Аналітична записка. Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України.

Анотація

В аналітичній записці розглянуто чинні бюджетно-податкові інструменти стимулювання інноваційної діяльності в Україні, оцінено їх ефективність та дієвість в контексті розвитку інноваційної моделі розвитку економіки України, запропоновано напрями законодавчих змін щодо їх удосконалення.



Одним із головних чинників досягнення високих темпів зростання економіки та її структурної модернізації є висока інноваційна активність. Закономірно, що стимулювання інноваційної діяльності – це один з головних напрямів економічної політики, який наразі розвивають уряди більшості країн світу з метою забезпечення високого рівня конкурентоспроможності економік. Приклади Японії, Фінляндії, «азійських тигрів» доводять, що завдяки ефективній реалізації стратегії інноваційного розвитку можна досягнути значних економічних успіхів у відносно короткий історичний проміжок.

Разом з тим, провадження інноваційної діяльності пов’язано з високим комерційним ризиком, що робить її менш привабливою з економічної точки зору, ніж звичайна господарська діяльність. Внаслідок цього залучення в економіку інвесторів, які будуть готові інвестувати кошти в розвиток інновацій, можливе лише через створення для них сприятливих умов діяльності та зниження їх витрат, що частково компенсує вищу ризикованість інвестицій. В умовах економіки зі слабкими ринковими інститутами і нерозвиненою фінансовою системою найбільш дієвими та ефективними інструментами для вирішення таких завдань є інструменти фіскальної політики.

На сучасному етапі в світі використовуються дві моделі фіскального стимулювання інноваційної діяльності. Перша базується на наданні загальних фіскальних стимулів підприємствам, які займаються впровадженням інновацій чи виготовляють продукцію, яка класифікується як інноваційна. Фіскальний режим для діяльності таких підприємств є не винятком із загального режиму, а лише окремим механізмом отримання державної підтримки у випадку, якщо підприємство інвестує кошти у впровадження інновацій. Іншими словами, будь-яке підприємство, яке проводить інноваційну діяльність, може автоматично декларувати право на отримання підтримки без необхідності виконання додаткових умов. Прикладом функціонування такої моделі стимулювання інноваційної активності може бути загальне право на податкове виключення з бази оподаткування корпоративного податку витрат на НДДКР, яке поширене у західних країнах.

Друга модель фіскального стимулювання ґрунтується на впровадженні спеціальних економічних, зокрема фіскальних, режимів економічної діяльності. Це означає, що підприємствам, які займаються інноваційною діяльністю, створюються особливо сприятливі умови і надаються додаткові стимули. Разом з тим, сфера поширення спеціального режиму економічної діяльності чітко обмежується територією або галуззю.

Кожна з названих моделей має свої переваги та недоліки, проте чинником їх успішної реалізації залишається системність, сталість і прогнозованість інноваційної політики. Це обумовило те, що більшість країн (і розвинених, і тих, що розвиваються) впровадили ще в кінці минулого століття сталу модель підтримки інноваційної діяльності, формуючи довіру до своєї економіки з боку стратегічних інвесторів.

Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України визначено основними нормативно-правовими актами у цій сфері у якості одного із стратегічних пріоритетів розвитку[1].

Протягом останніх десяти років Україна зробила певні кроки щодо створення умов для інноваційної діяльності. Головним серед них стало формування законодавчої бази для впровадження важливих механізмів цієї політики. Наразі застосування бюджетно-податкових інструментів стимулювання інноваційної діяльності в Україні передбачено низкою документів, зокрема: Законами України «Про інноваційну діяльність», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про наукові парки», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», Постановою КМУ «Про затвердження Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури», Розпорядженнями КМУ «Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи», «Про схвалення Концепції реформування державної політики в інноваційній сфері».

Чинним законодавством України визначено досить широкий перелік фіскальних інструментів стимулювання інноваційної діяльності:

бюджетне кредитування:

- повне безвідсоткове кредитування пріоритетних інноваційних проектів, проектів технологічних парків;

- часткове (до 50 %) безвідсоткове кредитування інноваційних проектів, в т.ч. проектів технологічних парків, за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і(або) інших суб’єктів інноваційної діяльності;

відшкодування відсоткових ставок за кредитами, отриманими суб’єктами господарювання в банках:

- повна чи часткова компенсація відсотків, сплачуваних суб’єктами інноваційної діяльності, в т.ч. технологічними парками, комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

пряме фінансування:

- виконання окремих інноваційних проектів;

- реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

- підтримки функціонування та розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

- державного замовлення, в т.ч. пріоритетний порядок розгляду звернень наукових парків щодо державного замовлення на постачання продукції, виконання робіт і надання послуг для забезпечення пріоритетних державних потреб.

