Кожен школяр знає, що до Нового року за хорошу поведінку і добрі справи можна отримати від Миколая (а потім — і Діда Мороза) нагороди та подарунки.

А ось за погані вчинки — різочку. Тому той, хто турбується про своє м’яке місце, заздалегідь готує список зроблених ним корисних і добрих справ, аби замилити очі казковим чарівникам.

Схоже, цей принцип добре засвоїли чиновники Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. Бо буквально за кілька днів до Дня Святого Миколая зібрали кілька нарад, на яких самі себе похвалили за досягнення у минулому році.

ТОП-10 здобутків МОНмолодьспорту за 2012 рік, оприлюднений на сайті МОНМС, має такий вигляд: прийняття Базового компоненту дошкільної освіти, Всеукраїнський день дошкілля, перехід початкової школи на нові стандарти, Всеукраїнська акція «Нові стандарти — нова школа» (перевірка готовності шкіл до навчання за новими стандартами у серпні), затвердження нових навчальних програм для 5-х–9-х класів , всеукраїнські з’їзди вчителів математики й інформатики, національний турнір зі шкільного футболу «Ми — господарі Євро-2012», Перший всеукраїнський зліт трудових об’єднань школярів, прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення управління професійно-технічною освітою», проведення Першого всеукраїнського форуму майстрів професійно-технічних навчальних закладів.

Щоб посилити ефект від своїх вражаючих здобутків, у МОНмолодьспорту навіть математично обрахували свої успіхи з виконання Національного плану дій на 2012 рік за грудень та ІІ півріччя 2012 року. Як з’ясувалося, «з 28 завдань повністю виконано 22, з них уже знято з контролю 11, одне виконується постійно, а п’ять перенесено в план на 2013 рік». Як повідомляє mon.gov.ua, координатор Координаційного центру з упровадження економічних реформ при Адміністрації президента України Олександр Саєнко неабияк пройнявся цими обрахунками: «Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, за статистикою, в цьому році є лідером з виконання плану».

Можливо, і ми б потішилися такими «стахановськими» темпами. Якби не спостерігали протягом року, що приховується за тими цифрами. Якби повірили у дієвість притягнутих за вуха переможних з’їздів, зльотів, форумів, що дуже тхнуть радянським нафталіном. Якби не знали, скільки негативних оцінок і зауважень зібрали нові стандарти й програми, який резонанс викликали деякі з’їзди. Якби не червоніли від сорому за «некоректну» інформацію, надану суспільству міністром (російськомовні класи, світові рейтинги вишів), і не знали про висновки Рахункової палати. Та й не лише ми.
Сам В.Янукович одного разу назвав реформу вищої освіти антиприкладом реформ.

А що думають про підсумки 2012 року в освіті експерти? Ми звернулися з цим запитанням до тих, кого Табачник зазвичай не запрошує на свої з’їзди і наради.

Лілія ГРИНЕВИЧ, народний депутат, голова Комітету з питань освіти і науки ВР України:

— Торік система освіти виживала й досягала успіхів всупереч тому, що робила влада. Наприклад, Національний університет ім. Т. Шевченка поповнив перелік вишів, котрі ввійшли до престижного світового рейтингу університетів QS World University Rankings, і одразу потрапив у групу 501— 550. Це досягнення.

Але саме за минулий рік для системи вищої освіти уряд не зробив нічого. Не з’явилося жодних нових умов і шансів для вишів. Так і не вдалося прийняти нову редакцію закону про вищу освіту. Натомість поглибилися проблеми хабарництва та корупції у сферах акредитації, ліцензування, присвоєння вчених звань, наукових ступенів.

Таку ж паралель можна провести і в системі середньої освіти. З одного боку, уряд повністю залишив місцеві органи самоврядування сам на сам із їхніми проблемами, не додавши коштів на утримання відповідної мережі шкіл. Крім того, у вересні було затверджено «Методичні рекомендації про створення освітніх округів та модернізацію мережі професійно-технічних та загальноосвітніх навчальних закладів». І фактично узаконено закриття навчальних закладів навіть у тому разі, якщо витрати на комунальні послуги на цей навчальний заклад — нерентабельні. У цьому документі не згадується про ті основні критерії, які працюють у цивілізованому світі при оптимізації шкільної мережі, а саме: спочатку треба показати, що ми пропонуємо дитині з маленької школи, в яких умовах вона навчатиметься, якими дорогами її довозитимуть на уроки, і скільки вона витрачатиме на це часу. А вже потім починати оптимізацію.

