Статус "національний" українські університети будуть отримувати і підтверджувати за новим порядком.

Згідно із законом, його має опрацювати Міністерство освіти і науки й подати на затвердження до Кабміну. А реалізовуватиме нововведення на практиці Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).

МОН уже підготувало відповідні пропозиції (проект постанови Кабміну "Про затвердження Порядку надання вищому навчальному закладу статусу національного, підтвердження та позбавлення цього статусу") і оприлюднило їх для публічного обговорення.

Хотілося б звернути увагу на деякі вузлові моменти цих пропозицій.

Чи потрібен взагалі нашим вишам статус "національний"?

Це питання гаряче дискутується. "Я не уявляю, щоб Гарвард чи Оксфорд боровся за присвоєння йому звання національного", — сказав мені знайомий викладач вишу.

У нас сьогодні є аж 116 національних університетів (із них чотири — кримські). Традиційно статус національного давали тим, "хто досяг найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідеї національного відродження і розвитку України, запровадження державної мови і є провідним серед галузевої групи закладів (установ) гуманітарної сфери". Принаймні так було записано у першому Положенні про національний заклад, затвердженому президентським указом Леоніда Кучми, підписаному, між іншим, Дмитром Табачником, тодішнім главою АП.

За задумом, таких передових вишів мало бути небагато — не більше трьох у кожній групі університетів. Порахуємо: 17 груп (педагогічних, класичних, технічних… тощо) по три виші — це близько п'яти десятків на всю країну. Але кожен президент щедрою рукою роздавав своїми указами ці статуси, не зважаючи на норми. Кажуть, найщедрішим був Леонід Данилович.

Однак статус "національного" давав не лише моральне задоволення — ми, мовляв, найкращі. "З самого початку цей статус дозволяв платити надбавки співробітникам університету, — розповідає Олег Шаров, директор департаменту вищої освіти МОН. — Якщо не з коштів загального фонду, то з власних надходжень. Але вже приблизно років 10 такий дозвіл взагалі нікому непотрібний, — є в тебе гроші зі спецфонду, то плати. Хіба що межа можливих надбавок у національних закладів трохи вища. Найдовше існувала норма, що всі науково-педагогічні працівники і ректори національного вишу обиралися на 7 років, тоді як у інших вишах — на 5. Новий же закон про вищу освіту встановив однаковий для всіх термін —5 років. Коли звичайний ВНЗ проходив акредитацію, він здобував сертифікат на 5 років, а національний — на 10. Новий закон про вищу освіту встановив також однаковий для всіх термін акредитації. Отже, тепер з усіх плюсів, які давав статус "національний навчальний заклад", залишається один, пов'язаний із престижем".

Чи потрібна університетам ця почесна орденська планка на груди? Якщо потрібна, то чи є шанс наповнити знецінений статус "національного" новим змістом? Чи допоможуть у цьому запропоновані у проекті постанови Кабміну механізми та критерії?

Критерії та механізм відбору претендентів

Пропонуєтьсятри групи критеріїв, за якими визначатимуть, чи достойний виш називатися "національним".

Перша група — обов'язкові критерії Це своєрідний "пропуск" до сонму сонцеликих. Тільки за умови дотримання всіх цих критеріїв виш може подати заявку на отримання статусу — або ж, навпаки, втратити його. До цих критеріїв належать: позитивна оцінка системи якості освітньої діяльності; наявність єдиного інформаційного середовища; розміщення на веб-сайті передбаченої законодавством обов'язкової інформації.

Друга група критеріїв — порівняльні. Щороку НАЗЯВО визначатиме кількість вакантних статусів "національний", тому навіть серед тих вишів, котрі відповідають обов'язковим критеріям, може розгорнутися справжня конкурентна боротьба. Тут відіграють важливу роль порівняльні критерії. У них враховуються і перемоги на студентських олімпіадах, і стажування студентів та викладачів за кордоном, і індекси Гірша співробітників університету, і наукові публікації у наукометричних базах, і кількість наукових журналів, які виходять з ненульовим імпакт-фактором, тощо.

Для порівняльних критеріїв НАЗЯВО визначатиме спеціальні вагові коефіцієнти.

Третя група критеріїв — преміальні. "Вони не вписуються в загальну мережу. Хтось їх може мати, хтось — ні. Але ці критерії можуть стати додатковим бонусом при вирішенні питання про статус національного для певного вишу", — пояснює Олег Шаров.

Таких критеріїв усього два — місце вищого навчального закладу в міжнародних і незалежних рейтингах та наявність іноземних і міжнародних акредитацій.

Зміниться й порядок присудження статусу "національний". Передбачається, що у структурі НАЗЯВО буде створено спеціальний комітет зі статусів. Основний упор робитиметься на прозорості та публічності. Усі документи, подані вишем — претендентом на статус (самоаналіз діяльності, стратегічний план розвитку, відповідність критеріям тощо), будуть оприлюднені не лише на сайті самого університету, а й на сайті НАЗЯВО. І впродовж двох місяців відбуватиметься громадське обговорення цих матеріалів.

