"Учення — світло, влада псевдовчених — пітьма", — саме так сьогодні можна перефразувати популярний афоризм. Такого стовпища "проффесорів" та "остепененных" персон на нашому владному олімпі, напевно, ще не спостерігалося в новітній історії України. А результат?.. Він якраз і є переконливим свідченням того, що кількість не завжди переходить у якість.

У той час як в усьому світі вчені обговорюють десятку проривів у науці в 2013 р. (за версією найпрестижнішого наукового журналу Science), у нас на фініші року йдеться переважно про провали й проріхи. Проект бюджету на потреби науки на наступний рік багато хто називає катастрофічним. Задекларованих нових принципів фінансування наукових досліджень (грантова система, спеціальні наукові фонди) не задіяно і навіть не створено. Це — ще одне підтвердження ставлення влади до науки, котра вважає її надто витратною галуззю, обтяжливою для бюджету, кошти якого можуть бути спрямовані на інші (на розсуд можновладців) цілі.

"Для сучасного фізика-експериментатора потрібно близько мільйона на рік — на прилади, на всю інфраструктуру, що забезпечує його дослідження. Так, це дороге задоволення, але бутик на вулиці Горького коштує дорожче", — казав світлої пам'яті Сергій Петрович Капіца.

На жаль, у представників вітчизняного бізнесу переважає "бутикова" свідомість. Надії на те, що доморощені олігархи відгукнуться на ідею створення Національного наукового фонду, виявилися марними.

Хай там як, але ми прожили ще один рік. І, напевно, кожен у ці дні подумки підбиває підсумки, аналізує, чого було більше у вже майже минулому 2013-му — надбань чи втрат?

Редакція ZN.UA вирішила провести опитування серед учених, запропонувавши їм відповісти на два запитання:

1. На вашу думку, які найбільш значимі (як у позитивному, так і негативному сенсі) події в науково-освітній сфері відбулися у 2013 р.?

2. Ваш прогноз (або очікування) на найближчу перспективу, зокрема в галузі, яку ви представляєте.

Ми вдячні всім, хто відгукнувся на нашу пропозицію, і просимо вибачення в тих, чиї відповіді надійшли пізніше й не потрапили до цієї добірки.

З Новим роком! І — нехай буде світло!



Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук

1. Для мене особисто 2013 р. був у науковому сенсі успішним. Я написав і надрукував кілька статей, які мені самому здаються непоганими. Підготував і вперше прочитав новий для мене курс "Історія фізики", в якому намагався розповісти не так про хронологічну послідовність фактів, як про формування передумов для здійснення кожного нового відкриття. У березні був обраний президентом Українського фізичного товариства: місія дуже відповідальна, якщо пам'ятати, що до тебе в цьому кріслі сиділи такі непересічні фізики, як Віктор Бар'яхтар, Іван Горбань, Сергій Рябченко, Іван Вакарчук, Володимир Литовченко.

Та й інтелектуальне тло минулого року було вельми цікаве. Переглядання щоп'ятниці кожного нового числа Science свідчить: світова наука розвивається як ніколи динамічно. І моя "рідна" фізика, хоч, може й поступається кількістю по-справжньому проривних результатів біології та медицині, теж далека від "вичерпаності" (якої так боялися "класики" буквально на порозі створення теорії відносності та квантової механіки). Дуже втішило присудження Нобелівської премії шотландцю Пітеру Гіггсу та бельгійцю Франсуа Енглеру. Адже їхні головні роботи вийшли друком ще в 1960-х, майже півстоліття тому, — і добре, що вчені дочекалися заслуженого визнання за життя!

Проте все інше було зовсім не таке радісне. Щоденною практикою українського вченого давно стало не лише безгрошів'я (вже й не скажу точно, скільки разів мені з колегами доводилося брати торік по 2—
3 дні "за свій рахунок"), а й повний розпач від демонстративного небажання держави рахуватися з думкою фахівців. Аби не бути голослівним, наведу лише пару прикладів.

