Новий ректор КПІ Анатолій Мельниченко: про перемогу на виборах, мобілізацію викладачів та використання штучного інтелекту в дипломних роботах

У найбільшому технічному університеті України – Національному технічному університеті "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", відбулися вибори нового ректора. Перемогу здобув проректор з навчальної роботи Анатолій Мельниченко, якого у другому турі підтримали 54,18% виборців. До цього часу КПІ очолював 32 роки Михайло Згуровський.

Новий ректор розповів Українським Новинам, коли розпочне роботу навій посаді, а також про перші завдання на цій позиції. Мельниченко розказав, яка нині ситуація в університеті з викладацьким складом, ажіотажем зі вступом в аспірантуру і також висловив свою думку щодо мобілізації викладачів та гіпотетичне перейменування університету.

Ви виграли на виборах ректора КПІ у другому турі. Коли ви безпосередньо вже приступите до роботи на новій посаді?

Так, справді, 18 червня відбувся другий тур і я мав дещо більшу підтримку, ніж мій колега.Призначення на посаду ректора повинно пройти декілька стадій – формальних процедур. В першу чергу виділяється певний час на проведення так званих спецперевірок. Тобто Міністерство освіти і науки надсилає дані претендента на посаду в різні інституції. Це стосується перевірки декларації, наявності правопорушень зараз і в минулому. Після надходження з кожної спеціальної установи, органів влади відповідей, Міністерство вже має підстави укладати контракт та видавати наказ про призначення. Це відбувається у різний період, тому може займати від декількох тижнів до місяців. Але я сподіваюся, що це не буде дуже затягуватися.

Нинішній ректор Михайло Згуровський буде ще очолювати університет, поки ви проходите перевірки?

У Михайла Захаровича є діючий контракт до 8 липня 2024 року, і згідно з ним він справді має очолювати університет. Згідно з законодавством, повинно бути саме так.

Які перші завдання ставите для себе на посаді ректора?

Я б сказав, що є розуміння широкого спектру справ, які треба зробити. Це не зовсім операційні, а, можна сказати, тактичні задачі, які треба швидко вирішувати. Зараз всі заклади вищої освіти працюють в контексті проведення вступної кампанії. Нам, першочергово, треба забезпечити її успішне проведення.

Друге – це забезпечення стійкості функціонування університету, щоб ні зовні, ні з середини жодні збурення не вплинули на його функціонування. Тобто, забезпечити безперебійну діяльність колективу, його цілісність. Третє – звичайно, є багато поточних господарських завдань. Ми пам’ятаємо те, що перебуваємо в умовах війни. Університет повинен далі нарощувати зусилля для того, щоб забезпечувати безпеку своїх студентів і працівників. А з іншого боку, далі напрацьовувати науково-технічні рішення для Сил оборони. Крім того, є ще завдання, які стосуються наших інфраструктурних проєктів. Варто подивитися, які ми можемо ще зробити кроки з укриттями. Цей рух і зараз має місце, але потрібно зробити більш інтенсивні кроки щодо збільшення місць та комфортності укриттів.

Серед амбітних глобальних цілей – питання зміцнення існуючих позицій і забезпечення подальшого лідерства. Це - важливий момент. Звучить начебто як лозунг, але йдеться про нарощування нашого потенціалу в контексті розвитку КПІ як університету дослідницького типу. Також актуалізуються завдання, які стосуються забезпечення сталого розвитку університету. Ми потрапили в рейтинг THE "Impact Ranking", який показує, як університети самі стало розвиваються і як вони сприяють реалізації 17-ти цілей сталого розвитку. Є бажання, щоб наш університет у силу вже наявних традицій, раніше закладених попереднім ректором, став суттєвим гравцем у контексті реалізації концепції сталого розвитку.

Університети за кордоном мають потенціал впливу на суспільні процеси, на виробничі процеси тощо. І в нас тут є устремління, що КПІ має стати лідером в цьому сенсі. Ми повинні надати додаткового імпульсу у питанні розвитку напрямків робототехніки, енергетики, безпілотних систем тощо. Особлива увага до штучного інтелекту у різних його проявах. Ми тут маємо стати не просто користувачами, а розробниками технологій штучного інтелекту.

