Національна рада реформ підтримала концепцію «Нової української школи» і рекомендувала парламенту прискорити розгляд у другому читанні закону «Про освіту»

Оскільки концепція пройшла широке громадське обговорення із залученням освітян, батьків, експертів, роботодавців, представників профспілок, депутатам не варто зволі­кати з ухваленням закону, якого, без перебільшення, давно потребує національна освіта.

Про це свідчить значний попит в українському суспільстві саме на реформування середньої освіти. «Профспілкові вісті» не залишилися осторонь від важливої теми.

ПРОГРАМНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

Попередні обговорення кон­цепції зазвичай перетворюва­лись на палкі дискусії: кого має готувати школа? Кого ми отри­муємо на виході із «середньої освіти»? Чому учні втрачають ін­терес до школи вже в третьому чи четвертому класі? Головний висновок, кажуть освітні експер­ти, полягає в тому, що діти розу­чилися вчитися. До шкільних та домашніх завдань почали стави­тись, як до каторги – через непо­мірне навантаження програм. Задля пристойної оцінки учні «зазубрюють» ту чи іншу тему, аби забути здобуті в такий спосіб знання ще до того, як пролунає дзвоник на перерву.

Настав час змінити підхід вчителів до навчання учнів, ді­тям запропонувати іншу мо­дель, яка зробить з них не стіль­ки «знаючих», скільки думаю­чих і мислячих, як того вимага­ють сучасні реалії.

У концепції чітко деклару­ється, що «Нова українська шко­ла» має готувати особистість, громадянина та фахівця. Це ті осі координат, які формувати­муть простір нової школи: інди­відуально-психологічну, сус­пільно-політичну та соціально- економічну. Звучить дещо не­звично, але це вже перший крок до європейського досвіду. Авто­ри концепції зауважують, що «за експертними прогнозами, у 2020 році найбільш затребувани­ми на ринку праці будуть вмін­ня навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити мету та досягати її, працювати в команді, спілкуватися в куль­турному середовищі. Але укра­їнська школа не готує до цього».

Не готувала раніше. Відтепер усе має змінитися. Міносвіти пропонує кілька фундаменталь­них змін, які переорієнтують школу до нових вимог. Міністр освіти Лілія Гриневич налашто­вана оптимістично: «ми хочемо перейти від школи, яка нашпи­говує дітей знаннями, що дуже швидко втрачають актуаль­ність, до школи компетентнос­ті, себто обізнаності й поінфор­мованості».

«У нас за результатами на­вчання по суті перевіряється об­сяг пам’яті дитини і неважливо, чи зможе вона користуватися ними, чи ні. Дітей не вчать аналі­зувати, не формується така ком­петентність, як творче мислення. Школа, яка є, була сформована для індустріальної епохи, де від людини вимагали, аби вона чітко дотримувала інструкцію, щоб по­милялася якнайменше і могла добре працювати на заводі. Сьо­годні така школа не робить дити­ну успішною», – впевнена радни­ця міністра освіти Оксана Мака­ренко. Вона стверджує, що авто­ри «Нової української школи» зробили правильний вибір на ко­ристь педагогіки партнерства: тісна й плідна співпраця між учителем, учнем і батьками, які мають стати рівноправними учасниками освітнього процесу. Аби зміни відбулися якнайшвид­ше, у вчителів має бути сильна та здорова мотивація. І не тільки в плані фінансової підтримки з боку держави.

«Ми маємо дуже тривалий не­гативний відбір у професію: че­рез низькі зарплати та низький соціальний статус, непрестиж­ність професії, неякісну педаго­гічну освіту», – стверджує екс­перт аналітичного центру Cedos Ірина Когут. Суспільство має докласти чималих зусиль, аби піднести втрачений престиж пе­дагогічної роботи. Придивитися до європейських країн, тієї ж Фінляндії, де вчитель у великій пошані, друга після священика людина в суспільстві.