Українське фізичне товариство стало однією з перших структур, які піднесли голос проти запропонованої МОН концепції профільної освіти у старших класах. Нагадаю: якщо цю концепцію буде реалізовано, то, починаючи з 2018 р., такі дисципліни як фізика, хімія, біологія в 10—11 класах лишаться лише в окремих спеціалізованих школах. А решта школярів (і всі без винятку сільські — адже в селі спеціалізованих шкіл не організуєш!) уже не зможуть претендувати на майбутнє учених і викладачів-природничників, вступати на інженерні та медико-біологічні спеціальності, — бо ж там усюди потрібні біологія, хімія та фізика.

Проти концепції, вслід за УФТ, виступили НАН і АН вищої школи України, від неї каменя на камені не залишили фахівці на круглому столі в комітеті з питань науки і освіти Верхової Ради, — однак колегія МОН затвердила її наприкінці серпня фактично без змін, попри те, що реалізація концепції матиме руйнівні наслідки і для науки, і для вищої освіти, і для суспільства загалом. Адже ми тоді цілком знищимо успадковану від минулих часів середню школу, яка давала-таки сумлінним учням шанс на доволі широкі й фундаментальні знання. Але повноцінної профільної підготовки натомість теж не отримаємо — бо її просто не можна вкласти у відведені для цього 2 роки (тут МОН стало заручником іншого катастрофічно поганого рішення: про відмову від 12-річки й перехід до 11-річки за російським взірцем).

Можу назвати ще кілька волюнтаристських міністерських рішень більшого чи меншого рівня шкідливості. Найостанніше — про скорочення кількості аудиторних годин у вишах із 30 до 24 годин на тиждень. Формально воно мотивується "європейським досвідом" (хоча після провалу Вільнюса й "кривавої суботи" 30 листопада таке пояснення звучить якось силувано) і бажанням дати студентам зайвий день для самопідготовки. Реально ж в українських умовах, коли чимало молодих людей зорієнтовані не на здобуття знань, а на отримання диплома, воно насамперед істотно знизить рівень підготовки, — а ще призведе до скорочення 20% кваліфікованих викладачів…

2. Очікування напередодні 2014 року — тривожні. Це зумовлено загальною суспільною ситуацією, коли влада вперто не хоче помічати вимог мільйонів людей, які вийшли на євромайдани (а самих цих людей "помічає", лише даючи команду "фас" на переслідування та силові розгони). Це зумовлено і цифрами, закладеними урядом Азарова у бюджету-2014. Згідно з ними, вся українська наука отримає приблизно уп'ятеро менше коштів, аніж МВС: ще одна блискуча ілюстрація того, що ми вже побудували поліцейську державу. Це зумовлено і неминучими змінами, які рано чи пізно відбудуться в головній науковій установі держави — Національній академії наук. Якщо ці зміни відбуватимуться під "недремним оком" сьогоднішньої влади, вже готової позбавити Академію "зайвих" земельних ділянок (відповідний урядовий законопроект, за яким небезпідставно побачили початок великого дерибану академічних земель, поки що заблокував парламентський комітет, у якому опозиція має більшість), — вони можуть мати катастрофічні наслідки для української науки в цілому.

Отже, доля нашої науки і вищої освіти тісно пов'язана з долею всієї держави, за яку стоять сьогодні мирні протестувальники на майданах. І надію дає лишень їхня рішучість не допустити "відкручування" ситуації назад, до тієї точки, коли від веління чи примхи однієї-єдиної людини залежатиме і майбутнє всієї української науки, і честь, гідність та особиста безпека кожного з нас.

Нана ВОЙТЕНКО, заступник директора Інституту фізіології ім. О.Богомольця НАН України, доктор біологічних наук

1. Нинішнього року Нобелівську премію з фізіології та медицини було вручено Ренді Шекману, Джеймсу Ротману і Томасу Зюдхофу — за розкриття механізмів везикулярного транспорту. Як ученого мене це досить потішило, оскільки чимало співробітників Інституту фізіології ім. Богомольця працювали і продовжують працювати над цією тематикою. Тобто й наші вчені внесли свої "цеглинки" у побудову фундаменту нового знання, високо оціненого найпрестижнішою науковою премією світу. На жаль, рівень фінансування нашої біомедичної науки з кожним роком віддаляє українських учених від можливості отримати Нобелівську премію.