З яким серед українських університетів КПІ потрібно змагатися за першість, на вашу думку?

Хай це звучить самовпевнено, але ми були лідером і ми хочемо ним далі бути. Ми поважаємо всі наші вітчизняні університети, їх достатньо багато, хороших: "Львівська політехніка", "Харківська політехніка", інші університети, і класичні в тому числі, але КПІ багато в чому самодостатній університет, має в окремих напрямках дуже потужні науково-педагогічні школи, яких, дозволю собі сказати, не мають інші університети і, навіть за бажання, не зможуть їх мати ще тривалий час. Але ви добре сказали, що маємо змагатися, а не конкурувати. Бо коли ми говоримо слово "конкуренція", воно часто сприймається як бізнесова конкуренція, тобто гра на виживання. У сфері освіти кожен університет своєю унікальністю доповнює освітянський простір, займає певну свою нішу. Тому ми не кажемо, що якісь університети в Україні мають зникнути у результаті змагання, але вони повинні адаптуватися до нових викликів. Ми говоримо про те, що змагаємося за багатьма напрямками, наприклад, у питаннях якості освіти, наукових досягнень, інноваційного розвитку. Тому змагатися ми готові зі всіма, але ми маємо зміцнити своє лідерство. Зміцнити його так, щоб університети, якщо хочуть, підтягувалися до планки заданої КПІ.

Чи плануєте кадрові зміни у керівництві університету, зокрема проректорів?

Зарано говорити про це, якщо ще не відбулося призначення, а тільки є результати виборів.

Одного проректора точно треба буде призначати (Мельниченко – проректор з навчальної роботи КПІ).

Ну, певно, так (сміється). Але є колектив, з яким я дуже плідно працював і на них покладався в багато чому. Тому я б хотів сказати, що кадрові зміни або відсутність їх будуть залежати від готовності прийняти деякі виклики і забезпечити реалізацію завдань. Повторюся, що в нас є амбіційні завдання.Можливо, когось вони просто можуть не влаштовувати. Але, з іншого боку, йдеться не про зміну людей, а про готовність людей змінювати підходи і їхнє бачення способів досягнення тих чи інших результатів. З низкою людей будуть проведені розмови, де вони презентують своє бачення тих чи інших шляхів реалізації завдань. Наскільки воно співпаде з загальним баченням розвитку університету? Тут же багато чого залежить від того, чи люди можуть і чи вони готові. Якщо буде зрозуміло, що хтось готовий і спроможний, то це - одна справа. Ніхто ж не каже, що хтось з кимось повинен одразу прощатися. Ми повинні залучати людей на ті ділянки, де вони є найбільш ефективніші. Тобто якщо людина гарно свою роботу виконує, чи виконувала, то чому її змінювати?

Як ставитесь до вашого попередника Михайла Згуровського? Які його програми будете продовжувати, а що зміните?

Стосовно Михайла Захаровича, якщо дозволите, я трошки розгорнутіше дам відповідь. Тому що постать Михайла Захаровича – це дійсно постать надуніверситетського рівня, національного масштабу. Михайло Захарович – це людина, яка тривалий час фактично задавала тренди української вищої освіти. Він «відчував» деякі світові тренди, і намагався, щоб університет їх враховував у своїй діяльності. Було б дивно сказати якось по-іншому, ніж про шанобливе ставлення. Я працював у Михайла Захаровича помічником, потім він мене запросив на посаду ученого секретаря, декана, проректора. Тобто мав можливість з ним взаємодіяти в різних іпостасях і багато чого від нього навчився. Я спостерігав, як він забезпечує функціонування всіх процесів в університеті.

Я б відзначив багатовимірність цієї людини. Перше, дуже висока працездатність. Людина, яка керуючи таким потужним університетом як наш, водночас знаходила час на серйозну наукову діяльність. Він - лідер наукової школи системного аналізу в Україні. Є декілька наукових шкіл системного аналізу, але напевно та, яка розвинута в КПІ є одна з найпотужніших, бо передбачає глибоку фундаментальну підготовку, зокрема з різних розділів математики. Відтак, фахівці з системного аналізу, які випускаються з КПІ, затребувані на ринку праці. Це сплав потужної математичної підготовки, підготовки у галузі ІТ-технологій, кібернетики, багатьох-багатьох інших сфер знань, що дозволяє говорити про справді високий рівень фахівців.

