Денис Соловяненко: «В Україні стало занадто багато Скопусу, але при цьому науки анітрохи не побільшало»

До вашої уваги перша частина інтерв'ю з Денисом Соловяненком, директором ТОВ «Видавнича служба УРАН», координатором відомих проектів «Наукова періодика України» і «Український індекс наукового цитування», автором статей-бестселерів «Політика індексації видань у наукометричних базах даних Web of Scіence та ScіVerse Scopus» та «Бібліотека-2.0: концепція бібліотеки другого покоління».

Пане Денисе, настала пора, коли наукові відділи університетів активно готують звіти для Міністерства освіти і багато показників для цих звітів вони брали саме з Вашого сайту «Наука України в дзеркалі наукометричної бази даних SciVerse Scopus». Сайт ось вже який день мовчить – що трапилось?

Проект завершений, він виконав свою мету і подальшу його реалізацію я не вважаю доцільною. На щастя, українське наукове співтовариство за ці роки стало значно більш освіченим у питаннях наукометрії. У 2009 р. можна було поіменно назвати всіх, хто мав хоча б приблизне уявлення про те, що таке Scopus, або Web of Science. Зараз рекламні оголошення про «публікації в Скопус» висять на стовпах у кампусах університетів. Кожний аспірант знає (або робить вигляд, що знає), що це таке. Вже не час для проектів, спрямованих на популяризацію Scopus такими «незграбними» методами.

Тому подальше існування цього проекту я вважаю не лише недоцільним, але і шкідливим. Scopus як концепт через ці рейтинги перетворився на «вебометрикс» у найгіршому розумінні цього слова. Просто лінійка, за якою треба бути довшим і вищим, ніж твої колеги. Це гидко, я не хочу асоціюватися з цими процесами.

Якби я знову опинився у 2009 р., я б знову розпочав цей проект. В цілому, я вважаю, що наслідків його реалізації більше позитивних, ніж негативних. Але потрібно зупинитись. В Україні стало занадто багато Скопусу, але при цьому науки анітрохи не побільшало. Весь позитив, який цей проект міг принести людям, він вже приніс.

Сайт належав лише Вам, і його створення та функціонування було виключно власною ініціативою? Міністерство освіти, ніби, офіційно скеровувало університети використовувати дані Вашого сайту?

Усі мої ініціативи — це завжди мої власні ініціативи. Коли в школі вчили слово «субординація» я хворів. Я не вмію працювати над нав'язаними мені проектами. Якщо у мене з'являється ідея, я її реалізую на власний страх і ризик, для себе, для людей, яким це може бути цікаво і корисно. Але мені майже байдуже, як це вкладається у «політику партії та уряду», я навіть не замислююсь над цим. Глибоко переконаний, що посадовці — люди недалекі. Вони готові підтримати будь-яку ідею або проект, якщо це є успішним і користується популярністю у «електорату». Тобто якщо проект є успішним в очах громадськості, він приречений на увагу влади.

Але це не означає, що свої проекти я сприймаю як особисті блоги. Я розпочинав проект як співробітник бібліотеки Вернадського, перші роки рейтинги публікувалися на сайті НБУВ. Потім на сайті jsi.net.ua чітко було вказано, що цей проект реалізується Асоціацією УРАН. Ця асоціація створена постановою МОН України, вона об'єднує майже 100 університетів. Я — директор одного з підприємств УРАН, мої співробітники, які працювали над рейтингами, отримують зарплатню від цього підприємства — Видавничої служби УРАН. Тобто цей сайт і проект ніколи не були моїми особистими, але відповідальність за них завжди ніс я особисто.

А щодо МОН, їх неприродна увага до Scopus взагалі і до цього рейтингу зокрема — це просто дурість урядових посадовців, скерована у суспільно корисне русло. Можливо, з мого боку не дуже етично було використовувати їх дурь, але принаймні в умовах, що існували до недавнього часу, це принесло якусь користь. Якщо вже пішла відверта розмова, то за весь цей «Скопус» (не в розумінні назви бази, а у розумінні української суспільної парадигми) маєте дякувати Києво-Могилянській академії.

На початку далекого 2009 р. ми з Леонідом Йосиповичем Костенко тихо і мирно підготували кілька рейтингів за Scopus, серед яких був рейтинг університетів. Готувалося воно для Президії НАН України у паперовому вигляді, наскільки я пам'ятаю. Або, можливо, ми ці рейтинги одразу опублікували на сайті Вернадки. Вже важко згадати точну хронологію подій. Факт у тому, що рейтинг університетів побачив МОН.

Ніхто ще не знав, що таке Scopus, і сам рейтинг міністерству був, м'яко кажучи, нецікавий. Цікавим був один лише рядок — місце НаУКМА серед інших університетів України. Могилянка була десь далеко серед периферійних закладів. Не важливо, що це за рейтинг, важливо лише те, що якась незалежна агенція «Сцьопус» за якимись прийнятими у світі критеріями оцінки каже, що «улюбленець МОН» має показники на межі статистичної похибки з нульовими. Для мене як сніг на голову було, коли подзвонили з МОН і сповістили, що вони цей рейтинг роздрукували і розіслали всім ректорам по всій Україні. А далі вже понеслося.

