Інтерв’ю ректора НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» академіка НАН України Михайла Згуровського газеті «Світ»

Мине кілька днів, і Михайло Захарович Згуровський — багаторічний керівник славетного КПІ — офіційно завершить свою каденцію, щоб в установленому порядку передати ректорську естафету новообраному наступнику.

У КПІ відбулися вибори нового ректора. Всі мережі відзначали їхню відкритість і прозорість, голосування за кандидатів і підрахунок голосів відбувались у прямому ефірі. Усі кандидати — вихованці КПІ. Отже, є сподівання, що традиції будуть збережені, а новаторські підходи розвиватимуться.

А у нас — домовленість з ректором про інтерв’ю для «Світу». Говоримо про важливі проблеми розвитку країни, освіти, науки, про війну, перспективи справедливого миру і відбудови.

Правильний шлях, але не виконала завдання еліта

— Літо стрімко минає, Михайле Захаровичу, наближаємось до 33-ї річниці Незалежності України. Зустрічаючи три роки тому ювілейну річницю, навряд чи хтось думав, що попереду нас чекають роки найжорстокішої — після Другої світової — війни з агресором, який косо дивився усі ці роки на намагання України побудувати міцну незалежну державу, і як тільки міг, перешкоджав цьому.

Ви це чудово знаєте, оскільки уже на першому році Незалежності України вас обрали ректором КПІ, і вам, і команді, разом з усім колективом інституту довелось докласти великих зусиль, щоб трансформувати зразковий радянський заклад, який багатьма зв’язками виходив безпосередньо на москву, в європейський, світового рівня університет Незалежної України.

Як вважаєте, чи могли ми тоді діяти впевненіше, рухатись швидше, і чи не згаяли час і можливості, намагаючись не дратувати «русского ведмедя»?

— На мій погляд, одразу після здобуття незалежності у 1991 році в політичному контексті Україна обрала єдино правильний історичний шлях, спрямований на побудову суверенної, незалежної, заможної держави. Але в частині практичної побудови ефективної державної системи молода країна зіткнулася з суттєвими труднощами та загрозами, пов’язаними з нерозумінням власними національними елітами місця і ролі нації в новому світовому порядку, їхньою нездатністю мислити й діяти професійно і прагматично. Відсутність досвіду і розуміння, необхідних для інтегрування у світовий порядок, призвела до втрати керованості потужним народним господарством країни, позицій шостої-восьмої економіки Європи, до величезних рівнів корупції й дедалі більшої політичної нестабільності.

З одного боку, відчуваючи потужний вплив Росії, а з другого — розвиваючи відносини нового типу з колективним Заходом, Україна опинилася на перехресті не лише геополітичних, а й культурних та цивілізаційних розбіжностей світових центрів влади.

На жаль, українські політичні еліти продемонстрували нездатність об’єднати народ навколо єдиної мети — створення сильної, незалежної, заможної України, розвинути її економіку, спираючись на досягнення науки та передовий досвід західних країн. Дрейфуючи на начебто вигідних для себе локальних розбіжностях, чіпляючись за владу, еліти не враховували наростальну небезпеку з боку імперської Росії повернути Україну під свій протекторат, випустили важливий час з 1991 по 2000 роки правління в Росії Бориса Єльцина, коли їй було ще не до України. У наступні роки Росія політичними, інформаційними та різними спеціальними методами почала розхитувати ситуацію в Україні на всіх рівнях.

Єдиним захистом для України проти будь-якого зовнішнього втручання могла бути лише власна потужна економіка, власний військово-промисловий комплекс і власні сили оборони. Водночас усі ці складові національної безпеки послідовно послаблювалися. Після відмови від ядерної зброї тривав неконтрольований розпродаж конвенціональних (не ядерних) озброєнь радянських часів (стрілецької зброї, артилерії, танків, літаків, зокрема стратегічних бомбардувальників, кораблів, ракет середньої дальності, вибухових речовин тощо).

З іншого боку Україна не дістала належної підтримки від колективного Заходу. На бухарестському саміті НАТО у квітні 2008 року члени альянсу на словах вітали євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України та Грузії, але не надали їм жодних гарантій безпеки, що стало найбільшим подразником для Росії. Це ж на тому саміті Володимир Путін заявив Джорджеві Бушу, що «Україна — це навіть не держава!», і навіть натякнув: якщо вона вступить до НАТО, Росія може розпочати відторгнення Криму та Східної України.

