Анотація

З приєднанням до СОТ Україна отримала можливість використовувати потенціал, створений цією організацією, та взяла на себе зобов’язання проводити зовнішньоекономічну політику з урахуванням угод, що функціонують в рамках СОТ. Проте досвід інших країн-членів СОТ та досвід України продемонстрували, що як реалізація переваг, так і функціонування в правовому режимі СОТ вимагають від країни залучення відповідних фахівців до ефективного захисту інтересів держави та вітчизняних компаній у міжнародному правовому середовищі, що ґрунтується на нормах і правилах СОТ. Відповідне кадрове забезпечення має стати частиною державної політики щодо реформування системи вищої освіти в частині підготовки фахівців в галузі економіки та міжнародних відносин.



16 травня 2012 року виповнилося чотири роки з часу приєднання України до Світової організації торгівлі (СОТ). Протягом цього періоду країна отримала певний досвід функціонування в умовах міжнародних правил світової торгівлі, встановлених цією організацією. Проте ще на стадії приєднання до цієї організації неодноразово наголошувалося, що позитивний результат від членства в СОТ залежатиме від того, наскільки країні вдасться скористатися потенціалом, що надається членством. Отримання вигід від приєднання разом з активною позицією щодо глобальних проблем, які вирішуються в сфері торгівлі, сприятимуть зайняттю Україною адекватної позиції в світових економічних відносинах. Загалом перші чотири роки після вступу у контексті кадрового забезпечення членства в СОТ виявили наступні проблеми:

- відсутність чіткого розуміння правової бази СОТ, що призводить до рішень та проектів нормативних актів, які або суперечать правилам СОТ, або підмінюють зміст правової бази СОТ[1];

- пасивність країни щодо вирішення конфліктних питань зовнішньої торгівлі, інших завдань щодо відстоювання інтересів України з використанням інститутів СОТ;

- пасивність у переговорних процесах в рамках СОТ, яка призводить до того, що Україна фактично не бере участі в обговоренні основних питань, що стоять на порядку денному СОТ[2];

- брак комунікативної активності, що сприяв би формуванню позитивного іміджу країни у зовнішньоекономічних відносинах;

- відсутність зусиль щодо пошуку партнерів в рамках СОТ, через що з моменту приєднання до СОТ Україна стала членом лише однієї групи (групи країн, що нещодавно приєдналися до СОТ), не проявляючи активності в напрямку переговорів з іншими групами країн, чиї інтереси відповідають інтересам України.


Зазначені проблеми суттєво обмежують реалізацію вигід, отриманих від приєднання України до СОТ, та виключають Україну з числа провідних гравців на світовій економічній арені.

Між тим, в основі сучасної торговельної політики лежать:

- професійний та поглиблений економічний аналіз ситуації в світовій торгівлі;

- правильна побудова доказової бази причинно-наслідкового зв’язку між зовнішніми товаропотоками і станом галузей економіки;

- запровадження кращих торговельних практик у нормативну базу країн-членів СОТ;

- аналіз наслідків запровадження нових правил світової торгівлі;

- аналіз можливостей та адаптація до роботи в умовах нових правил для власної країни, торговельних партнерів та країн-конкурентів.


Центральне місце у сучасних торговельних переговорах держав-членів СОТ посідають наступні стратегічні цілі зовнішньоекономічної політики національної держави:

- сприяння розвитку конкурентоспроможності національних виробників;

- підвищення через інструментарій міжнародної торгівлі загального добробуту населення країни;

- розвиток двосторонніх і багатосторонніх стосунків з країнами-партнерами;

- покращення доступу на зарубіжні ринки; ефективне використання світових ресурсів для розширення виробництва та обміну товарів;

- сприяння забезпеченню повної занятості; постійного сталого зростання реального доходу та ефективного попиту тощо.


Отже, ефективна торговельна політика вимагає від країни наявності кадрів, які змогли би розробляти рекомендації у напрямку не стільки збільшення експорту та вивчення умов торгівлі, скільки максимально ефективного використання зовнішньої торгівлі для покращення показників сталого зростання рівня добробуту населення у державі.

Вирішення вказаних проблем можливе шляхом підготовки відповідної кількості фахівців у зазначених питаннях. Водночас підготовка фахівців в сфері діяльності СОТ є доволі складним процесом, який вимагає суттєвих витрат. Так після приєднання Російської Федерації до СОТ експерти відзначали, що цій країні знадобиться щонайменше 300 державних службовців, які представлятимуть інтереси РФ в СОТ[3]. Водночас зазначається, що російська система освіти не в змозі задовільними цей попит, а отже фахівців треба готувати за кордоном. Вартість навчання одного фахівця оцінюється в 20-30 тисяч євро, тому для підготовки необхідної кількості державних службовців знадобиться приблизно 9 млрд євро та щонайменше два роки (стільки тривають програми з підготовки фахівців в сфері СОТ).