Те, що відбувалося в українській науці нинішнього року, — це не просто гірко, це жахливо. Особливо мене гнітять нові правила для захисту дисертацій. Як відомо, для всіх наук, під один гребінець, ДАК (колишня ВАК) вимагає 5 опублікованих статей для кандидатської дисертації. При цьому термін навчання в аспірантурі — 3 роки. Будь-який сучасний біолог, навіть у добре фінансованій лабораторії світового рівня, розуміє, що опублікувати 5 хороших статей за 3 роки одній людині не під силу. Завідувачу лабораторії, на якого працюють кілька людей на різні проекти, — так, це можливо. Але одному аспірантові — ніколи. Навіть якщо йому допомагає "група товаришів". Ось і виходить, що публікують усіляку квазінаукову нісенітницю в різноманітних "вісниках" без будь-якого рецензування. Навіть вимога, щоб хоч одну роботу було опубліковано у високорейтинговому рецензованому журналі, перетворилася на вимогу однієї "закордонної" публікації, що привело до публікацій у молдовських чи російських аналогічних "вісниках". Це ж — закордон! Замість того, щоб зосередитися на виконанні якісної роботи, аспіранти вимушені "плодити" макулатуру.

2. Очікування напередодні Нового року, на жаль, невтішні. Новий бюджет Національної академії наук, у кращому разі, залишиться на рівні 2013 р., а це означає, що, з урахуванням інфляції, він помітно зменшиться. Крім того, у бюджеті-2014 не закладено статей на придбання наукового обладнання і навіть на оплату комунальних платежів! Для фундаментальної науки — це вирок.

Недавно я зустрічалася з нашими польськими колегами. Те, що вони мені розповіли, приємно вражає. Нинішнього року польський уряд збільшив фінансування науки удвічі. Крім бюджетного фінансування, у Польщі існують й інші агентства, які виділяють додаткові кошти на грантовій основі. У них активно будують нові лабораторії, закуповують дороге обладнання. Природно, рівень їхньої науки зростає, на відміну від рівня нашої. Якщо в уряд не прийдуть нові люди, які реально, а не на словах розуміють важливість науки для держави, триватиме викидання грошей на вітер.

І все-таки я не втрачаю надії, що ми дочекаємося вітру змін у 2014 р.

Борис МАЛИЦЬКИЙ, доктор економічних наук, директор Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.Доброва НАН України

1. Насамперед хочу підкреслити загальновизнаний у світі факт — наша країна володіє значним інтелектуальним потенціалом, зокрема науковим. Його капіталізація й соціалізація можуть стати велетенським ресурсом розвитку, для накопичення якого іншим державам знадобилися б десятки років. Саме з ефективністю використання цього колосального ресурсу Україна може пов'язувати свої надії на добробут тепер і в майбутньому. Решта ресурсів (збільшення кількості робочих місць, природні копалини тощо) або вичерпали себе, або недостатньо ефективні для забезпечення економічного зростання, конкурентоспроможності та, відповідно, досягнення європейських стандартів життя. Навіть на металі, який заведено вважати "золотим яйцем" бюджету країни, оскільки він практично повністю реалізується за кордоном як продукція з низьким рівнем доданої вартості, країна втрачає приблизно 500 тис. дол. на кожній екпортованій тисячі тонн. Відповідно, чим більше металу ми вироблятимемо й вивозитимемо (а не перероблятимемо на місці), тим більше втрачатиме наша економіка.

На жаль, ні влада, що захопилася ринковими реформами як панацеєю, ні вітчизняний бізнес досі не усвідомили: саме наукові знання і їх застосування в соціально-економічній практиці роблять країну багатою та успішною. Ба більше, все робиться для того, щоб поширити думку про науку як про витратну сферу, котра тягарем лежить на бюджеті, і як про зайві витрати для підприємців. І таку думку з допомогою засобів масової інформації нав'язують суспільству (одна з публікацій вийшла з хльосткою назвою "Наукова дірка України").

