Аналізуючи аргументи на підтримку або заперечення необхідності реформи, не зайво нагадати слова Ларошфуко: «Есть похвальные упреки, как есть обличительные похвалы». Отже, пропоную в найзапекліших аргументах «проти» пошукати раціональне зерно на підтримку реформи, а в ідеалістичних планах «за» знайти небезпечні моменти.

Докори

Навіщо розтягувати на 12 років те, що можна вивчити на високому рівні за десять?

Є підстави вважати, що якість української шкільної освіти, яка здійснювалася за радянськими стандартами, не була достатньо високою. Згідно з міжнародним проектом PIZA, у 90-х роках ХХ ст. науковці проводили ЗНВ знань школярів багатьох країн світу. Україна тоді не брала участі в цьому проекті, але низькі результати, які показали російські учні, не додали оптимізму і нам: адже підходи до організації освіти в нас і росіян аналогічні — з однієї радянської колиски. Європейські країни, які показали добрі результати, мали спільний освітній стандарт: навчання в школі не менше ніж 12 років, останні два-три роки з яких — профілізація. Збільшення строку навчання в цих країнах було викликане необхідністю поглиблено вивчати окремі предмети з перспективою здобуття професійної вищої освіти.

Упроваджуючи європейські стандарти освіти, Україна також пішла шляхом профілізації школи. Це означає, що після закінчення школи ІІ ступеня (9 класу) кожен учень має визначитися зі своєю майбутньою професією і обрати той чи інший профіль навчання згідно зі своїми здібностями та уподобаннями. Такий вибір передбачає поглиблене і професійно зорієнтоване вивчення циклу споріднених предметів: за суспільно-гуманітарним, філологічним, художньо-естетичним, природничо-математичним, технологічним і спортивним напрямами.

Серед шкільних предметів є базові (обов’язкові для всіх, незалежно від профілю) і профільні. Предмети шкільної програми вивчатимуться на різних рівнях: базовому — мінімум змісту і не передбачає подальшого вивчення предмета (наприклад, математика у філологів); академічному — предмети не є профільними, але близькі до них і тому вивчатимуться у ВНЗ (наприклад, фізика у хіміко-біологічному профілі); профільної підготовки — поглиблене вивчення предметів з орієнтацією на майбутню професію (фізика і математика у фізико-математичному профілі).

Те, що диференційований підхід до вивчення предметів є життєвою необхідністю, підтверджує і сьогоднішня не охоплена реформою школа. Тут ми можемо спостерігати унікальне явище «стихійної профілізації»: вчитель-предметник випускного класу з’ясовує, хто саме складатиме тести з його предмета, орієнтується на цих учнів, а на недостатню старанність інших заплющує очі.

І це зрозуміло, адже для того щоб вступити до ВНЗ і навчатися там на належному рівні, потрібно якнайглибше вивчати профільні для майбутнього фаху предмети. От випускники й розриваються між навчанням у школі, репетиторами та підготовчими курсами при вишах. Ураховуючи істотний розрив між шкільними і вишівськими програмами, покладатися на єдиний і для «фізиків», і для «ліриків» рівень вивчення всіх предметів не можна.

В ідеалі цю проблему покликане вирішити профільне навчання. Крім того, обираючи для своєї шести-семирічної дитини спеціалізовану школу, батьки можуть лише здогадуватися про її здібності й уподобання. Тому буває так, що, наприклад, провчившись у математичному класі, дитина в 9 класі вирішує: хочу бути філологом. І що робити? Міняти школу? Ні. Достатньо змінити профіль. Адже в межах школи повинно бути організоване навчання за кількома профілями.

Збільшення строку навчання на два роки може згубно вплинути на економіку, адже це — роки несплачених податків і недовиробленого валового продукту.

В деяких країнах (Англія, Німеччина, Норвегія) тривалість навчання становить 13 років, у Нідерландах — 14. Чи можна назвати ці країни неуспішними в економічному плані? За ініціативи Світового банку, Організації з економічної співпраці і розвитку, Європейського Союзу та Ради Європи було проведено дослідження взаємовпливу сектору освіти і сектору виробництва.

Як з’ясувалося, підвищення тривалості середньої і вищої освіти та її диференціація позитивно впливають на економічні показники держав, оскільки пов’язані з готовністю здобути вищу освіту, а отже — і з підготовкою майбутніх фахівців. За свідченням експертів, саме невисокий фаховий рівень наших молодих спеціалістів і їхня безпорадність на ринку праці є великою проблемою вищої освіти. І починається вона в загальноосвітній школі.

Запроваджуючи 12-річне навчання, ми виховуємо інфантильне покоління, бо до 18 років молодь сидітиме за партами, через чотири-шість років закінчить ВНЗ, а отже, тільки у 24—25 років почне працювати.

