Якщо Україна збирається долучитися до економічних змагань з іншим світом, вона потребує гарної освіти.

Багато в чому освітня галузь України є найсильнішою частиною економіки, однак навіть у найкращих сферах української освітньої системи є повно залишків радянської школярщини, особливо у математиці та науці.

Найгірша ситуація із якістю підготовки науковців. До прикладу, у сфері підготовці управлінців Світовий економічний форум відводить 116 місце із 142 країн світу. Ситуація порівняно кепська у економічних, юридичних та мовних спеціальностях , що красномовно продемонстрували блискучі публічні обговорення у газеті «Дзеркало тижня» та у доповіді CASE.

На жаль, міністр освіти Дмитро Табачник навряд чи спроможний перейматися справжніми проблемами в українській освіті - корупцією, зарегульованістю, хабарництвом та поганою якістю. Набагато більшу увагу прикуто до його спроб сов’єтизувати українську історіографію та просувати русифікацію.

Його найбільшою «реформою» стало скорочення тривалості навчання у середній школі від 12 років за європейським стандартом до 11, вочевидь, знаходячись під враженням від руйнації, що відбувалася наприкінці правління Туркменбаші.

Як усім відомо, найбільшою проблемою в українській системі освіти є корупція. Студенти чи їхні батьки платять за вступ до вищих навчальних закладів, та за необхідності, за екзамени чи ступені.

Помаранчевий уряд екс Президента Віктора Ющенка та екс прем’єр-міністра Юлії Тимошенко запровадив незалежне національне тестування для вступу до вищих навчальних закладів.

Замість того, щоб скоригувати деякі недоліки у цих тестах Табачник змінив правила прийому до вишів, дозволивши проведення додаткових тестів та надаючи соціальні пільги, переважно для дітей шахтарів з Донецька. У газеті «Дзеркало тижня» Лідія Суржик справедливо нарікає, що це призводить до негативного відбору.

Більш того, ректори та професори можуть продовжувати займатися корупційними справами у звичний спосіб. Заслуговую схвалення, що уряд просуває ідею електронного вступу, проте все закінчується звичними правилами прийому.

Найкращі університети в світі, провідні американські університети є приватними неприбутковими фундаціями, за ними кращими є переважно британські університети. Оскфорд та Кембрідж є громадськими, проте мають значну автономію.

Україна повинна трансформувати свої університети у незалежні фундації із власним управлінням у формі ради повірених.

Потому освіта, політика у галузі проведення досліджень, призначень та фінанси можуть бути передані у відання університетів. Натомість, продовжує існувати стара деталізована централізована радянська фінансова система. То ж не дивно, що жоден із 501 українського університету не увійшов до Шанхайського рейтингу 500 кращих університетів світу.

Міжнародна інтеграція є життєво важливою для розвитку освіти. На щастя, міністр освіти підтримує ідею масового навчання за кордоном, проголосивши метою аби 18- 20 000 студентів виїжджали на навчання щороку. Це можна вважати кращою частиною української освітньої політики.

Україна повинна зробити все можливе задля залучення достойних іноземних партнерів та для підтримки приватних вишів, однак держава занадто опікувати та душити освітню галузь. Міжнародні освітні заклади можуть вважати себе щасливчикамми, якщо їх не прикриє українська бюрократична машина, при тому, що держава не надає їм жодної допомоги.

Натомість, Казахстан створив елітний державний університет у співробітництві із 10-ма провідними іноземними університетами. Навіть Росія зробила спробу, створивши Бізнесшколу у Сколково спільно із Массачусетським технологічним інститутом.

Свого часу Президент Кучма приєднався до так званого Болонського процесу європейської уніфікації університетських дипломів, однак одним із перших рішень Табачника було введення України із цього процесу. Як наслідок, власник диплому PhD серйозного західного університету не визнається здатним викладати у будь-якому звичайному українському університеті. Це надійний спосіб для збереження некомпетентності.

За іронією долі, Табачник сов’єтизував українську освітню систему, тоді як Росія йде по шляху європеїзації, сприймаючи та визнаючи іноземні наукові дипломи.

Кваліфікаційною вимогою для ректора українського університету є українське громадянство, ступінь доктора наук радянського типу та викладацький досвід в українському університеті протягом десятиліття. Людина із такими кваліфікаційними даними навряд чи здатна на серйозне оновлення, для якого настав час. Українцям, що виявляють бажання стати кандидатами наук можна порадити навчатися тільки за кордоном.

Всупереч загально прийнятій думці українська освітня система добре фінансується. Загальні витрати на освіту склали приблизно 7,3 проценту від валового національного доходу у 2009 році, що набагато більше ніж у багатьох країнах світу, однак більшість коштів було витрачено на нерухомість та збільшення штатів.

Через низький рівень народжуваності та еміграцію кількість дітей шкільного віку в Україні зменшилася на 40%, з 7.1 мільйона у 1991 до 4.3 мільйона станом на сьогодні. Кількість нерухомих об’єктів та персоналу повинна бути відповідним чином скорочена.
Однак, протягом цих двох десятиріч кількість шкіл зменшилася на 9%, що означає, що зростаюча частка бюджету освіти йде на утримання надлишкової кількості нерухомості.

Табачник пишається тим, що він закрив тільки 300 шкіл, на той час як Тимошенко закрила 650 за два роки. Натомість йому слід було б підготуватися до закриття понад 6800 шкіл. Зайва нерухомість мусить бути продана, а отримані кошти повинні піти на удосконалення освіти.

Залишкові з радянських часів бюджетні норми змушують школи утримувати величезну кількість непотрібного бюрократичного апарату. Приблизно половина із них буде звільнена при децентралізації бюджетної системи. Так само є надто багато вчителів. За останні десятиріччя кількість вчителів залишалася майже постійною на рівні понад півмільйона працівників. Як наслідок, співвідношення студент-вчитель знизилося із прийнятного 13.3 у 1991 до 8.4, що є неекономічно низьким показником. Кількість вчителів повинна бути зменшена на 40%. Найбільш кваліфіковані вчителі повинні залишитися, а їхня зарплата повинна збільшитися на 80%. Саме у такий спосіб Латвія дуже успішно провела економічні реформи у шкільній освіті під час економічної кризи.

Після цих початкових кроків багато що ще має бути зроблене. Державне фінансування має більш стосуватися студентів, ніж вишів, якісні міжнародні підручники мають бути перекладені та адаптовані, повинна розвиватися комп’ютеризація, навчальні плани мають постійно удосконалюватися, а ресурси мають бути сконцентровані на підтримці кращих вищих навчальних закладів.


Kyiv Post
Oct. 4, 2012

Автор: Андерс Аслунд (Anders Aslund)- старший дослідник Петерсонівського інституту міжнародної економіки у Вашінгтоні






Додатково:

М. Згуровський передав доопрацьований законопроект в Кабмін

Дмитро Табачник розповів, що у корупції винні самі студенти

Українські студенти очолюють світову першість зі списування