Важливо, що діючий ректор зміг уберегти університет за багато років від різних спроб зовнішнього деструктивного втручання. Університет, наскільки мені відомо, за 32 роки не втратив своєї суб'єктності в різних політичних умовах. Я спостерігав, коли навіть на нього були намагання тиску, він послідовно дотримувався політики нашої самодостатності, спираючись на колектив університету. Другий момент, Михайло Захарович - людина смілива, а це важлива риса для ректора. Наприклад, 1 грудня 2013 року, він, незважаючи на можливі наслідки, продемонстрував громадянську і патріотичну позицію. Нагадаю, перед цим побили студентів, і ректор найбільшого університету України став на чолі колони студентів і викладачів і повів її до Майдану щоб показати нашу незгоду з діями тодішньої влади. При цьому є ще один важливий момент, що Михайло Захарович, з одного боку, у силу своєї посади взаємодіяв з різними політиками, а з іншого - не дозволяв втручатися цим політикам в якісь процеси в університеті.

Є численна кількість здобутків Михайла Захаровича на посаді ректора і багато з них просто треба продовжувати. Наприклад, це політика стосовно збереження і розвитку наукових шкіл. Можливо, хтось не розуміє того, що збереження наукових шкіл – це фактично збереження не просто університету, а збереження наукового потенціалу України. У свою чергу, науковий потенціал – це те, що може нам забезпечити перемогу і подальший поступ. Михайло Захарович один з перших запропонував розвивати модель дослідницьких університетів в Україні. Ця модель передбачає реалізацію "трикутника знань". Освіта повинна здійснюватися на основі передових наукових дослідженнях та бути тісно пов'язана з інноваційним процесом. В 2007 році був наказ Міністерства освіти і науки про реалізацію пілотного проєкту університету дослідницького типу саме прикладі КПІ. Це та модель університету, яка актуальна донині. В якийсь момент сам статус дослідницького університету дещо знецінили в Україні, коли почали його «роздавати» різним університетам без наявних підстав. Пізніше цей статус прибрали у всіх і, наскільки я знаю, до цього часу не з'явилися нормальної моделі його надання. Але, незважаючи на формальні речі, ми рухалися саме в фарватері побудови університету дослідницького типу.

Як Ви думаєте, він радий, що обрали саме вас?

Я не можу говорити про це, бо питання потрібно ставити йому. Я можу сказати, що він всім нам - кандидатам-проректорам відносно молодого віку рекомендував подати документи для участі у конкурсі на посаду ректора.

Дивіться, тоді ще одне питання останнє по Згуровському. Він взагалі збирається залишатися в університеті на якійсь посаді?

Такої змістовної розмови ще не було. Звичайно, було б не вірно, якщо б Михайло Захарович не брав участі в житті університету, враховуючи його колосальний досвід і потужний авторитет. Це було б, як мінімум, дивно. Треба ще сказати, що Михайло Захарович жодних побажань чи вимог раніше не висловлював щодо посад або статусів.

Чи є зловживання зі вступом до КПІ заради відстрочок в рамках мобілізації?

В КПІ фактично це виключено. Наприклад, я як людина, яка відповідає за вступ аспірантів, можу сказати, що навіть в минулому році зростання кількості аспірантів в КПІ було, але не суттєве. В 2022 році вступило 282 осіб, то в минулому році 331. Тобто це збільшення не на сотні людей, як в інших університетах.

Цьогоріч спостерігається неймовірний ажіотаж щодо вступу на аспірантуру.

Ми себе трошки убезпечили деякими запобіжниками. Щоб не було цих імітаційних проявів, а саме вступу для ухиляння від мобілізації, ми підняли вартість навчання в аспірантурі. Це змусило певну когорту людей шукати відповідні можливості в інших університетах.

