Тема оцінки наукових результатів та публікацій стає актуальною для системи вищої освіти – дуже ймовірно, що результати наукових досліджень викладачів та студентів університетів будуть враховуватись в процесі розподілу фінансування між навчальними закладами. Системи оцінки та врахування наукових публікацій, які використовуються зараз, не враховують якості публікацій (або враховують мало релевантні критерії типу індексації в наукометричних базах), і фактично стимулюють множення імітаційних низькоякісних публікацій, викривлення самого поняття наукової діяльності, надають значні переваги платоспроможним імітаторам наукової діяльності.
Наприклад, в Україні можна захистити навіть докторську дисертацію на основі „статей” в муляжах „зарубіжних журналів”, сфабрикованих за певну суму комерційною фірмою, навіть якщо ця фірма вже викрита як шахрайська, що „публікує” що завгодно за гроші, та „апробації” на фіктивних конференціях, щодо яких пошукові системи знаходять лише одного цього „учасника” – і неможливо скасувати ступінь на цій підставі, бо відсутні жодні вимоги щодо „зарубіжних публікацій” та „конференцій”. Відомі постанови МОН №1111 та 1112 від 2012 року насправді покращили умови діяльності та збільшили доходи фабрик дисертацій та псевдонаукових видавців, дозволивши використовувати замість місцевих неякісних, але реальних видань фіктивні псевдозарубіжні – де ніхто не побачить „творчість” плагіаторів та імітаторів. Спецради послужливо закривають очі та/або самі не мають належної кваліфікації. Можу додати, що найскандальніша з останніх відомих дисертацій захищена саме за такими „публікаціями”.

Очевидно, що таку систему оцінки публікацій необхідно змінювати, або вся українська наукова та освітня система перетвориться на муляж з окремими маленькими острівцями науки, які лише заважатимуть будівникам імітації.

Тут я не пропоную повної системи оцінки – а лише класифікую фактори, які мають враховуватись в процесі оцінки наукових публікацій. Для оцінки наукових публікацій варто уточнити, які саме публікації можуть вважатись науковими, і що саме може вважатись публікацією (див. Додаток). Наявний міжнародний досвід таких систем заслуговує на окреме дослідження.

Існуюча наукова звітність (практично в усіх навчальних закладах та наукових установах) містить некоректні категорії, що не розрізняють якість та помітність видання, наприклад, „Вітчизняні публікації” та „Зарубіжні публікації”. Це призводить до некоректного підсумовування якісних та неякісних публікацій в одній графі таблиці, та дає неправильну інформацію про публікаційну активність, фактично стимулює неякісні публікації.

Я пропоную попередній нарис документу, який мав би бути прийнятим як рекомендаційний для атестації науковців, підрозділів та установ. Ця стаття містить також інформацію для науковців, викладачів, наукових та освітніх адміністраторів про сучасні тенденції оцінювання наукових публікацій, та про ризики різних підходів до оцінювання. Я вважаю, що наведена інформація може бути цікавою не тільки для тих, хто чесно вірить що платні публікації без рецензування є науковими, а й для тих, хто працює в активному середовищі науки міжнародного рівня і не розуміє сучасних ризиків формальної оцінки науковців та викладачів, та наявного однакового „статистичного” ставлення до якісних публікацій високого міжнародного рівня та фіктивних публікацій, які є фактично муляжами наукового журналу, надрукованими в кількох екземплярах, і де про жодне рецензування взагалі не йдеться.

Перший варіант цього тексту готувався для робочої групи з розробки Методики оцінювання ефективності діяльності наукових установ Національної академії наук України, та обговорювався з членами цієї робочої групи. Ця методика (див. [1]) базується на принципах Лейденського маніфесту [2], український переклад основних положень якого є в додатку до [1].

В статті описані загальні аспекти, спільні для всіх галузей. Очевидно, що кожна галузь науки має свою специфіку, і було б доцільно зробити кваліфіковані описи такої специфіки для всіх галузей за зразком роботи [3], яка стосується світового публікаційного досвіду в єгиптології та інших галузях сходознавства. Проте, жодна галузева специфіка не має означати сприйняття у якості „наукових” публікацій у локальних нерецензованих виданнях без контролю якості, редакції яких у явному вигляді відмовляються від відповідальності за якість публікацій, і тим більше фіктивних „публікацій” шахрайських комерційних проектів чи фіктивних „заочних” конференцій, які зводяться лише до збору коштів за друк збірника якихось текстів.

