Україна дала світові багато всесвітньо відомих геніальних математиків. Серед них — Володимир Арнольд (Одеса), Михайло Вороний (Чернігівська обл.), Ізраїл Гельфанд (Одеська обл.), Володимир Дрінфельд (Харків), Михайло Кравчук (Волинська обл.), Марк Крейн (Київ), Юрій Манін (Сімферополь), Михайло Остроградський (Полтавська обл.), Анатолій Скороход (Нікополь), Олександр Островський (Київ), Ольга Олійник (Київська обл.), Павло Урисон (Одеса), Микола Чеботарьов (Кам’янець-Подільський).

Але більшість із них з різних причин залишили Україну і перебралися або на Північ (до Москви чи Санкт-Петербурга), або на Захід (до Європи, США чи Канади).

Після більшовицького перевороту було здійснено енергійні кроки в напрямі руйнування української науки, зокрема математики. Була зруйнована знаменита Київська алгебраїчна школа. Частина професорів (Шмідт, Чеботарьов, Делоне) були переведені до Москви і Петербурга, інші, як Кравчук, були репресовані. Таким чином центром наукової ваги стала Москва, а українську науку було значно ослаблено.

Одним із наслідків цього було те, що за часів Радянського Союзу талановита українська молодь після закінчення загальноосвітньої школи часто їхала в університети Москви, Ленінграда, Новосибірська, які на той час давали вищий рівень освіти і, отже, вважалися престижнішими.

Ситуація змінилася зі здобуттям Україною незалежності. Зростання економічних проблем, пов’язаних із високими витратами на проживання і фактичною відсутністю державної підтримки студентства, припинили потік молоді з України в Росію. Певним чином відіграли свою роль і патріотичні мотиви.

Це призвело до помітного зростання рівня абітурієнтів, котрі вступають на навчання до університетів України, а також рівня учнів старших класів українських шкіл, оскільки найкращих із них уже не забирають до російських спеціалізованих шкіл-інтернатів.

Підтвердженням цього є вдалий виступ в останні роки українських школярів та студентів на численних міжнародних олімпіадах. Зокрема успіх (інколи вражаючий!) українських студентів на міжнародних математичних олімпіадах: International Mathematics Competition for University Students www.imc-math.org.

Це свідчить про те, що в Україні є молодь із вагомим потенціалом для навчання і подальшої наукової роботи в математиці та інших галузях науки. Чи скористалася цим Україна сповна. На превеликий жаль, ні. З того факту, що в Україні дуже талановиті студенти і гарні викладачі математики в провідних університетах міст Києва, Дніпропетровська, Донецька, Львова, Одеси, Харкова та інших, зовсім не випливає, що молоді люди досягнуть видатних наукових результатів і залишаться в Україні.

Як приклад, наведу таку інформацію. За часів незалежності України фактично ніхто з переможців шкільних міжнародних математичних олімпіад (за винятком, мабуть, лише Олександра Рибака (Київ) — переможця олімпіади 2002 року, та Варвари Шепельської (Харків) — переможниці олімпіади 2003 року) не залишився в Україні. Так, Юлій Санников (Севастополь) — переможець олімпіад 1994, 1995, 1996 років (один із найкращих результатів у світі за всі часи існування математичних олімпіад) закінчив із відзнакою навчання в математичному департаменті Princeton University (США) та аспірантуру з економіки Stanford University (США). Нині працює асистентом професора економічного департаменту University of California (Berkeley, США) та департаменту фінансів New York University (США).

Павло Пилявський (Вінниця) — переможець олімпіад 1998, 1999 років, срібна і бронзова медалі 1997, 1996 років, закінчив навчання та аспірантуру на математичному департаменті Massachusetts Institute of Technology (США). Сьогодні — асистент професора математичного департаменту University of Michigan (США).

Максим Федорчук (Київ) — переможець олімпіад 1999, 2000 років, закінчив навчання на математичному департаменті Massachusetts Institute of Technology (США), нині навчається в аспірантурі математичного департаменту Harvard University (США).

Галина Добровольська (Київ) — переможниця олімпіади 2004 року та бронзова призерка 2003-го, студентка 3-го курсу математичного департаменту Massachusetts Institute of Technology (США).