Була проведена дуже серйозна розмова зі всіма керівниками структурних підрозділів, йдеться про очільників факультетів та інститутів, щодо неприпустимості використання інституту аспірантури як інструмента ухилянства. Навіть якщо хтось подав документи і вступив до нас з дещо вищим віком, аніж завжди подають, то тоді керівники підрозділів повинні чітко контролювати, чи здійснюється наукова діяльність, чи отримуються якісь наукові здобутки. В разі, якщо людина просто вступила, робить вигляд, що вона навчається, але навіть за результатами першого року ми бачимо, що це виглядає як імітація процесу навчання, то наукові керівники знають свій маневр. Вони просто повинні діяти згідно з нашими правилами. Невиконання індивідуального плану роботи аспіранта, який складається з двох частин (освітньої складової і наукової складової), призводить до автоматичного відрахування. Наукова складова передбачає публікацію статей, проведення дослідження. Якщо цього немає, то є привід говорити про ознаки зловживання відстрочкою. Тому університет тут дотримується принципової позиції.

У цьому році ми побачили зростання великої кількості реєстрації на єдиний вступний іспит, але це не означає, що ці люди вступатимуть до КПІ. Вони зареєструвалися, їх величезна кількість, але, по-перше, прийом документів буде тільки з 22 липня після проходження ЄВІ. По-друге, зараз Міністерство підняло поріг прохідний по єдиному вступному іспиту. Далі аспіранти складають іспит за своїм фахом. Тут ситуація така: якщо хтось подає документи і успішно складає фахове випробування, то це говорить про те, що він може далі вчитися в аспірантурі. Ми хочемо зберегти наш університет як певний осередок академізму і не дозволяти використання його в різних позаосвітніх та позанаукових цілях. Це може бути і не просто, бо багато людей начебто захотіли стати науковцями. Але ж щоб займатися наукою треба жити нею, отримувати науковий результат, застосовувати відповідну методологію, мати певні знання.

В наступному контексті, я недавно навіть спілкувався з паном Сергієм Бабаком стосовно проблеми, що викладачі, які не мають ступені, не мають відсрочки. Яка ваша особиста позиція? Тому що, як він мені зазначав, під час розгляду законопроєкту про мобілізацію, він разом з Оксеном Лісовим все ж таки хотіли, щоб відстрочку надали всім викладачам.

Це справедливо. Поясню так. Шкільні вчителі ж не мають теж наукових ступенів, але мають відстрочку. Забезпечення освітнього процесу передбачає декілька складових. Перше – лекційна взаємодія, яка головним чином покладається на досвідчених професорів, доцентів з науковими ступенями доктора чи кандидата наук чи доктора філософії. Водночас, є ще більший блок занять, які ведуть, зазвичай, викладачі, які не мають наукового ступеня, але є дуже професійні. Це асистенти, старші викладачі, просто викладачі. Ці люди забезпечують лабораторні роботи, практичні заняття, семінарські заняття. Їх хтось повинен проводити, адже професор не зможе проводити всі види занять. Та й професорів стільки ми не знайдемо, і тим паче, давайте ще будемо теж відвертими, професору більше треба платити, ніж викладачеві. Викладачі без ступенів так само забезпечують підготовку кадрів. Тобто, якщо студент має відстрочку, то чого викладач, який його навчає, не має відстрочки? У якийсь момент може виникнути дефіцит науково-педагогічних кадрів.

Я вважаю справедливим те, що до закону про мобілізацію повинна бути внесена зміна щодо викладачів, навіть нехай, якщо вони працюють не нижче, ніж на 0,75 ставки, але без наукового ступеня. І зрозуміло, що треба передбачити, щоб потім це знову теж не стало якоюсь лазівкою для ухилянства.

Ввести критерій, що це для національних університетів?

Ні, це буде несправедливо. Тут, знаєте, принцип справедливості є один із ключових. Ми не можемо сказати, що Національний – так, даємо відстрочки, а не національний - по-іншому.

Стосовно кадрового дефіциту, от ми обговорювали відсутність відстрочки від мобілізації. Чи взагалі є якісь зараз проблеми?

