Анотація

Виклики глобалізованого світу формують перед Україною низку актуальних завдань, пов’язаних із пошуком нових джерел конкурентоспроможності та створенням нових економічних партнерств, у взаємодії з якими Україна могла б прискорити модернізацію національної економіки. Розвиток економічного співробітництва України з Китайською Народною Республікою має враховувати характер економічних реформ, що відбуваються у Китаї, а також перспективні напрями взаємовигідного стратегічного партнерства, що сприятимуть стійкому економічному зростанню України.

ЩОДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА КИТАЮ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

За час своєї незалежності Україна стала повноправним учасником глобалізаційного процесу. Водночас виклики відкритого, глобалізованого світу формують перед Україною низку актуальних завдань, пов’язаних як з пошуком нових джерел конкурентоспроможності, так і з поглибленням та створенням нових партнерств з країнами, у взаємодії з якими Україна могла б прискорити модернізацію національної економіки.

Зовнішньоекономічна політика України ґрунтується на розбудові стратегічних відносин з інтеграційними об’єднаннями та з окремими країнами, взаємодія з якими має важливе значення для розвитку національної економіки. Серед ключових стратегічних партнерів України на рівні інтеграційних блоків – Європейський Союз, Митний Союз РФ, РБ, РК; на рівні країн-глобальних гравців – США, Росія, Китай; на регіональному рівні – Польща, Туреччина, Білорусь та інші.

Стрімкий розвиток Китайської Народної Республіки (КНР) як нової глобальної потуги поступово перетворюється на один із провідних трендів сучасного розвитку світової економіки. У результаті перерозподілу міжнародного балансу сил за участі КНР видозмінюються існуючі інтеграційні блоки, виникають додаткові можливості для створення нових конфігурацій міжнародного партнерства. У цьому контексті зусилля української влади щодо поглиблення українсько-китайських економічних відносин є своєчасною та адекватною реакцією на трансформації в міжнародному середовищі.

За останні декілька років українсько-китайські економічні відносини помітно активізувалися. Регулярним став обмін державними візитами, зокрема з участю перших осіб обох країн, було ухвалено Спільну декларацію про встановлення та розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР, визначено сфери економічних інтересів, що мають пріоритетне значення у двосторонніх стосунках. Як результат, зовнішньоторговельний оборот обох країн демонструє позитивну динаміку: від 6,14 млрд дол. у 2008 р. до майже 10 млрд дол. у 2012 р. (виключенням став 2009 р., коли товарооборот скоротився до 4,19 млрд дол.).

Водночас розбудова стратегічних економічних відносин України з КНР відбувається в умовах поглиблення глобальної та регіональної конкуренції, загострення боротьби за ринки збуту та природні ресурси. Окремого значення набуває перманентна турбулентність на глобальних фінансових ринках, що ускладнює доступ України до ринків капіталів. Зважаючи на ці обставини, зовнішньоекономічна політика держави у відносинах з КНР повинна запропонувати нові виміри поглиблення стратегічного партнерства, що враховували б:

• динаміку та етапність змін в економіці КНР у контексті участі цієї країни в міжнародному поділі праці у середньо- та в довгостроковій перспективі. Зокрема, характер проблем, що має вирішити КНР у ході «третьої хвилі реформ», потенційні наслідки реформ та потреби цієї країни щодо розвитку національної економіки;

• потреби України у створенні стимулів до модернізації та до пожвавлення економічного розвитку;

• наявні можливості та потенційні обмеження у відносинах України та Китаю щодо створення взаємовигідного та ефективного партнерства з метою посилення конкурентоспроможності обох країн.

