Анотація

Узагальнено та проаналізовано іноземний досвід використання податкових механізмів активізації інноваційно-інвестиційної діяльності. Обґрунтовано практичні рекомендації щодо їх застосування в Україні для стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку економіки.




Становлення інноваційно-інвестиційної моделі економіки неможливе без застосування державою комплексу стимулів, в першу чергу фіскального характеру. Обумовлено це тим, що інвестиції в інновації пов’язані з додатковим ризиком, тому очікуваний прибуток має його компенсувати. Окрім того, різні форми державної підтримки покликані «здешевити» вартість інвестицій в інновації, що стає додатковим стимулом для інвесторів в процесі прийняття рішення. Переваги податкових інструментів обумовили той факт, що сьогодні вони є невід’ємними складовими податкових систем більшості країн світу. Показово, що 26 з 34 країн-членів ОЕСР пропонують для бізнесу податкові стимули для здійснення НДДКР. Серед країн, що не входять до організації, таку практику активно застосовують Бразилія, Китай, Індія, Російська Федерація, Сінгапур та Південно-Африканська Республіка та інші.

Одним з найдієвіших та найпоширеніших інструментів підтримки та стимулювання інноваційної діяльності є податкові пільги, зокрема інвестиційний податковий кредит (ІПК), дослідницький податковий кредит (ДПК), інвестиційна податкова знижка (ІПЗ). Поширеність цих інструментів податкової підтримки інвестиційно-інноваційної діяльності обумовлена їх привабливістю як для держави, так і для підприємств.

Для держави вигоди від надання податкових пільг полягають у такому:

1) покращення конкурентоспроможності економіки, що здійснює багатофакторний позитивний вплив на соціально-економічний розвиток держави: оновлення виробничих фондів, впровадження енергозберігаючих та інноваційних технологій у виробничі процеси, підвищення рівня зайнятості, зростання заробітної плати;

2) розширення податкової бази та збільшення у майбутньому доходів від сплати податків до бюджету за рахунок:

- зростання економічної ефективності підприємств та, відповідно, їх фінансових результатів, що збільшує базу оподаткування та надходження податку на прибуток підприємств;

- зростання обсягів виробництва та реалізації продукції, і, відповідно, зростання сплати ПДВ до бюджету;

- збільшення доданої вартості продукції, що розширить базу оподаткування ПДВ та відповідно надходження цього податку до бюджету;

- підвищення оплати праці працівників через зростання потреби в кваліфікованих працівниках, що збільшить надходження ПДФО та ЄСВ;

3) у разі надання пільги на тимчасовій основі (тобто на умовах повернення), держава повертає кошти, а також отримує певні відсотки. В такий спосіб вона фактично інвестує в інновації приватного сектора, що дозволяє уникнути ручного розподілу бюджетних трансфертів на підтримку інноваційної діяльності, які до того ж обмежені нормами СОТ.

Крім того, надання податкових пільг дозволяє уникнути звинувачень у незбалансованому розподілі бюджетних коштів. Податкові пільги, по суті, є витратами бюджетних коштів, які проте часто не відображаються у офіційних звітах.

Для підприємств привабливість податкових пільг обумовлена такими чинниками:

1) вони є доступним джерелом фінансових ресурсів в умовах обмеженості доступу до інших джерел (кредитів, розміщення облігацій чи додаткової емісії пайових паперів) при несприятливій кон’юнктурі на фінансових ринках;

2) вартість податкового кредиту (відсоток за користування коштами у випадку надання на тимчасовій основі) зазвичай є значно нижчою, ніж банківського кредиту. Це обумовлено тим, що, надаючи кредити, комерційні банки прагнуть додатково отримати прибуток та премію за ризики, тоді як держава зацікавлена в розвитку підприємництва як такого, а не отриманні прибутку[1];

3) ставка боргових ресурсів зазвичай є менш прогнозованою порівняно із ставкою податкового кредиту. Часто з метою запобігання ризикам комерційні банки встановлюють плаваючі ставки кредитування, які залежать від факторів, що часом не стосуються кредитоспроможності підприємства. Натомість на вартість податкового кредиту не впливають кон’юнктурні зміни в економіці;

4) отримання податкових пільг характеризується менш жорсткими вимогами до забезпечення та самого процесу отримання коштів в порівнянні із складним та тривалим процесом позичання коштів у банківських установах чи розміщення облігацій.