"Якщо якийсь університет подасть недостовірну інформацію, під час громадського обговорення це обов'язково випливе, — пояснює Олег Шаров. — Ми закладаємо такий механізм: претензія до оприлюдненої вишем інформації про власну діяльність має бути публічною, як і відповідь на неї. Все це розміщуватиметься на сайті НАЗЯВО. Якими будуть наслідки, якщо виш не дасть відповіді на критику або буде впійманий за руку на брехні? За ідеєю, НАЗЯВО має запропонувати позбавити цей заклад статусу національного. Звісно, це вже питання до агентства. Хоча тут, я думаю, може бути багато цікавого".

Але позбавлення статусу — не єдине жорстке покарання для недоброчесного вишу. За пропозицією МОН, подати нове клопотання про надання статусу "національний" він зможе не раніше ніж через п'ять років після позбавлення статусу.

Глухий кут "НАЗЯВО"?

Визначальну роль у справі призначення статусу "національний" має відігравати Національне агентствоіз забезпечення якості вищої освіти. Від його незалежності, чесності, справедливості, законослухняності залежатиме успіх справи. І не лише цієї, а й усіх реформ. Але де ж це агентство?

Видно, недарма казав капітан Врунгель: "Як ви яхту назвете, так вона й попливе". Із роботою нацагентства поки що виходить повне "назяво". Вибори його членів почалися зі скандалу (див. "Брудна мітка" DT.UA, №21, 2015 р.) і викликали бурхливу реакцію суспільства. Адже до складу незалежної агенції, що займатиметься забезпеченням якості освіти, увійшли і люди з далеко не кришталевою репутацією. "Люди, які потрапили під дію Закону України "Про очищення влади", не можуть залишатися в системі освіти", — зазначила Лілія Гриневич на липневому засіданні колегії МОН.

До речі, тоді ж колегія ухвалила рішення: "Претенденти на членство в Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти не можуть ухвалювати ніяких рішень, поки Верховна рада України та Кабінет міністрів України не уточнять усі обставини виборів, етичних та професійних вимог до членів НАЗЯВО".

На тому засіданні був присутній і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Він сказав: "Я прошу, щоб парламент вніс відповідну ініціативу, ми її підтримаємо, і я готовий втрутитись невідкладно у це питання".

Було все це в липні. Але й досі ні уряд, ні Верховна Рада жодних рішень не ухвалювали. НАЗЯВО так і не змогло почати роботу. Довкола нього виник складний клубок інтересів, амбіцій, ситуативних союзів і конкуренції. Подекуди навіть прихильники реформ розриваються між бажанням змін в освіті і прагненням встромити палиці в колеса команді МОН. Хоч як сумно, іноді друге бажання переважає. Справа зайшла у глухий кут.

Однак відтермінування запуску НАЗЯВО є лише верхівкою айсберга, вважає Олександр Смирнов, член акредитаційної комісії, директор Навчально-методичного центру із забезпечення якості освіти: "Є багато питань у роботі Нацагентства, які мають бути законодавчо визначені. Наприклад, потрібно побудувати внутрішню систему стримувань і противаг. Не може апеляційний комітет, що розглядає скарги на рішення НАЗЯВО, складатися з його членів. За іншим принципом має відбуватись і формування складу нацагентства. Це має бути відбір експертів та основних стейкхолдерів. Є й інші приклади. Та це тема окремої розмови".

Отже, коли і як почне працювати Нацагенство, точно не знає ніхто. Тим часом у проекті постанови Кабміну щодо статусу "національний" передбачено графік, за яким вищі навчальні заклади, котрі вже мають такий статус, підтверджуватимуть його. Першими у 2017 р. процедуру мають пройти ті університети, які стали "національними" у 1996, 2003, 2010 рр.

Хоча в процесі обговорення проекту постанови Кабміну час від часу лунають пропозиції — а чи не буде справедливо обнулити статуси усіх національних вишів і провести університети через нові критерії й процедури?

"Та ви хоч уявляєте, що почнеться у такому випадку? Яка черга з ректорів та губернаторів вишикується у приймальній міністра освіти, прем'єр-міністра і навіть АП? Університет може втратити статус, область — виш національного рівня. Шкандаль! Хто ж захоче осоромитися?", — розвеселився знайомий ректор у відповідь на моє запитання "а чому б і не обнулити статуси?"

Чим же все-таки стане статус "національний" — як завжди, пафосним орденом на груди університетської адміністрації чи реальним стимулом до якісної роботи? Чи пробудить він почуття відповідальності у розбещеної корупцією університетської спільноти? Дуже хотілося б, аби це запитання було не риторичним.