Перелік бюджетних інструментів для конкретного інноваційного проекту залежить від низки умов. Зокрема від правого режиму, який застосовується до суб’єкта інноваційної діяльності – виконавця інноваційного проекту. Так, для технологічних парків визначений спеціальний режим інноваційної діяльності, який передбачає застосування декількох інструментів бюджетного стимулювання (повне або часткове безвідсоткове кредитування, повну або часткову компенсацію банківських відсотків), а для наукових парків – два інструменти (пряме фінансування виконання інноваційних проектів та пріоритетний порядок розгляду звернень наукових парків щодо державного замовлення на постачання продукції, виконання робіт і надання послуг для забезпечення пріоритетних державних потреб).

Масштаб використання податкових інструментів для стимулювання інноваційної діяльності в Україні значно вужчий. Їх перелік включає:

звільнення від перерахування до бюджету сум ввізного мита для суб’єктів інноваційної діяльності технологічних парків та наукових парків;
застосування 20-відсоткової норми прискореної амортизації основних фондів груп 3 і 4 – для суб’єктів технологічних парків.

Таким чином, в Україні зроблено акцент на бюджетних інструментах стимулювання інноваційної діяльності. Проте, з огляду на обмеженість бюджетного ресурсу, така підтримка є незначною.

Так, станом на 01.01.2012 р. до Державного реєстру інноваційних проектів внесено лише 15 інноваційних проектів (з яких лише один кваліфікований як пріоритетний), Реєстру інноваційних проектів технологічних парків – 12. При цьому, з 2010 р. не зареєстровано жодного нового інноваційного проекту. З 2010 р. (з моменту вступу рамкового закону про наукові парки в дію) процедуру державної реєстрації (для отримання державної допомоги) не пройшов жоден науковий парк.

Довідково: Наразі процес розбудови мережі наукових парків перебуває тільки на стадії отримання погоджень щодо їх створення. Станом на 1.01.2012 р. Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України погодило рішення про створення 7 наукових парків в регіонах України.

Відмітимо, що значною проблемою для розвитку інноваційної діяльності в рамках наукових парків є відсутність достатньо привабливих фіскальних стимулів для інвесторів. На єдиний діючий пілотний проект створення наукового парку – Науковий парк «Київська політехніка» вони наразі не поширюється, так як пільги не були передбачені законом щодо його створення і не були поширені на нього після прийняття рамкового закону щодо наукових парків.

Головними проблемами в застосуванні фіскальних стимулів, які погіршують умови для провадження інноваційної діяльності в Україні, є:

1. Відсутність гарантій отримання державної допомоги. Державна реєстрація інноваційного проекту не передбачає будь-яких зобов’язань щодо бюджетного кредитування його виконання чи іншої державної фінансової підтримки. В останні роки мала місце практика відсутності в Законах України «Про Державний бюджет» передбаченого бюджетного стимулювання інноваційної діяльності, зокрема для проектів технологічних парків.

2. Відсутність стабільності та послідовності в політиці фіскальної підтримки інноваційної діяльності. Спектр інструментів бюджетно-податкового стимулювання інноваційної діяльності в Україні неодноразово зазнавав змін і звужувався. Зокрема, з прийняттям Податкового кодексу України в 2011 р. технологічним паркам були скасовані такі податкові пільги як звільнення від сплати податку на прибуток та сплату ПДВ податковим векселем при імпорті.

3. Обмеженість бюджетної підтримки інноваційної діяльності. Частка фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету серед інших джерел фінансування в 2011 р. склала 1 % (або 149,2 млн грн). Очевидно, що цей обсяг коштів не здатний надати значного імпульсу для активізації інноваційної діяльності в Україні.

4. Складність отримання бюджетної допомоги. Для можливого отримання державної допомоги, яка за своїми обсягами суттєво не впливає на економічний стан отримувачів, суб’єктам господарювання необхідно пройти і профінансувати досить складні й тривалі за часом процедури експертизи, реєстрації, кваліфікування і конкурсного відбору інноваційного проекту.

5. Нерегулярне фінансування. Часто бюджетне фінансування програм щодо фінансової підтримки реалізації інноваційних проектів здійснюється лише в останні місяці бюджетного року через зарегульовану процедуру розробки та затвердження великої кількості нормативно-правових актів.