У серпні того ж року Росія здійснила збройний напад на Грузію. А повномасштабне воєнне вторгнення Росії в Україну було, на жаль, тільки питанням часу.

Одинадцять сценаріїв геополітичного статусу України

—Нині війна триває третій рік. Україна за допомогою партнерів захищає Європу і світ, відстоюючи світовий порядок, що ґрунтується на міжнародному праві, а не на «праві сили». Нещодавно ви презентували наукове дослідження Світового центру даних з геоінформатики та сталого розвитку КПІ — про сценарії можливого розвитку війни, її тривалості, закінчення та вбудування України в систему міжнародної безпеки. Але від проведеного дослідження минуло трохи часу. Нарешті ухвалив своє рішення про допомогу Україні конгрес США, активно підставив своє плече Євросоюз, відбулися Глобальний Саміт миру у Швейцарії, засідання Великої сімки й низка конференцій на підтримку України. Чи підходимо ми таким робом до кращих сценаріїв війни? І про що вже треба думати й що робити зараз?

— На жаль, парадигма колективного Заходу «Україна не має програти, а Росія не має виграти» в частині дозованої допомоги Україні не змінилася. Відбулася лише піврічна затримка допомоги, викликана внутрішніми політичними проблемами в США. Тому у цій парадигмі Україна приречена на продовження тривалої війни на виснаження. Для розуміння можливих перспектив і проводилося це дослідження. Воно виконувалося не політичними аналітиками, а математиками й фахівцями у сфері системного аналізу із застосуванням методів штучного інтелекту, інструментів розвідки на відкритих даних (OSINT) та інтелектуального аналізу великих даних (Big Data). Це дослідження не є альтернативою аналітичних звітів великих американських мозкових центрів на кшталт Rand Corporation, Institute for the Study of War (ISW) чи Center for Strategic and International Studies та інших. Воно покликане допомогти політичним аналітикам скористатися результатами обробки величезних обсягів даних, розпізнати в них приховані закономірності для подальшої побудови можливих сценаріїв і прогнозів.

У цьому дослідженні показано, що подальший плин російсько-української війни залежить як від стану справ на театрі бойових дій, так і від перспективи побудови нової євроатлантичної архітектури безпеки й регіональної стабільності у Європі. А напрацювання цієї архітектури має ґрунтуватися насамперед на врахуванні балансу інтересів колективного Заходу на чолі зі США, ЄС, Великою Британією — з одного боку, та країн Глобального Півдня на чолі з Китаєм і Росією — з другого.

У контексті цієї парадигми було згенеровано одинадцять сценаріїв моделювання майбутнього геополітичного статусу України.

Чотири — за умов продовження руху України до НАТО. З цих чотирьох найбільш імовірним виявився сценарій під назвою «Західнонімецький варіант + Норвегія» (ймовірність ― чотири пункти з восьми за шкалою Міллера). Суть його полягає в тому, що Україна може стати членом НАТО за західнонімецькою моделлю п’ятдесятих-вісімдесятих років минулого століття, коли п’ята стаття статуту НАТО поширювалася лише на територію ФРН. У разі конфлікту між ФРН і НДР НАТО не прийшло б на допомогу Бонну.

Для України цей сценарій означатиме поширення статті п’ять статуту НАТО лише на власні території до лінії розмежування, на яких Україна має відмовитися від розміщення ядерної зброї, іноземних військових контингентів та проведення військових навчань поблизу російських кордонів. (Як це зобов’язалася Норвегія, вступаючи до НАТО). Водночас члени НАТО не надаватимуть військової підтримки Україні, якщо вона вирішить повернути свої окуповані території.

Наступні чотири сценарії передбачають відмову колективного Заходу у прийнятті України до НАТО через небажання підвищувати рівень ескалації з Росією, але союзники сприятимуть руху України до ЄС. Найбільш імовірним тут виявився сценарій «Вступ до ЄС з зобов’язаннями взаємної оборони» (шість пунктів з восьми за шкалою Міллера). Відповідно до цього сценарію, члени співдружності підтримуватимуть Україну — члена ЄС — фінансово, політично і щодо взаємної оборони, і Україна також має підтримувати інших членів ЄС у подібній ситуації.