Стратегічний характер партнерства України з КНР має, насамперед, економічне підґрунтя, тому на розвиток стосунків між Україною та Китаєм впливатимуть процеси, пов’язані зі змінами у внутрішній економічній політиці Китаю. Оголошення у 2012 р. початку нової хвилі реформ є відповіддю на наростання проблем у господарстві КНР, що потребували нагального вирішення, та результатом пошуку нових джерел розвитку країни. Після глобальної фінансової кризи 2008 р. темпи економічного зростання Китаю знижуються. Новим цільовим орієнтиром на середньострокову перспективу щодо обсягів приросту ВВП є величина у приблизно 7,5 % на рік. Отже, перед керівництвом країни стоїть завдання адаптації національної економіки до нижчих темпів зростання, до ймовірного скорочення обсягу припливу капіталів, а також до потенційного зростання вартості робочої сили та відносного скорочення обсягів експорту.

Наразі китайська економіка постала перед необхідністю зміни моделі розвитку. Актуальна модель демонструвала (і ще продовжує демонструвати) безпрецедентні темпи зростання, в основному завдяки іноземним інвестиціям і стрімко зростаючому експорту. Хоча така модель, зважаючи на її роль та масштаби (друга економіка після США у світі та перша – за обсягами світового експорту), не може бути швидко модернізована, китайська влада прагне якнайшвидше мінімізувати ризики зовнішніх шоків, загроза яких, з огляду на наростаючі проблеми економічного розвитку КНР, наростає.

Серед ключових завдань «третьої хвилі реформ», що так чи інакше впливатимуть на зміст та динаміку українсько-китайських відносин, можемо виділити наступні.

1. Реструктуризація економіки Китаю; зміна якості економічного зростання, перехід від екстенсивного розвитку до підвищення рівня технологічності виробництва. На даний момент багато китайських підприємств, особливо в державному секторі, як і раніше, залишаються неконкурентоспроможними і будуть змушені зіткнутися з серйозними фінансовими труднощами, якщо уряд скасує субсидії, що включають зараз як земельну, так і енергетичну допомогу. Для двостороннього співробітництва зміна акцентів національного розвитку КНР позначатиметься зростанням конкуренції між підприємствами, що мають подібні конкурентні переваги, однаковою мірою зацікавленні в нарощенні технологічного потенціалу та виході на нові ринки збуту. Маючи на увазі те, що Китай поставив собі за мету стати лідером у виробництві не лише товарів, але й послуг та технологій, Україна може скористатися вигодами участі у створенні нових продуктів в якості партнера (або ж виконавця замовлень). Можна прогнозувати, що просування на китайський ринок української продукції машинобудування, інших технологічних товарів універсального призначення (та/або готової продукції) буде відбуватися складно. Тому оптимальною формою закріплення українських виробників на китайському ринку може бути реалізація спільних секторальних та/або регіональних проектів з метою вирішення конкретних проблем, наприклад, енергетичних, екологічних, науково-технічних тощо.

2. Поступове нарощення внутрішнього попиту, що компенсуватиме скорочення зовнішнього попиту, підвищує можливості України щодо виведення на китайський ринок продукції, якої КНР бракує. На тлі високого рівня заощаджень споживчі видатки домогосподарств зростають дуже повільно, тому економіка, як і раніше, залишається вразливою до коливань світового попиту, нерівномірною й нестійкою. Китайська влада сприятиме нарощенню купівельної спроможності населення, тому можемо очікувати на зростання попиту на українську продукцію, що спрямовуватиметься на внутрішнє споживання – продукти харчування, аграрну сировину, промислову продукцію, що використовуватиметься для наступної переробки тощо. Окремою складовою внутрішнього попиту є розвиток сфери соціальних послуг – медицини, науки, освіти. Оскільки Україна має чималий досвід у наданні соціальних послуг, співпраця з китайськими партнерами (за умови наявності системного підходу української сторони до співпраці) може суттєво стимулювати експорт послуг – освітніх, рекреаційних, оздоровчих, туристичних тощо.

3. Наростання екологічних проблем та потреба в їхньому вирішенні. Очевидно, що ціна, яку країні доводиться платити за «успіхи» капіталоємного й орієнтованого на експорт розвитку, зараз стає надвисокою. Наприклад, за експертними оцінками, витрати, пов'язані з погіршенням екологічного стану в країні, склали у 2010 р. як мінімум $ 230 млрд, тобто близько 3,5 % ВВП Китаю. Україна може отримувати додаткові можливості для участі в екологічних проектах у КНР, паралельно запроваджуючи ефективні рішення на українських підприємствах.