На жаль, можливості для професійного зростання студентства та молодих учених в Україні обмежуються цілою низкою чинників:

1. Складне фінансове становище більшості українських сімей, невисока стипендія студентів і заробітна плата вчених усіх рівнів. Наприклад, професор математики в Україні на свою заробітну плату (яка прирівняна сьогодні до зарплати двірника багатоповерхового будинку, чи удвічі менша від зарплати приватної няні середньої кваліфікації) не може утримувати сім’ю навіть з однією дитиною. Більшість із них змушені читати лекції у двох-трьох вузах додатково, не маючи часу на наукову роботу. Це не сприяє припливу молоді у науку і призводить навіть до погіршення і теперішньої, доволі невтішної, ситуації із рівнем науки в Україні.

2. Низький рівень професорського складу університетів України викликаний, зокрема, еміграцією значної частини провідних учених за кордон; застарілі методи і форми викладання наукових предметів, взаємини викладачів і науковців між собою і зі студентами (наприклад «керівництво» вищих за рангом чи посадою над нижчими); застаріла матеріальна база й обмеженість або навіть відсутність засобів інформаційного спілкування; бідність бібліотек, неспроможних придбати зарубіжні журнали. Відсутність заохочення до написання робіт у престижних журналах.

Це веде до «інформаційного голоду» вчених України, незмоги ефективно спілкуватися із зарубіжними вченими, дізнаватися заздалегідь про наукові події (конференції, наукові програми і т.п.) і подавати заявки на участь у них, друкуватися в зарубіжних виданнях, розміщувати свої статті в електронних журналах та архівах.

3. Жахлива організація управління наукою й освітою, відсутність будь-якого менеджменту та майже відсутність представництва українських наукових структур у міжнародних наукових структурах і організаціях.

Для порівняння наведу лише деякі факти, пов’язані з ефективністю/продуктивністю роботи Інституту математики НАН України (далі ІМ) та його, так би мовити, аналога у Німеччині — Інституту математики товариства ім.Макса Планка (далі MPI).

Структурна організація. ІМ має в штатному розкладі близько 150 постійних наукових співробітників (громадян України). Керівництво ІМ складається з директора, трьох його заступників, ученого секретаря і 16 завідувачів відділів. Дорадчим органом при директорі ІМ є вчена рада інституту, яка і складається переважно з тих же завідувачів відділів та академіків і членів-кореспондентів НАН України (стосовно продуктивності роботи вченої ради додам, що в ІМ наймолодшому із шести академіків уже близько 70 років, а всі членкори пенсійного віку, окрім одного).

MPI — 6 (шість) постійних та близько 100 запрошених для співпраці наукових співробітників із провідних математичних центрів з усього світу, зокрема з Німеччини (які працюють в інституті від одного місяця до кількох років, змінюючи одне одного). Нині MPI має три постійні посади — «директора» й одного вченого секретаря. Протягом двох років науковим директором інституту є один із цих
трьох «директорів», і він буде замінений іншим на наступні два роки.

Організація праці. ІМ — основна наукова робота ведеться у відділах згідно з п’ятирічними програмами, затвердженими президією НАН України, після закінчення яких пишуться звіти. На семінарах відділів заслуховуються результати співробітників. У цьому році в інституті фактично було проведено дві конференції. Вчена рада зазвичай двічі на місяць проводить засідання, на яких мають бути обов’язково присутніми всі наукові співробітники. Порядок денний засідань, як правило, такий: перше питання — «наукова доповідь», друге питання — «науково-організаційні питання», третє питання — «різне».

МРІ — основна робота ведеться в тимчасових групах, постійно діючих загальноінститутських семінарах. Кожного року в інституті з різних напрямів математики проводяться декілька так званих активностей (семестрів) тривалістю три-шість місяців, під час яких проводяться конференції і додатково запрошуються вчені для доповідей на них. Так у нинішньому році МРІ вже провів дві активності і вісім конференцій. Звіт про роботу пишеться в товариство ім. Макса Планка один раз на три роки провідними вченими (не обов’язково постійно працюючими в інституті, автор цих рядків теж мав честь зробити це) за основними напрямами роботи, яка велася в MPI у звітний період. На основі цих звітів оцінюється робота інституту з відповідними наслідками для фінансування на наступні три роки. В МРІ є певний аналог вченої ради ІМ, до складу якої входять усі шість постійних наукових співробітників і приблизно 15 найвідоміших математиків Європи (серед яких філдсовські лауреати — Alain Connes та Максим Концевич, а також директори таких провідних математичних інститутів, як Інститут вищих наукових досліджень (Париж) та Інститут математичних наук ім. Ньютона (Кембридж). Ця «вчена рада» проводить закриті засідання тричі на рік, на яких виробляє математичну політику не тільки МРІ, а й основних математичних центрів Європи на майбутнє.

