Автор: Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ (ректор НТУУ «КПІ», академік НАН України)


Протягом останніх 10 — 15 років у різних країнах світу почали розроблятися і широко застосовуватися різноманітні методології та підходи до визначення рейтингів університетів, або, як їх називають у Великобританії, «таблиць ліг» (league tables).

Така робота поступово стала виходити за межі національних рамок і набувати регіонального й міжнародного характеру. Визначення певного інтегрального показника якості діяльності вищих навчальних закладів, яким є їхній рейтинг, у першу чергу обумовлене необхідністю взаємного визнання навчальних програм і університетів у Болонському просторі.

Воно також викликане потребами як ринку праці, з метою його орієнтації на випускників тих чи інших університетів, так і абітурієнтів та їхніх батьків під час вибору місця майбутнього навчання. Постійне визначення й оприлюднення рейтингів університетів породжує і здорову конкуренцію між ними, що сприяє підвищенню якості їхньої роботи.

Роль світових координаторів із напрацювання та застосування названих методологій і підходів взяли на себе Інститут стратегії вищої освіти (Institute for Higher Education Policy, Вашингтон, США) і Європейський центр ЮНЕСКО у сфері вищої освіти (ЮНЕСКО — СЕПЕС, Бухарест, Румунія). Вони стали вивчати й узагальнювати різноманітні напрацювання у цій галузі для різних країн та регіонів світу і проводити міжнародні конференції, круглі столи й зустрічі із зазначених питань. Силами названих організацій вже було проведено три важливих міжнародних форуми.


Перший такий форум відбувся у Варшаві (Польща) у червні 2002 року. В ньому взяли участь понад 40 делегатів із 12 країн, що представляли освітянські кола, органи державного управління, відповідальні за розробку політики навчання і забезпечення якості вищої освіти, а також працівники міжнародних урядових і неурядових організацій, видавці. Учасники зустрічі дійшли одностайного висновку про необхідність подальшого розвитку концептуальних засад, методик та стандартів визначення рейтингів університетів. Результати роботи форуму було видано під назвою: «Вища освіта в Європі — 2002 р.».

Спільними зусиллями Інституту стратегії вищої освіти і центру ЮНЕСКО — СЕПЕС у грудні 2004 р. у Вашингтоні (США) було організовано і проведено другу зустріч експертів із визначення рейтингів університетів. У ній взяли участь 25 експертів, серед яких були представники авторитетних друкованих видань, що регулярно публікують рейтинги університетів, таких як журнал US News and World Report, газета «Таймс», учені й дослідники з Австралії, Канади, Китаю, Німеччини, Японії, Нової Зеландії, Польщі, Румунії, Російській Федерації та Іспанії.

У період між зустрічами у Варшаві й Вашингтоні розпочався процес визначення всесвітніх рейтингів університетів. Перший такий рейтинг у 2003 р. був складений Інститутом вищої освіти Шанхайського університету Jiao Tong у рамках проекту «Академічний рейтинг університетів світу» (ARWU). До цієї діяльності долучилася також газета Times. Водночас з’явилися різноманітні міжнародні, регіональні і національні рейтинги різних типів університетів та навчальних програм, зокрема з бізнесу й менеджменту. Багато періодичних видань різних країн опублікували інституціональні й програмні рейтинги. Вони викликали великий інтерес і жваві суперечки щодо того, які показники враховувати, а які — ні, які критерії використовувати для віднесення університетів до «світового класу», як удосконалювати методики оцінювання тощо. Незаперечним стало зростання інтересу й уваги до рейтингів університетів із боку академічних кіл та політичних діячів.

Таким чином, на тлі підвищення уваги, дискусій та суперечок навколо рейтингів університетів і навчальних програм вони продовжували з’являтися. Визначення рейтингів університетів та навчальних програм не одразу почало сприйматися академічними колами, але воно, безперечно, відповідало потребам суспільства, зокрема роботодавців, з одного боку, абітурієнтів та їхніх батьків — із іншого.

