Наразі спострегається стурбованість щодо «перевиробництва» PhD, однак, це не повинно означати, що кількість диломів PhD має бути скорочена. Натомість вони повинні бути реформовані з тим, аби розширити пропоновані професійні навички з наголосом на розвиткові умінь у галузі управління проектами.


Протягом останнього року у провідних виданнях спостерігалася помітна критика відносно майбутнього PhD, з наголосом на тому, що спостерігається перевиробництво тих, хто захистив PhD при зниженні відповідних стандартів.

Гумбольдтівська концепція підготовки PhD – виконання дослідницьких робіт під наглядом- народилася більше 200 років назад. Наразі PhD, можливо, є найбільш визнаною у світі академічною ступінню, а власник PhD сприймається як підготовлений дослідник.

До відносно недавнього часу підготовка PhD була прямою дорогою до отримання академічних дослідницьких посад. Деякі професори інколи могли працювати із студентами, що готували PhD, а найбільш успішні студенти згодом могли залишитися на постійну роботу у навчальному закладі.

Враховуючи зростання університетів, ця модель підготовки була збалансованою.
Однак, протягом останнього десятиліття ситуація змінилася. Наразі більшість професорів мають, або намагаються отримати хоча б кілька пошукачів PhD. При тому, що зростання університетів залишається скромним, якщо не негативним. Переважна більшість власників PhD мають користуватися своїми талантами поза стінами навчального закладу.

Цілком очевидно, що така модель виявилася хибною.

Два підходи

У принципі є два підходи у вирішенні цих проблем.

Перший полягає у тому, що кількість пошукачів PhD повинна бути різко скорочена. Однак, це матиме далекосяжні наслідки для результатів дослідницької діяльності, оскільки значна частина дослідницької роботи в університетах наразі проводиться пошукачами PhD.


Альтернативним підходом є створення умов для власників дипломів PhD, що не залишатимуться у стінах навчального закладу, для отримання якісної кваліфікованої підготовки для роботи на трудових ринках, не пов’язаних із освітніми заклади.

Власники дипломів PhD – це найрозумніші наші громадяни, то ж їхня підготовка за PhD програмами має розглядатися як можливість застосування їхнього потенціалу для вирішення певних проблем.
Такий досвід має дати їм можливість робити більший внесок до суспільства і таким чином, сприяти підвищенню конкурентоздатності їхніх економік у майбутньому.

Проте нещодавна критика свідчить, що це не завжди є виходом. Чому так відбувається? З нашої точки зору, це відбувається через нездатність деяких інституцій та країн визнати, що сама підготовка PhD повинна змінитися, аби пристосуватися до нових реалій.

Свого часу, коли підготовка PhD була тільки проведенням академічних досліджень, традиційний підхід до проведення експериментів у лабораторії протягом кількох років та їхній детальний виклад у монографії був гарною основою для подальшої академічної кар’єри.

Проте наразі такий підхід не є прийнятним. Якщо власники дипломів PhD мають бути привабливими для неакадемічного ринку праці вони повинні оволодіти так званими професійними навичками: вмінням робити усні та письмові презентації перед національними та міжнародними аудиторіями, науковими та звичайними, вміти викладати, спілкуватися за допомогою інформаційних технологій, готувати запити на отримання грантів, готувати документи на отримання патентів, управлінням проектів.

Ці аспекти важливі для не тільки для наукового середовища, вони корисні для усіх. Так само, як і здатність започаткувати трьох-річний проект, розробити та презентувати його є також професійною навичкою. Набуті навички можуть бути корисні у будь-якій роботі, яка потребує креативного синтезу, ініціативи та ресурсоздатності.

Таким чином підготовка PhD повинна розглядатися як важливий внесок у розвиток суспільства знань, що формуватимуть конкурентоздатні економіки у майбутньому.


Потрібен новий підхід

Таке зростання вимог до пошукачів PhD не може бути задоволене за допомогою традиційної моделі навчання, якщо буде дотримуватися якість дослідження

Бездоганність дослідження є обов’язковим для програми PhD, однак необхідне нове ставлення до PhD; відмовляючись від ідеї, що вона полягає тільки у опануванні наукового методу та лабораторних технік до розвитку почуття відповідальності за проект.

У майбутньому пошукач не обов’язково матиме виконувати роботу самотужки: у той час як досі такі ідеї піддавалися анафемі, у майбутньому він швидше навчатиметься як управляти цією роботою .

Такий підхід ставлять схвально у Європі і саме він рекомендований Європейською комісією та Радою із докторальних досліджень Європейської асоціації університетів (EUA-CDE), при якому якість забезпечується шляхом включення програм PhD у структуровані організації, що входять до адміністрацій інститутів, що надають гранти на проведення досліджень у рамках захисту диплому PhD.

За такого підходу є можливим, аби програми PhD виконувалися протягом 3 чи 4 років, аби мати результати досліджень по меншій мірі на тому ж рівні а також для того, щоб пошукачі PhD розвинули свої професійні якості таким чином, щоб кандидати були конкурентоздатними на ринку праці.

Протягом семи років підхід, рекомендований Європейською комісією та EUA-CDE на біомедичні та медичні галузі організацією ORPHEUS- Організацією із підготовки кандидатів PhD у біомедицині та охороні здоров’я у Європейській Системі- що представляє більш ніж 100 європейських факультетів та інститутів.


ORPHEUS (Organisation for PhD Education in Biomedicine and Health Sciences in the European System) встановив низку стандартів. Ці стандарти поєднали специфіку та гнучкість, які необхідні для досягнення нового рівня якості у програмах PhD у різних країніх.

Найважливіші пункти можуть бути визначені у семи ключових положеннях:

• Програми PhD потребують сильного дослідницького середовища

• Допуск до програм PhD потребує рівня, що відповідає рівню бакалавра чи двохрічного магістра та оцінює дослідницький потенціал у більшій мірі, ніж попередній досвід

• Програми PhD структуровані та базуються у першу чергу на три- або чотирирічних самостійних оригінальних дослідницьких проектах

• Програми PhD повинна включати опрацювання курсових предметів, що пов’язані із проектом як мінімум протягом 6 місяців, включаючи предмети із етики та професійних навичок

• Пошукачі PhD повинні мати кваліфікований та регулярний супровід

• Кандидатська робота повинна продемонструвати інтелектуальну здатність виконаня три-або чотирирічного дослідницького проекту на міжнародному рівні ( до прикладу, еквівалент трьох рукописів)

• Кандидатська робота повинна оцінюватися комітетом із оцінювання, що складається із активних вчених, переважно міжнародних, що є незалежними від впливу пошукачів





University World News
September, 2012

Автор: Mайкл Дж.Мальвені(Michael J Mulvany), Здравко Лацковіч(Zdravko Lackovic) та Роланд Джонссон (Roland Jonsson)






Додатково:

Європейська асоціація університетів оприлюднила звіт по забезпеченню якості при підготовці докторів

Чи варто отримувати ступінь PhD?

PhD в Україні – науковці, яких формально не існує

Гарвардська конференція збирається добряче струсонути систему університетського навчання