Анотація

У записці представлений аналіз стану справ у сфері формування державного замовлення на підготовку кадрів для потреб економіки України. Зокрема, показано послідовне невиконання власних повноважень Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. Надані рекомендації щодо виправлення ситуації.



Вперше про необхідність визначення перспективних загальнодержавних і регіональних потреб підготовки прогнозування потреб галузей економіки спеціалістах і робітниках згадується ще в 1993 р. Як нагальна проблема подолання освітньо-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці України декларується, починаючи з 1996 р. Аналогічні висновки були оприлюднені в 2003, 2005, 2007, 2008 рр.; на них ґрунтуються відповідні Концепції та Програми, проте невизначеність механізму формування потреби у підготовці кадрів зберігається. Центральні та місцеві органи влади не беруть відповідальність за цей напрям, що поглиблює диспропорції між реальною потребою регіональних ринків праці і обсягами підготовки фахівців за спеціальностями.

Розв’язати проблему освітньо-кваліфікаційного дисбалансу можливо лише після отримання чіткої картини стану ринку праці в якісному розрізі, але наявні методи збору інформації не дають змоги побудувати адекватний прогноз: підприємства не надають повної інформації, постійно змінюється рівень вимог до фахівців працівників, а методи централізованого збору інформації про кваліфікаційні вимоги, набір знань, умінь і навичок для конкретних посад відсутні (визначення якісних характеристик потрібних економіці фахівців перебуває в юрисдикції МОН України, яке не має механізмів збирання такої інформації).

В Україні немає даних щодо вертикальної (висхідної чи низхідної) та горизонтальної (зміна виду діяльності) мобільності працівників. Відсутність реальної інформації щодо працевлаштування випускників (незалежно від форми власності роботодавця) унеможливлює визначення обґрунтованої потреби у фахівцях тієї чи іншої спеціалізації. Держава – теоретично – може адекватно прогнозувати освітньо-кваліфікаційні вимоги до працівників лише в тому, що стосується її власних потреб[1]. Йдеться, фактично, про галузі, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету (або з місцевих бюджетів):

- силові структури (оборона, правопорядок, державна безпека, МНС тощо);

- ЖКГ, енергетичні підприємства (зокрема, АЕС);

- стратегічні галузі промислового виробництва (державні підприємства);

- освіта, медицина, надання соціальних послуг, заклади культури;

- державна служба;

- фундаментальна наука.

Держава мала би забезпечити місця роботи для фахівців та здійснювати їх навчання відповідно до власних потреб, але, насправді, вона не є надійним роботодавцем та не дотримується встановлених нею же принципів (зокрема не відбувається гарантованого надання першого робочого місця випускникам, що навчалися за державним замовленням, у тому числі за цільовими направленнями). ВНЗ при зарахуванні студентів на бюджетну форму навчання не враховують вимоги ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» і не укладають тристоронніх угод про працевлаштування між замовником, керівником ВНЗ та випускником (укладають двосторонні – між ВНЗ і студентом)[2]. Держзамовлення дедалі більше розуміється як підготовка кадрів за державні кошти.

Ст. 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» відносить збереження та зміцнення трудоресурсного потенціалу держави до основних напрямів державної політики у сфері національної безпеки. Отже, вдосконалення ситуації на ринку праці передбачає не стільки «ручне управління» політикою зайнятості населення у відриві від інших аспектів соціально-економічного розвитку, скільки створення єдиної стратегії дій низки партнерів, серед яких:

- Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) – центральний орган виконавчої влади, який відповідає за економічне прогнозування, формування політики державного замовлення, вироблення методології збору та опрацювання статистичної інформації;

- Міністерство освіти і науки України (МОН) – центральний орган виконавчої влади, відповідальний за здійснення політики в сфері підготовки кадрів для економіки України;

- Міністерство соціальної політики (Мінсоцполітики) – головний орган у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості, трудових відносин та підвідомча Міністерству Державна служба зайнятості;

- державні замовники в особі галузевих міністерств та відомств, зокрема: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіонбуд), Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ), Міністерство внутрішніх справ (МВС), Міністерство агарної політики та продовольства (Мінагрополітики) тощо;

- представницькі органи роботодавців, які представляють інтереси замовників недержавного сектору.