Безумовно, переваги податкових пільг є досить значними. Разом з тим, названі фіскальні інструменти не позбавлені вад. Серед них:

- складність оцінки ефективності податкових пільг та контролю за витрачанням вивільнених коштів;

- ускладнення, пов’язані з необхідністю детальної класифікації інноваційних та інвестиційних витрат;

- ризик застосування суб’єктивного підходу у виборі претендентів на отримання пільг;

- недоотримання бюджетом податків у короткостроковому періоді;

- ризик недоотримання податкових платежів до бюджету у довгостроковому періоді у випадку невдалого результату інвестиції.

Попри те, що форми фіскальних стимулів інноваційно-інвестиційної діяльності відносно прості та зрозумілі, механізм їх запровадження в практиці різних країн значно відрізняються. Варто виділити декілька найпоширеніших моделей.

1. Зменшення податкового зобов’язання підприємства з податку на прибуток на частину інвестиційно-інноваційних витрат, понесених у відповідному податковому періоді (як правило, в формі ІПК чи ІПЗ). Такими витратами можуть бути витрати на розробку та впровадження нових технологій чи продукції, проведення НДДКР. Розмір податкового кредиту диференціюється, як правило, в залежності від обсягу загальних витрат на НДДКР. В такій моделі пільга надається на безповоротній основі.

Існують суттєві відмінності також в методиці розрахунку ІПК. Найпоширенішими серед них є метод «volume-based», який передбачає надання кредиту на основі обсягу фактичних витрат без вимоги щодо їх динаміки, та метод «incremental», за якого ІПК застосовується відповідно до обсягу зростання видатків на обладнання, технології чи витрат на НДДКР. В Україні ці терміни часто перекладаються як «обсяговий» та «прирістний» підходи.

Обсяговий метод застосовується у Франції. Сума, яку підприємства отримують з дослідного податкового кредиту (а саме, мають право вирахувати її з суми нарахованого податку), формується з двох компонентів:

- 30 % від загальних витрат підприємства, які спрямовані ним у звітному році на НДДКР (якщо вони не перевищують 100 млн євро);

- 5 % від загальних витрат підприємства, виділених ним у поточному році на НДДКР (якщо вони складають понад 100 млн євро).

Для підприємств, що мають статус «Молоде інноваційне підприємство» і «Швидкозростаюче мале та середнє підприємство», вводяться додаткові стимулюючі умови. Зокрема, підприємство, яке отримує ДПК вперше або не отримувало його протягом 5 років, має право віднімати від нарахованого податку в перший рік 50 % витрат, виділених ним у звітному році на НДДКР, у другий рік – 40 %, а в наступні роки – 30 %.

Відшкодування відбувається шляхом зменшення нарахованого податку на прибуток, а у разі відсутності прибутку – шляхом прямого перерахування з бюджету коштів протягом трьох років (для підприємств, що мають статус «Молоде інноваційне підприємство» чи «Мале та середнє підприємство» впроваджений механізм оперативного відшкодування, тобто сума повертається в кінці року, в якому були здійснені витрати).

В США існують два основні види податкового кредиту на проведення досліджень – «класичний кредит» («traditional credit») та альтернативний спрощений кредит («alternative simplified credit»). У разі використання «класичного кредиту», механізм розрахунку полягає в тому, що підприємства мають право відрахувати від суми нарахованого податку на прибуток 20 % від збільшення витрат на НДДКР по відношенню до визначеної базової вартості кваліфікаційних витрат на дослідження (КВД)[2].

В свою чергу, альтернативний спрощений кредит має спрощений алгоритм розрахунку базової вартості, він дозволяє використовувати його тим підприємцям, які не можуть претендувати на «класичний кредит». Ставка за альтернативним спрощеним кредитом складає 14 % від обсягів збільшення витрат на НДДКР по відношенню до 50 % середніх витрат на НДДКР за попередні 3 роки (метод «incremental»). До таких витрат зараховуються вартість матеріалів, використаних при проведенні дослідження, оплата праці працівників, задіяних у НДДКР, а також витрати на дослідження і розробки, здійснені третіми особами (у розмірі 65 % понесених витрат)[3].

У Канаді податкові пільги впроваджені головним чином для підтримки малих та середніх підприємств. Стандартна ставка ІПК дорівнює 35 % від допустимих витрат на інвестиційно-інноваційну діяльність для малих та середніх підприємств і 20 % для решти компаній. Сума нарахованого податку на прибуток зменшується на обсяг «інноваційних» витрат, до яких зараховуються: винагороди, що виплачуються працівникам, зайнятим безпосередньо НДДКР; матеріали, використані або оброблені в процесі НДДКР; витрати, понесені у зв’язку з певними субпідрядними роботами у вигляді зовнішніх послуг; витрати на оренду обладнання; капітальні витрати; загальні та адміністративні витрати. Згідно з дослідженням Канадської податкової агенції, 50 % респондентів заявили, що програма SR&ED («Наукові дослідження та експериментальний розвиток») збільшила їх прибутковість, а майже 75 % опитуваних керівників підприємств зазначили, що ця програма є ефективним стимулом НДДКР у Канаді[4].

