Право працівника реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, тобто, працювати за сумісництвом, встановлено Кодексом законів про працю України (ч. 2 ст. 21 КЗпП).

Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (із змінами) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 № 43, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 30.06.93 за № 76.

Відповідно до ст. 102-1 КЗпП працівники, які працюють за сумісництвом (виконують крім основної у вільний від неї час і іншу роботу на умовах трудового договору в того самого чи іншого роботодавця), одержують заробітну плату за фактично виконану роботу без обмеження її певним розміром.

Сумісники мають право на оплату фактично виконаної роботи й тоді, коли було порушено встановлені для певної категорії працівників обмеження для роботи за сумісництвом. Такі порушення за певних умов можуть бути підставою для припинення трудового договору за сумісництвом.

Постановою КМ України від 03.04.1993 № 245 встановлено, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Статтею 62 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту» особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, надано право на трудову діяльність у позанавчальний час.

Юридичний департамент Міністерства соціальної політики України в листі від 25.05.2015 № 198/06/186-15 роз’яснив, що робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом і оплачується на загальних підставах.

Також Мінсоцполітики зазначило, що законодавство про працю не містить норм, які зобов’язують роботодавця перевіряти факти укладання та припинення трудового договору за основним місцем роботи