У зв'язку з цим хочу сказати, що, незважаючи на необдуману політику витіснення на узбіччя національних пріоритетів, наука продовжує демонструвати свій високий творчий потенціал. Так, науковий потенціал України, на вимогу закордонних кредиторів, утиснули до третину від рівня 1990 р. На жаль, усі наші уряди без кабальних для країни і руйнівних для наукової та інноваційної сфер запозичень від МВФ і СБ, керувати и економікою не можуть. Але життя свідчить, що такі кредити не гарантують урядові стійкості. А в остаточному підсумку створюють не міфічну, а реальну дірку в бюджеті.

Що стосується міфічної наукової дірки, то ситуація така. При тому, що законодавством передбачене бюджетне фінансування науки на рівні 1,7% ВВП, реально наука отримує менше 0,3%. Але й ця цифра не відповідає дійсності, бо з зарплатних грошей автоматично назад у бюджет вилучається у вигляді податків та соціальних нарахувань до 80% виділених на науку грошей, а окремими роками сума вилучення навіть перевищує бюджетні інвестиції. В Україні немає іншої сфери діяльності, з якою б так зневажливо поводився Мінфін. Зате дедалі більшу дірку формують правоохоронні органи. При цьому громадський порядок у країні не поліпшується пропорційно вкладеним у ці структури бюджетним коштам, та й добробут більшості служителів правопорядку теж не дуже зростає. Отже, все це робиться для захисту влади від народу, від майданів і триватиме доти, доки не буде забезпечено реальний перехід нашої країни на інноваційний шлях розвитку, державна політика не стане виключно пронауковою й не створить умов для максимального використання можливостей науки та технологій в інтересах розвитку країни.

Звісно, в минулому у вітчизняної науки ці можливості були масштабнішими, ніж тепер, а головне — затребуваними у своїй країні. Частиною з них навіть у наш час скористалися деякі спритні бізнесмени. Наприклад, на будівництві унікального газового трубопроводу із застосуванням новітніх для свого часу патонівських технологій виріс не один десяток мільйонерів та мільярдерів. Правда, наука від цього жодних дивідендів не отримує.

Із досягнень останніх років, зокрема й нинішнього року, я б відзначив видатний успіх українських учених та інженерів-ракетобудівників, які створили основну конструкцію першого ступеня американської ракети-носія "Антарес", покликану замінити знамениті "Спейс шатли". Нинішнього року відбулися вже два успішних пуски ракети. Унікальність цієї події полягає в тому, що вперше в історії з території США здійснюється запуск ракети-носія, наполовину складеної з українських компонентів. Чи це не визнання світового рівня української науки?

У світлі звинувачення наших учених у тому, що вони отримують гроші нібито тільки за протирання штанів, важливо відзначити й економічний аспект цього унікального досягнення української науки та техніки. Загальна вартість робіт, виконаних українською стороною за цим проектом, приблизно втричі перевершує суму коштів, передбачених у нашій країні на реалізацію всієї державної космічної програми. На щастя, українська наука має високі досягнення і в інших галузях, хоча, звісно, за сприятливих умов їх могло бути набагато більше.

Ще одним досягненням, так би мовити, місцевого значення хотів би поділитися. DT.UA в одному з номерів писало про те, як МОН безмежно бюрократизувало систему підготовки й атестації наукових кадрів, фактично усунувши наукову спільноту від цього процесу, незаконно приватизувавши право вершити суд і вирішувати, кому надавати вчений ступінь, а кому — ні. Під міністерський коток потрапив і Центр Доброва, в якому без жодних підстав закрили докторську спецраду і заодно позбавили права брати участь в атестаційному процесі двох членів НАН України та п'ятьох професорів. Уже після цього абсолютно неправового рішення у спецраді (природно, з милостивого дозволу міністерства) успішно захищені дві докторські дисертації з проблеми соціалізації інноваційної економіки та підвищення інвестиційної привабливості інноваційної сфери.