Виходячи з необхідності міжвідомчої взаємодії у сфері регулювання ринку праці, Указом Президента від 03.08.1999 р. № 958/99 були затверджені Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 р. Вони створили підґрунтя для довгострокової програми розвитку трудового потенціалу, спрямованої на модернізацію сфери зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціально орієнтованої економіки[3]. Передбачалося, що Указ № 958/99 стане основою для розробки науково обґрунтованого бачення розвитку трудового потенціалу, яке, в свою чергу, ляже в основу практичних дій, спрямованих на кардинальне поліпшення стану справ у цій сфері. Серед таких дій: створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу і професійно-інтелектуального розвитку; створення можливостей для продуктивного його використання через відповідне економічне підґрунтя; збалансований регіональний розвиток; впровадження системи стимулів до праці; забезпечення належних умов праці і життя, а також реалізація соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення в умовах формування ринкових відносин.

В переліку завдань державної політики в зазначеній сфері Указом, у т.ч. названі:

- поліпшення природної бази формування робочої сили;

- отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб; здійснення повної продуктивної зайнятості;

- забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення;

- посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати; забезпечення зростання реальних доходів населення та ін.

Дія Указу завершилася в 2010 р., але цілісної політики розвитку трудового потенціалу з урахуванням принципів гідної зайнятості та на підставі соціально-економічних прогнозів так і не було створено за десять років його чинності.

Розпорядженням Кабміну від 22.07.2009 р. № 851-р було схвалено Концепцію Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року, відповідно до якої центральна роль координації і моніторингу заходів Програми відводилася Мінекономіки України. Трудовий потенціал вперше розглядався у єдності з демографічними й соціально-економічними показниками; був запропонований цілісний підхід до розвитку продуктивних сил як рушійної сили економіки. Проте Програма не була прийнята, і сфера зайнятості знову залишилася на узбіччі соціально-економічної політики.

05.07.2012 р. прийнятий новий Закон України «Про зайнятість населення», який визначає перелік органів, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення. До цього переліку не входить Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, хоча його основними завданнями є, зокрема: формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку, політики у сфері державно-приватного партнерства та статистики[4]. Цей орган визначає економічні засади демографічного і соціального розвитку, розробляє прогнози чисельності населення України за статево-віковою структурою, аналізує стан конкурентоспроможності національної економіки і розробляє заходи щодо її підвищення; забезпечує формування державної політики у сфері статистики. Мінекономрозвитку формує та здійснює державну політику у сфері державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) для державних потреб, здійснює координацію робіт державних замовників щодо його розміщення та виконання. Низка функцій Мінекономрозвитку вимагає його активного залучення до регулювання ринку праці в Україні, проте Міністерство залишається осторонь зазначеної діяльності[5].

Першою спробою стратегічного узгодження політики в сфері освіти та зайнятості стала Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), затверджена постановою Кабміну України № 896 від 03.11.1993 р. (!), яка поклала на Мінекономіки виконання заходів (спільно з Міносвіти, Міністерством фінансів, іншими міністерствами і відомствами, що мають у підпорядкуванні навчальні заклади) щодо реорганізації мережі навчально-виховних закладів з урахуванням складу населення, державних вимог до рівня й обсягу загальноосвітньої та фахової підготовки (протягом 1993-2000 рр.); розробки науково обґрунтованих методик визначення перспективних потреб держави у фахівцях з різним рівнем кваліфікації та обсягів їх підготовки у професійних та вищих навчальних закладах (протягом 1993-1995 рр.). На жаль, програма залишилася невиконаною.

Розробка методики визначення потреб держави у спеціалістах з різним рівнем кваліфікації та обсягів державного замовлення в 1995 р. вдруге була доручена Мінекономіки, Мінпраці, Міносвіти України, іншим міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні ВНЗ[6], але також без результату. Досі не врегульовано механізм визначення потреби у фахівцях з вищою освітою і формування державного замовлення на їхню підготовку, хоча одним із основних критеріїв є задоволення потреб усіх сфер суспільного життя України[7].

Проігноровано рішення РНБОУ «Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу» (введено в дію Указом Президента № 895/2007 від 19.09.2007 р.) щодо удосконалення до кінця 2007 року механізму визначення потреби ринку праці у фахівцях з вищою освітою та кваліфікованих робітниках відповідно до прогнозних показників розвитку сфер економіки та регіонів.