Винятково важливою стала проблема експертного оцінювання цього явища й окремих систем рейтингів і забезпечення укладачів та користувачів рейтингів можливістю обміну інформацією про підходи й методи, які застосовувалися при їх визначенні. Тому під час вашингтонської зустрічі було створено міжнародну групу експертів із визначення рейтингів університетів (International Ranking Experts Group — IREG). Діяльність IREG була зосереджена на проведенні постійних консультацій і постановці завдань для ЮНЕСКО — СЕПЕС та Інституту стратегії вищої освіти з метою найбільш точної передачі оцінки якості вищої освіти з допомогою системи рейтингового оцінювання. Зокрема першочерговими завданнями IREG стали:

— ретельні дослідження рейтингового оцінювання діяльності університетів як глобального явища, якому в минулому не приділялося належної уваги;

— напрацювання процедур і підходів до оцінки наявних систем рейтингів і таблиць ліг;

— здійснення міжнародного порівняльного аналізу систем рейтингів і таблиць ліг, а також методик, покладених у їхню основу;

— удосконалення наявних систем рейтингів і таблиць ліг.

Третя зустріч міжнародної експертної групи IREG з визначення рейтингів університетів відбулася 19 — 20 травня 2006 р. у Берліні (Німеччина). В ній узяли участь 47 експертів із 20 країн світу, в тому числі і з України. До складу учасників ввійшли експерти вищої школи, представники великих компаній та видавці. Головною метою зустрічі було привнесення порядку в використання рейтингів університетів та навчальних програм.

Результатом дводенної роботи стало заслуховування доповідей представників відомих міжнародних організацій, неурядових експертних груп і провідних вчених про практику визначення рейтингів вищих навчальних закладів та навчальних програм у різних регіонах світу, окремих країнах та секторах промисловості. Було проведено глибокий порівняльний аналіз різних методик та підходів, що використовуються з цією метою, і прийнято підсумковий документ під назвою «Берлінські принципи визначення рейтингів вищих навчальних закладів».

У заяві, яка супроводжує принципи, зазначено, що вони мають стати керівними положеннями для національних і міжнародних груп та інституцій, котрі займаються визначенням рейтингів. Їх метою є забезпечення такого стану речей, щоб «ті, хто визначає рейтинги, були підзвітні громадськості щодо якості збору даних, методології та розповсюдження результатів».

Президент Інституту стратегії вищої освіти Джемі П. Мерісотіс (Jamie P. Merisotis) назвав принципи «початком саморегулюючого процесу». Він сказав: «Потрібна якась структура діалогу щодо поліпшення якості визначення рейтингів, особливо тому, що чути багато критики стосовно методології».

Ян Садлак (Jan Sadlak), директор центру ЮНЕСКО — СЕПЕС у Бухаресті, додав: «Принципи мають поліпшити те, що багато академічних лідерів відзначають як поверховий і примхливий характер рейтингів. Якщо ми маємо змиритися з цим, то треба зробити це найменш деструктивним способом».

Роберт Дж. Морз (Robert J. Morse), який очолює групу з опублікування рейтингів у газеті U.S. News & World Report, зазначив: «Видання протягом двох десятиліть постійно поліпшує свою систему визначення рейтингів. Наприклад, критерії трансформувалися в напрямі концентрації більшої уваги на аналізі отриманих результатів, аніж на поточних вимірах».