Два наступні сценарії пов’язані з забезпеченням Україною індивідуальної безпеки поза ЄС і НАТО, як це роблять, наприклад, Ізраїль або Азербайджан. Найбільш імовірним тут виявився сценарій «Швейцарська модель — Стамбульське комюніке» (п’ять пунктів з восьми за шкалою Міллера). Україна має погодитися на позаблоковий статус неядерної країни за наявності чітких документальних гарантій від низки країн. За цієї умови в Україні не розміщуватимуться іноземні військові бази та військові контингенти, а сама вона не вступатиме до жодних військово-політичних союзів.

І найгірший сценарій для України і світового співтовариства — «Порохова бочка — підготовка до наступної війни» (сім пунктів з восьми за шкалою Міллера). Цей сценарій передбачає післявоєнний стан нестабільності на багатьох рівнях: в Україні, між Росією і Україною, між Росією і НАТО в Європі та на стратегічному рівні між США і двома їхніми головними ядерними суперниками — Росією і Китаєм.

Шлях до досягнення умов для початку переговорного процесу про припинення бойових дій буде складним і тривалим, адже як учасники конфлікту, так і міжнародна спільнота нині ще не мають конструктивної переговорної платформи. На жаль, вона буде напрацьовуватися в ході продовження взаємного виснаження сторін, що воюють, з одночасним проведенням серії самітів і переговорів. Усе це вказує на перспективу продовження війни у 2024-му і, можливо, у 2025 році.

Реформи — після досягнення миру

— Ми завжди кажемо, що роль науки й освіти у майбутній трансформації України — визначальна. Але як вона повинна реалізовуватись? Бажання реформувати, внести зміни в управління наукою й освітою сьогодні виникає, вочевидь, від невдоволення тим, що є зараз. Але чи є кращим те, що пропонується? Які завдання, на вашу думку, має ставити сьогодні перед собою МОН? НАНУ?

—Науку й освіту не можна розглядати ізольовано від економіки й суспільства країни. Високотехнологічна, інтелектуально наповнена економіка буде вимагати підготовки відповідного людського капіталу — носія глибоких фундаментальних і прикладних, критичних знань.

З іншого боку, яку модель розвитку економіки обирає країна: сировинну, обслуговчу, чи високотехнологічну, що створює продукти й послуги з високою доданою вартістю — це питання вищої політики держави. Наприклад, такі країни як Ізраїль, Тайвань, Сінгапур, Південна Корея і деякі інші, опинившись у недружньому сусідстві й зрозумівши, що інакше їм не вижити, ухвалили політичні рішення про високотехнологічний характер свого розвитку. Тепер кожна з цих країн входить до групи світових лідерів за певними напрямами розвитку наук і технологій та є самодостатньою в безпековому сенсі.

Україна не має альтернативи щодо такої ж трансформації, адже до початку війни у міжнародній кооперації праці виробляла лише 3 % високотехнологічної продукції та створювала свій національний продукт переважно за рахунок експорту сировини, природних копалин і дешевої робочої сили.

Тому реформування глибинних засад науки й освіти в Україні у відриві від побудови нової, високотехнологічної моделі вітчизняної економіки, є системною помилкою, оскільки таке «сліпе» реформування може призвести до незворотної втрати деяких унікальних наукових шкіл і традицій. Таке реформування доцільно проводити вже після війни, коли Україна визначиться зі своєю роллю й місцем у глобальній архітектурі безпеки та в міжнародному розподілі праці. Нині ж потрібно максимально спрямувати потенціал вітчизняної науки й освіти на оборону країни.

Тож постаючи перед необхідністю вести довгу позиційну війну, Україна має у корені трансформувати власну економіку, ВПК і суспільство.

Якщо йдеться про перебудову ВПК у тісному взаємозв’язку з освітою і наукою, то головним напрямом тут стає налагодження багатосерійного виробництва власної високотехнологічної зброї на основі мобілізації національного виробничого сектора й освітньо-наукового потенціалу.

По-перше. Враховуючи, що однією з ключових проблем України, порівняно з високорозвиненими країнами світу, є суттєве розмежування вітчизняного ВПК і сектора передової науки та підготовки кадрів, має бути впроваджена замкнута система створення, модернізації, серійного виробництва і кадрового супроводження власної зброї. У цій системі повинен діяти контур учасників, що неперервно працює: сили оборони, які використовують зброю, міністерство оборони чи інше оборонне відомство — яке робить замовлення перед науковими центрами і ВПК країни на розроблення нової зброї, підприємства, які здійснюють масштабне серійне виробництво і надають зброю військовим. За результатами бойових дій військові мають надавати зворотний зв’язок науковим центрам і підприємствам щодо модернізації й удосконалення зброї. Цей цикл повинен працювати неперервно у відповідь на постійне вдосконалення зброї нашим супротивником. Можливо, за прикладом Ізраїлю, в Україні доцільно було б функціонально пов’язати (окремими державними програмами) передові освітньо-наукові центри країни з профільними підприємствами ВПК в єдиних науково-виробничих комплексах.

