Цьогоріч 28 вересня в Україні та світі відзначають 100-річчя людини, творчість якої – унікальне явище в українській і світовій педагогіці.

Це – видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський.

22 роки він був директором Павлиської школи, до його думок прислухалися любили його. Він не лише наш сучасник. Він прогнозував майбутнє освіти, передбачав дефіцит емоційного спілкування, занепад етичної компетентності в суспільстві, тому, очевидно, так щедро в його творах представлене емоційне, естетичне виховання.

Українська та світова педагогічна спільнота високо цінує внесок В.О. Сухомлинського в розвиток освіти і науки.

Школа, на думку Василя Сухомлинського, – це не комора знань, а світоч розуму, святиня і надія, духовна колиска народу, норовливе дитя суспільства. Це – світ душевних людських доторкань, зосередження добрих почуттів, тонких переживань. Це – вічне вогнище краси, освіти й освіченості. В школі дитина проводить один з найважливіших періодів свого життя, а не лише засвоєння знання, вміння, навички, способи діяльності.

Василь Олександрович є автором 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок, притч та новел для дітей.

Найвідоміша його праця – «Серце віддаю дітям», перекладена на 30 мов світу, її перевидавали 54 рази. Загалом твори В.О. Сухомлинського видано 53-ма мовами світу накладом майже 15 млн. примірників. Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків.

У 1955 році Василь Олександрович захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально-виховного процесу». Саме в цей період життя і творчої діяльності видатного українського педагога тісно пов'язаний з Києвом.

Основні ідеї, які розвинув Василь Сухомлинський у своїх працях:

любов до дитини;

розвиток творчих сил кожної окремої особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб, який спрямований у кінцевому підсумку на творчу працю;

культ природи, природа як найважливіший засіб виховання почуття прекрасного і гармонії;

розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання й виховання (повага, заохочення, опора на позитивне, моральне покарання);

звернення до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції, підтримка і розвиток того здорового, що є в кожній особистості;

розвиток ідеї «радості пізнання», тобто емоційне сприйняття процесу навчання;

демократизація структури управління навчально-виховним процесом у школі (психологічний і педагогічний семінари, школа для батьків тощо).

У книзі «Серце віддаю дітям» він зробив привселюдне зізнання і підтвердження, своїми трудами та щоденними діяннями великого вчителя, він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

Головними постулатами його основи педагогічної системи є:

Виховання дитини повинно бути спрямоване на окультурення її потреб.

Ідеал культурних бажань людини, які необхідно виховувати, – потреби у праці, у творінні добра, у красі.

Щоб виховати дитину, необхідно створити у неї чутливість до виховання (потребу бути хорошою), створити для неї «радість буття», сформувати почуття власної гідності.

Умовою успішного виховання, з якої воно повинно починатися, є створення атмосфери успіху, що є відправною його основою. Абсолютна перевага позитивних стимулів і реакцій на поведінку дитини над негативними.

Кожне покоління по-новому сприймає В. Сухомлинського, знаходить цінні дороговкази для навчання і виховання.

Спадщина кожного митця і кожного вченого має свою долю. Одну досить швидко забувають, іншу – якийсь час тримають у полі зору. І лише небагатьом випадає залишитися у «великому часі». Є всі підстави стверджувати, що спадщина Василя Сухомлинського належить до останніх.

Український педагог подарував нам цілісну педагогічну систему виразного гуманістичного спрямування. І то вже наша проблема, як зуміємо скористатися нею. Маємо підніматися до неї і серцем, і розумом.