Було детально проаналізовано єдину систему «Академічного рейтингу університетів світу (ARWU)», розроблену і вперше застосовану 2004 р. Інститутом вищої освіти при Шанхайському університеті «Джіао Тонг (Jiao Tong)», яка привернула до себе величезну увагу академічних кіл та міжнародного ринку праці з часу оприлюднення результатів оцінювання 500 університетів світового класу. Її було визнано однією з найбільш впливових міжнародних систем. Однак цю систему критикували за те, що в ній особлива увага приділяється кількості Нобелівських премій, отриманих науковцями університетів, навіть декілька десятиліть тому. Експерти проаналізували і ту обставину, що рейтинги часто орієнтують адміністраторів університетів приймати рішення не на користь академічних потреб, а на формальне підвищення показників діяльності навчального закладу. З огляду на все це, було визнано, що системи рейтингового оцінювання потребують постійного вдосконалення, але вже тепер вони: «стали третьою ніжкою стільця забезпечення якості, поряд з акредитацією, ліцензуванням та державним регулюванням якості вищої освіти».

На берлінській зустрічі було розглянуто і стан справ з організацією рейтингового оцінювання університетів в Україні. Позитивно оцінюючи перші кроки України, експерти вказали і на слабкі місця в методиках та підходах, що застосовувалися. Вони зводяться до недостатнього використання науково обґрунтованих методів експертного оцінювання в поєднанні з технологіями соціологічного опитування, до необґрунтованого порівняння різних, важко порівнюваних груп навчальних закладів, до системних помилок у формуванні незалежних, недержавних, професійних груп експертів для проведення такого типу рейтингового оцінювання тощо. Експерти зазначали, що для України вкрай важливо приєднання до міжнародної діяльності в названій сфері з метою напрацювання і практичного використання виважених і науково обґрунтованих методик та підходів як до внутрішнього, так і до зовнішнього оцінювання рейтингів вітчизняних університетів.

Для надання допомоги Україні з цих питань на берлінській зустрічі було створено міжнародну наглядову раду з рейтингового оцінювання університетів та навчальних програм в Україні. Від країн Євросоюзу до неї ввійшли: Ян Садлак (ЮНЕСКО — голова наглядової ради), Дженс Петер Гаул (директор стратегічного планування німецької дослідницької фундації, Німеччина), Вальдемар Сівінські (президент освітньої фундації «Перспективи», Польща), Фердінанд Девінський (голова комітету Народної ради Словацької Республіки з питань молоді, культури, спорту та інформації, Словаччина). Між центром ЮНЕСКО — СЕПЕС і кафедрою ЮНЕСКО «Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика» (Україна) було підписано меморандум, згідно з яким кафедрі доручається виконати комплекс заходів із впровадження в Україні напрацьованих міжнародною експертною групою IREG методик та процедур рейтингового оцінювання діяльності університетів і навчальних програм.

Четверту зустріч міжнародної експертної групи IREG планується провести восени 2007 року в м. Шанхаї (КНР). Її буде присвячено обговоренню питань розробки й застосування систем сертифікації рейтингів, виходячи з проголошених Берлінських принципів, повний текст яких наводимо нижче.
Берлінські принципи визначення рейтингів вищих навчальних закладів


Преамбула

Визначення рейтингів вищих навчальних закладів (ВНЗ) і навчальних програм сьогодні стало глобальним явищем. Воно служить декільком цілям: задовольняє потреби споживачів в отриманні ясної та об’єктивної інформації щодо рівня підготовки фахівців у тих чи інших вищих навчальних закладах; сприяє виникненню здорової конкуренції між ними; надає певне обґрунтування для виділення державних і недержавних коштів на їх утримання та розвиток; допомагає диференціювати різні типи ВНЗ та навчальні програми і дисципліни. Крім того, добре зрозумілі й інтерпретовані системи визначення рейтингів ВНЗ сприяють визначенню «якості» вищої освіти в конкретній країні, доповнюючи ретельну роботу з оцінювання якості, яку проводять громадські й незалежні агенції, що займаються акредитацією в різних країнах світу.

Саме тому рейтинги ВНЗ стали частиною системи національної звітності та оцінки якості, і дедалі більше країн, імовірно, долучатимуться до розвитку своїх систем визначення рейтингів у майбутньому. Враховуючи цю тенденцію, важливо, щоб ті, хто займається визначенням рейтингів, відповідали за якість зібраних даних, методологію і розповсюдження.