Проблему недостатності кадрів для реалізації потенціалу членства в СОТ можна вирішити декількома шляхами. По-перше, це підготовка фахівців на рівні вищої економічної та юридичної освіти, а також перепідготовка фахівців в рамках вузькоспеціалізованих короткострокових програм. По-друге, підготовка вищих керівних кадрів. По-третє, використання різноманітних грантових програм, спрямованих на підготовку фахівців в сфері діяльності СОТ.

Основний напрямок підготовки фахівців з проблематики СОТ має здійснюватися по лінії вищої економічної освіти. Можна виділити два основних види підготовки фахівців, а саме на рівні вищої освіти та на рівні післядипломної освіти. Фахівців з питань міжнародної торгівлі та міжнародних економічних відносин на рівні вищої освіти готують у багатьох вищих навчальних закладах України.

Згідно «Переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. № 1719 та «Переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 787, підготовка фахівців здійснюється за напрямами (для бакалаврів) та спеціальностями (для спеціалістів та магістрів) «міжнародні економічні відносини» та «міжнародна економіка». Відповідно до положень Закону України від 17 січня 2002 № 2984-ІІІ «Про вищу освіту» зміст освітньо-професійних програм підготовки, навчальні плани, програми навчальних дисциплін розробляються вищим навчальним закладом у межах структури та форми, встановлених Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, і визначаються напрямом і спеціальністю, затвердженими зазначеними постановами Кабінетом Міністрів України.

Проте через необхідність охоплення в освітньо-професійних програмах з підготовки фахівців за спеціальностями «міжнародні економічні відносини» та «міжнародна економіка» різних аспектів міжнародної економіки, у цих програмах приділена незначна увага діяльності СОТ та наслідкам членства України в цій організації. Тому видається доцільним поставити питання про необхідність суттєвого коригування освітньо-професійних програм зі значно ширшим відображенням у них всіх питань, пов'язаних з інтеграцією України в систему СОТ.

На наш погляд, необхідно виділити в державному класифікаторі самостійну спеціальність «зовнішньоторговельна діяльність». Це відкриє можливість для більш повного і ефективного навчання студентів новим дисциплінам, які необхідні в умовах поглиблення інтеграції України до глобалізованого економічного простору з використанням інструментів членства України в СОТ.

Навчання фахівців окремих професій за вузькоспеціалізованими короткостроковими програмами - інший освітній напрямок, який може враховувати специфічні вимоги і правила СОТ в окремих сферах зовнішньоторговельної діяльності.

Перш за все, це - підготовка фахівців, які знають право СОТ і вміють використовувати його як для відстоювання інтересів України і українських компаній, так і для представництва інтересів інших країн з метою активізації експорту юридичних послуг. Для цього необхідна підготовка юристів, що спеціалізуюся на представництві країни в Органі з вирішення суперечок СОТ. Вартість послуг щодо юридичного супроводу скарги в СОТ є відносно сталою і залежить від багатьох факторів. Складність системи вирішення спорів разом з відсутністю власних фахівців в цій сфері, змушує країни, що розвиваються, наймати іноземні юридичні фірми для того, щоб отримати позитивний ефект від позову до Органу з вирішення суперечок СОТ.

За даними експертів, збори адвокатських контор за представництво інтересів в СОТ, щонайменше обійдуться в 400 тис. дол. США[4], а в більшості випадків – ще в більшу суму витрат. Так, у справі Аргентини проти Чилі стосовно системи захисних заходів щодо деяких видів сільськогосподарської продукції, Асоціація аргентинських виробників олії виплатила юридичній фірмі з США 400 тис. дол. США лише за підготовку першого проекту вимог для початку консультацій, хоча ця невелика за обсягом юридична робота принесла менше користі, ніж очікувалося[5].

Досвід системи вирішення суперечок свідчить про те, що виплати юридичним фірмам можуть перевищувати 1 млн дол. США. Так, в справі Бразилії проти США стосовно субсидій виробникам бавовни в США, Асоціація торгівців бавовною Бразилії витратила на юридичні послуги понад 2 млн дол. США[6]. Транснаціональні компанії розвинутих країн, таких як США та ЄС, сплачують за юридичні послуги під час розгляду справ в Органі з вирішення суперечок СОТ значно більші гонорари. Так, за оцінками експертів, в суперечці між компанією з США “Boeing” та компанією з ЄС “Airbus” виплата юридичним фірмам становила 1 млн дол. США на місяць і склала для кожної компанії приблизно 20 млн дол. США. Кожна компанія найняла провідні юридичні компанії з США для надання максимальної підтримки відповідно урядам США та ЄС для захисту власних торговельних інтересів.