Обидві ці праці, як і решта дисертацій, захищені у спецраді центру. Це не книжкові компіляції, а конкретний аналіз стану економіки країни, виявлення больових проблем і, головне, можливих точок зростання для довгоочікуваного переведення економіки на інноваційні рейки і впровадження європейських стандартів в українське життя. Не може не тішити, що, попри ганебне припинення виплат президентських стипендій для молодих учених (коли ці нотатки готувалися до друку, стало відомо: стипендії таки почали виплачувати), а також не менш ганебну, абсолютно не обґрунтовану з наукового погляду спробу знизити віковий ценз молодих учених із 35 (як у світі) до 28 років (як було в ленінському комсомолі), молодь не тільки приходить у науку, а й хоче з її допомогою змінити країну. Молоді вчені здатні оцінити рівень проблем у науці й запропонувати способи їх усунення, щоб зробити цю сферу людської діяльності привабливою для більшої кількості талановитих і небайдужих до долі країни людей.

2. Активність молоді вселяє надію на позитивний розвиток нашої науки в перспективі. Щоб цю перспективу наблизити й прискорити, треба істотно підвищити експертну і політичну силу науки в нашому суспільстві.

Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ, ректор Національного технічного університету України "КПІ", академік НАН України

1.До позитивних подій 2013 р. у науково-технічній сфері можу віднести розробку
і затвердження Кабінетом міністрів України Національної рамки кваліфікацій, яка забезпечує місце освітньо-кваліфікаційних рівнів освіти на ринку праці України, особливо бакалавра.

До невдач року відношу:

По-перше, у середній освіті спостерігається помітне зниження якості підготовки випускників шкіл з математики і фізики, що становить загрозу для стратегічного розвитку країни. Так, понад 60% студентів першого курсу КПІ, що вступили з високими балами ЗНО з фізики, не витримують вимог університету з цієї дисципліни після першого семестру, і майже половина першокурсників, що мали високі бали ЗНО з математики, також не відповідають вимогам КПІ.

По-друге, у вищій освіті невдачею року є НЕухвалення Закону України "Про вищу освіту", що змушує університетське середовище жити за нормами й правилами, які ідеологічно напрацьовувалися ще на початку незалежності України, і тому ВНЗ України сьогодні відкинуті від Європи й світу в питаннях автономії та академічних свобод, демократизації навчально-виховного процесу, академічної мобільності, принципів фінансування, організації наукових досліджень й інноваційної діяльності та в багатьох інших фундаментальних засадах вищої школи.

Негативним явищем минулого року вважаю також істотне звуження автономії та академічних свобод університетів України, що спричинено дріб'язковим, часто некомпетентним управлінням з боку МОН поточною роботою ВНЗ. Це обмежує творчу активність академічної спільноти і як наслідок — знижує ефективність діяльності вищої школи. Яскравими прикладами цього є почастішання випадків адміністративного втручання першого заступника міністра Є.Суліми у перебіг науково-громадських експертиз під час атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, що фактично зводить державну атестацію до одноособового "призначення" або "скасування" наукових ступенів. Ним же здійснюється вплив на конкурсне фінансування науки вищої школи; одноособово ухвалюють рішення стосовно долі окремих наукових шкіл університетів, спеціалізованих учених рад із захисту дисертацій та стосовно інших питань, що традиційно вирішувалися академічною спільнотою на демократичних засадах. Лише КПІ внаслідок цих дій за останні роки завдано значної шкоди, про що Вчена рада університету ухвалила рішення в листопаді цього року і запропонувала Є.Сулімі відповісти на запитання, що виникли, на своєму наступному засіданні. У відповідь отримали лише відписку.

2.Галузь, у якій я працюю, — це природнича й інженерна наука та освіта, що покликана створювати найновішу техніку і технології. КПІ ця місія була притаманна завжди. В ньому працював видатний хімік Дмитро Менделєєв, здобув освіту піонер авіації Ігор Сікорський, навчався підкорювач космосу Сергій Корольов, започаткували й підняли на найвищий рівень технології електрозварювання батько і син Патони. Багато інших видатних людей, які своїми винаходами й інноваціями змінили світ, навчалися і працювали в КПІ. І навіть нині, як кажуть, не завдяки, а всупереч, у березні 2014 р. КПІ в складі європейської космічної програми має запустити свій перший наносупутник для дослідження кліматичних змін планети.