По-друге. Для напрацювання ефективної політики й визначення системи пріоритетів у галузі озброєнь доцільно в межах держави створити українську Агенцію передових оборонних технологій, опираючись зокрема і на досвід Інституту передових оборонних технологій КПІ. Ця агенція вже передбачена в структурі Мінстратегпрому України, але вона поки що не запрацювала. За прикладом американської DARPA (Defense Advanced Research Projects Agency), така агенція мала б вивчати найбільш актуальні запити Сил оборони країни на новітню зброю й організовувати її створення на базі передових підприємств і наукових та інженерних шкіл країни. До речі, ідея створення українського аналога DARPA була також озвучена під час візиту Президента України в КПІ 31 серпня 2023 року та візиту керівника Офісу Президента України, міністра оборони і керівника Мінстратегпрому України 27 листопада 2023 року.

Про університети світового класу та академічні потужності

— І все ж, що вже сьогодні необхідно робити для перетворення сучасних університетів на університети світового рівня (бажано у першій сотні міжнародних рейтингів)?

—Для України це питання майбутнього, причому не дуже близького. Річ у тім, що університети світового класу можуть бути лише у високорозвинутих, захищених і заможних країнах. Тому насамперед нам потрібно захистити себе від зовнішньої агресії й дістати гарантії безпеки, вибороти гідне місце у глобальній спільноті розвинутих країн світу, найкраще вбудуватися у міжнародний розподіл праці, повернути значну частину працездатних, інтелектуальних українців із закордону — і лише в рамках цих комплексних перетворень реформувати вітчизняну систему освіти й науки.

Інтеграція в міжнародний розподіл праці після завершення війни стане ключовим елементом економічного відновлення та розвитку України. Необхідними умовами для цього будуть також стабільність, яка має бути забезпечена міжнародними гарантіями безпеки країни, та довгострокове планування економічної політики.

— Як об’єднати зусилля університетської й академічної науки? Що має бути в пріоритеті (оскільки грошей на все не вистачає) — фундаментальна чи прикладна наука?

—Стосовно академічної науки в Україні в умовах зовнішньої воєнної агресії, маємо зазначити, що вона стикається з унікальними викликами, але водночас може слугувати критично важливою опорою для суспільства, розв’язуючи низку нових, фундаментальних проблем, які виникають у процесі створення зброї нового покоління. Фундаментальна академічна наука має забезпечувати наукову та технологічну підтримку оборонної сфери, сприяти розвитку кваліфікованих кадрів, зміцнювати міжнародну співпрацю та підвищувати національну безпеку. Інвестиції у фундаментальні дослідження і науку є стратегічно важливими для довгострокової стабільності та безпеки країни. Важливо зберігати гнучкість і адаптивність, щоб реагувати на виклики й можливості, які виникають в умовах військової агресії.

У повоєнний час, звісно, постане питання тіснішої взаємодії академічної та університетської науки й освіти у межах розв’язання актуальних загальнодержавних завдань. Така модель взаємодії відпрацьовується вже сьогодні на прикладі організації роботи Координаційної наукової ради НАН України з питань штучного інтелекту, яка об’єднала зусилля кращих учених, представників високотехнологічних компаній, викладачів і студентів країни в рамках багатьох спільних проєктів.

Як «відпустити на волю» підприємницьку ініціативу

— Як уже зараз почати розкручувати економіку? Якими мають бути закони, щоб «відпустити на волю» підприємницьку ініціативу людей?

— Економіка України зазнала значних змін та викликів у зв’язку з воєнними діями, які почалися у 2014 році та набули величезних масштабів у 2022–2024 роках. Через бойові дії, знищення інфраструктури та втрату територій, українська економіка скоротилася майже наполовину. Зазнали суттєвого руйнування важка, енергетична і гірничодобувна промисловість. Припинили роботу більшість великих стратегічних підприємств у галузі транспортного авіабудування, космічного ракетобудування, енергетичного, хімічного машинобудування та інших традиційних напрямів української промисловості.