Не виконано і вимоги Розпорядження Кабміну України № 886-р від 17.10.2007 р. «Про схвалення плану заходів, спрямованих на задоволення потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах», зокрема в частинах, які стосуються :

- закупівлі за державні кошти послуг для безробітних з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, зокрема за робітничими професіями;

- розробки регіональних програм підготовки кваліфікованих робітничих кадрів на 2008-2012 роки;

- розробки в 2008 р. проекту порядку формування та розміщення державного замовлення на підготовку науково-педагогічних і кваліфікованих робітничих кадрів, а також механізму визначення обсягу потреби ринку праці у кадрах.

Не виконано рішення РНБОУ від 07.10.2009 р. «Про розбудову і модернізацію інфраструктурних систем економіки і систем життєзабезпечення» щодо розробки та запровадження механізму визначення потреби ринку праці у кваліфікованих кадрах на поточний рік, середній та довгостроковий періоди, а також розрахунку вартості підготовки фахівця, які мали стати основою для формування держзамовлення за видами і напрямами системи підготовки кадрів[8].

Не створена система інформування населення про кон’юнктуру ринку праці з метою забезпечення якісного планування підготовки кадрів. У регіонах відсутня система інформування зацікавлених сторін, органів управління освітою та безпосередньо закладів освіти про потреби роботодавців у працівниках у розрізі видів економічної діяльності. Державна служба статистики України, Мінекономрозвитку та МОНмолодьспорт досі не виконали Постанову ВР України від 04.06.2004 р. № 1755 «Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні» щодо перегляду форм статистичної звітності ВНЗ та приведення їх у відповідність до вимог Закону України «Про вищу освіту». В результаті державна статистична звітність (форма № 2-3 НК «Звіт вищого навчального закладу на початок навчального року») не передбачає аналізу держзамовлення та не містить таких показників, як кількість отриманих підтверджень про працевлаштування випускників; кількість закріплених на підприємствах протягом трьох років випускників (у тому числі забезпечених житлом); вартість навчання одного студента за весь цикл[9].

Загалом, державна політика в сфері регулювання ринку праці стає дедалі аморфнішою; відбувається відхід від конкретних завдань із вимірюваними індикаторами виконання в бік досить розмитих формулювань загального характеру. Так, в 2009 р. було підготовлено проект Постанови Кабміну України «Про затвердження Національної рамки кваліфікацій та Порядку розробки і подальшого супроводження Національної системи кваліфікацій». Національна рамка кваліфікацій (НРК) містила чіткі вимоги до рівнів НРК, їх співвідношення з розділами професій (за класифікатором професій) та видами підготовки кадрів і навчальних закладів. Кожний рівень НРК описував вимоги до знань, вмінь, компетенцій і – що дуже важливо – їх віднесення до тих чи інших груп кваліфікацій (наприклад, базова кваліфікація за найпростішими професіями, первинні робочі місця робітників середнього рівня кваліфікації, робоче місце висококваліфікованого робітника чи технічного службовця, первинна посада професіонала тощо). НРК-2009 давала змогу співставити вимоги до рівня знань і умінь, отриманих в межах системи освіти, з вимогами ринку праці (зокрема, шляхом критеріїв успішності навчання та введення зовнішнього і внутрішнього оцінювання його результатів).

Проте проект Постанови 2009-го року не був прийнятий. Натомість 23.11.2011 р. Постановою Кабміну № 1341 затверджено іншу Національну рамку кваліфікацій, яка містить суто формальний опис кваліфікаційних рівнів та співвіднесених з ними абстрактних вимог до знань, умінь, комунікації, автономії і відповідальності. Втрачено зіставлення не лише з рівнями освіти, а й з групами кваліфікацій (типами робочих місць); майже зникли вимірювані індикатори набутих професійних навичок та вмінь. Постанова не лише не дає нормативного підґрунтя для посилення взаємодії ринку освітніх послуг та ринку праці, а й консервує їх відірваність одне від одного.

20.11.2012 р. прийнято Закон «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів». Більшість тексту становить перелік додаткових документів, які мають бути прийняті після його ухвалення[10]. Відповідно до закону, має бути окремо прийнята низка підзаконних актів (перелік яких складає основний зміст Закону): порядок розміщення держзамовлення між ВНЗ (не розроблений), методологія складання середньострокових прогнозів держзамовлення (не розроблена), методика розрахунку середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта і докторанта (затверджена Постановою Кабінету міністрів № 346 від 20.05.2013 р.[11]).