В Японії інвестиційні податкові кредити з податку на прибуток надаються на цілі розвитку наукової бази та створення нових технологій. За схемою «volume-based» відрахування від суми нарахованого податку для малого та середнього бізнесу здійснюється у розмірі 12 % від поточних витрат та амортизації машин і обладнання (8-10 % для великих фірм). За схемою «incremental» застосовується ставка 5 % від зростання витрат та амортизації машин і обладнання (за базу приймається середній рівень витрат на НДДКР за 3 попередні роки). Крім того, доступною є альтернативна схема для малих та середніх підприємств (ставка 20 % застосовується на різницю між витратами на НДДКР та 1/10 середніх продажів за останні 3 роки)[5].

У Грузії підприємства, які інвестують в обладнання з метою покращення навколишнього середовища, переозброєння основних фондів чи освоєння нових видів продукції, можуть застосовувати податкові кредити в розмірі від 3 до 8 % своїх капітальних витрат. У разі інвестування в обладнання для виробництва або телекомунікаційних послуг податкові кредити складають від 1 до 5 %. Інвестиційні податкові кредити можуть бути використані для компенсації до 50 % податку на прибуток підприємств. Якщо кредит перевищує цю межу, то невикористані кошти можуть бути перенесені на термін до 10 років і застосовуватися до податкових зобов'язань на майбутні роки.

2. Відстрочення на визначений час сплати податкових зобов’язань з податку на прибуток за умови спрямування цих коштів в інвестиційно-інноваційні проекти. Більш того, в окремих країнах надання права на ІПК передбачає зобов’язання сплачувати відсотки за користування таким кредитом. ІПК такої моделі застосовується, наприклад, в Російській Федерації ІПК в певних межах дозволяє відтермінувати погашення податку, але за умови сплати відсотків. ІПК може надаватися на термін від 1 до 5 років за наявності однієї з підстав:

1) проведення НДДКР або технічного переозброєння власного виробництва;

2) здійснення суб’єктом інноваційної діяльності;

3) виконання особливо важливого замовлення для соціально-економічного розвитку регіону або надання особливо важливих послуг населенню;

4) виконання державного оборонного замовлення;

5) здійснення суб’єктом інвестицій у створення об’єктів, що мають найвищий клас енергетичної ефективності;

6) включення суб’єкта до реєстру резидентів зони територіального розвитку.

У кожному звітному періоді суми, на які зменшуються платежі з податку, не можуть перевищувати 50 % розмірів відповідних платежів з податку, визначених за загальними правилами без обліку наявності договорів про ІПК. Крім того, що ІПК може бути наданий для податку на прибуток підприємств, він також надається для регіональних і місцевих податків.

В Україні також були спроби застосувати подібну модель ІПК. Згідно з п. 1.11.4 Закону України «Про оподаткування прибутку» ІПК був дещо подібний до механізму, що діє в РФ, оскільки передбачав зміну терміну сплати податку на прибуток, а саме «відстрочку плати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з подальшою компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отримано внаслідок реалізації інноваційних програм». Через те, що механізм ІПК в Україні був не до кінця визначений та відпрацьований, цей податковий важіль не знайшов практичного застосування.

3. Застосування податкового кредиту на НДДКР до соціальних зобов’язань працівників. Такий різновид фіскальних стимулів інноваційно-інвестиційної діяльності активно впроваджується з урахуванням того, що в інноваційній діяльності левову частку доданої вартості створюють високооплачувані працівники. Це дає підстави прогнозувати подальше розширення сфери застосування цього інструменту.

Зокрема, у Франції програми «Молоде інноваційне підприємство» та «Молоде університетське підприємство» передбачають не лише пільги зі сплати податку на прибуток, а й часткову компенсацію соціальних страхових внесків, що сплачують роботодавці за зайнятих в сфері НДДКР працівників. У Грузії невикористані податкові кредити з податку на прибуток на інноваційні видатки можуть бути розширені на соціальні внески.

Таким чином, практика надання фіскальних стимулів для розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності поширена у більшості країн світу. Як показує аналіз їх ефективності, вона сприяла швидкому оновленню матеріально-технічної бази суб’єктів господарювання, переозброєнню виробництва, модернізації потужностей.