Але попри те що в розвинутих країнах ця галузь є головним двигуном розвитку суспільства, в Україні, на жаль, вона стала непотрібною для низькотехнологічної економіки та деградуючого ринку праці і навіть почала їм заважати. Якщо Україна не переорієнтується на високотехнологічний, інноваційний розвиток, включивши наукоємну освіту і науку в число головних двигунів економіки і суспільства, то країну очікує подальше затягування боргового зашморгу і подальший занепад.

Володимир СЕМИНОЖЕНКО, голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України, академік НАН України

1. Рік, що минає, видався доволі складним, але плідним для сфери науки, інновацій та інформатизації.

Знакова для держави подія — 28 лютого Міжнародна корпорація ICANN делегувала Україні національний кириличний домен верхнього рівня .УКР. Наприкінці серпня у домені .УКР розпочалася реєстрація державних органів влади, весь цей час перелік реєстрантів поступово розширювався, і вже на початку наступного року реєстрація у національному домені стане загальнодоступною. Але цьому передував досить тривалий і трудомісткий шлях. Весь цей час велася відповідна робота, готувалася технічна інфраструктура, розроблялося нормативно-правове поле. Тому отримання Україною національного домену, без перебільшення, є подією світового масштабу в
інтернет-спільноті.

Україна у поточному році стала асоційованим членом Європейської організації ядерних досліджень (ЦЕРН), — відповідну угоду підписано в жовтні. Мушу наголосити, що українські фізики добре відомі в ЦЕРН завдяки успішній участі у низці напрямів, а останніми роками — в рамках проекту Великого адронного коллайдера (ВАК). Більше того, до відкриття бозона Хіггса, яке зроблене на коллайдері і за яке цьогоріч присуджено Нобелівську премію, причетні й українські вчені. Тому надання Україні статусу асоційованого члена було логічним і очікуваним кроком, який впевнено закріпив нашу країну на науковій карті світу. Також хочу наголосити, що Україна — перша країна серед держав СНД, яка стала асоційованим членом ЦЕРН. Я вважаю цю подію одним із найбільших досягнень року.

Для колективів молодих учених у поточному році ми оголосили перший конкурс проектів наукових досліджень та науково-технічних розробок за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки, які претендуватимуть на отримання грантів уряду.

У 2013 р. також вручено перші премії заснованої нещодавно Премії Кабінету міністрів України за розробку та впровадження інноваційних технологій. Присуджується вона за особливі досягнення в розробці та впровадженні інноваційних технологій у виробництво і виведення на ринок вітчизняної інноваційної продукції в рамках реалізації інноваційних проектів. Ця премія стала додатковим стимулом для українських учених та інноваторів і є, по суті, другою за значимістю в країні після Державної премії у галузі науки і техніки.

Надзвичайно велике значення мало збільшення вдвічі державного замовлення на підготовку фахівців у галузі інформаційних технологій, спрямоване на збільшення кількості та поліпшення якості підготовки спеціалістів.

Крім того, вважаю знаковим поглиблення співробітництва нашої держави з країнами-членами СНД у науково-технічній та інноваційній сферах. Цьому посприяло засідання Міждержавної ради з питань співробітництва у науково-технічній та інноваційній сферах країн-учасниць СНД, яке відбулося в грудні у Москві і на якому представника України було обрано головою Ради. Зазначу, що представник України вперше за історію функціонування Міждержавної ради очолює цей орган. Країни СНД мають величезний науково-технічний та інноваційний потенціал, і важливо, що Україна фактично очолила роботу з метою його розкриття.

На жаль, недостатній обсяг фінансування потреб науки не дозволив реалізувати ряд проектів.

2. Держінформнауки і я, як його керівник, продовжимо працювати насамперед над розпочатими у 2013-му та в попередні роки проектами.