Зазначимо, що вартість юридичних послуг в системі вирішення спорів СОТ постійно зростає значною мірою через зростання складності процедур розв’язання спорів в СОТ. Судові процедури на міжнародному рівні включають в себе різні форми, включаючи консультації «на відстані» з спеціалізованими на відповідних питаннях юридичними компаніями, які проводять експертизи певних документів. Їхні послуги за консультування під час спорів в СОТ або представництво інтересів в цій організації коштують в середньому від 300 до 600 дол. США за годину роботи юриста, а в більш складних справах можуть коштувати приблизно 1000 дол. США за годину.

Вказані витрати стосуються розгляду справи в Органі з вирішення спорів в СОТ на першій стадії в той час, як на стадії розгляду справи в Апеляційному орані СОТ вартість часу роботи фахівців юридичної компанії є ще вищою. Розгляд питань в Апеляційному органі СОТ вимагає більш досконалої доказової бази, включаючи, на відміну від першої стадії розгляду питання, ширше використання статистичних даних про торгівлю. Як наслідок, зростають загальні витрати на позов країни в СОТ.

Досвід системи вирішення спорів СОТ демонструє, що багато країн, насамперед країн, що розвиваються, та найменш розвинених країн, уникають використання наданої членством в СОТ можливості практичного втілення принципів вільної торгівлі шляхом подання скарг на дії, які порушують такі принципи, саме через витрати на супроводження таких скарг. Розуміння того, що сумарні витрати на скаргу можуть дорівнювати, а іноді і перевищувати, вигоди від задоволення скарги, з одного боку, змушує країни, що розвиваються, та найменш розвинені країни відмовлятися від подання скарг до Органу з врегулювання суперечок СОТ, а з іншого - мотивують розвинені країни на дії, які суперечать принципам вільної торгівлі. Так, коли члени Конгресу США висловили стурбованість тим, що скарга Бразилії до СОТ щодо субсидій, які США надають виробникам бавовни, може привести до того, що інші країни подадуть низку скарг проти субсидій, які США надають своїм виробникам сільськогосподарської продукції, деякі аналітики зазначили, що США не варто розглядати такий сценарій подій. Ці аналітики дійшли висновку, що необхідні юридичні послуги з супроводження таких скарг являтимуть собою «суму, яка є недоступною для бідних країн, що найбільш потерпають від шкоди від дешевого субсидованого імпорту з США»[7].

Значною мірою суттєві витрати для країн, що розвиваються, та найменш розвинених країн пов’язані з необхідністю звертатися до фахівців з США та ЄС для супроводження своїх скарг. Такі витрати могли б бути меншими, якби ці країни мали своїх фахівців в галузі вирішення спорів в Органі врегулювання суперечок СОТ. Мінімізація витрат на юридичне супроводження шляхом підготовки фахівців з міжнародного торговельного права сприяла б розширенню кола можливостей країн щодо використання існуючої в СОТ системи вирішення суперечок, а отже і до більш ефективного відстоювання своїх інтересів на міжнародній арені.

Крім підготовки кадрів для роботи в рамках системи вирішення спорів СОТ, необхідна підготовка юристів за наступними напрямами:

юристи, що спеціалізуються на підготовці та проведенні антидемпінгових процесів, процесів, пов'язаних із застосуванням компенсаційних та захисних заходів;
юристи, що спеціалізуються в питаннях митного законодавства, що відображає вимоги СОТ;
юристи, що спеціалізуються в сфері захисту прав на інтелектуальну власність у світлі вимог СОТ.

Аналогічні проблеми існують в сфері застосування правил і правових норм СОТ, що стосуються технічних і санітарно-ветеринарних бар'єрів у торгівлі, а також систем сертифікації продукції.

У загальному плані проблема підготовки кадрів, які знають право СОТ, неминуче вимагатиме також коригування державного стандарту підготовки юристів за фахом «Юриспруденція», зокрема посилення ролі в ньому таких компонентів як «право СОТ», «міжнародне економічне право», «правове регулювання зовнішньоторговельної діяльності» та інших подібних тем.