1 Обґрунтування необхідності прийняття документу

Світова наукова спільнота погоджується, що оцінювання науковців та наукових груп лише за публікаціями, і, особливо, за чисельними показниками публікацій, не може бути підставою для оцінки наукової роботи чи перспективності науковця без додаткової експертної оцінки. Наукометричні показники у дуже значній мірі залежать від галузі науки, типу задач та часових проміжків роботи, і не можуть слугувати загальною чи єдиною основою для порівняння наукових результатів. Використання наукометричних показників для оцінки породжує значні ризики та може створювати неправильні стимули – намагатись публікувати якнайбільшу кількість робіт за будь-яку ціну, а не намагатись перш за все отримати якісні результати. Тому важливо представити класифікацію видань та описати підходи до оцінки публікацій у різних типах видань. Зазначимо, що оцінка публікацій за типами видань не може вважатись адекватною оцінкою наукових результатів.

Публікація наукових результатів здійснюється з трьома основними цілями –

1) донесення результатів до наукової спільноти,

2) отримання оцінки через процес рецензування та наступні відгуки та цитування,

3) виконання вимог адміністраторів – для звітності, отримання наукових ступенів, звань та посад.

Публікації в непопулярних чи неякісних виданнях зменшують довіру до результатів та висновків, або просто залишаються невідомими науковій спільноті – навіть якщо це якісні результати.

2 Врахування етичних аспектів наукових публікацій та процесу їхньої оцінки

Експертна оцінка робіт має враховувати етичні аспекти публікацій

1) справедливість встановлення авторства, в тому числі наявність чи відсутність в установі практики дописування керівників до публікацій незалежно від їхньої участі у виконанні роботи;

2) належне цитування робіт інших вчених, відсутність використання робіт та/або результатів інших вчених без належного цитування; належне цитування має включати всі варіанти (принаймні найбільш доступні) публікації цитованого результату, тобто і препрінтні, і журнальні, і монографічні, якщо такі є;

3) дотримання етичних принципів під час виконання досліджень;

4) самоплагіат (повторення результатів попередніх робіт автора без належного цитування) та невиправдане дроблення робіт для збільшення кількості.

Необхідно враховувати, що більшість низькоякісних видань не здійснюють перевірку на плагіат чи самоплагіат.

Якісну перевірку на плагіат чи самоплагіат (проте, на основі лише текстів самого сайту) здійснює arXiv.org, тому варто рекомендувати вченим відповідних спеціальностей публікувати свої роботи на цьому сайті препринтів.

Певним індикатором негативної практики дописування керівників до авторів робіт є наявність завеликої кількості робіт та монографій у керівників – за межами фізичних можливостей однієї особи. Нереальна кількість публікацій керівників має викликати питання щодо дотримання етичних стандартів в установі.

Самоплагіат – це повторення тих самих результатів однієї людини в кількох публікаціях. Іноді це може вважатись доцільним, якщо мова йде про публіцистичні роботи, де необхідне донесення думки та ідей до різних аудиторій. Інші виправдані випадки повторення матеріалу – монографії та оглядові роботи. Проте, кожна наступна наукова робота має містити належне посилання на першу роботу. Відсутність таких посилань може розглядатись як самоплагіат та фальсифікація наукової звітності.

3 Обмеження щодо оцінки наукових публікацій

На перехідному етапі, необхідно враховувати можливу необізнаність вчених та викладачів, ізольованих від світової наукової спільноти, щодо різних типів публікацій, та стимулювати якісні публікації. Проте, необізнаність не має бути підставою для врахування публікацій у платних „хижацьких” виданнях та участі у фіктивних (заочних) конференціях або тез без присутності на конференції, множинних публікацій тих самих результатів – самоплагіату. Під час оцінки публікацій установи врахування неякісних публікацій в звітності має розцінюватись як недостатня кваліфікація керівництва установи.

Проте, необхідно враховувати, що оцінка публікацій лише за місцем публікації та виданням має значні обмеження щодо оцінки наукового доробку та потенціалу вченого та інституту протягом перехідного періоду.

Якість наукових результатів має оцінюватись лише експертами конкретної галузі без надання вирішального значення характеристикам місця публікації (наприклад, імпакт-фактору журналу) та показникам цитувань. Проте, має стимулюватись якість донесення результатів до наукової спільноти та публікації у якісних виданнях з належними процедурами незалежного експертного рецензування.

4 Типи процедур рецензування

1. Процедури peer review.