Педагоги готові до принципів партнерства, до співпраці з батьками, громадою та учнями. Вони лишень побоюються, аби реформи в царині середньої освіти не зупинилися на півдо­розі. Це вже ми проходили.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА НА ПЕРСПЕКТИВУ

Згідно з концепцією, шкільна освіта матиме три рівні: початко­ві класи – 1–4, базова середня школа – 5–9 класи та профільна середня школа, яка передбачає навчання в ліцеї або закладах професійної освіти, – 10–12 класи.

Такий термін навчання пояс­нюється тим, що в усіх європей­ських країнах мінімальна три­валість здобуття повної загаль­ної середньої освіти становить від 12 до 14 років. Саме за цей час дитина може засвоїти всі не­обхідні знання та визначитися щодо майбутньої професії.

Передбачається, що з 2018-го молодша школа буде навчатися за новими навчальними програ­мами, для чого вже в травні мі­ністерство планує затвердити новий держстандарт для почат­кової школи. Зокрема, на вико­нання завдань дітям виділяти­муть час з урахуванням їхніх ін­дивідуальних здібностей, змен­шать обсяг домашніх завдань, кількість обов’язкових предме­тів скоротять до восьми, навча­ти малюків будуть за допомо­гою ігор, учителям дадуть змо­гу самим створювати програми в рамках держстандарту, а най­головніше – оцінки замінять на фігурні позначки. Поки ж МОН готове розробити і випробувати нові програми цього року в опо­рних школах за заявками.

А ось до 2022 року МОН має розробити і запустити нові дер­жавні стандарти базової серед­ньої освіти. Для цього посилять вивчення української мови, вве­дуть більше предметів на вибір та ЗНО для 9 класу. До 2027-го планують запустити профіль­ну школу: створять академіч­ні ліцеї, в яких учень протя­гом першого року може зміни­ти профіль навчання і рівень складності.

Також у планах до 2018 року підвищити кваліфікацію вчителів молодших класів, створити нові підручники, за­провадити національну базу електронних підручників і курсів, увести в школах елек­тронний документообіг.

На підтримку нової школи висловлюються більшість екс­пертів і батьків. Останні ак­тивно виступають проти існу­ючої системи освіти. Адже сьо­годнішня школа здатна вико­нувати лише одну функцію – ретранслювати знання. Цього вочевидь недостатньо, аби з учня виросла успішна людина, бо надмір отриманої інформа­ції є другорядною, або взагалі непотрібною функцією. Віді­йшли в минуле часи, коли єди­ним джерелом інформації і знань був учитель. Наразі учні перенасичені масивом інфор­мації, відтак їм потрібен пев­ний координатор, який би зміг правильно зорієнтувати в ін­формаційному просторі.

І ще про одне. Для успішної реалізації освітньої реформи потрібні кілька важливих ре­чей. І це домашнє завдання не тільки для МОН, хоча для ньо­го – в першу чергу. Йдеться про підготовку навчальних планів, розробку та друк нових підручників, перерозподіл фі­нансування з боку держави з переорієнтацією на дошкільну та середню освіту, та головне – масштабну інформаційну ро­боту в суспільстві. Від її вико­нання залежить, чи зможемо переконати громаду в перева­гах нової системи під назвою «Нова українська школа».

ВИПУСКНИКИ 2030 РОКУ

Найбільшою проблемою освітньої реформи поки що лишається запровадження 12-річного навчання. Якщо за­кон ухвалять до середини липня, як того вимагає Уряд, перші школярі підуть до шко­ли на 12 років уже з 1 вересня 2018 року. Перший випуск від­будеться у 2030-му.

Суспільство розділилося навпіл: одні вважають 12-й рік навчання зайвим тягарем, інші – часом додаткових мож­ливостей життєвого вибору.