Функціонування України в рамках СОТ вимагає також відповідної підготовки керівництва країни. Необхідні навчання та інформаційне забезпечення керівників високого рангу (керівники міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, перші особи в адміністраціях регіонів, керівники провідних державних і приватних компаній), галузевих асоціацій та об'єднань. Це саме та група посадових осіб, яка повинна чітко орієнтуватися в основних напрямках діяльності СОТ, новаціях, що були привнесені в правову та економічну систему України внаслідок вступу країни в СОТ, а також у змінах в діловому кліматі України, які відбудуться в результаті приєднання до СОТ. Представники політичних та економічних еліт повинні ясно уявляти собі позитивні і негативні моменти членства в СОТ та можливості використання правової системи СОТ щодо забезпечення та захисту української економіки, її галузей, підприємств і організацій.

Інша група осіб, яка потребує навчання з проблематики СОТ, і в більш широкому плані - з питань сучасної зовнішньоторговельної діяльності, - це керівники середньої ланки, до сфери відповідальності яких належать питання зовнішньоторговельної діяльності, а також управлінці, що працюють в економічних і правових підрозділах промислових підприємств, керівники малих і середніх фірм – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Ця група осіб вже сьогодні потребує глибоких практичних знань про те, як діє зовнішньоторговельний механізм в сучасних умовах стосовно їхньої сфери діяльності, якою є практика діяльності СОТ в сфері торгівлі конкретними товарними групами та послугами, в тому числі в сфері зовнішньоторговельних аспектів інтелектуальної власності.

Очевидно, що забезпечення реорганізації всіх перерахованих форм навчання кадрів потребуватиме централізованого методичного та інформаційного забезпечення, розробки єдиних навчальних програм, навчальних планів, підручників і навчальних посібників для різних категорій слухачів, від студентів до керівних кадрів. Видається, що першим кроком у цьому напрямку має бути створення централізованого методичного центру.

Такий методичний центр можна було б створити на базі Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України, посиливши в ній напрям економізації підготовки дипломатів. Організаційною основою цієї освітньої програми могла б стати Національна академія державного управління при Президентові України.

Питання підготовки фахівців в сфері діяльності СОТ може вирішуватися не лише запровадженням відповідних програм в систему навчання, а й у використанні різноманітних програм, які надаються провідними міжнародними інститутами та організаціями, включаючи СОТ.

Надання всебічної підтримки країнам, що розвиваються (до яких належить і Україна), через значну кількість програм допомоги є одним із завдань СОТ. Такі програми спрямовані на забезпечення виробників продукції необхідною інформацією щодо умов функціонування ринків країн-учасниць СОТ. В 2010 році Секретаріат СОТ виділив 30 млн швейцарських франків на проведення різноманітних семінарів щодо надання представникам урядів та бізнес-середовища країн, що розвиваються, необхідної інформації для розширення своїх торговельних можливостей. Як правило, такі семінари відбуваються в Женеві, проте можуть бути проведені і в інших містах. З метою надання порад, локалізованих до умов тієї чи іншої країни, СОТ поділяє країни за регіонами. Географічно Україна підпадає під діяльність Бюро Країн Центральної та Східної Європи, Центральної Азії і Кавказу. Це Бюро розробило політику, яка спрямована на кращу і більш повну інтеграцію та участь країн цього регіону у СОТ. Протягом останніх трьох років зусилля були зосереджені на наданні допомоги цим країнам у визначенні їхніх потреб щодо програми Сприяння торгівлі.

З метою узагальнення даних про наявні курси, семінари та інші численні заходи, організовані СОТ з початку 2010 року, почала діяти «Глобальна база технічної допомоги, пов'язаної з торгівлею». Ця база була розроблена для того, щоб бути порталом для обміну та надання інформації між установами-партнерами про майбутнє виконання діяльності всіх програм, спрямованих на сприяння торгівлі.

Досвід інших країн світу свідчить про необхідність структуризації різних програм допомоги. Так країни Азії та Тихоокеанського регіону розробили спеціальну програму для підготовки власних фахівців для роботи в умовах СОТ[8]. Цю програму спрямовано на вирішення питань, пов’язаних з адаптацією країн регіону до умов СОТ, шляхом збільшення розуміння правил, стратегій, політики та особливостей функціонування системи СОТ. Цільовою аудиторією цієї програми є урядовці, які залучені в поточні переговори в рамках СОТ або працюють з іншими, пов’язаними із СОТ питаннями.