Мені довелося зустрічатися з батьками, вчителями, учнями донецької школи з українською мовою навчання №111. ЇЇ хотіли закрити. Батьки відстояли заклад. Була величезна кількість судів, які, навіть в умовах нашої судової системи, мусили визнати, що школу закривали незаконно. І це є також досягненням всупереч політиці МОНМС.

Проте у бюджетних централізованих програмах, які курирує МОНмолодьспорту, особливої економії не спостерігається. Нинішній рік відзначився найгучнішими скандалами і журналістськими розслідуваннями, пов’язаними саме з освоєнням централізованих програм міністерства. Про це свідчать і звіти Рахункової палати.

Рік, що минає, ознаменувався також особливою увагою споживачів до якості підручників, які їм запропонувало МОНМС за бюджетні кошти. Через корумпований підхід до проведення конкурсу підручників та державних закупівель якість посібників настільки погіршилася, що вже громадськість, а не лише фахівці, бурхливо відреагувала на це. І це також подія у царині освіти.

Дуже знаковою подією стала зміна мовного законодавства. Прийняття сумнозвісного закону фактично призводить до розриву освітнього простору в Україні. Раніше бажання отримувати вищу освіту завжди мотивувало дітей з російськомовних регіонів до вивчення української мови як державної. Як це й заведено у цивілізованих країнах, державна мова була мовою порозуміння між усіма. Що відбуватиметься тепер? Тепер російськомовна дитина на сході України втрачає мотивацію вивчати українську мову. Це призведе до ізоляції територій із більшим поширенням російської мови. Діти з таких регіонів змушені будуть отримувати вищу освіту на місцях або в сусідній країні, яка їх радо прийме.

Переконана, що загрози цього закону значно серйозніші, ніж можна зараз прогнозувати. Це прямий шлях до розколу України. Вводячи цей розкол до системи освіти, ми насамперед спрямовуємо його на розкол молодого покоління, яке насправді єдине змогло б «зшити» Україну.

Оскільки стратегія освіти, прийнята освітянським з’їздом, «провисла», важко говорити про спрямований рух у цій сфері. Проте можна чітко визначити основні підходи, на котрих ґрунтується діяльність чинних очільників міністерства: як найвигідніше для власної кишені роздерибанити бюджет; як максимально скористатися державними посадами в освіті для пропаганди своїх ідеологічних пріоритетів (а саме: русифікації та українофобії); як затулити рот академічному середовищу, тримати його в постійній напрузі шляхом залякування, хабарництва, непідписання контрактів із ректорами.

Тому знаковою подією можна вважати те, що саме громадськість не допустила прийняття міністерської редакції закону про вищу освіту, яка утверджувала таку систему управління освітою.

Ігор ЛІКАРЧУК, директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти:

— На жаль, у мене немає жодних підстав стверджувати, що в нашій освіті відбулися зміни на краще. Її реформування так і не розпочалося. Не можна ж вважати реформою чергову зміну навчальних планів, запровадження вивчення якихось «нових» предметів чи лавину паперів зі стін міністерства та підпорядкованих йому установ. Програму реформування освіти досі не затверджено. Хоча минуло більше року, як її нібито «обговорювали» на освітянському з’їзді.

Натомість упродовж цього року ми чимало втратили. Система вищої освіти України у 2012 році зазнала «болонської поразки». Участь нашої держави в Болонському процесі, про який так багато говорили, оцінена «двійкою» за п’ятибальною шкалою. Тим часом багатостраждальний Закон України «Про вищу освіту» у новій редакції так і не прийнятий.

Ганебним явищем для української освіти стала її політизація напередодні виборів до Верховної Ради України. Те, що робили представники окремих партій у багатьох закладах освіти з дозволу органів управління та керівників закладів освіти, не піддається осмисленню. Аналогів такого політичного згвалтування освіти не знайти в жодній демократичній країні світу.

Курс на закриття загальноосвітніх шкіл, прикритий фіговим листком «оптимізації», проголошено чи не одним із державних пріоритетів в освітній галузі. Натомість альтернативи скороченню шкільної мережі не запропоновано, хоча маємо величезну армію науковців, методистів, інспекторів, міністерських діячів різних рангів.

Уперше у 2012 році кілька професійно-технічних училищ розпочали навчальний рік без світла й тепла. Натомість керівництво профтехосвітянського департаменту МОНмолодьспорту відзначено Державною премією України в галузі освіти...

Система зовнішнього незалежного оцінювання, впровадження якої ще кілька років тому вітчизняними й зарубіжними експертами визнавалося найвагомішою освітньою реформою, маргіналізована. Негативні процеси в ній дійшли до скорочення кількості завдань у тестах з історії України та фізики. Очевидно, що всі запаси банку завдань, нагромаджені в попередні роки, вичерпано. А нових надбати не спромоглися...

Прикрими виявилися результати участі українських школярів у міжнародному порівняльному дослідженні якості природничо-математичної освіти TIMSS-2011. У державі не знайшлося коштів для того, щоб його учасниками стали також учні 4-х класів.

Особливою бідою для освітян у 2012 році стали фінансові проблеми. Тоді, коли в державі виділялися гігантські кошти на утримання владних і силових структур, проведення футбольного чемпіонату, друку «дорогоцінних» підручників, — у листопаді-грудні місцеві бюджети додатково потребували на заробітну плату освітянам, стипендії та комунальні послуги понад 5 млрд. грн., а заклади, що підпорядковані МОНмолодьспорту, — понад 700 млн. грн. Схожий перелік, на жаль, можна продовжувати.

Як позитив відзначу розроблені «Батьківщиною» проекти «Про основи законодавства у сфері освіти» та «Про вищу освіту», які можуть стати основою справжніх реформ в освіті, а також успіхи наших учнів на міжнародних олімпіадах.

Інна СОВСУН, керівник Центру дослідження суспільства:

— Питання освіти нинішнього року стало постійною темою для навколополітичних дебатів — про підручники вартістю 300 гривень, друк оголошень про захист дисертації за 900 гривень, купу інших фінансових махінацій. Весь рік тривало обговорення законопроекту про вищу освіту, що його профільне міністерство постійно намагалося «підправити». Під кінець року постало питання затримок з виплатами зарплат учителям та подовження канікул в університетах через нестачу грошей на оплату комунальних послуг взимку.

Звісно, вчителі продовжували навчати, учні і студенти — ходити на заняття, проте не можна говорити про підвищення чи хоча б підтримку якості освіти завдяки діям міністерства. Вочевидь, пріоритети очільників галузі лежали в іншій площині.

На тлі всіх цих проблем найбільшою можна вважати той факт, що вкрай неефективна діяльність міністра не отримала жодної негативної реакції з боку влади, більше того — Дмитра Табачника знову призначено міністром освіти.

Тарас ФІНІКОВ, президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики:

— Проглянувши міністерський сайт, знайшов лише «ТОП-10 найпомітніших подій в українській дошкільній, загальній середній, професійно-технічній та позашкільній освіті 2012 року». Нічого такого, щоб було б пов’язане з вищою освітою, я не побачив. Якщо ж говорити про події, які були важливі у 2012 році для сфери вищої освіти, то з позитивних виділив би одну — підготовку нового проекту Закону «Про вищу освіту» робочою групою під керівництвом М.Згуровського. Ця подія знаменна тим, що вперше за останні роки ми маємо приклад активної, а головне — прагматичної реакції професійної академічної спільноти, незалежних організацій студентського самоврядування, представників законодавчої та виконавчої влади на запропонований «згори» проект законодавчого акту.

Відсутність у цьому проекті багатьох норм, необхідність запровадження яких очевидна для університетського співтовариства, збереження надмірної централізації та контролю зробила союзниками всіх, хто прагне реального реформування національної вищої школи та перетворення її в конкурентоспроможну динамічну систему, адекватну потребам сучасного світу.

Надзвичайно важливо, що в процесі цієї роботи дуже рельєфно виявилися переваги моделі співпраці, яка відкрита для участі всіх зацікавлених, не передбачає домінування однієї точки зору, враховує весь спектр ідей та пропозицій, формує рішення шляхом розумного компромісу, не лише заохочує реальне партнерство між студентами, викладачами й менеджментом вищих навчальних закладів, а й вводить у це поле експертів та розробників державної освітньої політики.

Павло ПОЛЯНСЬКИЙ, директор Центру освітнього моніторингу:

— Події у сфері освіти у році, що завершується, неспростовно свідчать: «покращення» закінчилося, так і не розпочавшись. Оскільки нині паплюження «попередників», на якому майже три роки базувалася риторика Табачника, вже нічого, крім глузування, не викликає, то, виявляється, й звітувати нічим. Правда, це як подивитися. Якщо дійсно представник Адміністрації президента назвав Міністерство освіти лідером з виконання Національного плану дій президента України на 2012 рік, тоді, те, що відбувається з освітою, є заздалегідь запланованим безладом, а не просто наслідком некомпетентності. Тут, вочевидь, маємо справу з різним розумінням владою і громадою того, якою має бути українська освіта.

У цілому в 2012 р. було набагато менше пафосної риторики щодо «вперше», бо і словниковий запас спічрайтерів вичерпався, і їхня хвалькуватість відверто набридла. Серед позитивних процесів та подій відзначу, що, попри всі труднощі (затримки з виплатою зарплат, політизація, негативний громадський резонанс від поведінки декого з колег під час підрахунку голосів на виборах тощо), освітянам вдається утримувати ситуацію керованою та навчати й виховувати дітей.

По-друге, громадськості вдалося не допустити прийняття одіозного «табачниківського» законопроекту про вищу освіту. Як на мене, то сьогодні позитив полягає в тому, що відбувається толерантне конкурентне змагання в царині законодавчих ініціатив між законопроектом А.Яценюка і Л.Оробець, з одного боку, і законопроектом урядової робочої групи на чолі з М.Згуровським — з іншого. За якісними характеристиками міністерський проект — безнадійний аутсайдер.

Цікаві законопроекти Об’єднаної опозиції «Про основи законодавства у сфері освіти» та «Про засади наукової і науково-технічної політики». Причому визначальним у моїй оцінці є не те, ким вони розроблені (інші парламентські сили з відомих їм причин не переобтяжили себе законотворчістю у сфері освіти під час виборчої кампанії), а саме їх інноваційність.

Щодо «нових» стандартів середньої освіти і навчальних програм, то не включаю їх у цей «рейтинг» із тієї причини, що вони такими зовсім не є. Очевидно, що і Державний стандарт загальної середньої освіти, і навчальні програми — не більше ніж чергові буденні версії попередньої редакції цих документів.

Серед резонансних подій зі знаком «мінус» вирізняються неодноразові скандальні факти дезінформації щодо «потрапляння уперше українських вишів до світових рейтингів» та «виконання доручення президента» у цьому контексті, які виглядали смішно й сумно одночасно.

З-поміж подій останнього часу вирізняються дві: активна метушня навколо перевірок шкіл на предмет використання лише грифованих МОНмолодьспорту підручників та наказ МОНмолодьспорту №1112 від 17 жовтня 2012 року «Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук». Що стосується першого, то цікаво буде простежити, продукції яких саме видавництв відтепер надаватимуться грифи. Люди, які належать чи то до песимістів, чи то до добре поінформованих, упевнені, що надалі грифи надаватимуться лише трьом видавничим структурам, а інші приречені зникнути з ринку, завершивши цикл монополізації книговидання. Що стосується наказу, який уже породив «дисертаційну паніку», то й тут, після закриття одіозного «Атестаційного вісника», прозирає насамперед бізнес-інтерес.

Загалом же, цей рік в освіті не був багатим на резонансні події, що свідчить, з одного боку, про відсутність стратегії її розвитку, а з іншого — про те, що небайдужість громадськості — застереження тим, хто любить шарпати освітян усілякими «новаціями».



Додатково:


Концепція розвитку неперервної педагогічної освіти від МОНМС залишає без змін діючу систему