Жодних базових принципів, якими керуватиметься Кабмін при розробці цих «вторинних» актів, у проекті закону не прописано, натомість визначена процедура щорічного затвердження показників держзамовлення, котра дублює схему, що існувала і до прийняття Закону. Про нові принципи фінансування вищої освіти в документі не йдеться; пропонується зберегти стару схему визначення середньої вартості підготовки фахівця, попри всю примарність таких розрахунків (діяльність вищої освіти свідчить, що видати диплом про підготовку фахівця можна і при застарілому обладнанні, та навіть без належного матеріально-технічного і методичного забезпечення).

Централізація формування держзамовлення не виправдовує себе: місцеві органи виконавчої влади, соціальні партнери стають сторонніми спостерігачами, не беручи участь в цьому процесі, а щонайменше 40 % бюджетних коштів на підготовку спеціалістів з вищою освітою, «йдуть у пісок»[12] (що підтверджують дані Рахункової палати України). Недосконала статистична звітність не дає можливості контролювати показники держзамовлення на підготовку кадрів, відсутній і моніторинг його фактичного виконання.

Отже, протягом 20 років постійно приймаються документи, спрямовані на подолання негативних явищ на ринку праці, його узгодження з напрямами соціально-економічного розвитку країни та регіонів, посилення міжвідомчої взаємодії галузевих органів виконавчої влади, відповідальними за різні аспекти економічну, соціальну, демографічну та освітню сферу. Норми цих документів послідовно ігноруються, а прогнозування потреб ринку праці в спеціалістах з урахуванням тенденцій розвитку економіки та демографічних змін не здійснюється, що призводить до недовикористання та знецінення набутого фахівцями освітньо-кваліфікаційного потенціалу на внутрішньому ринку праці, а також до його «вимивання» за межі України.

Рекомендації

Підготовка кваліфікованих кадрів відповідно до потреб економіки країни та регіональних ринків праці є одним із пріоритетних напрямів діяльності центральних органів виконавчої влади. Ця сфера потребує зміни підходів до регулювання, проте окремі заходи державної політики не можуть і не мають підміняти собою розробку цілісної стратегії розвитку трудового потенціалу та ринку праці в Україні. Перш за все, необхідно чітко визначити стратегічні цілі й завдання, які постають перед державою у сучасних соціально-демографічних умовах та з урахуванням пріоритетів економічного розвитку. Необхідною є реалізація цілісної стратегії розвитку національного трудового потенціалу, узгодженої з інвестиційною, промисловою, податковою, демографічною, освітньою та соціальною політикою.

Визначати шляхи розвитку трудового потенціалу та ринку праці повинні міністерства і відомства, які відповідають за розробку і реалізацію політики держави в соціально-економічній сфері: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Міністерство соціальної політики України із залученням Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерства інфраструктури України, Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації та інших міністерств і відомств, які мають у підпорядкуванні навчальні заклади (Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство внутрішніх справ тощо).

Основою для планів розвитку трудового потенціалу (на 5-10 років) мають стати довгострокові стратегії розвитку України (зокрема, засновані на планах демографічного, економічного та науково-технічного розвитку територій; поліпшення стану здоров’я і освітнього потенціалу населення; трудової, професійної, територіальної мобільності громадян; перспективних планах розвитку галузей, підприємств, установ та організацій тощо).

1. Задля підвищення ефективності державного управління ринком праці необхідно:

1.1. На виконання Ст. 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» щодо зміцнення трудоресурсного потенціалу держави як основного напряму реалізації державної політики у сфері національної безпеки систематизувати нормативне забезпечення ринку праці, узгодивши як відповідні законодавчі акти, так і підзаконні акти різних міністерств і відомств, та забезпечити виконання (або визнати нечинність на підставі прийняття новіших нормативних актів, які регулюють відповідну сферу):

- Ст. 18 ЗУ «Про освіту» та Ст. 27 ЗУ «Про вищу освіту» щодо визначення Кабміном мережі ВНЗ державної і комунальної форм власності.

- Розпорядження Кабміну 22.07.2009 р. № 851-р щодо розробки Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 р.

- Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття»), зокрема, в частинах:

- реорганізації мережі навчально-виховних закладів з урахуванням державних вимог до рівня й обсягу фахової підготовки;

- розробки науково обґрунтованих методик визначення перспективних потреб держави у фахівцях з різним рівнем кваліфікації та обсягів їх підготовки у професійних та вищих навчальних закладах.