Йдеться, зокрема, про законодавчу роботу. Дуже сподіваємося, що у 2014 р. парламент прийме нову редакцію закону "Про наукову і науково-технічну діяльність". Сьогодні законопроект перебуває на остаточних етапах міжвідомчого погодження. Цей документ дозволить істотно поліпшити стан фінансування наукової галузі. А розширення грантового фінансування наукових проектів створює нові можливості для цілих галузей. Зміни також покликані стимулювати розвиток технологічного напряму та введення в господарський обіг об'єктів інтелектуальної власності державних наукових установ.

Наступним важливим моментом, який фактично є продовженням раніше започаткованої роботи, є ратифікація Верховною Радою вищезгаданої угоди про асоційоване членство України в ЦЕРН. Процедура ратифікації запустить у дію угоду з ЦЕРН і активізує двостороннє співробітництво.

Триватиме робота над створенням міжурядової організації міжнародного інноваційного розвитку "МИР", ініційованої українською стороною під час засідання Міждержавної ради з питань співробітництва у науково-технічній та інноваційній сферах країн СНД, що відбулося цього місяця в Москві. Це дозволить створити принципово новий інструмент міжнародного співробітництва в інноваційній сфері та забезпечити механізм реалізації Міждержавної програми інноваційного співробітництва держав-учасниць СНД до 2020 р. Ми розраховуємо, що вже березні-квітні 2014 р. відповідну угоду буде підписано.

Окрему увагу хочу приділити розвитку вітчизняної ІТ-галузі, яка насамперед залежить від людського капіталу. Тому для прискорення розв'язання проблем ІТ-освіти необхідно збільшувати підготовку фахівців з урахуванням регіональних потреб. Також ідеться про нове законодавство, яке повинно створити реально пільгові умови для розвитку цієї галузі.

Володимир ЛУЩАК, завідувач кафедри
біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету
ім. В. Стефаника, доктор біологічних наук, професор

1. У моїй галузі — біології — у світі прогресували комплексні дослідження біологічних систем — це таке собі поєднання клітинної біології, біохімії, фізіології, молекулярної біології, біоінформатики тощо. Найактивніше розвиваються знання і технології, пов'язані з охороною здоров'я та лікуванням як найпоширеніших, так і рідкісних хвороб людини. Певного прогресу досягнуто на ниві розуміння процесів старіння, але тут ще роботи вистачить на багато років.

На жаль, українці практично стоять осторонь цього процесу. Наша вітчизняна біологія перебуває у глибокій стагнації. Всі наші найкращі українські біологи у світовому контексті утримують дуже посередні позиції. Нічого дивного в цьому немає, — галузь, практично, не фінансується, суспільного запиту на щось нове не відчуває. Якщо у світі попит на біологів, зокрема на біохіміків, найвищий з-поміж усіх фахів і сперечається лише з інформаційними технологіями, то в Україні його практично немає.

Освітня сфера в Україні теж характеризувалась подальшим занепадом. Зменшення рівня автономії вищих навчальних закладів, консервація та погіршення освітніх підходів і концепцій, затримки різноманітних виплат, непрозорі конкурси наукових проектів, корупція — ось "досягнення" останніх років у нашій освітній галузі. Гра у впровадження болонської системи викликає лишень криву посмішку. Часті зміни навчальних програм у початковій, середній і вищій школі, друкування відверто низькоякісних підручників, у тому числі й далеко не українсько-патріотичних або й відверто антиукраїнських, зводять нанівець зусилля правдивих викладачів, які вболівають за наше майбутнє.