4. Вирішення проблеми заборгованості на рівні регіонів та підприємств. Започаткування реформ місцевого урядування в комплексі з проведенням фінансових та фіскальних реформ потенційно може змінити модель інвестиційної політики КНР на глобальних ринках. Наприклад, згідно з даними Національного управління аудиту КНР, у місцевих урядів на рівні провінцій, повітів, міських округів і міст обсяг сукупного боргу досягає вже 11 трлн юанів ($1,8 трлн). Ця проблема потенційно загрожує стійкості банківської системи та може призвести до хвилі неповоротних банківських позик, які паралізують банківський сектор і стануть серйозною перешкодою для проведення реформ. З огляду на накопичені ризики, а також у перспективі скорочення активного сальдо торговельного балансу китайська влада може скоротити обсяги інвестування в інші країни, підвищити вимоги до фінансування іноземних проектів, змінити пріоритети щодо інвестування тощо.

5. Вирішення енергетичних проблем, лібералізація політики ціноутворення. Оскільки ці завдання є актуальними і для України, влада та підприємства обох країн мають чимало спільних сфер для співробітництва та обміну досвідом та технологіями. Наразі питання перегляду політики ціноутворення у сфері енергетики стоїть дуже гостро. Поки китайська економіка швидко зростала, ціни на енергоресурси штучно занижувалися, тому що енергія – критично важлива складова китайської економічної моделі. Упереджуючи різке зростання інфляції, уряд часто втручався в процес ціноутворення, домагаючись того, щоб ціни на електрику, вугілля та інші джерела енергії залишалися на одному і тому самому рівні. Проте дешевизна енергії призвела до того, що у китайських підприємств практично зник стимул збільшувати ефективність своїх виробництв. Перехід до вищих цін на енергоресурси, що відображає їхню реальну вартість, змусить китайські підприємства підвищити ефективність своїх виробництв і розробити більш чисті способи виробництва.

6. Продовження політики фіскальної децентралізації та економічної лібералізації. Надмірна централізація податкової системи призвела до браку фінансів на регіональному рівні. Це призвело до перманентної кризи місцевих бюджетів, накопичення «поганих» муніципальних боргів, розпродажем земельних ділянок під забудову, гонитви за «митними» зборами від експортної діяльності тощо. У міру вирішення вказаних проблем зростатиме самостійність регіональних органів влади щодо розвитку територій, тому вже зараз доцільно розвивати «горизонтальні» стосунки з КНР на рівні регіональних органів влади та у контексті вирішення регіональних проблем.

Серед першочергових реформ влада Китаю оголосила про запровадження нових заходів, спрямованих на стимулювання економіки, що включають у себе податкові пільги для малого бізнесу, зниження зборів для експортерів і початок масштабного будівництва залізниць. У підтвердження спроможності до реформ центральний уряд запровадив «заморожування» з 1 серпня поточного року податку на додану вартість і податку з обороту для підприємств малого бізнесу, чий щомісячний обсяг продажів не перевищує 20 тисяч юанів (приблизно 3 257 дол. США). Очікується, що від цих пільг виграють понад 6 млн малих підприємств, оскільки зростуть їхні доходи і підвищиться рівень зайнятості у мільйонів китайців. Нові заходи стимулювання передбачають також спрощення процедури митного оформлення, зниження експлуатаційних зборів і полегшення експорту для малих та середніх приватних підприємств. Будуть скасовані інспекційні збори для експорту сировини, а також оптимізовані митні перевірки промислових товарів.