Разом з тим, швидкими темпами почали розвиватися нові напрями: робототехніка, штучний інтелект, кібербезпека, засоби радіоелектронної боротьби, виробництво дронів, гуманітарне розмінування, протезування і реабілітація, блокчейн-технології та інші. Суттєво зріс суспільний запит на інновації в оборонній сфері.

Для фінансування оборонних витрат та стабілізації економіки уряд був змушений збільшити запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, це призвело до зростання державного боргу до 5,9 трлн грн., що в 4,5 раза перевищило рівень заборгованості країни у порівнянні з 2020 роком.

Воєнні дії змусили Україну переорієнтуватися на військово-промисловий комплекс, виробництво зброї, військової техніки, логістику та інші суміжні галузі.

Одночасно з цим відбулися значні зміни в аграрному секторі, зокрема під час посівних та збиральних кампаній. За даними World Grain (https://www.world-grain.com/) експорт зерна з України скоротився на 24 % і досяг 6,82 млн тонн у сезоні 2023–2024 років, що негативно вплинуло на валютні надходження.

Понад 7,1 мільйона людей стали переселенцями після початку повномасштабного військового вторгнення. Це створило додаткове навантаження на соціальну сферу та ринок праці в Україні.

Руйнування енергетичної інфраструктури та блокування Росією постачань енергоресурсів до України призвели до енергетичної кризи, яка впливає на всі сектори економіки.

І все ж, в умовах війни Україна продовжує шукати шляхи стабілізації та відновлення економіки, а також залучати міжнародну підтримку для відбудови країни. Зростає роль і масштаби ІТ-сектора в Україні. Це пов’язано з високою мобільністю та здатністю здібних українців працювати дистанційно, що стало особливо важливим в умовах війни.

Надзвичайно важливою стає підтримка та стимулювання підприємництва, зокрема, спрощення реєстрації бізнесу та процедур ведення підприємницької діяльності, зниження податкового навантаження та впровадження стимулів для нових підприємств, надання доступу до кредитних ресурсів з низькими відсотковими ставками, перепідготовка кадрів, підтримка трудової міграції всередині країни для зменшення безробіття, спрощення регуляторних процедур та зниження адміністративного тиску на бізнес, поширення електронного урядування для зменшення корупційних ризиків та інше.

Надзвичайно важливим є розвиток людського капіталу, стимулювання наукових досліджень та інноваційної діяльності, підтримка стартапів і технологічних компаній, введення грантових програм та фінансової підтримки для стартапів та інноваційних проєктів спеціального та подвійного призначення.

Де взяти стільки людей і як повернути своїх з-за кордону?

— Як поєднати необхідність збільшення людей на фронті зі збільшенням людей в економіці?

— В умовах війни збільшення людських ресурсів як на фронті, так і в економіці — складне завдання. Важливо створити систему, яка дасть змогу ефективно балансувати між потребами фронту та економіки, враховуючи ситуацію на полі бою та стан економіки, яка працює на оборону і соціальні потреби населення. Цей підхід вимагає координації між різними гілками влади, військовими та цивільними структурами, а також активної участі бізнесу і громадянського суспільства.

Необхідно забезпечити максимальну ефективність використання військових резервів та зосередження їх на фронті, одночасно звільняючи для економіки тих, хто може бути менш ефективним на полі бою, але корисним у цивільних секторах, що працюють на оборону. Вже нині відбувається залучення до трудових ресурсів жінок, молоді, людей пенсійного віку, які мають досвід і знання, тимчасово переміщених осіб, які шукають роботу. Усі вони можуть бути корисними в різних секторах економіки, а молодь може допомагати як у цивільній сфері, так і підтримуючи військових.

Розвиток дистанційної роботи дасть змогу залучити до економічної діяльності людей, які перебувають у безпечніших регіонах або за кордоном.

З огляду на те, що Україні доведеться ще тривалий час жити у стані війни, надзвичайно важливою справою є повернення трудових мігрантів і біженців з-за кордону. Зараз, за даними інформаційного каналу REPORTER (https://reporter.zp.ua/skilky-vsogo-ukrayintsiv-u-sviti.html), у світі проживає понад 63 млн українців. З них біля 25–30 млн перебуває в Україні, понад 8 млн — у країнах Євросоюзу, близько 3 млн — у США і Канаді, решта — в Австралії, Латинській і Південній Америці, Росії, Казахстані, інших країнах світу та колишнього СРСР. Значна частина з тих, хто вимушений був покинути Україну під час повномасштабної агресії Росії, бажають повернутися на батьківщину.