2. Неанонімне рецензування на прохання автора роботи.

3. Попередня оцінка якості науковим редактором (часто це просто оцінка того, чи відноситься робота до певної галузі).

4. Модерація.

5. Можливість збирання відгуків.

Якість рецензування не завжди однозначно пов’язана з популярністю, імпакт-факторами та ефективністю донесення наукових результатів. Наприклад, в математиці та фізиці ймовірність широкого інформування громадськості вища на препринтному сервері arXiv.org, ніж у провідних рецензованих журналах.

5 Типи наукових публікацій

Інформація про наукову публікаційну активність окремої установи має надаватись таким чином:

1. Перелік з десяти та більше найбільш значущих публікацій (для яких доцільно вказувати також показники цитувань без врахування само цитувань авторів). Важливість публікацій має оцінювати сама установа.

2. Звіт щодо кількості публікацій за роками та за категоріями і типами публікацій.

Публікації мають оцінюватись з точки зору:

1) наявності peer review - адекватного незалежного рецензування експертами у відповідній галузі - в процесі оприлюднення; заява редакції про наявність peer review ще не гарантує адекватної якості відповідних процедур;

2) якості оприлюднення (престижність та відповідна аудиторія видання, репутація видання та видавництва);

3) дотримання етичних принципів в процесі публікацій (в тому числі справедливості встановлення авторства);

4) відокремлення публікацій у неякісних журналах, збірниках та видавництвах, самостійних публікацій без рецензування, неврахування публікацій в фіктивних, шахрайських виданнях та виданнях які по суті публікацією не є (монографії без рецензій та системи розповсюдження);

5) відокремлення публікацій у якісних, проте ненаукових виданнях (має бути окрема графа для публіцистики та науково-популярних, довідкових, навчальних видань);

6) врахування спеціальних випадків кількості публікацій (надзвичайно велика кількість публікацій там, де наукові традиції включають публікації дуже великих авторських колективів; мала кількість публікацій там, де науковці фактично зайняті поточними дослідженнями чи роботами на замовлення - заповідники, музеї, технічні інститути).

5.1 Монографії

Монографії, видані працівниками установи, не мають оцінюватись за кількістю – а тільки за якістю, і в залежності від процесу рецензування, способу розповсюдження та репутації видавництва. За способом видання – монографії можуть бути рецензовані та не рецензовані, в престижних видавництвах з хорошою репутацією та у маловідомих видавництвах.

Існують видавничі моделі, в рамках яких видані монографії не можна розглядати як наукові роботи, незважаючи на наявність формальних атрибутів видання.

Мова йде про:

1) модель видавництва (без рецензування, друкується авторський макет), коли автор безкоштовно отримує (або навіть не отримує) одну копію, а наступні копії видавництво продає дорого, друкуючи одиничні екземпляри під замовлення.

Це не можна назвати розповсюдженням – книжки не є доступними широкій громадськості, фактично немає поширення результатів, ці видавництва не вважаються престижними і їхні видання не закуповуються провідними публічними та університетськими бібліотеками;

2) «самовидавництво» - коли автор друкує книгу за власні кошти і без будь-якого рецензування та розповсюдження до бібліотек, вказана цифра тиражу часто є неправдивою;

3) фіктивне самовидавництво в зарубіжних фірмах, коли існує тільки рядок в списку в інтернеті, часто навіть без можливості купити екземпляр. Спроби представляти такі видання як монографії для звітності (видання без рецензування та належного розповсюдження) мають розглядатись як неетичні.

Монографії, видані самостійно та без попереднього рецензування можуть розглядатись за умови можливості належного розповсюдження та наступного рецензування відповідними експертами.

Загальна кількість монографій без виключення нерецензованих та нерозповсюджуваних видань не має вважатись кількісним показником наукових публікацій.

5.2. Статті в журналах

5.2.1 Престижні видання з високою репутацією та peer review (це не визначається індексуванням в наукометричних базах – класифікація є приблизною, варто скласти списки журналів кожної з категорій для кожної спеціальності). Подібні списки існують в багатьох країнах. Недоцільно використовувати квартилі Scopus (розподіл на групи за величинами імпакт-фактору журналів в межах окремої галузі) - якість та престижність не завжди корелює з величиною імпакт-фактору.