За оцінками експертів, обсяг проблем, які має вирішити Китай, є настільки масштабним, що не можна виключати зволікання та відтермінування в досягненні окремих цільових орієнтирів. Так, у перспективі 1-2 років індикаторами трансформацій стане те, наскільки рішуче уряд буде готовий зменшити роль державного сектора в економіці, передаючи бюджетне і фіскальне управління на рівень місцевих органів самоврядування. Кроки в цьому напрямку можуть включати, наприклад: передання місцевій владі права приймати проекти капітального будівництва; відмову від бюрократичної тяганини; заборону нерегулярних адміністративних зборів, що знаходяться зараз у віданні місцевих органів самоврядування тощо.

Висновки та пропозиції

Як можна прогнозувати, плани щодо реформування китайської економіки мають бути враховані у формуванні нових ініціатив у контексті активізації українсько-китайського співробітництва. Зрозуміло, що, у першу чергу, китайська влада прагне стимулювати внутрішній попит, забезпечуючи замовленнями національних виробників. Проте за умов наявності пропозицій партнерства від української сторони, що також стимулюватимуть внутрішній попит Китаю, така співпраця також буде заохочуватися.

З огляду на особливості поточного етапу розвитку Китаю, що полягає у продовженні індустріалізації країни із поступовим нарощуванням рівня технологічності національної промисловості, вважаємо недоцільним ініціювати співпрацю двох країн у форматі «зони вільної торгівлі». Водночас перспективним кроком може стати обговорення взаємовигідного скасування окремих нетарифних бар’єрів у двосторонній торгівлі з метою полегшення доступу на ринки товарів та послуг. Перш за все, Україна та Китай можуть бути зацікавленими у постачанні харчових продуктів, експорт яких з України може зрости за умови лібералізації торгівлі.

Стратегічно важливим питанням для КНР є оптимізація міжнародних транспортних потоків та розвиток транскордонної транспортної інфраструктури, зокрема, реалізації проекту відродження «Шовкового шляху». Таким чином розвиток залізничного сполучення є складовою реалізації довгострокових стратегічних цілей КНР щодо світового лідерства. Китай при реалізації стратегії просування своєї сучасної продукції на європейські ринки враховує можливості використанням транзитного потенціалу України. Розвиток української транспортної мережі в контексті трансконтинентальних перевезень цілком відповідає китайським інтересам щодо розширення торгівлі з Європою.

Оскільки США та інші світові лідери з обережністю сприймають економічні успіхи Китаю, ці країни, так чи інакше, проводять обмежувальну політику щодо проникнення китайських прямих інвестицій та придбання виробничих активів китайськими власниками на території цих країн. Як наслідок, Китай, виявляючи значну зацікавленість у перетворенні країни на технологічного лідера, змушений долати чимало перешкод у долученні до процесів трансферу технологій. Отже, зацікавленість КНР щодо розвитку співробітництва з Україною у технологічних сферах – машинобудуванні, космічній галузі, авіа-, судно- та двигунобудуванні, атомній та альтернативній енергетиці – має, серед іншого, «анти-дискримінаційне» підґрунтя. Беручи участь у спільному виробництві високотехнологічної продукції Україна змогла б забезпечити собі гідне місце на світових ринках.

Стратегічні наміри щодо розвитку виробничої кооперації та залучення китайських інвестицій перетворює Китай на важливе джерело модернізаційного розвитку України. Створення індустріальних парків, зон технологічного розвитку не лише забезпечить Україну новими робочими місцями, але й сприятиме технічному та технологічному прогресу нашої економіки. Проте, опрацьовуючи спільні інвестиційні проекти, важливо реально оцінювати вигоди України від реалізації проектів з участю КНР. На відміну від інших міжнародних інвесторів, КНР має низку специфічних цілей, які прагне реалізувати у третіх країнах. Серед таких цілей, наприклад, прагнення до використання китайської техніки та робочої сили, забезпечення максимального захисту прав власності, аж до вимог ухвалення окремих законів, якщо існуючі закони не задовольняють китайського інвестора тощо.

Прагнення максимізувати вигоди від капіталовкладень та високий попит на китайські інвестиції з боку країн, що розвиваються, частково пояснює причини відносно невисокого обсягу інвестицій Китаю в українську економіку. Так, станом на 1 січня 2013 р., попри досягнуті керівниками двох країн домовленості про мільярдні китайські інвестиції в українську економіку, реальний їх обсяг становив 18,79 млн дол США (з 54,5 млрд дол. іноземних інвестицій в українську економіку китайські становили трохи більше 0,03 %).