- Рішення РНБОУ «Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу» щодо удосконалення механізму визначення потреби ринку праці у фахівцях з вищою освітою та кваліфікованих робітниках відповідно до прогнозних показників розвитку сфер економіки та регіонів;

- Розпорядження Кабміну України № 886-р від 17.10.2007 р. «Про схвалення плану заходів, спрямованих на задоволення потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах», зокрема в частинах:

- усунення перешкод, що виникають під час здійснення закупівлі за державні кошти послуг з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних, зокрема за робітничими професіями;

- розробки регіональних програм підготовки кваліфікованих робітничих кадрів;

- розробки та подання проекту порядку формування та розміщення державного замовлення на підготовку науково-педагогічних і кваліфікованих робітничих кадрів для задоволення державної потреби та контролю за його виконанням, а також механізму визначення обсягу потреби ринку праці у таких кадрах.

- Рішення РНБОУ від 07.10.2009 р. «Про розбудову і модернізацію інфраструктурних систем економіки і систем життєзабезпечення» щодо розробки та запровадження механізму визначення обсягу потреби ринку праці у кваліфікованих кадрах на поточний рік, середній та довгостроковий періоди, а також розрахунку вартості підготовки фахівця, які мали стати основою для формування державного замовлення за видами і напрямами системи підготовки кадрів;

- Програми реформ на 2012-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» в частині затвердження методики розрахунку вартості підготовки одного фахівця;

- Постанови Верховної Ради України від 04.06.2004 р. № 1755 «Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні» щодо перегляду форм статистичної звітності ВНЗ та приведення їх у відповідність із вимогами Закону України «Про вищу освіту» шляхом внесення до державної статистичної звітності (форма № 2-3 НК «Звіт вищого навчального закладу на початок навчального року») показників кількості отриманих підтверджень про працевлаштування випускників; кількості закріплених на підприємствах протягом трьох років випускників (у тому числі забезпечених житлом); вартості навчання одного студента за весь цикл;

- Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року (затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 15.10.2012 № 1008).

1.2. Переглянути систему збирання та обробки даних щодо стану та перспектив розвитку ринку праці, а саме:

- розробити комплексний підхід до прогнозування потреб виробничої та невиробничої сфери у кваліфікованих спеціалістах і робітниках з урахуванням структури національної економіки;

- запровадити на регулярній основі репрезентативне національне Обстеження працездатного населення з проблем зайнятості з метою визначення показників освітньо-професійної відповідності, а також обсягів вертикальної та горизонтальної мобільності працівників;

- забезпечити розробку методології збирання та визначення даних щодо:

- кваліфікаційного складу працівників та його відповідності отриманій ними освіті; (не проведено жодного дослідження);

- реального співвідношення попиту й пропозиції кадрів на ринку праці України;

- глибини та якісних характеристики розходження між запитом роботодавців та пропозицією з боку населення та закладів освіти;

- соціально-демографічних та регіональних показників розбалансування потреб економіки та професійної пропозиції наявного людського потенціалу.

2. З метою узгодження ринку освітніх послуг із потребами розвитку трудового потенціалу:

2.1 Налагодити належний рівень взаємодії Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з Міністерством освіти і науки України (та іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкування ВНЗ) з метою забезпечення виконання Мінекономрозвитку покладених на нього завдань щодо прогнозування показників державного замовлення кадрів для потреб економіки України.

2.2. Оптимізувати мережу ВНЗ та ПТНЗ, які отримують фінансування з державного бюджету, переглянути перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ та ПТНЗ, з метою приведення їх у відповідність до вимог ринку праці.

2.3. Посилити співпрацю між закладами освіти і роботодавцями та активізувати практику укладання тристоронніх договорів про співпрацю з підприємствами, установами та організаціями.