5.2.1.1 – Журнали з найвищою репутацією (Science та Nature)

5.2.1.2 – Журнали з дуже високою репутацією, близькою до зазначених журналів та з дуже широким колом читачів

5.2.1.3 – Звичайні журнали з високою репутацією та широким колом читачів

5.2.1.4 – Вузькоспеціалізовані журнали з високою репутацією та вузьким колом читачів.

5.2.2. Нові та локальні видання, які не мають високої репутації, але мають високі стандарти рецензування -peer review. Журнали можуть розрізнятись за країнами та видавництвами.

5.2.3. Традиційні локальні видання, які не мають високих стандартів незалежного рецензування. В цій категорії журнали можуть розрізнятись за країнами та видавництвами.

5.2.4. Спеціальні препринтні сервери з широким колом читачів з певного кола спеціальностей та пошуковими системами.

Для фізиків, математиків та деяких інших галузей таким є arXiv.org, що забезпечує фіксацію пріоритету та дуже високу помітність публікацій. Публікація на цьому сервері набагато ефективніша з точки зору розповсюдження, ніж у локальних виданнях без peer review і часто навіть кращу за престижні видання, і має заохочуватись, на додаток до журнальних публікацій.

Публікації на цьому сервері проходять базову модерацію (це не рецензування, проте принаймні прибираються статті на основні псевдонаукові теми типу доведення Великої теореми Ферма методами шкільної алгебри. Цей сервер також має досконалу антиплагіатну систему, і публікації можуть слугувати перевіркою на відсутність плагіату у порівнянні з текстами самого препрінтного серверу.

5.2.5. Збірники праць. Оцінка публікацій в таких збірниках залежить від якості рецензування та репутації редакційної колегії та видавництва. Такі публікації часто є дуже короткими, не можуть повноцінно представити науковий результат та можуть дублювати інші публікації. Також збірники наукових праць навіть кращих видавництв часто є малодоступними навіть у західних університетських бібліотеках, і помітність таких публікацій може бути невисокою.

5.2.6. Публікації, які не мають враховуватись, і намагання представити які у якості наукових публікацій мають розглядатись як порушення академічної етики (фіктивні журнали та збірники, журнали „хижацьких” видавництв, які публікують все що завгодно за гроші). Публікації в подібних виданнях негативно впливають на репутацію науковців, зменшують їхні шанси отримати міжнародні гранти та перспективи міжнародного співробітництва з провідними вченими.

Публікації здійснюються за певну плату (залежить від кількості та виду „наукометричних баз”, де ці видання індексуються, чи просто нахабності власників), без реального рецензування. Ознаки таких видань – занадто широкий спектр тем та спеціальностей, неграмотні сайти, спамова реклама, нав’язливі запрошення публікуватись, редакційні колегії з маловідомих людей з маловідомих установ, відсутність в редколегіях представників відомих університетів, відсутність списків редколегій на сайті журналу, сайт, який містить лише запрошення опублікуватись та рекламу інших подібних видань, мова сайту, яка не характерна для рекламованого місця видання. „Чорні списки” подібних журналів публікуються, але постійно створюються нові і нові, тому потрібно самим аналізувати сайти журналів. Подібні журнали іноді навіть індексуються і у двох провідних наукометричних базах (не кажучи вже про інші бази. які не проводять жодного відбору за якістю). „Хижацькі” журнали бувають справжніми журналами (тобто здійснюється оприлюднення роботи, хоча ця робота не може вважатись науковою) і фіктивними (коли робота недоступна громадськості, „редакція” (насправді шахрайська фірма) друкує кілька екземплярів для авторів журналу, і копії лише випадково можуть розміщуватись в Інтернеті, як правило, самими авторами і на випадкових сайтах).

Саме адміністративні вимоги до наявності „зарубіжних” публікацій призвели до появи численних „фіктивно-зарубіжних” видань – в таких виданнях іноді навіть є якась редакція, але всі або майже всі члени цієї редакції – українці (або представники країн СНД, або невідомі люди з поширеними прізвищами „іноземного” типу, яких знайти неможливо, або випадково взяті люди, які на власних сторінках не зазначають участь в цій редакції). Така „фіктивна зарубіжність” також має розглядатись як наукове шахрайство. Очевидно, що спроби некоректного представлення видання демонструють відсутність етичних принципів у його видавців, і таке видання не має вважатись науковим, незважаючи на будь-які регалії „редакції” (яка може бути списком людей, складеним для імітації солідності, і ці люди не беруть участі в процедурах оцінки якості публікацій).