Якби не було того потужного тригера, якби у 2009 р. Могилянка мала кращі позиції у Scopus або хоча б всі свої публікації зібрані в єдиному обліковому записі, впевнений, зараз би і слова такого ніхто з посадовців не знав. Цей мій проект просто випадково попав «в масть» окремим особам з МОН. Коли до МОН прийшла команда Табачника, просування Scopus лише посилилося (це тоді показники Scopus стали включати університетам до звітності). Підозрюю, тут також є певний «фактор Могилянки». Але про це я вже напевно сказати не можу.

Чи сайт приносив Вам якийсь дохід? Ходять навіть чутки, що зараз Ви знаходитесь під слідством за позовом Elsevier?

Щодо позову з боку Elsevier — дякую, смішно. Підозрюю, що я навіть знаю, хто б міг такими «страшилками» лякати народ. До речі, люди кажуть, що у нашого «головного борця за авторське право» змінилися пріоритети критики. Тепер на семінарах він каже, що головний ворог людства — Пан Бібліотекар, який нахабно використовує у своєму блозі комерційні логотипи, не спитавши у нього дозволу. Сам не чув, але серед бібліотекарів «ходять такі чутки».

У мене чудові відносини з менеджерами Elsevier. Принаймні якими я їх бачу. Так, щодо проекту, про який ми ведемо мову, у них якась дивна позиція. Ніби і хочеться, і колеться. Принаймні їм дуже складно зрозуміти логіку: в державі багато років зі всіх науковців вижимають «скопус», всім університетам дуже важливо, як вони виглядають у Scopus, але при цьому базу даних Scopus у них ніхто не купує, навіть коли заступник міністра її «впарює» просто через коліно.

Важко зрозуміти, чому на такому чудовому ґрунті у них нічого не росте. Тому їх позиція по цьому проекту плутана і незрозуміла. Останній раз щодо цього ми спілкувалися з Elsevier у кінці минулого року. Не зійшлися ні на чому. Мені не хотілося б це коментувати з етичних міркувань. Скажу лише, що було б дуже дивно, якби Elsevier раптом вирішив подати на мене позов.

До речі, якщо вже заговорили про доступ до даних, то Ви автор ще одного відомого проекту «Український індекс наукового цитування», який крім Scopus використовує ще й дані Web of Science. Можливо, вдалось домовитись з Thomson Reuters щодо використання даних?

УІНЦ — це більше, ніж проект доступу до даних Scopus та Web of Science. Справді все починалося доволі банально. Згідно технічного завдання, платформа повинна була через ліцензовані API-інтерфейси завантажувати в режимі реального часу дані зі Scopus та Web of Science і малювати на цій основі графіки та діаграми. Круто для українських реалій, але в світовому технологічному контексті — не передній фронт. Проте за тиждень до здачі проекту замовник повідомив, що ліцензій Scopus та Web of Science у нас не буде. Тоді я сказав своїм програмістам «Шукайте інші шляхи» і вони зробили просто крутезну штуку, яка вміє абсолютно легально отримувати майже всі необхідні дані публікацій для графіків і діаграмок.

Той продукт, який ми зробили з УІНЦ — це не дані Scopus та Web of Science. Це реконструкція того, як виглядали б інституції України у цих продуктах, якби реальні архіви баз відповідали задекларованим у Scopus Title List та MJL, якби їх алгоритми враховували всі варіанти назв установ, якби пристатейна бібліографія статей виглядала б так, як вона публікується видавцями сьогодні, а не так, як вона публікувалася 40 років тому ітд. і все це можна без цих дорогущих ліцензій. Всі ліцензії, які там справді потрібні, реально коштують сумарно до 10 тис. доларів. Але УІНЦ був зарізаний на самому злеті. Держінформнауки було реформовано і коштів не знайшлося не лише на ліцензії, а навіть на підтримку того, що вже зроблено.

Що стосується домовленостей з Thomson Reuters, то Ви правильно ставите питання. Справді, всі головні сподівання щодо продовження проекту УІНЦ я покладаю на спільні ініціативи з Thomson Reuters. Однією з наших спільних ініціатив є проект East European Science Citation Index. Це реферативний і наукометричний індекс ресурсів, значущих для науки регіону Східної Європи. Ті технології, які закладені в проект УІНЦ, могли б стати базисом для реалізації цього амбіційного проекту.

Друга частина інтерв'ю тут
("Scopus став «фірмовою фішкою» всіх реформ МОН")






Додатково:

Рейтинг вищих навчальних закладів України - за показниками наукометричної бази даних Scopus станом на 16.07.2015

Показники винахідницької активності наукових установ академічного профілю та навчальних закладів за 2015 рік

«ZN.UA»: Через терни — до "Горизонту"

«Prometheus»: Опубліковано рейтинг популярності книг за якими навчаються студенти Гарварду, Оксфорду, MIT та інших провідних вишів!