2.4. Відновити безпосередній зв’язок між виділенням бюджетних коштів вищим і професійним навчальним закладам та результатами їх використання:

- вдосконалити статистичну звітність з метою контролю показників держзамовлення на підготовку кадрів та моніторингу його фактичного виконання;

- трансформувати підходи до обґрунтування державного замовлення на підготовку кадрів (на підставі прогнозних показників стану ринку праці), запровадження системи тендерів на його розміщення та надання державної підтримки у підготовці спеціалістів за професіями, щодо яких утворився дефіцит на ринку праці. Нові підходи до механізму формування та розміщення державного замовлення на підготовку кадрів мають передбачати визначення в ньому повноважень зацікавлених центральних та місцевих органів виконавчої влади, соціальних партнерів, роботодавців, навчальних закладів. Має бути чітко визначено, на кого поширюється встановлена чинним законодавством гарантія держави на отримання першого робочого місця;

- внести до паспортів бюджетних програм з підготовки кадрів за державним замовленням показники, за якими можливо здійснювати моніторинг його виконання (обсяги держзамовлення з прийому та випуску, відсоток виконання державного замовлення, показники працевлаштування підготовлених фахівців за отриманою спеціальністю).


__________________________________________________________________________

[1] Що стосується галузей недержавного сектору, то орієнтація на них є власним ризиком сімей та конкретних осіб. Тим не менш, держава має забезпечити належне інформування, профорієнтаційні послуги для того, щоб споживачі освітніх послуг могли прийняти зважене рішення. Участь держави може полягати у створенні та забезпеченні дотримання норм, які регулюють фінансування роботодавцями освітніх послуг. Держава має вкладати кошти в обов’язкове шкільне навчання та базову професійну підготовку, а також забезпечувати рівний доступ найуразливіших груп населення до навчання, у т.ч. професійного та перенавчання (йдеться про низькокваліфікованих працівників, безробітних, дорослих із низьким рівнем базових навичок, працівників старшого віку та осіб, що рано полишають шкільне навчання).

[2] Шендрик В.І., Шах Г.А. Звіт про результати аудитів ефективності використання коштів державного бюджету України на підготовку кадрів з вищою освітою та підвищення кваліфікації за галузевою ознакою. – К.: Рахункова палата України, 2011

[3] Напрями реалізації програми розроблені з урахуванням Основних напрямів соціальної політики на 1997‑2000 рр., схвалених Указом Президента України від 18.10.1997 р. № 1166.

[4] Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Затверджено Указом Президента України від 31.05.2011 р. N 634/2011) [Електронний документ]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article? art_id=167021&cat_id=32819

[5] 15.10.2012 р. затверджено Програму сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року (Постанова Кабмну № 1008), яка визначає шляхи розв’язання проблем ринку праці та спрямована на підвищення рівня економічної активності населення, сприяння його продуктивній зайнятості та посилення соціального захисту від безробіття. Програма вкотре покладає на Мінекономрозвитку розробку та затвердження методики прогнозування потреби ринку праці у фахівцях та робітничих кадрах, а також запровадження механізму формування державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою з урахуванням середньострокових прогнозів потреб економіки та соціальної сфери у кваліфікованих кадрах.

[6] Основні напрями реформування вищої освіти в Україні (Указ Президента України від 12.09.95 № 832)

[7] Наказ Міністерства економіки України від 03.10.2005 № 314 «Про затвердження критеріїв формування державного замовлення на поставку продукції для державних потреб»

[8] Шендрик В.І., Шах Г.А. Звіт про результати аудитів ефективності використання коштів державного бюджету України на підготовку кадрів з вищою освітою та підвищення кваліфікації за галузевою ознакою. – К.: Рахункова палата України, 2011

[9] Шендрик В.І., Шах Г.А. Звіт про результати аудитів ефективності використання коштів державного бюджету України на підготовку кадрів з вищою освітою та підвищення кваліфікації за галузевою ознакою. – К.: Рахункова палата України, 2011

[10] Висновок Головного науково-експертного управління на проект Закону України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» (реєстрац. № 10720) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=43968&pf35401=231853

[11] На виконання Постанови Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 04.12.2013 № 1429 затверджені форми подання інформації про показники орієнтовної середньої вартості підготовки за державним замовленням одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, слухача

[12] За даними НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики (Самойлик К. Замовчування проблем ускладнює реформування освітньої галузі [Електронний документ] // Голос України – № 112 (5112) – 2011. – Режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article;jsessionid=1E6717B0883950D9FEC0BBE8B972115D?art_id=50605&cat_id=44731)







Додатково:

Аналітика: "Європейський досвід планування підготовки вищими навчальними закладами затребуваних спеціалістів"

Президент НаУКМА: Про соціальну відповідальність українських університетів