Умови праці. Інститути мають приблизно однакову кількість кімнат для наукових співробітників. Правда, в МРІ кожен співробітник має власне місце для праці, обладнане всіма сучасними методами зв’язку, постійно отримує інформацію про нові надходження в бібліотеку (яка не зачиняється ні вдень ні вночі), семінари, нові гранти, конференції (плакати з такого роду інформацією заполонили великі стенди на двох поверхах; в ІМ їх з десяток, не більше). Бібліотека МРІ має вільний доступ практично до всіх електронних версій математичних журналів (Electronic journals; Springer eBooks 2005—2007; Encyclopedia of Mathematics; Banach Center Publications; (Ovid) Databases; Lecture Notes in Mathematics; Science Citation Index (Web of Science); MathSciNet; Zentralblatt der Mathematik).

Результати праці. Як відомо, одним із основних критеріїв оцінки праці («продуктивності») вченого є цитування його робіт. Наприклад, у математиці є всесвітньо визнана база цитувань Американського математичного товариства. Вона існує всього декілька років, і тому враховує лише цитування останніх сім-десять років. На сьогодні найкращі показники п’яти постійних наукових співробітників Інституту математики товариства ім.Макса Планка такі: Ю.Манін — 1794 (посилання на його праці) — 1309 (автори цих посилань) — 284 (публікації, де він є одним із авторів)); D. Zagier (1390 — 930 — 135); F. Hirzebruch (866 — 719 — 133); G. Faltings (851 — 549 — 83); W. Ballmann (551 — 334 — 46). Зауважу, що серед не постійно працюючих наукових співробітників MPI є навіть суттєво кращі показники. А відповідні найкращі показники п’яти постійних наукових співробітників Інституту математики НАН України такі (з етичних міркувань без прізвищ): 1-й — 489 (посилання на його праці) — 248 (автори цих посилань) — 223 (публікації, де він є одним із авторів); 2-й — (326 — 185 — 94); 3-й — (332 — 205 — 405); 4-й — (300 — 46 — 166); 5-й — (220 — 188 — 167). Заради справедливості, слід зауважити: серед колишніх співробітників ІМ, які нині працюють за кордоном, є суттєво кращі показники.

Додам, що, згідно з ISI Web of Knowledge, за цитуваннями наукових праць за останні десять років Україна посідає 41-ше місце у світі (42490 праць — 130500 посилань — 3,07 посилання на одну працю), Німеччина посідає третє місце після США і Англії (726850 праць — 7692444 посилання — 10,58 посилання на одну працю), наші сусіди Росія та Польща відповідно 18-те та
25-те. Якщо взяти показники лише в математиці, то Україна посідає 36-те місце у світі (1812 праць — 3155 посилань 1,74 посилання на одну працю), Німеччина посідає третє місце після США і Франції (17915 праць — 58222 посилання — 3,25 посилання на одну працю). Зауважу, що Україна посідає 26-те місце у розділі «Фізика», також 36-те у розділі «Хімія», 49-те — «Молекулярна біологія і генетика» та 55-те — «Інформатика». Росія і Польща мають теж суттєво кращі показники за наші. Відповідно, 11-те і 15-те — «Математика»; 6-те і 14-те — «Фізика», 14-те і 17-те — «Хімія», 20-те і
27-те — «Молекулярна біологія і генетика» та 28-те і 25-те — «Інформатика». Насамкінець зауважу, що за кількістю цитувань «Математика» посідає останнє (21—22-ге) місце у передових наукових державах — США та Англії, а у нас в Україні — восьме… Тому створюється враження, що з іншими науками у нас теж щось негаразд.

Коли взяти відповідні показники наукових організацій та університетів, то Національна академія наук України (єдиний(!) представник України, який потрапив у список понад 3 тис. установ світу, що ще раз підтверджує тезу про рівень наукових досліджень в університетах України) посідає 677-ме місце за цитуваннями з усіх дисциплін (перша трійка: Harvard University, University of Texas (США), Товариство ім.Макса Планка), Російська академія наук — 47-ме, Польська академія наук — 264-те, нас також випереджають Словацька та Болгарська академії наук — 548-м та 607-ме, Московський державний університет — 252-ге, і навіть Universitat Autonoma de Barcelona (Іспанія) — 343-тє та Universidad de Chile (Чилі) — 536-те. У розділах «Фізика» та «Хімія» в НАН України цей показник дещо кращий, але не набагато, відповідно — 306-те і 336-те («Фізика»: Товариство ім.Макса Планка — перше, Російська академія наук — п’яте, Польська академія наук — 102-ге; «Хімія»: Товариство ім. Макса Планка — перше, Російська академія наук — сьоме, Польська академія наук — 56-те).

