на старт конкурсу в Дніпропетровську. Отож половина делегації поїде туди, а половина — у Верхнє Синьовидне.

…А тим часом набиратиме обертів обласканий державою Міжнародний мовно-літературний конкурс імені Тараса Шевченка, що третього листопада стартував у Чернівцях. Судячи з умов проведення, він, фактично, є клоном конкурсу імені Яцика, за кількома винятками: по-перше, чільним організатором виступає МОН за підтримки інших міністерств, без участі меценатів; по-друге, однією з цілей конкурсу є «вшанування творчої спадщини Тараса Шевченка»; по-третє, конкурс спрямований на «підвищення рівня знань з української мови і літератури, рідних мов і літератур, виховання у молодого покоління любові до мов Українського народу, забезпечення їх всебічного розвитку».

Навіть зважаючи на 200-річчя у 2014 р. від дня народження, — чи потребує ще більшого «піару» Тарас Шевченко? Поет, вірші якого вкарбовуються у нашу пам’ять із дитсадочка? Якому в шкільній програмі відводиться стільки місця й пафосу, що в багатьох підлітків виникає протест?

Далі. Ще можна знайти сенс у проведенні всеукраїнського конкурсу з мов і літератур меншин. Коли учень, курсант або студент польського походження, який мешкає в Україні, демонструє глибоке знання поезії Міцкевича рідною мовою, —це варте поваги. (А ще сильніше враження справляє, коли знання поезії Міцкевича польською мовою демонструє українець.) Але як проводити міжнародний конкурс із мов та літератур наших нацменшин? Коли українець, який живе і навчається в Польщі, добре складає тест із польської мови, а російський школяр українського походження глибоко аналізує спадщину Толстого і Достоєвського, і все це в рамках українського конкурсу, — що цим заохочується? «Чужого навчайтесь»? Хіба за кордоном власних конкурсів обмаль?

І головне питання. Міносвіти заявило про брак коштів на проведення конкурсу імені П.Яцика, — це при тому, що левову частку фінансів забезпечували меценати. Звідки раптом візьмуться кошти на проведення конкурсу імені Тараса Шевченка, який, судячи із заявлених масштабів, потребуватиме більших «вливань»? Чи не станеться так, що держава, позбавивши підтримки один конкурс, не зможе належним чином організувати і профінансувати другий, і в результаті не залишиться жодного?

Відтепер директори шкіл опиняться перед альтернативою: участь в обох конкурсах начебто добровільна. Але один — курирує держава, а другий тепер — «на любителя». Чи варто навантажувати дітей, і так обтяжених домашніми завданнями, олімпіадами, підготовчими курсами, аж двома мовними конкурсами? «Рішення про проведення чи непроведення конкурсу прийматимуться на рівні районних і обласних управлінь освіти, — каже М.Слабошпицький. — Але створюється колізія: районне управління освіти зобов’язує школи проводити конкурс, а директор може послатися на лист міністра і відмовитися».

Імовірно, чим західніше на мапі України, тим більше буде шкіл-учасників конкурсу імені П.Яцика. Решта обере конкурс, який підтримує держава. Чи означатиме це поступове природне «згасання» конкурсу імені П.Яцика?

«Насправді ми вже думаємо, як організувати ХІІ конкурс, — каже М.Слабошпицький. — Проводитимемо власними зусиллями, всупереч всьому. Я вірю: міністри плинні, а українська мова вічна. Сподіваюся, що колись ми знову знайдемо порозуміння з МОН у цьому важливому починанні».

Довідка «ДТ»

Ідея започаткування міжнародного конкурсу, який сприяв би піднесенню престижу української мови, особливо серед молоді, належить меценатові з Торонто Петру Яцику. Вперше його було проведено в 2000 році. Організаторами конкурсу стали Міністерство освіти України та Ліга українських меценатів. Згодом до участі долучилися Мінкультури, Міноборони та МЗС.

Конкурс відбувається у кількох десятках країн, де мешкають українці, включно навіть із такими екзотичними, як Китай і Фінляндія. Щороку в ньому брали участь до 5 млн. школярів, учнів ПТУ, курсантів військових училищ та академій, студентів ВНЗ. Півтори тисячі українців отримали нагороди переможців.

«Звісно, не можна порівнювати знання української мови у дітей з різних країн, — каже виконавчий директор Ліги українських меценатів, відомий письменник і громадський діяч Михайло Слабошпицький. — Так, у Башкортостані є тільки недільні українські школи, у Тбілісі — державна школа імені М.Грушевського, а в Петропавловську-Камчатському взагалі немає українських шкіл (там діти в рамках конкурсу декламували українські твори і співали українських пісень). Але сама їхня участь у конкурсі імені П.Яцика надзвичайно важлива як вияв солідарності українців. Дитина з української школи, яка бере участь у конкурсі, знає, що в цей час українці Румунії, Австралії, Латвії також змагаються, і українська мова як одна зі світових мов звучить у різних куточках планети».

У листопаді 2007 р. указом президента В.Ющенка конкурсу надано статус національного. Іншим президентським указом у жовтні 2008-го затверджено положення про 14 стипендій переможцям конкурсу, які мають виплачуватися протягом року Міністерством освіти і науки України. На церемонії урочистого нагородження переможців щороку були присутні перші особи держави.




Автор: Аліна БАЖАЛ