Знаєте, у нас в університеті, незважаючи на те, що вимоги до викладачів навіть вищі, ніж ліцензійні, повністю забезпечено кадровий склад. У нас для здійснення освітньої діяльності кадровий склад повністю сформований і в кількісному, і в якісному вимірах. Проте, зрозуміло, що ми не зупиняємося, ми розуміємо, що професіоналізація кадрів вкрай важлива. Ми створили таку систему, де викладачі можуть двічі на п'ять років підвищувати кваліфікацію за рахунок університету. Є ключові точки, в яких нам треба ще підвищувати кваліфікацію. Це питання використання штучного інтелекту в освітньому та науковому процесах, це формування компетентностей з міжнародної проєктно-грантової діяльності тощо. Кадрова проблема в університеті не є якоюсь такою гострою. КПІ достатньо непогано забезпечений професорсько-викладацьким складом. Я вам більше скажу. Ви ж розумієте, що події, які пов'язані з війною, призвели до того, що окремі викладачі з Херсонщини, з Харківщини, з Запоріжжя, переїжджаючи в більш безпечніші місця, приймалися і до нас на роботу. Як це робилося, до речі, і в 2014 році, коли почалася вже тоді агресія Росії. Я тоді працював деканом, і пам'ятаю, десь 5 осіб – кваліфікованих професорів та доцентів ми взяли на факультет з Донецька та Луганська.

До речі, стосовно війни, я так розумію, що виходячи з специфіки університету, деяка частина точно бере участь в оборонній сфері, скажімо так, загалом. У них проблем з бронюванням, я так розумію, немає, якщо вони задіяні в дані процеси.

Поки-що діяли загальні правила бронювання, хоча тривалий час воно було пов’язане зі значними бюрократичними процедурами. Загалом, викладачі, які працюють в університеті, не були мобілізовані, крім тих, які добровольцями пішли. У нас є багато добровольців, людей, які вже навіть отримували поранення. На жаль, є викладачі, і студенти, які загинули за волю України. Але якихось суттєвих загроз по мобілізації науково-педагогічних працівників не було.

Чи є проблеми з науковими роботами з плагіатом та ШІ? Як з цим справляєтесь?

Ми ж коли говоримо про штучний інтелект, в тому розумінні, яким він сьогодні використовується, то це - штучний інтелект генеративний. Треба пам'ятати, що будь-яка стаття чи наукове дослідження, це форма презентації отриманих наукових результатів. Якщо якихось результатів не було, то штучний вам інтелект фактично згенерує статтю, яка буде заснована, здебільшого, вже на давно відомих наукових фактах. Це не буде мати наукової новизни. Водночас, текст буде просто виглядати як новий контент.

Якщо банально навіть в дипломах використовувати. Там, наприклад, головне людині пройти антиплагіат, скажімо так.

От бачите, якраз не головне. У тому-то і справа, що ми намагаємося розбудовувати модель, де не новий текст першочергово важливий, а результат проведеного, наприклад, магістрантом дослідження. Це край важливий момент. В IT-шніків, це може бути створення якоїсь інформаційної підсистеми з написаним відповідним програмним кодом. Проте, якщо виникає текст, а досліджень не було, ну тоді яка вже різниця, чи йому згенерував генератор тексту якийсь чи він просто його десь списав. Я думаю, що технології штучного інтелекту можуть набути такого рівня розвитку, коли він зможе, напевно, доводити нас до якихось нових наукових результатів. Тобто на сьогоднішній момент штучний інтелект ще не продукує нового знання. Він продукує фактично нові модуси існуючого знання.

Чи дозволено в КПІ посилатися на радянські та російські джерела? Як ставитесь до рішення університетів заборонити для використання будь-які російські джерела?

Ми, насправді, цією проблемою суттєво займаємося досить давно. Я, як голова методичної ради, неодноразово виносив це питання на її розгляд. Адже дехто знаходить виправдання, що книги, які були раніше надруковані в колишньому СРСР є хорошої якості з точки зору змістовного наповнення. Часто йдеться про підручники з теоретичної фізики, чи з математики, теоретичної механіки тощо. Перше питання, яке треба самим собі поставити: чому за понад 30 років в Україні не з'явилися добротні українськомовні видання? Друге питання постає у зв’язку з необхідністю подолання звичок у деяких викладачів. На щастя у нас це були одиничні випадки. Стосовно загального підходу, то ми наполегливо рекомендуємо, щоб ні в основній, ні в додатковій літературі не було російськомовних джерел. Пропонуємо викладачам створювати українськомовний контент. Як додаткову літературу пропонуємо використовувати англомовні видання.