Чому так сталося і триває? В Україні практично немає національної еліти. Сотні років національно свідомі українці винищувалися фізично чи духовно, полонізувались, русифікувались або емігрували. Україну, що була щитом для Європи від напливу азіатів-кочівників, із заходу теж підпирали недруги. Ось так між молотом і ковадлом відбувалося становлення українського етносу на своїй рідній землі. Споконвіку село живило українським духом захоплені окупантами міста. Але останніми роками українське село виснажилось і вже практично не є джерелом духу. Чого століттями не змогли зробити різні окупанти, успішно зреалізували в незалежній Україні всього за якихось 20 років. На таке сумне "відкриття" мене наштовхнули останні події в Україні, коли вище керівництво держави знову зрадило народ і подалось у російське ярмо, замість руху в напрямку демократичної Європи. Не скажу, що я ідеалізую Західну Європу, — на відміну від більшості активних критиканів руху у напрямку Євросоюзу, мені довелося побувати й попрацювати в багатьох країнах, отож чимало знаю про життя на Заході зсередини. Краще "мордуватись" у "поганій" Європі, ніж зазнати "щастя" в Євразійському просторі. Це вже було! Варто спробувати іншого.

Проте не все так погано в нашому домі. Незважаючи на загальну ситуацію в країні, а точніше — всупереч їй, наша кафедра біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника у 2013 р. має певні досягнення. Так, співробітниця кафедри захистила кандидатську дисертацію, надруковано 10 статей у провідних міжнародних журналах високого рейтингу з імпакт-фактором понад 2, а одну статтю — в журналі з імпакт-фактором 4.6. Не маючи визнання у себе в Україні, молоді дослідники з кафедри виграли кілька грантів за кордоном і тепер працюють у провідних університетах Німеччини (Гейдельберг), Швеції (Стокгольм і Лунд) та Фінляндії (Гельсінкі), один співробітник, який понад два роки працював у Фінляндії (Тампере), повернувся на рідну кафедру. Працюючи там, за кордоном, наші науковці демонструють, що в нас є не лише світлі голови, а й можливість їх підготовки для роботи у провідних лабораторіях міжнародного класу. Сподіваюся, колись вони пригодяться і в Україні.

2. Найближчі перспективи розвитку біохімії сконцентровані переважно навколо людини та її потреб. Це охорона довкілля, збереження здоров'я, профілактика й лікування хвороб людини. У першому напрямі — це розробка технологій раціонального природокористування та мінімізації негативного впливу антропогенних чинників на біосферу. Буде досягнуто істотного прогресу в розумінні механізмів розвитку та перебігу як головних хвороб-убивць, так і відносно рідкісних патологій. Аналіз наукової літератури і фінансування науки у світі свідчать про значне концентрування зусиль на різноманітних хворобах людини. Насамперед це стосується серцево-судинних, нейродегенеративних і ракових захворювань, цукрового діабету, ожиріння тощо. Активне біохімічне вивчення цих хвороб дозволить встановити молекулярні механізми їх розвитку, що, своєю чергою, дасть змогу цілеспрямовано розробляти як загальні, так і медикаментозні підходи. При цьому фармакологія набуває статусу направленої прогнозованої науки, а не випадкового інтуїтивного пошуку.

Істотний поступ буде здійснено завдяки використанню різноманітних наноматеріалів — як для діагностики відхилень від норми, так і з метою адресної доставки ліків. Особливу увагу приділятимуть використанню речовин природного походження, хоча опір синтетичної хімічної, "класичної" фармакології є і буде шаленим. Важливого прогресу вдасться досягти в галузі функціональної їжі у вигляді певних продуктів харчування та напоїв, а також харчових добавок. Отже, на новому рівні працюватиме давній принцип "хай ваша їжа буде ліками, а ліки — їжею".

Сподіваюся, що наступними роками щось позитивне в науці й освіті відбудеться і в Україні. Ми не маємо права дозволити собі остаточно втратити наших молодих науковців, які або виїхали, або лаштуються їхати за кордон. Колись це джерело всохне, і ніхто, крім нас, не буде винен у цьому. Хто, як не ми? Всім колегам бажаю наснаги, наполегливості й реалізації найпотаємніших мрій у галузі науки та освіти на благо нашого народу і України.




Додатково:

Середня зарплата по Україні в листопаді 2013 року

OECD: "Комерціалізація досліджень, що фінансуються державою: Нові Тренди та Стратегії"

Тестування в університетах- відволікаючи увагу від сенсу навчання