На цьому тлі обсяг від’ємного сальдо взаємної торгівлі вказує на те, що наразі Україна не забезпечує паритетність двосторонньої торгівлі. Висока цінова конкурентоспроможність китайських виробників, а також гнучкість та лояльність експортерів з КНР до використання непрозорих схем постачань зумовлює те, що значний відсоток китайських товарів розмитнюються в Україні за так званими «сірими» схемами. Хоча китайські постачальники готові повною мірою враховувати специфіку країни-імпортера, поширення в українсько-китайській торгівлі «сірих» схем вказує на відсутність зацікавленості у прозорій торгівлі в українських партнерів.

Геополітичні чинники зумовлюють обмежені можливості Китаю щодо вибору партнера для співпраці у таких стратегічних галузях, як авіабудування та оборонно-промисловий комплекс (ОПК), відтак Україна має хороші перспективи для нарощення обсягів співробітництва. Отже, у ході державного візиту в КНР Президента України у вересні 2010 р. було підписано Програму українсько-китайського співробітництва у галузі дослідження та використання космічного простору в мирних цілях на 2011-2015 рр, що включає понад 50 спільних проектів. Зокрема, у 2011 р. 43 % експортованої авіатехніки українського виробництва було поставлено саме в Китай.

Пріоритетними напрямами співробітництва України та КНР в оборонній сфері залишаються співпраця у галузі військової освіти та у військово-технічній сфері, в якій з 1992 р було укладено близько 200 контрактів. Можемо стверджувати, що поставки української продукції ОПК на ринок Китаю є одним із чинників збереження позицій України на світових ринках озброєнь, літако-, суднобудування. Серед продукції, що мала попит у китайських партнерів: газотурбінні установки для китайського ВМФ; ракети протитанкові; танкові моторно-трансмісійні блоки для китайського основного бойового танка MBT- 2000; поставка двигунів для китайських навчально-тренувальних літаків L-15 (навесні 2012 р. ЗМІ повідомили про прибуття в Україну китайських фахівців для приймання першої партії серійних двигунів); форсажна модифікація вертолітного двигуна АІ-222-25; десантні кораблі на повітряній подушці «Зубр» (у поточному році КНР отримала перші поставки з України). Можна очікувати, що наступними успішними спільними проектами можуть стати навчання ВМС, надання Китаю в оренду українських навчальних комплексів тощо.

Посилення китайського впливу в світі, зокрема у військовій сфері, створює для України низку додаткових можливостей щодо нарощення власного технологічного потенціалу та розширення присутності на міжнародному ринку зброї. Разом з тим поглиблення військової співпраці України та Китаю може викликати стурбованість (аж до негативних проявів) в інших партнерів України у ситуаціях, коли китайські інтереси інтерпретуватимуться як загроза національній безпеці тих країн. Так, посилення присутності Китаю на пострадянському просторі та поглиблення українсько-китайських відносин може викликати невдоволення Росії, котра вбачатиме в цих процесах загрозу своєму впливу на територіях, які вважає своєю «зоною відповідальності». Особливо негативною може бути реакція РФ, якщо імпорт у Китай української продукції зможе компенсувати втрати на російському ринку (внаслідок дискримінаційної політики РФ) або витіснятиме російську продукцію з ринку Китаю.

Небажані політичні наслідки може мати для України й співробітництво у переоснащенні армії КНР. Україна вже має негативний досвід порушення прав інтелектуальної власності китайською стороною в результаті реалізації окремих проектів. Так, Україна постачала до Китаю певні види продукції, а через деякий час аналогічна продукція випускалася як китайська. Фахівці ринку озброєнь переконані, що ключовим чинником нарощення китайської військової могутності є економія ресурсів та часу на етапі проектування військової техніки. Наразі китайський ВПК практикує копіювання та синтез іноземних технологій, у тому числі здобутих нелегальним шляхом. Як вважають військові експерти, іноземні зразки в Китаї зазнають вивчення та відтворення. При цьому, однак, копіювання, як правило, супроводжується творчим поліпшенням моделей хоча б по деяких параметрах. Вважаємо, що Україна має враховувати особливості співробітництвом з Китаєм використовуючи наявні можливості для розробки нових видів військової техніки чи обладнання.