Очевидно, що такий підхід до стимулювання інноваційної діяльності об’єктивно не сприяє реалізації наявного потенціалу в інноваційній сфері, масштабним та системним інноваційним перетворенням. Відповідно, продовжуватимуться і посилюватимуться негативні тенденції, які мають місце в інноваційній сфері, зокрема:

- зниження основних показників, що характеризують інноваційну активність: частки підприємств, що впроваджують інновації, в загальній кількості промислових підприємств (з 14,8 % в 2000 р. до 12,8 % в 2011 р.), частки підприємств, що займаються інноваціями (з 18 % у 2000 р. до 16,2 % у 2011 р. ), частки реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції (з 9,4 % в 2000 р. до 3,8 % в 2011 р.), кількості освоєних виробництв інноваційних видів продукції (з 15 323 в 2000 р. до 3 238 в 2011 р. ), кількості організацій, які виконують наукові дослідження (з 1 518 у 2000 р. до 1 255 у 2011 р.), насиченості економіки України науковими кадрами (зокрема зниження чисельності науковців на 1 тис. населення з 2,6 на початок 2000 р. до 1, 8 на початок 2012 р.);

- збереження нерівномірності інноваційної активності в розрізі регіонів, зокрема між найбільш та найменш успішними регіонами: втричі за часткою промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю в 2011 р., в 3,6 разу за часткою підприємств, що в проваджували інновації.

Попри те, що в Україні зберігся масштабний науковий комплекс, здатний ефективно продукувати результати світового рівня, він лише частково залучений у інноваційну сферу. Поодинокі наукові успіхи не впливають істотно на стан економіки країни. Економічний ефект може бути досягнутий лише завдяки провадженню системної та комплексної політики стимулювання інноваційної активності.

Враховуючи обмеженість і недостатність бюджетних ресурсів для фінансування переходу економіки країни на інноваційну модель розвитку провідну роль має відігравати податковий механізм стимулювання інноваційної діяльності разом з заохочувальними організаційними заходами. Такої політики притримується переважна більшість країн. Це обґрунтовано тим, що вони:

- надають можливість охопити всіх суб’єктів інноваційної діяльності і тим самим забезпечити необхідний масштаб інноваційної активності в країні;

- не спотворюють конкуренції, оскільки не є безпосередньою підтримкою конкретних фірм;

- знижують рівень залежності від перебігу бюджетного процесу та прихованого лобіювання вибору конкретного проекту;

- зменшують витрати суб’єктів інноваційної діяльності, стимулюють їх брати на себе ризик ведення інноваційної діяльності;

- надають можливість диференційовано стимулювати суб’єктів інноваційної діяльності (застосовуючи різний набір пільг та їх ставки) залежно від встановлених державою пріоритетів, етапу життєвого циклу інновації тощо.

Таким чином, Україна не має фінансових ресурсів для того, щоб фінансувати розбудову потужної інноваційної інфраструктури в частині надання значної прямої бюджетної підтримки. В зв’язку з цим, для досягнення індикаторів, визначених у розділі «Розвиток науково-технічної та інноваційної сфери» Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (зокрема, збільшення частки інноваційно-активних промислових підприємств до 25 %), необхідно шукати додаткові інструменти.

В рамках політики розвитку та стимулювання інноваційної активності необхідно реалізувати такі завдання:

1) формування максимально сприятливого режиму адміністрування інноваційних проектів з мінімальними бюрократичними процедурами та спрощеною податковою звітністю;

2) забезпечення безумовного виконання чинних положень щодо підтримки інноваційних проектів, зокрема фінансування в повному обсязі з постійним збільшенням частки видатків бюджету на інновації; введення державного замовлення на інноваційну продукцію, відшкодування відсоткових ставок за кредитами, отриманими суб’єктами господарювання в банках для реалізації інвестиційних проектів;

3) систематизація інформації про правові та економічні (в т.ч. бюджетно-податкові) особливості реалізації інноваційних проектів в певному регіоні чи населеному пункті та її поширення серед чинних та потенційних інвесторів, що мають намір впроваджувати інновації на території України, через мережу відповідних інформаційно-консультативних органів в регіонах;

4) пріоритетне спрямування кредитних ресурсів державних банків для кредитування інноваційних проектів;

5) посилення податкового стимулювання інноваційної діяльності шляхом розширення спектру податкових стимулів, а саме:

- звільнення від оподаткування прибутку суб’єктів господарювання, отриманого ними від реалізації інноваційних проектів за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності;

- впровадження прискореної норми амортизації для новітнього обладнання та комплектуючих до нього, при використанні в процесі реалізації інноваційних проектів;

- звільнення від оподаткування (зниження ставки оподаткування) частини прибутку, яка спрямовується на фінансування НДДКР;

6) забезпечення публічності та прозорості інформації, яка стосується обсягів та отримувачів бюджетно-податкових стимулів інноваційної діяльності.


Відділ економічної стратегії
(О.О. Молдован, О.О. Єгорова)





Додатково:

Самые состоятельные бизнесмены Китая проявляют всё большую щедрость в спонсировании университетов

"Щодо державної політики підтримки розвитку інноваційних кластерів у промисловості України". Аналітична записка

НаУКМА: Звітна річна доповідь Сергія Квіта за 2012 рік

Роботодавці та вищі технічні навчальні заклади України сприятимуть інтеграції освіти, науки та виробництва