Виштовхнути на ринок праці не готових конкурувати з професіоналами молодих людей (у разі невступу до ВНЗ 16-річних дітей) — не означає запобігти їхній інфантильності. Чи не краще дати їм змогу поглибити професійну підготовку і набратися досвіду (зокрема й життєвого)?

Похвали

Структура української 12-річної школи відповідає світовим стандартам.

Це не так. Замінивши 10-річну єдину трудову радянську школу 12-річною європейського типу, ми не дотримались організаційної структури європейської школи, де початкова (6—10-річні діти), основна (10—15-річні) і старша школи (15—18 (19) років) — це не різні ступені однієї школи (як у нас), а окремі заклади. Такий розподіл є доцільним, ураховуючи різні вікові особливості, навчальну мету та умови організації навчального процесу. У нас він не є традиційним. Не кажучи вже про нові форми організації навчання, які набувають популярності у світовій практиці: неградуйовані школи (без поділу на класи, але з проектною роботою за інтересами ) і «школи без стін». Останні не мають свого приміщення та постійних класів. Діти збираються з учителями в різних місцях, планують свою роботу, відвідують заводи, музеї, бібліотеки і працюють над проектами. Для того щоб отримати диплом про закінчення старшої школи, учень повинен надати своєрідну залікову книжку, де зазначено, скільки годин з якого предмета він прослухав.

Профіль навчання визначається кожним учнем з урахуванням його інтересів. Залежно від вибору старшокласника школа створюватиме умови для диференціації.

Такий підхід є ідеальним, але його важко реалізувати, тому що, по-перше, багато залежить від кадрових і матеріально-технічних ресурсів школи. Якщо закладу таких ресурсів бракує, диференціація буде неможлива. На цей випадок Міносвіти пропонує школам працювати за універсальним профілем (тобто не профілюватися) або забезпечувати профілізацію «у складчину» й об’єднуватися з іншими школами в ресурсні центри, територіальні об’єднання та освітні округи. Але з яких джерел фінансуватиметься робота цих новоутворень?

У галузевій програмі впровадження профільного навчання сказано: «Фінансування реалізації програми здійснюється за рахунок: коштів державного бюджету в межах бюджетних призначень, передбачених центральним органам виконавчої влади; коштів місцевих бюджетів; інших, не заборонених законодавством джерел». Не секрет, що бюджетних коштів школі і так катастрофічно не вистачає, а з утворенням профільних груп її видатки збільшаться майже вдвічі. Таких навантажень можуть не витримати навіть гаманці батьків (традиційні «інші, не заборонені законодавством джерела»).

По-друге, для успішної профілізації школи, крім коштів, необхідна її автономія (і не лише фінансова), як це усталилося в європейській практиці. Школи повинні мати можливість самостійно добирати на конкурсній основі кадри, нести відповідальність за результативність навчання та особистий розвиток учнів і вчителів. Не зайвим було б залучати до управління школою громадськість через створення шкільних рад, куди можуть входити не лише батьки, а й небайдужі до проблем освіти громадяни.

Крім того, для якісної фахової підготовки старшокласників потрібні не просто шкільні вчителі, які звикли працювати в межах шкільних програм, а фахівці, здатні системно й глибоко мислити, бачити міжпредметні зв’язки і перспективу навчання учнів. За нових підходів до навчання необхідні й нові підходи до оцінювання знань старшокласників, близькі до вишівських. Як відомо, Міносвіти вже запропонувало учителям оцінювати роботу випускників не лише за результатами тестування, а й за методом портфоліо — оцінки накопичених особистих досягнень учня за різноманітними видами діяльності.

Передбачається, що презентація такого портфоліо стане елементом вступних іспитів до вишів. Жоден з педагогів, яких я розпитувала про цей метод, не зміг детально пояснити його суть, бо жоден конкретних рекомендацій міністерства в руках не тримав. А до нового навчального року не так уже й далеко.

***

Проблем, пов’язаних з переходом на профільне навчання, багато. Розв’язання деяких із них уже почалося. Інші загрожують перетворити перехід на нову систему освіти на його імітацію. Але, попри популістські гасла, назад, до старої 10-річної системи, повернутися неможливо. Оскільки, по-перше, це не відповідає сучасним тенденціям розвитку суспільства, освіти (у тому числі вищої) і науки.

А по-друге — тому, що на такий перехід знову ж таки будуть потрібні час і кошти (видання підручників, складання програм). Почавши перезавантаження системи української освіти, не можна його завершити простим висмикуванням штепселя з розетки. Потрібно, напевно, вдосконалити програмне забезпечення і дочекатися завершення повного циклу — 12 років.


Автор: Оксана ОНИЩЕНКО