Досягнення цілей адаптації професійної освіти до реалій сьогодення повинно стати частиною державної політики України, а отже знайти свої відображення в нормативно-правовій системі країни. Саме за допомогою нормативно-правового акту на рівні Указу Президента України можливо створити скоординовану систему підготовки фахівців в сфері діяльності СОТ з чітким розподілом завдань для кожного з центральних органів виконавчої влади. Координація зусиль необхідна, адже підготовка фахівців в сфері діяльності СОТ вимагає об’єднання зусиль принаймні трьох міністерств (Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства зовнішніх справ України і Міністерства науки і освіти, молоді та спорту України).

Міністерству науки і освіти, молоді та спорту України необхідно забезпечити належну підготовку національних кадрів з питань діяльності СОТ, які у подальшому будуть відстоювати інтереси України в цій організації, а також організувати дієву систему підготовки і перепідготовки фахівців у сферах окремих аспектів торговельної політики і права, міжнародних економічних відносин за профілями, що пов’язані зі змістом окремих угод СОТ, а також струнку національну програму навчання юристів, економістів, управлінців основам діяльності СОТ. Водночас Міністерству економічного розвитку і торгівлі України та Міністерству закордонних справ України необхідно буде вивчити можливості, створені СОТ та окремими країнами-членами або іншими інтеграційними об’єднаннями, та подати до Кабінету Міністрів України відповідні пропозиції щодо додаткового залучення іноземної технічної допомоги для вирішення питань підготовки фахівців у сфері діяльності СОТ, у тому числі за існуючими в СОТ програмами «capacity building».

На основі роботи, проведеної профільними міністерствами, Кабінету Міністрів України необхідно здійснити низку заходів, спрямованих на побудову в Україні ефективної системи підготовки фахівців в сфері діяльності СОТ. Серед таких заходів виділимо наступні:

розробка та затвердження в установленому порядку державної цільової програми, спрямованої на підготовку фахівців у сфері діяльності СОТ;
забезпечення вчасного та повного фінансування державних цільових програм, спрямованих на підготовку фахівців у сфері діяльності СОТ, заходів щодо видання навчальних посібників з вказаної тематики;
вдосконалення порядку забезпечення навчальними посібниками у сфері діяльності СОТ студентів вищих навчальних закладів економічного профілю;
посилення інтеграції програм підготовки фахівців у сфері діяльності СОТ до реальних потреб державної політики України в сфері взаємодії з СОТ;
створення ефективної системи післядипломної освіти, яка передбачатиме перепідготовку фахівців у сфері окремих аспектів торговельної політики і права, міжнародних економічних відносин за профілями, що пов’язані зі змістом окремих угод СОТ
розробка механізму формування державного замовлення на підготовку фахівців у сфері діяльності СОТ на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) відповідно до потреб економіки.



---------------------------------------------------

[1] Прикладом таких ситуацій є низка законопроектів, в яких невірно трактувалися вимоги СОТ, зокрема в проекті Закону про внесення змін до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (щодо порядку порушення антидемпінгової процедури) № 2066 від 22.02.2011 року пропонувалося надати Міністерству економічного розвитку і торгівлі України права бути ініціатором антидемпінгових розслідувань, хоча правила СОТ вимагають для цього особливих обставин.

[2] Одним з головних питань, що стоїть зараз на порядку денному СОТ є питання відмови від всіх форм експортних субсидій на сільськогосподарську продукцію до кінця 2013 року. Це рішення було прийняте в 2005 році, проте протягом останніх років розвинуті країни, насамперед ЄС, прагнуть відмінити його.

[3] России требуется 300 новых чиновников для решения споров с ВТО. Режим доступу: http://24smi.org/news/6088-rossii-trebuetsia-300-novix-ch.html

[4] Gregory Shaffer, Developing Country Use of the WTO Dispute Settlement System: Why it Matters, the Barriers Posed, and its Impact on Bargaining. - Режим доступу:

http://ictsd.org/downloads/2008/05/shaffer_1.pdf

[5] Diana Tussie and Valentina Tussie, “The Political Economy of Dispute Settlement: A Case from Argentina”

[6] Elizabeth Becker, “Lawmakers Voice Doom and Gloom on W.T.O. Ruling,” New York Times, C1, 7 (April 28, 2004)

[7] так само

[8] Programme Planning And Evaluation: Evaluation Of Selected Projects On Managing Globalization. Режим доступу: http://www.oecd.org/dataoecd/62/8/37033423.pdf






Додатково:

Автономізація університетів як складова реформи вищої освіти в Україні
(Аналітична записка Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України)

З тринадцятьма очільниками вищих навчальних закладів державної форми власності не продовжено або ж достроково розірвано контракт