Процес адаптації до нового мовного та культурного середовища в середньому триває від двох до трьох місяців і у кожного проходить по-різному.

Звичайно, що для студентів з західних регіонів України це не є аж такою проблемою, бо вони територіально завжди знаходилися ближче до кордону, частіше контактували з поляками і навіть мають трохи подібний акцент.

Російськомовним же студентам польська дається тяжче, але і вони досить швидко звикають. Хоча і в тих, і в інших настають певні моменти, коли хочеться усе покинути та повернутися додому. Особливо тяжко першокурсникам у період першої екзаменаційної сесії. А ще, дається в знаки той стрес, який практично усі переживають на етапі підготовки документів, вступу, очікування результатів, переїзду, пошуку житла. Та все ж, більшості студентів вдається призвичаїтися без особливих труднощів.

З досвіду людей, які навчалися чи навчаються у польських університетах, можна багато чого зрозуміти. Наприклад, відсутність на території Польщі справжньої сучасної української культури у тому розумінні, до якого ми усі звикли, створює певний інформаційний дисбаланс. Про Україну не часто говорять у медіа і не завжди найкраще. А діяльність нашого Генерального консульства у Республіці Польща, щодо представлення культури держави Україна, є виключно формальною. Тому не слід очікувати особливої опіки над усім українським. Взагалі, складається враження, що ніхто особливо й не цікавиться тим, як живуть українські студенти і чого реально потребують. Бо за нормального підходу, якраз саме для молоді і повинні були б створюватися певні умови, щоб вона могла себе ідентифікувати на чужій території й не була поглинута іншою, більш прогресивною культурою.

Та в дійсності, практично усе що відбувається у сфері культурно-просвітницького життя українців Польщі, робиться силами громадських організацій та небайдужими представниками української діаспори. Навіть їхні аматорські інтернет-ресурси у більшій мірі наповнені актуальною інформацією для студентів чи заробітчан, ніж офіційні державні.

Наступним ключовим питанням, на яке варто особливо зважати, є питання працевлаштування. Роботу як таку у Польщі знайти досить складно. Економіка країни перебуває на порозі рецесії, а це, звичайно, прямо впливає на ділову активність. За офіційними даними рівень безробіття на сьогодні становить 14%, а це вже більше ніж 2 млн. чоловік.

Для студентів стаціонару можливість працювати обмежується вимогою обов’язкової присутності на заняттях. Тобто, єдиним варіантом залишається робота у нічні зміни, за сумісництвом чи на пів ставки. Якщо розмір середньої заробітної плати некваліфікованих працівників (продавець, прибиральник, офіціант) у Варшаві становить від 1500 – 1800 злотих (350-450 євро), то за неповний робочий день фактично платять 700 – 800 злотих (180-200 євро). Вистачить хіба тільки на кімнату. Але навіть таку роботу знайти дуже проблематично. Причиною цьому є високий попит і низька пропозиція. Реально, на одне робоче місце може претендувати від 100 до 700 чоловік. А при виборі між польським студентом і українським, перевагу скоріше отримає польський. І це не питання дискримінації за національною ознакою, просто так зручніше роботодавцю. Зв’язуватися з іноземцями на студентській візі і потім можливо мати проблеми – не найкраща перспектива. Хоча навіть іноземний студент на візі має право на лімітовану кількість робочих годин протягом року. Але вникати у нюанси трудового законодавства рідко кому цікаво.

Отже, висновок можна зробити приблизно такий. Якщо студент йде навчатися на перший курс університету, то нормальну роботу за фахом він зможе знайти не раніше п’ятого і то, коли дуже пощастить. Тому у матеріальних питаннях не варто розраховувати на те, що якось там буде. Планувати майбутні витрати потрібно завчасно, виходячи тільки з власних можливостей.

В загальному розумінні того, що дає освіта у східноєвропейських країнах і чи дійсно вона відкриває нові перспективи, тяжко сказати. Усе доволі відносно. Хоча міжнародний досвід, за будь яких умов, ніколи не проходить дарма і завжди можна знайти йому подальше застосування.

Самі ж студенти по-різному оцінюють систему вищої освіти Польщі. Комусь більше подобається вузька спеціалізація та поєднання поряд з профільними дисциплінами різноманітних факультативів, які пов’язані з мистетством, культурою чи філософією. А комусь навпаки – інформатизація навчального процесу та технічна оснащеність аудиторій, практичних лабораторій, безкоштовний Wi-Fi Інтернет. Але в одному усі погоджуються – що вчитися у польських університетах значно легше, особливо коли вже є досвід в українських. Тобто, навчальна програма поступається вітчизняній. І про це багато говорили експерти та науковці, коли мова йшла про приєднання до Болонської конвенції ще у травні 2005 року.

У підсумок напишу лише про один з найбільш цікавих моментів. Коли під кінець інтерв’ю, на моє питання щодо того, яку б підтримку хотілося отримувати від держави Україна тут, у Польщі. Студентка Іванна з Прикарпаття сказала наступне:

– Напевно, нам навіть не стільки потрібна стипендія чи матеріальна підтримка, а скільки доступні програми обміну. Щоб можна було навчатися вдома, а на два-три місяці протягом року їздити до інших країн, до інших університетів, відкривати для себе щось нове. Так, скажімо, як це роблять звичайні студенти в університетах Європи. Більше нічого.

Можливо, її слова колись і почують впливові державні діячі у високих владних кабінетах. А до тих пір, студенти з України, найймовірніше, так і будуть поповнювати економіки сусідніх європейських країн, дистанційно виховуючи у собі патріотизм і любов до рідного краю.


Віталій Олексієнко, спеціально для UBR.UA

Додатково:

Чому українська молодь їде вчитися до Польщі?

Як отримати європейську освіту за 1000 євро