На жаль, необізнані адміністратори університетів масово приймають такі публікації для наукової звітності (хоча в пристойному університеті автора могло очікувати звільнення за таку публікацію чи за її включення до звітності) і навіть дозволяють рекламу подібних „журналів” чи хваляться такими „публікаціями” на сайтах університетів. У якості жарту я пропонувала в соціальних мережах не платити шахраям, а самим замовляти муляжі журналів з вигаданими назвами для задоволення нерозумних вимог університетських адміністрацій – принаймні таким чином не будуть збагачуватись російські чи ще якісь шахраї – гроші заробить лише українська поліграфічна фірма.

5.3 Праці та тези конференцій
Має виключатись з звітності публікація та участь щодо конференцій, які мають ознаки фіктивності та не відповідають науковим стандартам – без фактичного виступу, без відбору учасників, з невиправдано широкою тематикою, де неможливе експертне обговорення, конференцій з питань, які не стосуються тематики досліджень, конференцій, які організуються комерційними фірмами з метою отримання прибутку від коштів учасників.

Мають розрізнятись та отримувати високі оцінки:

1) Пленарні доповіді на представницьких міжнародних конференціях з високою репутацією, а також секційні доповіді на великих конференціях з суворим відбором.

2) Праці конференцій, яких видаються в журналах та видавництвах з високою репутацією та належними процедурами рецензування – але мають виключатись з процесу оцінювання „занадто широкі” конференції, які проводяться комерційними організаціями (і можуть бути „туристичними” чи просто фіктивними).

Щодо відвідування конференцій – „науковий туризм” за власні кошти, очевидно, не має сам по собі розглядатись як академічна нечесність, і нічого поганого в цьому немає – але академічною нечесністю мало б вважатись представлення такого туризму як наукової діяльності чи використання коштів університету для таких поїздок.

6 Політика оцінки для різних типів наукових публікацій

Підкреслимо ще раз, що групування публікацій як „зарубіжні”/”вітчизняні”, чи як „статті”/”тези конференцій” не враховує якості публікацій і стимулюватиме низькоякісні публікації.

Оцінка за репутацією/аудиторією видань

6.1. Публікації у дуже престижних та якісних виданнях

6.2. Публікації у престижних та якісних виданнях

6.3. Публікації у якісних виданнях з широкою аудиторією

6.4. Публікації у виданнях, які мають дуже обмежену аудиторію (або взагалі видаються у максимум кількох десятках екземплярів).

6.5. Публікації для формальної публікації (типу місцевих вісників)

Якщо здійснюється оцінка публікацій за цитуваннями, необхідно точно вибрати період, за який враховуються цитування (однакових для порівнюваних вчених та установ), та базу розрахунку цитувань. У випадку вибору Google Scholar, необхідно виключити роботи та цитування в ненаукових виданнях (зокрема, в платних „хижацьких” виданнях та тезах фіктивних/заочних конференцій), самоцитування. Коректне порівняння вимагає також виключити цитування від учнів та співавторів.

Необхідно враховувати обмеження якості індексації (реєстрації цитувань) в наукометричних базах, зокрема, у Scopus та Google Scholar, та уникати порівнянь некоригованих показників цих баз. База Google Scholar може кілька разів індексувати одну роботу, та „губити” роботи, включати цитування робіт інших людей у збірниках, де помилково цитований вчений є лише редактором. Можуть бути загублені цитування людей з великою кількістю варіантів транслітерації прізвищ, та цитування у виданнях з російським/українським типом оформлення посилань (за ДСТУ). Показники всіх наукометричних баз без спеціального коригування можуть використовуватись лише у якості орієнтиру – а не як основа для розрахунку якихось рейтингових показників.

7 Врахування ризиків різних підходів до оцінки наукових публікацій

Вимога неврахування „хижацьких” публікацій та псевдовидання монографій не має означати недовіри до всіх публікацій в зарубіжних виданнях і відмови від високого оцінювання публікацій в престижних світових виданнях з адекватними процедурами незалежного рецензування.

Оцінка робіт лише за чисельними показниками призводить до невиправданого збільшення кількості робіт, плагіату та самоплагіату, поширення публікацій у неякісних платних виданнях і навіть до виплат премій за публікації у таких виданнях. Це шкодить репутації українських науковців, не сприяє досягненню мети збільшення помітності української науки в світовому науковому просторі та шкодить перспективам участі українських науковців в міжнародних проектах – неякісні роботи та публікації в неякісних виданнях шкодять репутації окремих науковців та установи.

