Денис Соловяненко: "Я добре знаю, яким чином деякі українські науковці виростили собі «хірші»..."

Друга частина інтерв'ю з Денисом Соловяненком, директором ТОВ «Видавнича служба УРАН», координатором відомих проектів «Наукова періодика України» і «Український індекс наукового цитування», автором статей-бестселерів «Політика індексації видань у наукометричних базах даних Web of Scіence та ScіVerse Scopus» та «Бібліотека-2.0: концепція бібліотеки другого покоління».

Повернуся до чуток. Подейкують, що в рейтингу, який Ви укладали, «незручний для МОН» університет раптом опинився на першому місці. Чи є хоч якісь підстави для подібних балачок?

Якщо мені приписують такий вплив, то це неправда. Взагалі, за весь час існування проекту пряму і недвозначну заборону публікувати ці рейтинги я почув лише один раз. Це було ще у Вернадці у 2010 р. Тоді змінилася влада в Україні і від нового уряду всі очікували «східного вектору на всіх фронтах». Отже, усе, пов'язане зі Scopus, індексами цитування, наукометрією… одразу стало занадто європейським, тобто неформатним.

Але все різко змінилося у один день. На загальних зборах НАН України новопризначений прем'єр Азаров, серед іншого, сказав, що за даними Scopus, наука України у кільканадцять разів менш потужна, ніж наука США. Повернувшись з тих загальних зборів я спокійно почав готувати чергове оновлення рейтингів. Одна лише фраза, але вона не просто знімала заборону. Я б, напевно, ще й догану міг отримати, якби вчасно не оновив тоді дані. Це Академія наук у всій її красі, такою вона залишилася і сьогодні.

Від МОН ніяких заборон ніколи взагалі не чув. Мені здається, їм не могло бути багато Scopus у будь-яких його проявах. Scopus став «фірмовою фішкою» всіх реформ МОН. Можливо, тут була моя роль «першого тригера», але в цілому я до цього відношення не маю. Відверто скажу, що мені неприємне навіть те, що МОН в принципі піарив цей рейтинг і включав його установам до звітності. На певному етапі, напевно, мені це було важливо і потрібно, щоб мати впевненість у собі. Але зараз вже мене це лише дратує. Якби їм справді був потрібний нормальний рейтинг університетів за Scopus, то могли б звернутися, обговорили би методологію, щоб вона реально на щось вказувала, і я зробив би їм цей рейтинг.

А за всі роки існування Вашого проекту були неетичні спроби з боку науковців, урядовців, папіків… впливати на рейтинг?

За роки існування проекту було багато курйозів, кумедних і не дуже. Особливо неетично поводили себе науковці в перші роки публікації рейтингів. Були шквали дзвінків та листів від «небайдужих громадян». Суть більшості звернень зводилася до «Ви людину в рейтинг включили, а він насправді мерзотник». При чому були випадки, коли одні науковці з рейтингу дзвонили чи писали, щоб злити компромат на інших. Вислухавши всі ці тони бруду, я став абсолютно байдужим до полум'яних промов про чесність і порядність. Ті революціонери, які кричать гучніше всіх про необхідність «жити по-новому» — найгидотніша частина української науки, як на мене. Їх головним мотивом є заздрість.

Але тут є ще й інший аспект. Я як ніхто інший добре знаю, яким чином деякі високоцитовані науковці України виростили собі свої «хірші». Я щомісячно бачив, як зростали їх цифри у Scopus, хто і як їх цитував. Ті наївні романтики, для кого Scopus залишається панацеєю від корупції, дуже помиляються. Наукове співтовариство повинно бути дуже зрілим, щоб дані цитованості можна було повноцінно використовувати як показники ефективності діяльності. Цитованість — це капітал ученого. І в цьому сенсі наша наукова спільнота перебуває на стадії «первинного накопичення капіталу», «звіриного капіталізму».

Можливо, коли пройде перша зміна еліт і до влади прийдуть перші «олігархи від Scopus», далі вже може бути легше. Ці пройдисвіти краще всіх знатимуть, як легко і швидко можна пробитися до «Олімпу», вони будуть охороняти свої позиції від нового покоління таких самих пройдисвітів. Тому якусь боротьбу з корупцією ми таки матимемо. Але очікувати, що всі ці перші «олігархи» будуть порядними людьми і поважними вченими, було б наївно.

Все-таки для людей, які зараз готують звіти для міністерства, звідки порадите брати дані?

Якщо я дам пораду писати цифри «від фонаря» це буде занадто неетично по відношенню до МОН? Навіть не знаю, що порадити, хіба що офіційно купувати доступ до Scopus, як того хоче Elsevier. Мої останні ілюзії того, що цифри Scopus у звітності реально у нас на щось впливають, розвіялись ще у 2009-2010 рр. Тоді Комітет з держпремій затвердив звітність за Scopus для претендентів на премії. І, Ви будете сміятись, але перші претенденти на держпремії справді виконували цю вимогу. Пам'ятаю, до нас у Вернадку навіть приходили учені, я їм особисто допомагав шукати їх дані. Але це була лише мить.