Освітні експерти перекону­ють, що практика 12-річної освіти – це реальний крок на­зустріч європейським стан­дартам, де учні старших кла­сів набагато швидше інтегру­ються в доросле життя, бо ма­ють певну професію чи фах. До речі, в Європі далеко не всі випускники середньої школи марять університетами й ака­деміями. Це тільки в Україні подібна тенденція перетвори­лася на нездоровий фетиш. Вступають до вишів за великі гроші, а після отримання ди­плому про освіту прямують до служб зайнятості.

У міністерстві кажуть, що профільна школа зазнає істот­них змін. У результаті реформ в учнів побільшає вступних іс­питів, адже для переходу з по­чаткового на середній рівень кожен школяр складатиме тес­тування для моніторингу якос­ті отриманих знань. А от уже наступне ЗНО при переході з другої на третю ланку матиме на меті ідентифікувати май­бутні професійні здібності учня, аби скерувати їх у необ­хідне русло. Тож після 9 класу абітурієнт зможе обрати собі майбутній напрямок розвитку: або загальноосвітній, або про­фесійний. Останній передбача­тиме трирічне навчання в про­фесійних коледжах, ліцеях, після закінчення яких учні зможуть отримати певну про­фесійну кваліфікацію. А за­гальноосвітній напрямок ста­не більш поглибленим рівнем профільної підготовки абітурі­єнта до майбутнього вступу до університету за певною спеці­альністю. Йдеться про повний перехід старшої школи на про­фільну підготовку.

Міністр освіти Лілія Грине­вич відкидає будь-які звину­вачення в тому, що 12-й рік на­вчання – самоціль: «Нам не потрібен 12-й рік навчання як самоціль. У школі, яку маємо зараз, абсолютно не варто по­довжувати навчання до 12 ро­ків, бо вона лише нашпиговує дітей знаннями, здебільшого теоретичними. Через це діти втрачають інтерес до навчан­ня, а дуже часто й своє здоров’я. Ми ставимо нові цілі для школи: не тільки знання, а й уміння застосовувати їх для розв’язання особистих і професійних проблем».

Прихильники тривалішого навчання у школах вказують на те, що нинішня українська середня освіта просто не всти­гає за сучасними економічни­ми викликами. Ключова теза – інформації у світі вже стіль­ки, що розширювати навчаль­ні плани, запроваджувати нові предмети та навантажу­вати учнів додатковими годи­нами навчання щодня – марна справа. За нинішніх обставин розвитку інформаційної ери неможливо створити прото­тип «всеохоплюючих універ­сальних знань». Натомість саме за спеціалізацією та ін­дивідуальною роботою й вба­чається майбутнє вітчизняно­го освітнього процесу.

Опоненти «дванадцятиріч­ки» стверджують, що сама суть освітнього процесу не зміниться, тільки збільшить­ся термін перебування учня в школі, що не матиме жодної користі для його майбутнього становлення як спеціаліста. Мовляв, учням потрібно дава­ти менше теоретичного наван­таження та швидше інтегру­вати в суспільство шляхом на­дання практичного досвіду. І чим швидше людина зрозу­міє, чим планує займатися й навчиться цього, тим раніше з неї вийде професіонал. Утім, саме цю мету переслідують і в Уряді, плануючи освітню ре­форму шкіл. Власне, на це сподіваються й батьки.

КОМЕНТАР

Георгій ТРУХАНОВ, голова Профспілки працівників освіти і науки України:

«С успільно-політичне жит­тя країни сьогодні зміню­ється і диктує свої умови для всіх його галузей. Зміни торкнулися й освіти, і ми розуміє­мо, що деякі з них є вимогою часу. Так, відбулися низка кардинальних змін в тру­довому законодавстві, збільшено вдвічі розмір мінімальної заробітної плати, під­вищено мінімальний соціальний стан­дарт – прожитковий мінімум, на два та­рифні розряди зросла оплата праці педа­гогічних працівників навчальних закладів, збільшено розміри стипендій. Це, безумовно, позитив.