В Україні на сьогодні не передбачено застосування фіскальних інструментів для стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності. Причини цього пов’язані зі значним дефіцитом державного бюджету, складністю адміністрування податкових пільг, непрозорістю та складністю контролю за їх використанням, досвідом значних корупційних зловживань. Тим не менше, не викликає сумнівів, що Україні потрібно більше уваги приділяти питанню стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності. В цьому контексті, висока ймовірність того, що питання запровадження відповідних фіскальних інструментів постане вже в найближчій перспективі.

Разом з тим, ґрунтуючись на досвіді розвинених країн, з метою підвищення ефективності функціонування податкових пільг необхідно забезпечити виконання таких умов.

1. Впровадити чіткі критерії надання податкових пільг. Вони мають обмежити коло претендентів виключно тими суб’єктами підприємницької діяльності, які провадять прозору господарську і фінансову діяльність і дійсно мають наміри розвивати виробництво. Мета надання податкових пільг повинна полягати у кардинальному оновленні технічної та технологічної бази виробництва, розширенні випуску інноваційної продукції, збільшенні кількості висококваліфікованих робочих місць, що в кінцевому наслідку забезпечить інноваційно-інвестиційний розвиток країни.

2. Сформувати систему оцінки ефективності використання податкових пільг. Вона має включати показники економічної ефективності (обсяги зростання виробництва інноваційної продукції, зменшення енергоємності виробництва тощо), соціальної ефективності (збільшення робочих місць, підвищення рівня оплати праці), фіскальної ефективності (різниця між втратами бюджету через надання податкових пільг та приросту податкових надходжень завдяки інноваційній діяльності).

3. Розглянути доцільність впровадження коефіцієнтів для податкових пільг, які б враховували бажані для держави напрями розвитку, зокрема додаткові стимули для патентування та комерціалізації НДДКР, для малого бізнесу, для взаємодії з науково-дослідними інститутами. Крім того, важливо забезпечити додаткові стимули для інвестиційно-інноваційної діяльності в депресивних регіонах.

4. На першому етапі впровадити податковий кредит за методом «incremental». Він є менш затратним для бюджету, проте містить значний стимулюючий потенціал для корпоративного сектору в питанні активізації інвестиційно-інноваційної діяльності. Метод «volume-based» може бути застосований для окремих секторів економіки, зокрема для малого бізнесу.

5. Впровадити обмеження щодо гранично можливого обсягу застосування податкового кредиту. Розмір ставки ІПК не повинен перевищувати 50 % розміру нарахованого податку на прибуток, а розмір ІПЗ – 50 % податкової бази. Такий баланс є оптимальним з точки зору збереження стимулюючого ефекту та захисту від значних втрат бюджету. Варто мати на увазі, що можливість фінансувати інноваційні проекти з нарахованого податку на прибуток сприятиме зменшенню практики мінімізації бази оподаткування, адже чим більше прибутку задекларує підприємство, тим більші можливості у нього для компенсації витрат на НДДКР.

6. Запровадити стимули для створення висококваліфікованих робочих місць. Найефективнішим способом досягти цього є часткова компенсація соціальних страхових внесків роботодавців у разі збільшення кількості працівників, зайнятих в НДДКР, в порівнянні з попереднім періодом..




------------------------------------------------------------------------------------

[1] Поширеною практикою є визначення вартості кредиту (або принаймні частини загальної ставки) на основі LIBOR (Лондонської міжбанківської ставки пропозиції), плаваючої ставки, яка щодня переглядається Британською банківською асоціацією, спираючись на інформацію.

[2] Базова вартість КВД – вартість витрат, яка приймається за базу при застосуванні методу «incremenrtal».

[3] Research and development tax: Tax savings for companies involved with innovative, new or improved products or processes [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wec-cpa.com/media/94466/r_d_tax_credit_white_paper.pdf

[4] Canada Revenue Agency [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.cra-arc.gс.ca/taxcredit/sred/aboutus-e.html.

[5] The International Experiencewith R&D Tax Incentives [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.finance.senate.gov/imo/media/doc/OECD %20SFC %20Hearing %20testimony %209 %2020 %2011.pdf




Додатково:

"Щодо державної політики підтримки розвитку інноваційних кластерів у промисловості України". Аналітична записка


AAU, C9, Go8 та LERU опублікували спільну заяву з ключових параметрів сучасних дослідницьких університетів

Конкурси програми конкурентоздатності та інновацій (Competitiveness and Innovation Framework Programme (CIP)

Роботодавці та вищі технічні навчальні заклади України сприятимуть інтеграції освіти, науки та виробництва