Але заборони саме в університеті немає?

Прямої заборони немає в законодавстві. Ми не можемо бути законотворцями, але в межах своєї університетської автономії ми робимо все для того, щоб не використовувався російськомовний контент при підготовці фахівців. Ми - український університет, національний університет. Ми повинні розуміти, що національна ідентичність повинна виявлятися не тільки на особистому рівні, але й на інституційному.

А як Ви ставитесь до рішень університетів, які от просто взяли і повністю заборонили?

Рішення в межах їх автономії я можу поважати. Тим паче, я ще раз кажу, що ми не порушуючи законодавство, зробили все, щоб цих джерел не було у нашому навчальному процесі.

Дивіться, тоді стосовно таких суперечливих питань, у нас зараз дуже часто підіймають на обговорення історичні або культурні та наукові постаті і намагаються щось на рахунок них вирішувати. Там постійне питання того ж самого Гоголя, наприклад, в суспільстві є. А як Ви взагалі ставитесь до того, що можуть пропонувати стосовно самого Сікорського, виходячи з його політичних поглядів і з політичних поглядів його батька в першу чергу?

Добре, що ви відзначили саме про політичні погляди в першу чергу батька, а не самого Ігоря Сікорського. Адже, коли говорять про Ігоря Сікорського, то менше згадуються про якісь його політичні погляди, чи його національну ідентифікацію. Давайте знову ж таки говорити, що він на той момент він жив в Україні, яка була частиною Російської імперії. Це - факт. Правди ніде діти. З іншого боку, його батько справді, будучи відомим психіатром мав російсько-монархічні погляди. І він ними відомий. А стосовно Ігоря Івановича, то тут якраз якихось проявів монархізму чи українофобства в тих джерелах, з якими я знайомий, я не зустрічав. Більше того, наскільки мені відомо, коли він став відомим авіаконструктором і проживав в США, то в одному з листів історику Глушко, він написав так, що "мій рід походить із села на Київщині, де мій дід і прадід були священиками, і є чисто українського походження.". Тобто він не пише "малоросійського", а саме - "українського. Це вже говорить про те, що він мав певний рівень української ідентифікації.

Але ми не повинні оглядатися на спекуляції, в першу чергу - політичні. Сікорський – це величина світового масштабу. Це - людина, яка створила гелікоптери. Це людина, яка будучи в достатньо молодому віці побила багато рекордів, які стосувалися авіації. В нас в Києві навіть аеропорт імені Ігоря Івановича Сікорського, університет імені Ігоря Сікорського, вулиця, де знаходиться посольство Сполучених Штатів, теж має назву Ігоря Сікорського і так далі. Я думаю, що Київрада, коли перейменовувала вулицю, проводила експертизу і тому спекуляцій про політичні погляди тут вже не повинно бути. Більше того, коли ми присвоювали знання, то ми розглядали різні аспекти діяльності Сікорського. Це була відкрита дискусія. Дискусія на рівні адмінради, на рівні вченої ради, на рівні кожного колективу. Хто хотів, мав можливість ознайомитися з різними сторонами його життєвого шляху і висловити свою думку.

Ми з вами змоделюємо ситуацію, ви вже приступаєте до своїх безпосередніх обов'язків і бачите, що до вас приходять активісти і кажуть: "нам не подобається, його батько мав такі погляди, треба перейменовувати". Що б ви теоретично таким людям сказали?

Ми поважаємо людей з активною громадянською позицією, але разом з тим є рішення колективу університету. І в першу чергу, завжди ми орієнтуємося на те, що вважає колектив університету. Колектив своє рішення ухвалив. Більше того я вам скажу, що саме коли була ця дискусія, були активісти і тоді. Пам’ятаю, активісти навіть зверталися до Міністерства освіти і науки, і я тоді за дорученням ректора якраз їздив на зустріч з ними та Міністеркою освіти і науки Лілією Гриневич для надання наших аргументів. Тому і тоді, і зараз ми можемо підтвердити нашу принципову позицію. Тобто з активістами ця ситуація була пережита більш ніж 7 років тому.

Які вимоги до студентів, які знаходяться за кордоном? Чи потрібно їм повертатися для складання іспитів чи захисту дипломних? Яка кількість студентів знаходяться досі за кордоном.