Для стимулювання повернення цих людей з-за кордону та їхньої інтеграції в економіку України також необхідна ціла низка комплексних заходів. Насамперед — створення робочих місць, надання грантів, субсидій та пільгових кредитів для малих і середніх підприємств, податкових пільг — для підприємств, які наймають трудових мігрантів та біженців, мікрокредитування для старту власного бізнесу, фінансова допомога — для покриття витрат на переїзд і адаптацію, професійна підготовка та перепідготовка для швидкого інтегрування в ринок праці та інші заходи.

У законодавчому аспекті має бути спрощення адміністративних процедур для повернення трудових мігрантів та біженців, забезпечення правового захисту повернених людей на ринку праці, укладення угод з країнами, де перебувають мігранти, про сприяння їхньому поверненню.

Новий навчальний — яким він буде?

Нині на часі нова вступна кампанія. КМУ з огляду на стан енергетики і ситуацію взимку рекомендує почати навчання у школах і вишах з 1 серпня. Вочевидь, як і раніше, навчання онлайн-офлайн. Чимало шкіл «підуть під землю». 5-й рік ненормального навчання. Як рятувати рівень знань?

– Справді, умови, в яких вже понад 5 років працює система освіти країни, спочатку під час пандемії COVID-19, а потім в результаті війни, завдали величезної шкоди якості навчання і виховання на усіх рівнях — від дитячих садочків до університетів. І все ж, країна має продовжувати освітній процес в умовах, що виникли. Найголовніше, маємо турбуватися про підвищення безпеки студентів і співробітників освітніх закладів: за рахунок зміцнення інфраструктури, створення укриттів та безпечних зон, розроблення планів евакуації та регулярного проведення навчань з безпеки. Зокрема КПІ за майже два з половиною роки війни обладнав укриття в більшості навчальних корпусів і гуртожитків для безпечного перебування майже 10000 осіб, створив 10 пунктів незламності на території студмістечка й11 — у навчальних корпусах.

Враховуючи важкі умови наступної зими, ми потурбувалися про енергетичну безпеку університету. Зараз маємо генерувальне обладнання сумарною потужністю 450 кВт. До зими треба буде накопичити належні обсяги дизельного пального. Нині працюємо як над підвищенням складової традиційної і поновлювальної енергетики КПІ, так і турбуємось про енергоощадження.

Враховуючи таку всебічну підготовку, КПІ вирішив розпочати новий навчальний рік традиційно — з 1-го вересня.

– КПІ, вочевидь, не буде страждати від нестачі абітурієнтів. Але чимало університетів раді будь-яким абітурієнтам. Що робити в такому випадку МОН? Знову силою зганяти докупи по кілька університетів?

– Чинне законодавство нещодавно визначило норми і обсяги прийняття на навчання за усіма рівнями освіти у новому навчальному році. Стосовно продовження структурних об’єднань навчальних закладів, то в окремих випадках це звичайно не виключено, але мені здається, що такі об’єднання потрібно робити вкрай обережно з огляду на нові запити до системи освіти України, які виникнуть після закінчення війни.



…Ми не стали задавати запитання на кшталт традиційного, хоч і банального: «Які у вас плани на майбутнє?». Більш як рік тому Михайла Захаровича обрали головою Української Ради Миру. Посада почесна (до прикладу – цю громадську організацію очолювали Олесь Гончар, Василь Комісаренко, Леонід Кравчук), але й відповідальна, особливо сьогодні. І новий голова з усією притаманною йому системністю, послідовністю і відповідальністю «вдихнув» активне життя в УРМ, починаючи зі згуртування науковців, освітян, дипломатів, міжнародних структур і активної допомоги ЗСУ. Справедливий мир — це те, за що треба боротися.

До того ж, академік Згуровський — співголова Координаційної наукової ради НАН України з питань штучного інтелекту. Тільки в минулому числі газети ми розповідали про дводенний Міжнародний форум «Штучний інтелект: глобальний діалог», що відбувся в КПІ ім. Ігоря Сікорського і на якому українські й закордонні експерти обговорювали сучасне й майбутнє новітніх технологій.

І він — науковий керівник Світового центру даних з геоінформатики та сталого розвитку КПІ — чимало результатів наукових досліджень СЦД уважно вивчають у найвищих кабінетах країни. Згуровський продовжує підтримувати КПІ своїм авторитетом і своєю діяльністю.


Спілкувалася Лариса ОСТРОЛУЦЬКА