У зв’язку з вищезазначеним, у 2004 році Європейський центр ЮНЕСКО з вищої освіти (ЮНЕСКО — СЕПЕС) в Бухаресті та Інститут стратегії вищої освіти у Вашингтоні створили Міжнародну експертну групу з визначення рейтингів (IREG). Саме з цією ініціативою була пов’язана зустріч експертної групи IREG в Берліні 18—20 травня 2006 року, що розглянула ряд принципів та підходів до визначення рейтингів ВНЗ. Прийнятий підсумковий документ отримав назву «Берлінські принципи визначення рейтингів вищих навчальних закладів».

Очікується, що ця ініціатива дозволить сформувати основу для розробки і розповсюдження систем визначення рейтингів вищих навчальних закладів — чи то в національному, регіональному, чи глобальному масштабі, що має привести до постійного вдосконалення якості вищої освіти і її гармонізації з ринками праці та потребами суспільства в різних регіонах світу.

Цілі та завдання системи визначення рейтингів вищих навчальних закладів полягають ось у чому:

1. Вона має поєднувати різноманітні підходи до оцінки внесків ВНЗ у вищу освіту, навчальні процеси та отримані результати. Система визначення рейтингів може надавати порівняльну інформацію та поліпшувати розуміння вищої освіти, але вона не має бути основним методом оцінки того, чим є вища освіта і що вона робить. Визначення рейтингів надає ринкову перспективу і може доповнити роботу уряду, органів акредитації та незалежних експертних агенцій.

2. Вона має бути ясною щодо мети визначення рейтингів та оцінювання діяльності цільових груп. Визначення рейтингів має будуватися відносно певної мети. Показники, які призначаються для досягнення конкретної мети та інформування однієї цільової групи, можуть не відповідати іншій меті чи цілям інших цільових груп.

3. Система має визнавати різноманіття вищих навчальних закладів і враховувати їхні різні місії та цілі. Наприклад, підходи до оцінки діяльності закладів, які орієнтовані на дослідження, відрізняються від підходів до закладів, котрі надають широкий доступ до освіти різним верствам населення. Заклади й експерти, які беруть участь у визначенні рейтингу, мають проводити систематичні консультації.

4. Система повинна використовувати об’єктивні інформаційні джерела та дані, які надходять із кожного із джерел з обов’язковим посиланням на них. Результати визначення рейтингів залежать від аудиторії, що надає інформацію (студенти, професори, службовці, працедавці), та джерел, від яких надходить ця інформація (бази даних, експертні групи, статистичні довідники). Доцільно здійснювати порівняльний аналіз та поєднання інформації з різних джерел з метою отримання більш повної картини про діяльність кожного вищого навчального закладу, який бере участь у визначенні рейтингу.

5. Система повинна враховувати лінгвістичний, культурний, економічний та історичний контекст вищої освіти тієї чи іншої країни при визначенні рейтингів вищих навчальних закладів. При визначенні міжнародних рейтингів слід враховувати можливість відхилень або значної розбіжності окремих індикаторів та показників для різних країн. У цих випадках потрібно коректно формулювати постановку задачі й чітко визначати мету цієї процедури. Не всім країнам чи системам освіти властиве одне й те ж саме розуміння того, що становить «якість підготовки» у вищих навчальних закладах. Тому, визначаючи рейтинги ВНЗ, недоцільно наполягати на такому порівнянні.

Розробка та порівняння показників

6. Методологія визначення рейтингів ВНЗ має бути прозорою. Вибір методів, що використовуються під час визначення рейтингів, має бути зрозумілим і однозначним. Прозорість має включати обґрунтований підрахунок показників та чітку інтерпретацію даних і їх походження.