У середньостроковій перспективі можна прогнозувати подальше посилення міжнародної економічної та політичної конкурентоспроможності КНР і підвищення її активності у глобальних і регіональних процесах. За оцінками китайських фахівців, країна має ресурс у 10-15 років на кардинальну модернізацію економіки та долучення Китаю до технологічного лідерства. За умови проведення цілеспрямованої та системної зовнішньоекономічної політики, українсько-китайське співробітництво сприятиме вирішенню Україною аналогічних завдань з модернізації економіки. Співробітництво доцільно сфокусувати на декількох напрямах:

• співробітництво в галузях складного машинобудуванні (ОПК, авіа- та суднобудування, космічні галузі тощо);

• залучення китайських інвестицій в український АПК (пріоритет для високопродуктивних та технологічних проектів), започаткування нових підприємств з виробництва та переробки аграрної продукції, поставки на китайський ринок широкої номенклатури сільськогосподарської та харчової продукції;

• співпраця у секторі соціальних послуг, розвиток туризму, експорт освітніх послуг;

• розвиток співпраці у сфері транспортних послуг (у першочерговому порядку – відкриття прямого повітряного сполучення Пекін-Київ); залучення китайських інвестицій до фінансування інфраструктурних проектів тощо.

Належний розвиток китайського (і взагалі східного) вектору зовнішньоекономічної політики дозволить Україні не лише залучити додаткові інвестиції, зберегти та підвищити економічний, оборонний та науково-технічний потенціал, але й скористатися вигодами диверсифікації зовнішньоекономічної співпраці, оскільки саме країни Азійсько-Тихоокеанського регіону зараз стають «локомотивами» світового економічного розвитку та набувають значної ваги в глобальній політиці. У цьому контексті доцільним є посилення ефективності дій органів виконавчої влади України щодо розвитку відносин з КНР, що передбачає:

• створення передбачуваних умов для залучення інвестицій з КНР в економіку України через удосконалення законодавства (переваги слід надавати універсальним нормативним актам, що стимулювали би як до інвестування в Україну іноземних інвестицій, так і до трансферту технологій);

• посилення комунікаційної складової у двосторонніх стосунках, поширення інформації про Україну та створення позитивного іміджу України у ділових колах Китаю (наприклад, розміщення прямої реклами у китайських ЗМІ, проведення заходів тощо);

• обмеження форм співробітництва з КНР, що передбачають передання китайській стороні ліцензій на виробництво продукції (внаслідок чого Китай, як правило, поступово згортає імпорт продукції, налагодивши виробництво аналогічних товарів на своїй території);

• зняття штучних регуляторних перешкод (ініціювання відповідних кроків китайської сторони) на шляху бізнесу двох країн;

• ослаблення мовних перешкод у комунікаціях, популяризація вивчення китайської та англійської мов як інструментів інтенсифікації економічного співробітництва;

• налагодження гуманітарного, культурного та наукового співробітництва між громадськістю, професійними та діловими колами двох країн.

Реалізація досягнутих на найвищому рівні українсько-китайських домовленостей, наповнення відносин стратегічного партнерства між обома країнами практичним економічним змістом, вимагають від України реалізації комплексної та послідовної політики, яка б враховувала політичну, економічну й фінансову вагу Китаю в сучасному світі.



Відділ зовнішньоекономічної політики
(І.В. Клименко)





Додатково:

Щодо заходів стимулювання створення та функціонування індустріальних парків в Україні

"Щодо державної політики підтримки розвитку інноваційних кластерів у промисловості України". Аналітична записка