Нова українська школа – це чергова кон­цепція. До цього вже були «Вчитель», «Національна доктрина розвитку освіти», які так і не було реалізовано повною мірою.

Стаття 4 Закону «Про освіту» говорить про те, що державну політику в сфері освіти визначає Верховна Рада України. Ця ж концепція затверджена розпоря­дженням Уряду № 988 у грудні минулого року.

Сьогодні відбувається розробка нової ре­дакції законопроекту про освіту. І тут по­стає питання: як ця програма узгоджуєть­ся з новим проектом закону? Це класич­ний випадок, коли будинок розпочинають будувати з даху, а потім підводять фунда­мент.

На переконання Профспілки, сьогодні ми повинні говорити не про нову школу, а про якісну українську школу. А якісна школа – це якісні педагогічні кадри, мо­тивовані належним ставленням держави до професії учителя. Це якісні інструмен­ти – сучасні підручники, посібники, об­ладнання і, звичайно ж, якісні умови пе­ребування у навчальних закладах як для учнів, так і педагогів. На все це потрібне належне й достатнє фінансування, без якого неможливо реалізувати жодну програму.

Чинний закон передбачає 10% від ВВП на фінансування освітньої галузі, а в законо­проектах закладається зменшення – до 7%. То чи можливо побудувати нову якіс­ну школу в умовах постійних скорочень та економії коштів на освіті?

Профспілка вважає, що під час реформу­вання галузі лише безумовне виконання та дотримання законів, системність їх впровадження з відповідними фінансови­ми інвестиціями сприятимуть розвитку і реальній підтримці освіти в країні».

Лілія ГРИНЕВИЧ, міністр освіти і науки:

«Діти не йдуть в школу за знаннями – для цьо­го є Інтернет і дуже багато ресурсів. Дітей по­трібно навчити, як ці знання використовувати, як їх класифікувати, як відрізнити добро від зла і як знайти інформацію, яка потрібна для вирішення життєвої ситуації або професійного виклику. Компетентності включають ядро знань, вміння, навички і цінності, через які формується ставлення до різних ситуацій».

Володимир БАХРУШИН, експерт групи «Освіта» Реанімаційного пакету реформ:

«Сьогодні в Україні багатьом достатньо й одинадцятирічної серед­ньої освіти. Через це ми втрачаємо ті сегменти економіки, які вима­гають кваліфікованої праці. Із цього випливають низький рівень ВВП, численні соціальні проблеми. Нам потрібно піднімати еконо­міку, й 12-річна школа є одним з необхідних елементів виконання цієї програми. У законопроекті передбачається профільна старша школа. Одним з напрямів може бути професійний профіль, спрямо­ваний на підготовку людей, які зможуть виходити на ринок праці».

Іванна КОБЕРНИК, радник міністра освіти і науки:

«Кількість незадоволених саме шкільною освітою найвища в системі освіти. Система освіти, яка іс­нує нині, не відповідає ні вимогам XXI століття, ні вимогам ринку праці. І те, що схвалено Урядом, – це системна концепція реформування освіти, тоб­то вона включає, в тому числі, перелік різних нор­мативно-правових актів, які необхідно прийняти для цієї реформи, яка повністю змінює структуру, цілі і зміст освіти, що є найважливішим».

Роман ШИЯН, координатор проекту «Нова українська школа»:

«Концепція віддзеркалює ті ідеї, що містяться в проекті Закону «Про освіту», робота над яким із залученням широких кіл громадськості відбувалася здебільшого на «майданчику» Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти. На тому ж «майданчику» нині триває підго­товка законопроекту до другого читання. Хотілося б вірити, що це й надалі сприятиме узгодженню законодавчої складової з внутріш­ньою динамікою змін в освітній системі. Щоб якісна освіта була не привілеєм для обраних, а соціальним ліфтом для всіх. Я за те, щоб ми давали більше свободи не тільки вишам, а й школі. І не боялися відхилень від стандартів, які завжди будуть відставати від життя».