7. Показники й індикатори мають вибиратися відповідно до їх значимості та достовірності. Цей вибір повинен базуватися не лише на наявності й доступності даних, а головним чином на можливості кожного індикатора чи набору даних адекватно репрезентувати якість підготовки, важливі академічні й організаційні характеристики ВНЗ. В кожному випадку необхідно чітко визначити, чому ці дані використовуються і що вони мають репрезентувати.

8. Якщо є можливість, необхідно оцінювати не лише результати діяльності ВНЗ, а й заходи, які до цих результатів приводять. Оцінка заходів – важлива, оскільки вона відображає загальну політику конкретного ВНЗ щодо вдосконалення його діяльності і найчастіше доступна для оцінювання. Оцінка ж результатів дає більш точну картину якості підготовки фахівців у цьому закладі або дозволяє докладніше охарактеризувати навчальні програми. Тому під час розробки систем визначення рейтингів ВНЗ має забезпечуватися необхідний баланс між оцінками результатів їх діяльності та заходами, які до цих результатів приводять.

9. Необхідно чітко визначити вагу різних показників, які використовуються для оцінки рейтингів університетів, і встановити діапазони їх змін. Тобто порівняння діяльності різних ВНЗ має проводитися за умови, що всі показники, які використовуються для цього порівняння, приведено до єдиної платформи з погляду їх інтерпретацій (розмірностей), одиниць виміру та діапазонів їх змін.

Збір та обробка даних

10. Необхідно приділяти належну увагу етичним нормам під час визначення рейтингів ВНЗ. Для забезпечення достовірності та широкого суспільного визнання кожного рейтингу відповідальні за цю роботу мають бути максимально об’єктивними й неупередженими, а методика оцінювання – прозорою і зрозумілою суспільству.

11. За можливості необхідно використовувати перевірені дані або дані, які можуть бути перевірені. Ці дані мають сприйматися навчальними закладами, вони повинні бути порівняльними й сумісними для різних ВНЗ, тобто рівень довіри до них має бути максимально високим.

12. Проводячи рейтингове оцінювання ВНЗ, необхідно використовувати дані, які зібрано на основі використання науково обґрунтованих методів та підходів. Дані, що отримані від не репрезентативної чи зміщеної групи респондентів (студентів, викладачів або інших осіб), можуть неточно показувати діяльність навчального закладу або якісні характеристики навчальної програми і мають бути виключеними з розгляду.

13. У процесах визначення рейтингів ВНЗ, окрім аналізу кількісних характеристик їх діяльності, потрібно здійснювати аналіз якісних характеристик на основі процедур і методів експертного оцінювання. У цих процесах необхідно враховувати результати експертизи навчальних закладів і використовувати ці знання для визначення саме рейтингів. Визначення рейтингів має бути системою, що постійно використовує досвід експертизи для розвитку методології оцінювання.

14. Значна увага має приділятися організаційним заходам, які сприяють підвищенню достовірності визначення рейтингів ВНЗ. Ці заходи повинні включати організацію консультативних чи навіть наглядових органів, бажано з участю міжнародних експертів.

Представлення результатів визначення рейтингів

15. При розробці й застосуванні системи визначення рейтингів ВНЗ необхідно надавати громадськості ясне розуміння всіх використаних факторів і запропонувати вибір, як презентувати рейтинги. Таким чином користувачі цих результатів матимуть можливість краще зрозуміти показники, що використовуються для визначення рейтингів навчальних закладів або навчальних програм. Крім того, вони зможуть приймати свої власні рішення стосовно врахування тих чи інших показників для аналізу діяльності ВНЗ.

16. Результати мають бути скомпоновані і представлені таким чином, щоб виключити або зменшити вплив помилок, допущених під час визначення вихідних даних, на кінцеві значення рейтингів. Окрім того, вони мають бути організовані так, щоб помилки та погрішності можна було скорегувати. Вищі навчальні заклади, роботодавці та громадськість мають бути поінформовані про помилки, яких було допущено.


Додатково:

Університетські рейтинги і нові запити суспільства

Болонський процес

Рейтинг університетів України III, IV рівнів акредитації