Досі без належної уваги ЗМІ, зокрема освітянських, залишається подія, котра, без перебільшення, сколихнула американське суспільство напередодні тамтешніх президентських виборів.

Уперше за останні чверть століття у Чикаго (штат Іллінойс) розпочався масовий страйк 30 тисяч учителів державних шкіл та допоміжного персоналу.

Після оголошення 8 вересня освітянською профспілкою страйку 350 тисяч учнів опинилися поза школами, поставивши батьків, соціальні служби та правоохоронні органи перед необхідністю чимось зайняти їх, щоб уберегти від спокус вулиці.

Акція розпочалася після того, коли в процесі десятимісячних напружених переговорів між профспілкою третього за величиною шкільного округу країни та шкільною адміністрацією так і не вдалося досягти угоди щодо поліпшення умов праці та підвищення зарплати.

Власне, штат Іллінойс у Сполучених Штатах не входить до числа лідерів із якості шкільної освіти (тестування, проведене у 2011/2012 навчальному році, виявило, що чиказькі школярі в середньому на 10—20% гірше, ніж їхні однолітки з інших частин США, навчаються читання, математики та природничих наук), але проблеми вчителів типові й для інших штатів. Напевно, близькі вони й українським педагогам, а відтак заслуговують на увагу політиків, зокрема кандидатів у народні депутати.

Що ж не влаштовує чиказьких учителів, акція яких розколола американське суспільство: одні підтримують їхні вимоги, інші ж, переважно батьки учнів, котрі опинилися поза школою, та чиновники, засуджують, звинувачуючи мало не у здирництві?

Справді, середня зарплата вчителя державної чиказької середньої школи минулого навчального року становила 74 939 дол. У перерахунку на українську національну валюту, це близько 608,5 тис. грн. «Нам би їхні проблеми!» — скажуть українські вчителі, й заперечити їм у цьому неможливо. Проте за океаном, як і в Європі, як відомо, інші стандарти життя і, відповідно, інші очікування.

Одна з головних вимог педагогів-страйкарів — підвищення впродовж чотирьох років зарплатні на 16%, на що з бюджету штату довелося б додатково виділити 380 млн. дол. Як заявляє профспілка вчителів, цей крок є необхідним для того, аби стимулювати вчителів і надалі працювати у державних школах, а не переходити у більш високооплачувані приватні чи взагалі полишати вчителювання.

Наступна вимога, яка зрозуміла вчителям українських шкіл, котрі закриваються або перебувають під загрозою закриття: у разі закриття школи вчитель повинен гарантовано впродовж п’яти місяців отримати робоче місце в тому навчальному закладі, до якого буде переведено його учнів, або в іншій школі, якщо його це влаштовує.

Інший варіант — отримувати не менш як упродовж трьох місяців свою попередню зарплату і тим часом самостійно шукати нове робоче місце або перекваліфіковуватися. За вчителем же, котрий з інших поважних причин (хвороба, травма тощо) був вимушений тимчасово залишити школу, упродовж року зберігається право повернутися до неї на ту ж саму посаду з тією ж платнею або, за його бажанням, до іншої школи.

Як і в Україні, в американській освітній системі існує необхідність безперервного підвищення вчителем свого фахового рівня і проходження (у нас кожних п’ять років) відповідної сертифікації (атестації).

Критерії оцінювання діяльності вчителя стають дедалі жорсткішими, адже сама освіта зазнає невпинних змін. При цьому український учитель звично має переорієнтовуватися на чергові (останнім часом дехто гучно називає їх «новими» і навіть «революційними») стандарти, підвищення кваліфікації в українських реаліях визнається лише тоді, коли воно відбувається в інституті післядипломної педагогічної освіти, а не там, де вважав би для себе корисним сам учитель.

В Америці не існує монополії державних інституцій на перепідготовку вчителів, тож вимоги чиказьких страйкарів щодо цього полягають у ще більшій лібералізації процедури сертифікації вчителя шляхом розширення представництва вчителів-практиків у відповідних агенціях із сертифікації.

Чиказькі освітяни також вимагають змін у системі оцінювання результативності (читай — професійної придатності) праці педагогів. Нині під загрозою звільнення у зв’язку із запровадженням нової американської системи оцінювання, що базується на стандартизованих тестах, опинилися 6 тис. чиказьких вчителів.

Педагоги вважають неприйнятною систему, яка по-бухгалтерському, в балах, вимірює лише фахові знання вчителя з предмету й зовсім не враховує умов його праці, складності учнівського колективу і, найважливіше, — зусиль, що їх докладає вчитель, аби навчати занедбаних у педагогічному сенсі учнів. Чимало учнів, до того ж, мешкають у неблагополучних родинах, у матеріальних злиднях, мають спадкові та набуті серйозні захворювання як фізичного, так і психічного характеру, шкідливі звички тощо.

Чиказькі вчителі вважають, що головним показником праці вчителя мають бути не сухі статистичні дані, отримані за результатами тестування учнів чи педагогів, а той прогрес, якого досягає вчитель у своїй роботі, ті позитивні зміни, які відбуваються в учнях у результаті діяльності вчителя.

Звісно, вчителі у США якось дадуть собі раду; більшість вимог повністю або частково влада задовольнить, щодо інших дискусія триватиме; діти, врешті-решт, повернуться до класів. Важливо, щоб і в Україні було засвоєно «чиказький урок», особливо в контексті передвиборної боротьби.

Незалежно від розкладу сил у новому парламенті, депутатам необхідно буде проявити політичну волю і прийняти нове рамкове законодавство про освіту, яке б містило принципово нову філософію формування заробітної плати педагога, яке б гарантувало надання йому свободи у виборі форм та місця підвищення фахового рівня, децентралізацію замовлення освітніх послуг, їх надання та оцінювання, демонополізацію держави на управління навчальними закладами та їх фінансування, автономію в багатьох аспектах для навчальних закладів і академічні свободи, впровадження освітніх кредитів та інші зміни.

Зробити це потрібно буде депутатам нового скликання не тому, що, мовляв, «ми обіцяли своїм виборцям», а тому, що це потрібно суспільству, незалежно від партійних чи політичних уподобань різних його представників.

Додатково:

Міністерські «ігри» з КПІ

Іноземні студенти в США вимагають поліпшити умови праці

Болонський процес чи сицилійський тупик?