Вимоги щодо кількості публікацій без оцінювання якості можуть призвести до „публікацій в стилі нарізання саламі” – невиправданого розподілу результатів на максимально можливу кількість публікацій, публікації незначних результатів або невеликих вдосконалень результатів, „обміну авторством” – дописування співавторів таким чином, що кожен отримує по кілька публікацій, хоча зробив одну роботу. Під час оцінки необхідно запобігати стимулюванню негативних явищ.

Виникає запитання – а що робити людям, від яких вимагають „наукові публікації” і які не мають жодних шансів написати справжні наукові публікації? Кращим виходом було б повне скасування наукової звітності та вимог до всіх викладачів імітувати науку. З огляду на діючу державну політику, це поки видається неможливим. Найкращим виходом для тих, хто має надавати щось для звітності і не має бажання вдаватись до прямого шахрайства, є створення груп однодумців та власних електронних видань (хай вони не будуть „фаховими” – це не важливо по суті) з максимально вдосконаленими процедурами рецензування статей. Місцеві „мурзилки” без рецензування це не дуже добре – хоча, якщо немає іншого виходу в існуючій системі, це точно краще ніж хижацькі комерційні „журнали”.

Короткий обсяг цієї статті не дозволив мені навести численні приклади різних типів публікацій, які я маю в своїй колекції та наводила в соціальних мережах та презентаціях.

Посилання

1) Найкращі рішення приймаються на засадах здорового глузду і позитивного досвіду, Інтерв’ю з академіком НАН України А.Г. Загороднім, Вісн. НАН України, 2016, № 3, с. 3-11, http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/metodyka_Zagorodnii_interview_VisnykNAN.pdf

2) Bibliometrics: The Leiden Manifesto for research metrics, Nature, 2015, vol. 520 http://www.nature.com/news/bibliometrics-the-leiden-manifesto-for-research-metrics-1.17351, переклад основних положень українською мовою наведений в додатку до [1].

3) Олена РОМАНОВА. Орієнталістика vers наукометрія. «Оскопусування» чи «оскоплення» української гуманітаристики? Неграматичні зауваження до її проблем http://www.historians.in.ua/index.php/en/dyskusiya/1709-olena-romanova-oriientalistyka-vers-naukometriia-oskopusuvannia-chy-oskoplennia-ukrainskoi-humanitarstyky-nehramatychni-zauvazhennia-do-ii-problem-

Додаток

Означення наукового журналу з Вікіпедії (із статті англійською мовою). Відповідних адекватних статей українською чи російською мовою немає. https://en.wikipedia.org/wiki/Academic_journal

„An academic or scholarly journal is a peer-reviewed or refereed periodical in which scholarship relating to a particular academic discipline is published."

Науковий журнал – це періодичний журнал з незалежним експертним рецензуванням, у якому публікуються статті з визначеної академічної дисципліни.

Означення наукової статті з Вікіпедії (із статті англійською мовою). Адекватних відповідних статей українською чи російською мовою теж немає.

https://en.wikipedia.org/wiki/Academic_publishing#Scholarly_paper

„In academic publishing, a paper is an academic work that is usually published in an academic journal. It contains original research results or reviews existing results. Such a paper, also called an article, will only be considered valid if it undergoes a process of peer review by one or more referees (who are academics in the same field) who check that the content of the paper is suitable for publication in the journal.”

У науковій публікаційній діяльності, наукова робота звичайно публікується в науковому журналі. Вона містить оригінальні дослідження або огляд існуючих результатів. Така робота, яка також називається статтею, має розглядатись як значуща, якщо вона пройшла процес peer review (незалежної експертної оцінки) з одним або більшою кількістю рецензентів (які мають бути дослідниками в тій же галузі та сфері досліджень), які перевіряють зміст статті на придатність до публікації в журналі.

Попри загальну недовіру до Вікіпедії (яку гарантовано висловлять люди, яким не сподобаються наведені означення і які чесно вважають різні нерецензовані чи псевдорецензовані видання науковими публікаціями), відзначу, що ці конкретні означення добре продумані і писались кваліфікованими представниками наукової спільноти. Ці означення також підкріплені численними посиланнями на авторитетні джерела, наведені в кінці відповідних статей.


Автор: Ірина Єгорченко,
старший науковий співробітник Інституту математики НАНУ,
кандидат фізико-математичних наук





Додатково:

Александр Кулик: К чему приведёт новый порядок присуждения учёных званий