4. Слабким є рівень наукових журналів, зокрема «Українського математичного журналу». Відсутність ротації та поважний середній вік членів редколегій, безвідповідальна редакційна політика призвели до помітного падіння рівня журналів, їх непопулярності за кордоном і, як наслідок, до відсутності (або майже відсутності) передплати на них зарубіжними бібліотеками. Низьким залишається рівень більшості конференцій та інших наукових заходів, що проводяться в Україні. Це не дає змоги молодим ученим доводити до світової наукової громадськості результати своїх досліджень, а також діставати оперативну інформацію про розвиток сучасної науки за кордоном, про поточні результати та стежити за новаціями в науковому і технологічному процесі.

5. Відсутність або жевріння наукових товариств, їх контактів із закордонними науковими товариствами.

Отож виходить, що маємо здібну молодь, якою пишаємося, коли потрібно вихваляти себе, а потім її найталановитіша частина їде на навчання до Америки чи Європи. Якщо ж додати сотню чудових математиків, які емігрували раніше, то хто залишається Україні?

Як зарадити ситуації. Поряд із тими кроками, до яких вдаються прогресивні науковці України, вчені, які виїхали працювати за кордон, розпочали створювати Американський (закордонний) фонд підтримки науки в Україні.

Для цього вони насамперед шукають спонсорів, котрі погодяться фінансувати проекти. Створюють робочу (координаційну) групу, що складатиметься з відомих учених, і частково з політичних, громадських діячів та представників бізнесу. Метою різних гілок такої групи має бути: створення і реалізація ефективних проектів підтримки науки та студентства в Україні; контроль за виконанням проектів на місцях; забезпечення інформованості суспільства в Україні і на Заході про здійснювані заходи та їх результати.

Першим кроком у цьому напрямі буде конкурс для молодих математиків, який запроваджує Наукове товариство ім.Шевченка в Америці та фундація «Україна—США» (оголошення можна знайти на веб-сторінці товариства та в «Дзеркалі тижня»). Надалі аналогічні конкурси планується проводити серед молодих фізиків, біологів, хіміків та інших науковців.

Що треба робити безпосередньо в Україні, щоб студенти, залишаючись в Україні, досягли видатних наукових результатів у математиці (науці), а в Україні з’явилися нові математичні школи зі світовими іменами? Для того, щоб це здійснилося, слід щоб ці студенти мали наукових керівників, котрі інтенсивно працюють нині і досягли суттєвих результатів самі або ж студенти мали змогу слухати лекції про наукові роботи цих та інших провідних математиків світу.

Не володіючи повною інформацією про ситуацію в інших містах України, зазначу, що в 2001/2002-му, 2002/2003-му та минулому навчальних роках при Інституті математики НАН України автором цих пропозицій (за підтримки благодійної організації «Фонд сприяння розвитку математичної науки», президент — академік НАН України Анатолій Самойленко) були організовані такі цикли лекцій та встановлена десятьом найкращим студентам стипендія ім.Михайла Остроградського.

Це дало певні позитивні результати, і ми плануємо продовжувати таку роботу й надалі. Її можна організувати в провідних математичних центрах України, скажімо, на базі Українського математичного товариства та місцевих осередків.

На жаль, основною проблемою в реалізації наших планів є відсутність спонсорської чи грантової підтримки математики в Україні. Тому будь-яка фінансова підтримка буде прийнята з вдячністю і використана на розвиток математики в Україні.

Цей запит ми спрямовуємо до всіх, хто вболіває за долю «цариці наук» в Україні. За наявності суттєвих фінансових підтримок від окремих фізичних осіб чи організацій Українське математичне товариство з вдячністю може впровадити іменні гранти, премії або стипендії. З часу заснування цих грантів, премій та стипендій Українське математичне товариство зробить відповідні об’яви у всіх вузах та наукових установах України. Для дотримання демократичних принципів та прозорості щорічно група провідних математиків з України визначатиме лауреатів стипендій та премії шляхом незалежного реферування запитів. Виплата проводитиметься Українським математичним товариством.

Побажання. Президентові України — ввести в дію концепцію розвитку/реформ наукової сфери на основі проектів робочої групи, згідно зі своїм розпорядженням від 3 жовтня 2005 року N 1183/2005-рп (детальніше див. nas.gov.ua/knk/pages/koncepc/koncepcm.html).

Пам’ятаймо: математика — «цариця наук».