По кількості студентів за кордоном, то це незначна кількість - однозначно нижча 5%. Ми проводимо такий моніторинг. Більше того, ми ще раз пересвідчилися в цьому коли студенти складали ЄДКІ за спеціальністю "кібербезпека". Єдиний державний кваліфікаційний іспит складають тільки очно. І в нас від загальної кількості тих, хто навчається тільки одиниці не складали його, бо не були в Україні. Тобто, 97-98% перебували в Україні і складали цей іспит.

Я вам більше скажу, що навіть серед тих студентів, які повиїжджали в 2022 році, левова частка повернулася. Я знаю навіть людей, які виїхали, а потім повернулися і стали на захист України. Деякі пішли працювати на підприємства, які мають важливе значення оборонного характеру.

Який зараз контакт з Міносвіти у КПІ, і як взагалі оцінюєте Лісового, спілкувалися з ним, які взаємовідносини з ним?

Безпосередньо з Оксеном Васильовичем я ніколи не спілкувався. Оцінку його діяльності мені давати важко, в силу того, що, напевно її має давати прем'єр-міністр, як його безпосередній керівник. Тим паче, що реформи розпочаті Міністром, тільки пізніше дадуть свій ефект.

Про саме Міністерство. КПІ навіть в умовах, коли не було досить широкої автономії, завжди аргументовано відстоював свої позиції у відносинах з різними органами влади. Зараз в нас досить хороші ділові відносини з профільним міністерством. У тих питаннях, які потрібно вирішувати, ми взаємодіємо. Багато у чому, і це важливий момент, ми намагаємося використовувати можливості автономії та не чекати, що нам підкаже центральний орган виконавчої влади.

Головне у відносинах з міністерством те, що ми знаходимо нормальні форми взаємодії, які притаманні демократичній державі. Тобто з багато яких питань ми справді працюємо консультативному режимі. Якщо приймаються якісь рішення, які відображено в нормативних актах, то ми просто не можемо їх не виконувати.

Чи виникли проблеми з навчанням через відключення світла? Як вирішуєте проблеми зі світлом для практичних занять, зокрема лабораторій?

В 2022 році, коли почалися перші відключення, ми вже тоді вжили необхідні, як організаційні та технічні заходи, почали створювати пункти незламаності. Я вже іншим виданням раніше розказував про перенесення нашої цифрової інфраструктури в хмарні середовища. Це дало можливість забезпечити безперервне адміністрування освітнього процесу. Ми змогли керувати освітнім процесом, не зриваючи його. Ясна річ, що за цей період було придбано і генератори, і додаткові джерела безперебійного живлення, що дозволяють підтримувати наші інформаційні системи, які розміщені на університетських серверах, в робочому стані певний час.

Чи впливає це на освітній процес? Було б дивно, якщо б воно не впливало, тому що графік іспитів, графік захистів дипломних робіт формується не день в день, а за місяць-півтора наперед. А графіки відключень, вони можуть змінюватися щодня. От сьогодні якийсь удар є по інфраструктурі, можуть бути незаплановані відключення. Ми намагаємося переносити розклади, переносити екзамени, робити так, щоб студентів не позбавити можливостей повноцінно реалізовувати право на освіту.

Щодо роботи з навчальним або дослідницьким обладнанням. Насправді, воно може бути енергоємне і зрозуміло, що і генератором його не завжди вдасться заживити. Водночас, комп'ютерна техніка без проблем живиться від генераторів. У нас є низка генераторів, які зараз ще доінсталюються в університеті і мають суттєву потужність.

У нас пункти незламності в корпусах є, пункти незламності в гуртожитках є, пункти незламності навіть в профспілці студентів є.

Ми спостерігали за виборчим процесом чи з першого туру, і в першому турі ви посіли перше місце, і в другому турі перемогли. Як ви думаєте, чому ви перемогли? Чому за вас проголосували?

Я не можу сказати однозначно. Я сподіваюся, що люди мені довіряють з огляду на попередній досвід моєї роботи, і довіряють тому, що я прописав в програмі і висловив на зустрічах з колективом. Навряд-чи є якийсь особливий секрет успіху.



Довідково - передвиборна програма кандидата на посаду ректора: