Експерти Центру освітнього моніторингу (ЦОМ) проаналізували проект Концепції розвитку неперервної педагогічної освіти, розміщений на офіційному сайті Міністерства освіти й науки, молоді та спорту для громадського обговорення. Аналіз здійснено за підтримки Освітньої програми Міжнародного фонду “Відродження”.


Експертний аналіз ЦОМ проекту Концепції неперервної педагогічної освіти

Документ стосується важливої проблеми, оскільки створення системи неперервної педагогічної освіти – це крок на шляху до становлення економіки, заснованої на знаннях; організації навчання протягом життя – з раннього дитинства до глибокої старості в різних умовах: формальних – у навчальних закладах і неформальних – у соціальному житті.

Багаточисленні міжнародні дослідження свідчать про те, що успіх розвитку освіти в країні залежить від якості педагогічних кадрів і ефективності кадрової політики. Ні об’єм фінансування, ні показники рівності освітніх можливостей не дають такої кореляції з результатами навчальних досягнень учнів як якість педагогічних кадрів. Сьогодні навчально-виховний процес у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів забезпечують понад півмільйона педагогічних працівників.

За формальними ознаками проект Концепції неперервної педагогічної освіти укладений на належному рівні: документ добре структурований, охоплює всі основні параметри педагогічної освіти, як то зміст і принципи її розвитку, мету, умови реалізації, опис системи педосвіти та органи управління нею, перелік закладів, де здійснюється післядипломна педагогічна освіта, перелік галузей освіти і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка педагогічних кадрів, освітньо-кваліфікаційні рівні та кваліфікації, організацію навчального процесу тощо.

У цілому проект справляє враження цілісного й логічного; містить низку прогресивних положень. Так, проект передбачає, що з метою підготовки педагогічних кадрів до викладання не менше ніж двох шкільних предметів, проведення позакласної і позашкільної роботи у дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах, навчання майбутніх педагогів здійснюється за поєднаними спеціальностями або спеціальністю і спеціалізацією. Зрозуміло, що така норма спрямована, першою чергою, на вгамування «кадрового голоду» у загальноосвітніх навчальних закладах, розташованих у сільській місцевості, де викладання низки предметів здійснюється вчителями, що здобували вищу педагогічну освіту раніше й, відповідно, формально не є спеціалістами з них.

Разом з тим, проект не містить аналізу стану педагогічної освіти, шляхів модернізації системи післядипломної освіти педагогічних працівників, реформування системи управління неперервною підготовкою педагогів. На жаль, проект документу залишає без змін діючу систему, не визначає першочергові завдання, які потребують вирішення.

У цьому контексті проект Концепції неперервної педагогічної освіти мав би відобразити шляхи розв’язання існуючих проблем педагогічної, зокрема післядипломної, освіти, як вони уявляються розробникам документа.

По-перше - шляхи забезпечення матеріальної і кар’єрної мотивації для педагогічних працівників до підвищення кваліфікації.

По-друге, мотивація для молодих людей здобувати педагогічну професію. Реалії є такими, що професія вчителя у теперішній прагматичний і комерціалізований час є непрестижною; мало хто з нинішніх випускників шкіл мріє вступити до педагогічного вишу, а багато випускників таких навчальних закладів не планують працювати за фахом. Триває відтік перспективної творчої молоді до інших сфер усередині країни та за межі України.

По-третє, правові нововведення, які б дозволили призупинити чи, щонайменше, загальмувати старіння педагогічного корпусу, гендерний дисбаланс серед педагогів. У багатьох країнах світу відсоток вчителів віком більше 50 років складає близько 30% , і вже це є приводом для корекції політики щодо педагогів. В Україні ж вчителів зазначеної вікової категорії понад 50% (понад 18% – пенсійного віку); на одного вчителя-чоловіка приходиться сім вчителів – жінок.

По-четверте, якість підготовки вчителя в педагогічних університетах. Особливість сучасної освітньої ситуації полягає в тому, що відбувається зміна ролі вчителя, якому, крім високого рівня професіоналізму, необхідно навчитися формувати в учнів міжпредметні компетентності: уміння застосовувати набуті знання у практичній діяльності, вирішувати життєві проблеми, визначатися з життєвим вибором, мати власну думку, спілкуватися, толерантно ставитися до проявів інакшості, бути готовим до діяльності в новій системі, що ґрунтується на застосуванні методів і ресурсних матеріалів у сфері інформаційних технологій. Вочевидь, що далеко не всі педагогічні університети спрямовують підготовку фахівців саме у це річище.

По–п’яте, давно назріла модернізація системи підвищення кваліфікації, яка фінансується по залишковому принципу. Саме від її якості залежить можливість педагів зреалізувати завдання, що постають перед сучасною освітою. Досить часто педагогічні працівники не задоволені системою підвищення кваліфікації і багато з них уникають її проходити. Натепер ентузіазм вчителів – головний резерв системи національної освіти.

ЦОМ свідомий того, що, проект Концепції, розроблений у рамках чинної нормативно-правової бази, насамперед Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту», об’єктивно не міг стати вмістилищем багатьох новацій, яких потребує педагогічна освіта. Розробники, вірогідно, були украй обмеженими у свободі маневру, оскільки мусили постійно перебувати у “прокрустовому ложе” існуючих законів та підзаконних актів; без прийняття нового рамкового законодавства про освіту не лише проблеми педагогічної освіти, а й інші подолати в освіті практично неможливо.

Укладачі проекту в цілому фахово виконали свою роботу в рамках заданих їм параметрів. Відтак, наступні зауваження і пропозиції стосуються не стільки самого проекту, скільки загалом післядипломної освіти.

Складність реформування цієї сфери освіти у бік забезпечення фактичної, а не декларативної безперервності післядипломної освіти, у значній мірі криється саме у площині чинного законодавства, яке, наприклад, непохитно боронить монопольне становище державних інституцій післядипломної педагогічної освіти. Проект Концепції також не передбачає жодних кроків щодо подолання цієї невідповідності, консервуючи цю традиційну й натепер вже архаїчну модель. У проекті Концепції читаємо: «Система педагогічної освіти … включає вищі навчальні заклади всіх форм власності, заклади післядипломної педагогічної освіти та органи управління у сфері освіти. Мережу вищих навчальних закладів, що забезпечують підготовку та підвищення кваліфікації науково-педагогічних, педагогічних кадрів, складають педагогічні коледжі, академії, університети, класичні університети, а також інші вищі навчальні заклади..». І далі: «Підвищення кваліфікації педагогічних працівників як основна форма професійного вдосконалення здійснюється в коледжах, академіях, інститутах післядипломної педагогічної освіти та на факультетах (інститутах) педагогічних академій, університетів та класичних університетів. Навчання за спеціалізацією педагогічних працівників – в педагогічних коледжах, академіях, університетах і класичних університетах».

На думку ЦОМ, такий підхід не дозволить виправити те непривабливе становище, коли післядипломна педагогічна освіта у багатьох випадках зводиться до формального відбування вчителем та викладачем що п’ять років курсів у закладах, перерахованих у проекті Концепції, де прослуховуються теоретичні лекції (нерідко читаються тими ж викладачами, які ці ж само лекції читали слухачам курсів ще у ті часи, коли ті були їх студентами) і на завершення складаються, з попереднім приправленням усілякими «подарунками» та іншими проявами «вдячності», такі ж формальні заліки.

На сьогодні назріла потреба перейти до обов’язкової незалежної сертифікації педагогічних працівників, право проведення якої має бути надане акредитованим кваліфікаційним центрам. Причому, порядок проходження сертифікації педагогічних працівників має погоджуватись із професійними об’єднаннями педагогів, громадськими організаціями, які здійснюють свою діяльність в освітній сфері, а стосовно професійної освіти – також із об’єднаннями роботодавців. Для демонополізації цієї сфери необхідно перейти до системи «гроші ходять за педагогом» у післядипломній освіті. У бюджетах відповідних рівнів передбачаються кошти на проходження педагогічними працівниками відповідних курсів підвищення кваліфікації у закладах системи післядипломної педагогічної освіти. Проте педагог позбавлений свободи вибору в тому, де саме він бажав би підвищити свій фаховий рівень і з яких аспектів. Вочевидь, що, з одного боку, така усталена практика не стимулює педагога, оскільки асортимент освітніх послуг, які його змушують отримувати, у такому випадку часто не відповідає його запитам і потребам, а з іншого – не стимулює також заклади післядипломної педагогічної освіти, які є монополістами і гарантовано отримують кошти за проходження у них педагогами відповідних курсів чи практик.

Щоб подолати цю суперечність, потрібно педагога й освітню установу поміняти місцями в системі фінансування післядипломної освіти. Отримувачем бюджетних коштів має бути не інститут післядипломної педагогічної освіти, а саме педагог. Він же повинен бути вільним у виборі місця, де підвищуватиме свій рівень: університет, інститут післядипломної педагогічної освіти, інноваційний загальноосвітній навчальний заклад чи юридична особа приватної форми власності, що мають відповідні сертифіковані освітні програми, висококваліфікований педагог, що практикує оригінальні педагогічні технології за сертифікованою освітньою програмою і надає платні освітні послуги. У такому разі педагог сам вирішуватиме, кому він вручить свій своєрідний освітній грант, а держава контролюватиме правомірність і якість таких послуг через процедури сертифікації освітніх програм з післядипломної педагогічної освіти.

З іншого боку, необхідно на концептуальному рівні розробити нову систему, що сприяла б тому, щоб педагог мав можливості й, що важливо, стимули перманентно підвищувати свій фаховий рівень шляхом формальної освіти і самоосвіти. Без того, щоб педагог, який цілеспрямовано працює над підвищенням свого професійного рівня, успішно пройшов черговий етап післядипломної освіти, отримував суттєве підвищення заробітної плати та перспективи підвищення свого статусу, позитивних зрушень не добитись.

Правові засади розв’язання цієї та інших назрілих проблем освіти взагалі й післядипломної освіти зокрема може забезпечити лише нове освітнє рамкове законодавство.


Контакти:
Центр освітнього моніторингу
(044) 521 24 72
centromonitor@gmail.com



Додатково:

Видання, яке висвітлює думку українського Міносвіти, вважає, що «Відродження» відступає від традицій західної демократії