Реформи системи охорони здоров’я нагадують холодний душ, тому дехто вважає, що ставати під нього потрібно швидко, аби не виникло спокуси передумати. Чи все врахували, рухаючись поспіхом?

Вітчизняна система медичної освіти традиційно опиралася на діяльність клінічних кафедр, бази яких були розміщені в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я. Сьогодні останні стають підприємствами, тож починають економити кожну копійку й шукати додаткових заробітків. Тому орендарям раді, а «просто гостям», серед яких опинилися й клінічні кафедри, вказують на двері. Немає бажання шукати згоди чи не залишилось інших варіантів? Про це — розмова з проректором з науково-педагогічної та лікувальної роботи НМАПО імені П. Л. Шупика, доктором медичних наук, професором Раїсою Моісеєнко.



ВЗ  Чому процеси автономізації закладів охорони здоров’я та реформування медичної освіти зіштовхнулися і спричинили такі проблеми?

- Тому що законодавчі зміни, які прописували реформу, й відповідні нормативно-правові акти не були адаптовані до реалій України. Відповідні документи, затверджені законами України та постановами Уряду, по суті, впроваджують кальку чужої моделі. Тобто запропоновані зміни можна «вписати» хіба що в реалії країн, де існують класичні університетські клініки.

Підготовкою лікарів в Україні займаються медичні виші, практичні ж навички студенти та курсанти закладів післядипломної освіти опановують на базах клінічних кафедр. Власних площ для таких потреб у вишів немає (або їх зовсім мало), тому вони співпрацюють із закладами охорони здоров’я на договірних умовах. Точніше, співпрацювали, доки комунальні заклади охорони здоров’я не перетворилися на комунальні та державні підприємства, котрі працюють уже за Господарським кодексом. Відтак виникли серйозні проблеми. По-перше, відповідно до вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» КНП заборонено передавати в безоплатне користування будь-які площі, зокрема й ті, які сьогодні займають наші кафедри. Тому нам пропонують іти геть. Бо на оренду приміщень у закладів освіти коштів немає — держава їх не виділяє, а саме вона традиційно фінансує післядипломну підготовку лікарів. Наприклад, у нашій академії ця частка становить 94% обсягів фінансування. Змінити вказаний механізм за кілька місяців неможливо.

До того ж ми провели експертизу — заклади охорони здоров’я дали нам свої обрахунки — і дійшли невтішних висновків: на оренду та комунальні послуги за приміщення, де розташовані наші кафедри, НМАПО імені П. Л. Шупика потрібно виділити 90 млн грн. І це при тому, що з 1 квітня фінансування академії буде зменшено на 40%. Тобто ми змушені скорочувати фахівців (усього 370 посад), а частину переводити на 0,5 чи й 0,25 ставки. Це ганьба для держави, коли професорсько-викладацькому складу пропонують такі умови роботи. Вони ж відповідають за підготовку лікарів у державі! А як вижити асистенту на 2 тис. грн на місяць?

Ми підготували молоді кадри науковців, вони обрали свій шлях у житті, сподівалися, що він стане успішним. Чи ж залишиться в них після цього прагнення до подальшого професійного росту в обраній сфері, якщо вона не забезпечує нормального доходу?

ВЗ  Чи можна якось пристосувати навчальний процес до умов, коли кафедри втратять клінічні бази?

Ні! Медик приходить вдосконалювати свої знання не лише в теорії, яку сьогодні можна знайти і в інтернеті. Академія проводить багато інтерактивних циклів, де курсанти отримують нові знання, виконують тестові завдання. Ми ж контролюємо рівень засвоєння ними матеріалу. Але цього недостатньо. Щонайменше половину курсу майбутні лікарі повинні присвятити набуттю практичних навичок, тобто працювати біля ліжка хворого. Лікар має бачити, як впроваджуються нові методи діагностики, як виконуються ті чи інші маніпуляції, оперативні втручання. Натомість, якщо реформа й далі рухатиметься в нинішньому руслі, 30 тис. українських лікарів втратять можливість здобувати практичні навички лікарської майстерності на клінічних базах кафедр.

Я вже не кажу про те, що ми порушуємо міжнародні зобов’язання, адже в нашій академії та в інших медичних вишах навчаються студенти й клінічні ординатори з інших країн. Ми уклали з ними договори про те, що вони мають право доступу до пацієнта та на навчання в закладі охорони здоров’я, а не в учбовій кімнаті. Зрештою, яку ж підготовку ми їм гарантуємо без практичної складової?

Є ще одна надзвичайно болюча проблема — понад 600 науковців, докторів медичних наук, професорів, кандидатів наук, які працюють на наших кафедрах, втратять можливість лікувати пацієнтів на клінічних базах через відсутність механізму реєстрації. Про лікарів-освітян просто забули, не прописавши механізму їхньої реєстрації на платформі HELSI. Тому вони взагалі ризикують втратити лікарську спеціальність!

Після 1 квітня жодний головний лікар не матиме права зареєструвати нашого викладача, професора, доцента, асистента (а понад 90% з них — лікарі вищої та першої категорій, часто за кількома спеціальностями) в електронній системі охорони здоров’я. Тобто такі висококваліфіковані фахівці не матимуть права доступу до пацієнтів. Вони навіть оглядати їх не зможуть, не те що оперувати! Це порушує гарантоване державою право лікарів-викладачів на здійснення медичної практики в рамках навчально-педагогічного процесу, а також права пацієнтів. Адже 300 тис. пацієнтів будуть позбавлені можливості лікуватися у високопрофесійних лікарів. Лише зусиллями 69 кафедр нашої академії у 2019 році лікувально-діагностичну роботу здійснювали 643 науково-педагогічні працівники. Це відбувалося на 235 клінічних базах академії, ліжковий фонд яких становить понад 16 тис. ліжок. Академія співпрацює із закладами охорони здоров’я 10 адміністративно-територіальних одиниць України (Києва, Дніпропетровської, Житомирської, Запорізької, Львівської, Полтавської, Харківської, Хмельницької та Чернігівської областей). Лише в Києві наші кафедри розміщені в 60 закладах охорони здоров’я. Найбільша клінічна база академії — НДСКЛ «Охматдит» МОЗ України, де розташовані 15 наших кафедр, на яких надають медичну допомогу дітям з усієї країни. У Київській обласній клінічній лікарні працюють 14 кафедр, наші клінічні бази є в усіх великих лікарнях міста. Триває тісна співпраця із центрами ПМСД у Білій Церкві, Києво-Святошинському районі, Ставищенській ЦРЛ, що на Київщині.

У цілому впродовж 2019 року наші працівники пролікували понад 90 тис. хворих, надали консультації понад 180 тис. і прооперували понад 18,4 тис. пацієнтів. Наводжу ці цифри, аби всі зрозуміли, що втрачають система охорони здоров’я й населення.

ВЗ  Дехто пропонує перевести науково­-педагогічних працівників у штат закладів охорони здоров’я, які є клінічними базами кафедр.

— Цю «геніальну» ідею не можна реалізувати з двох причин. По-перше, у медичних закладах немає зайвих посад, вони не з’являться й у перспективі, бо впровадження реформи вторинного та третинного рівнів призводитиме до скорочення персоналу лікарень. Це неминучий процес. А жоден керівник не буде звільняти своїх лікарів, щоб працевлаштувати науково-педагогічних працівників.

По-друге, у них інші обов’язки, ніж у звичайного лікаря. Наприклад, професор кафедри не зможе стояти за операційним столом упродовж всієї зміни, оскільки має забезпечувати ще й науково-педагогічний процес, консультувати, займатися розбором складних випадків із курсантами. Тобто він проводить лікувальну роботу в закладі на частину ставки в її класичному розумінні, а решту часу використовує для навчання курсантів чи студентів.

Але ж НСЗУ фінансуватиме тільки лікувальну частину. Той, хто обіймає посаду лікаря, має повністю вести пацієнтів — від моменту госпіталізації до виписування із лікувального закладу. Для цього в науково-педагогічних працівників не вистачить часу, адже вони працюють ще й в академії. Тобто відбудеться нівелювання завдань, які покладаються на науково-педагогічні кадри.

ВЗ  Які ваші конкретні пропозиції виходу із ситуації?

— Потрібно легалізувати діяльність науково-педагогічних працівників у рамках чинних вимог — через їх реєстрацію в електронній системі охорони здоров’я. А також залишити кафедри на існуючих клінічних базах, впорядкувавши організацію їхньої роботи. Для цього потрібно внести зміни до 7 законів України і 3 постанов Кабінету Міністрів. Наприклад, у Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» потрібно прописати норму про те, що медична допомога в закладах охорони здоров’я може надаватися в тому числі й науково-педагогічними працівниками (на підставі відповідних договорів про спільну діяльність). А також надати аспірантам і докторантам право здійснювати лікувально-діагностичну діяльність на післядипломному етапі навчання, визначитися з правами інтернів у закладах охорони здоров’я (ЗОЗ) тощо. І передбачити, що лікуючим лікарем може бути науково-педагогічний чи науковий працівник, котрий має відповідну лікарську категорію або сертифікат лікаря-спеціаліста.

Закон України «Про вищу освіту» повинен регламентувати правовідносини науково-педагогічних працівників і закладів медичної освіти на договірних умовах. А також передбачати їх лікувально-діагностичну роботу в закладах охорони здоров’я як невід’ємну складову освітнього процесу. Оплата за таку роботу працівників клінічних кафедр має здійснюватися за рахунок видатків загального та спеціального фондів кошторисів закладів освіти, що є бюджетними установами.

ВЗ  Чи потрібні зміни до Закону «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»?

— Так. Потрібен додатковий пункт про те, що заклад охорони здоров’я має право здійснювати медичне обслуговування населення за Програмою медичних гарантій за участі науково-педагогічних працівників медичних вишів. Цей Закон покликаний впорядкувати й спільне використання обладнання зак­ладом освіти і надавачем медичних послуг (на договірних умовах). Також ми пропонуємо підвищити коефіцієнти для клінічних закладів охорони здоров’я.

Зміни потрібно внести й до Бюджетного кодексу України, аби дозволити закладам вищої освіти фінансувати університетські клініки та ЗОЗ, які є у їх складі, у тому числі й за рахунок надходжень від провадження освітньої діяльності. Водночас фінансування закладів охорони здоров’я, що співпрацюють із медичними вишами, має відбуватися як із місцевих, так і з державного бюджетів.

Важливо владнати питання оренди, яке й стало каменем спотикання. Для цього потрібно внести зміни до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», аби його дія не поширювалася на відносини між КНП і державними чи комунальними закладами вищої (післядипломної) освіти у сфері використання майна закладами охорони здоров’я для розміщення кафедр. Їхня співпраця має здійснюватися на безоплатній основі відповідно до договорів про спільну діяльність згідно з нормами Цивільного кодексу.

ВЗ  Чи не простіше запровадити університетські клініки?

— Для цього потрібен час і не тільки. Адже для створення університетської клініки необхідна велика багатопрофільна лікарня. Тобто громада міста повинна віддати один зі своїх кращих закладів для реалізації зовсім інших завдань, а потім якось «латати діру» у своєму медичному господарстві. Хто на це піде? Ніхто.

Ми розробили проєкт постанови про створення науково-практичних лікувальних комплексів, де під час об’єднання вишів і закладів охорони здоров’я всі залишилися б при своїх інтересах, але взаємодію вибудували б по-особливому. Однак ці пропозиції не прийнято до уваги.

До того ж слід належним чином врегулювати питання функціонування університетських клінік, затвердивши три базові документи. Перший — оновлене положення про клінічний заклад охорони здоров’я, яке відповідало б сучасним вимогам. Воно має впорядкувати всі аспекти спільної діяльності закладів освіти й охорони здоров’я у сфері надання медичної допомоги, провадження освітнього та наукового процесів, а також визначити стимули для пришвидшення цих процесів.

Другий документ — типове положення про університетську клініку закладу вищої чи післядипломної освіти. Воно має регламентувати діяльність власних структурних підрозділів університетських клінік, порядок внесення їхніх медичних працівників до електронної системи охорони здоров’я, а також передбачити можливість фінансування університетських клінік за Програмою медичних гарантій відповідно до договору з НСЗУ.

І нарешті має бути затверджено типовий договір про спільну діяльність між закладом охорони здоров’я і закладом вищої освіти. Він передбачатиме можливості здійснювати доплати до посадового окладу науково-педагогічним працівникам кафедр за лікувально-діагностичну роботу (за рахунок коштів загального та спеціального фондів закладу вищої освіти). Також цей договір впорядковуватиме здійснення витрат, пов’язаних із розміщенням і утриманням клінічних кафедр закладами охорони здоров’я за рахунок коштів, виділених з місцевих бюджетів та бюджетів власників.

Ми підготували і проєкти постанов Уряду, які мають забезпечити можливість реєстрації у НСЗУ вишів як надавачів медичних послуг, до структури котрих входять університетські клініки чи лікарні, а також легітимізувати науково-педагогічних працівників й інтернів у якості лікарів на клінічних базах ЗОЗ.

Згадані документи напрацьовано і схвалено на науково-практичному круглому онлайн-столі «Медична практика, освіта та наука: правові проблеми взаємодії в умовах трансформації охорони здоров’я», що відбувся 31 січня 2020 року за участі представників усіх медичних вишів країни. Їх давно вже подано в МОЗ. Однак, на жаль, ці пропозиції не реалізуються. Сподіваємося, що нинішній очільник галузі, який добре знає й розуміє її проблеми, сприятиме їх вирішенню вже найближчим часом. Хоча ми розуміємо, що це нелегкий шлях.




Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»








Додатково:

Интерактивная онлайн-карта распространения коронавируса COVID-19 по всем континентам

"Ваше здоров'я": Центр тестування МОЗ завдав державі збитків на мільйони гривень

Катерина Амосова: Як навчають компетентних лікарів в Україні

Университетская клиника с вертолетной площадкой, или Получит ли НМУ им. А.Богомольца современную базу для обучения врачей