Потім я вперше побачив запит на Держпремію, у якому автори написали «За результатами роботи опубліковано 5 навчальних посібників, 3 із яких вже є у Scopus». І людям дали премію. А потім це навіть перестало бути смішним. В абсолютній більшості запитів була повна ахінея. Впевнений, що Scopus у звітності перед МОН така ж саме профанація. Всі прекрасно знають, що МОН не передплачує Scopus, вони не мають навіть теоретичної можливості перевірити ці цифри у звітності.

Зараз Ви продовжуєте розвивати ще один свій проект «Наукова періодика України». Із закриттям сайту «Наука України в дзеркалі…» у Вас, можливо, з’явиться трішки вільного часу, то ж чи варто нам незабаром очікувати на появу нового проекту від Дениса Соловяненка?

На мою завантаженість закриття цього проекту не вплине майже ніяк. Щодо появи нового проекту, у мене постійно з'являються якісь нові ідеї. Більшість з них гине не реалізованими, тому що на їх реалізацію потрібно кілька років. За своєю натурою, я — спринтер, а не стаєр. Мені потрібен швидкий результат і потім це перестає бути мені цікавим. Думаю, для мене було б ідеальним, під кожну нову ідею брати аспірантів, чи студентів. Щоб за кілька років запустити проект, щоб він «вибухнув», а потім віддати його реалізацію учням і лише час від часу цікавитись їх успіхами та давати поради. На практиці так не виходить. У людей немає завзятості й особистого інтересу працювати творчо. Всі хочуть «копати від паркану до обіду», отримувати свою стабільну копійку і не сушити собі мозок. Якби хлопці, які працювали над «Наукою України в дзеркалі Scopus», хоч трошки думали над майбутнім цього проекту, він би розвивався разом із суспільством і не прийшлося б його зараз закривати.

На моєму робочому комп'ютері десь штук 40 віртуальних серверів — напівфабрикатів проектів, які так і не були запущені в експлуатацію. І ця «галерея мертвих стартапів» з роками лише зростає, хоча там вистачає проектів, приречених на успіх. Одні — занадто інноваційні, на них у нашому суспільстві ще не сформувалося соціальне замовлення. Наприклад, «Ulrich's відкритого доступу». У наших бібліотек поки проблема не в тому, що Ulrich's — передплатний продукт. Навіть якщо їм дати його безкоштовно, вони не будуть ним користуватися. Інші — дуже кошторисні в плані робочого часу. Наприклад, «Інформаційно-аналітична система судової практики».

Що ж до «Наукової періодики України», це, скоріше, не проект, а ціла парадигма розвитку. По-перше, крім самої «Наукової періодики» у нас ще є інтегрований з нею сервер «Наукові конференції України». А зараз перший університет висловив побажання ще й «Наукові монографії України» запустити, щоб з усіма типами наукових публікацій можна було працювати комплексно. Це, ніби, різні проекти, але по суті один.

Крім того, так само, як на моєму комп'ютері заростає бур'яном «галерея мертвих стартапів», так само на сервері «Наукової періодики України» є ціла купа модулів системи, які так і не були доведені до ладу. Тому що просто не вистачає людей і часу на все. Наприклад, модуль «Індексація». Це крута штука, яка надає купу додаткового функціоналу. Для редакції це довідник баз даних, каталогів і систем пошуку, де по кожному продукту є інформація, що це таке, як сюди потрапити і наскільки це престижно. Для читача — каталог, з якого можна обрати журнал, який відповідає заданим критеріям. Сам модуль ми зробили і встановили. Але далі у мене вистачило натхнення, щоб написати про 100 баз даних, а всього їх тисячі.

Я заздрю бібліотекам. Вони можуть займатися тим, що насправді вважають перспективним і цікавим, не сушачи собі голову проблемами, як нагодувати співробітників. Думаю, бібліотекарі не погодяться, стануть скаржитись, що їх мало фінансують, але працювати в інформаційному бізнесі й отримувати ще хоча б якісь субсидії, це вже саме по собі розкіш. Ми, по суті, займаємося з бібліотеками однією справою. Але для того, щоб я міг посадити людину працювати один день над «Науковою періодикою України» або над «Наукою України у дзеркалі Scopus», вона тиждень має працювати над комерційними проектами. Більш глобально, щоб реалізувати один новий суспільно-корисний проект, мені потрібно мати хоча б кілька коштовних комерційних замовлень.

Першу частину інтерв’ю читайте за присиланням.







Додатково:

Кількість патентів, отриманих ВНЗ України у 2015 році

Рейтинг публікаційної активності наукових установ — Nature Index 2015

И меня сосчитали: каждый учёный получит уникальный идентификатор в ORCID

Газета «Караван»: Европейская система высшего образования завела нас в тупик

"Яндекс" начнет ранжировать сайты в поисковой выдаче без учета ссылок