У моєму попередньому блозі я написав про проект нового українського закону про вищу освіту. Наразі це отримало неочікуване продовження.

Для того, щоб зрозуміти, яким чином все відбувається в Україні, необхідно пам’ятати, що це пострадянська держава із власними особливостями, які не можна порівняти із жодною іншою системою у світі.

До прикладу, це досить природньо для українського чиновника, навіть не запідозрюваного у корупції, думати одне, говорить друге, а діяти у спосіб, жодним чином не пов’язаний ні з тим, про що він думав, ні із задекларованою ним позицією. За цих умов, закони не тільки обходяться, але вони стають настільки нечіткими, що можуть використовуватися для підтримки цілком протилежних позицій.

Одного разу я запитав двох ректорів направду хороших вищих навчальних закладів: «Чому ви підтримуєте будь-яке рішення, прийняте Міністерством освіти та науки в Україні, включно із очевидно абсурдним проектом закону про вищу освіту?» Їхня відповідь звелась до того, що я переймаюсь неважливими речами, оскільки не має значення, про що йдеться у новому законі.

Немає значення, він хороший чи дуже поганий- ніхто не буде його виконувати, оскільки він недолугий, або ж просто неможливо слідувати його положенням. Українські університети будуть створювати видимість заради можливості виживання завдяки отриманню хоч якоїсь фінансової допомоги з державного бюджету.

Несподіване продовження

Цього річ наприкінці лютого сталося дещо несподіване.

Прем’єр-міністр України Микола Азаров взяв участь у роботі круглого столу з представниками академічної спільноти, під час якого він заявив, що хотів би аби вони переглянули проект закону про вищу освіту.

На той час один проект, підготовлений міністром освіти Дмитром Табачником та два альтернативних проекти, підготовлені депутатами Верховної Ради вже були направлені до парламенту.

Прем’єр-міністр висловив думку, що проект закону, підготовлений міністром освіти потребує доопрацювання та попросив Михайла Згуровського, ректора Національного технічного університету України (Київського політехнічного інституту КПІ) створити робочу групу, яка б в найкоротший термін розглянула цей документ та привела б його у відповідність із потребами української економіки.

Табачник не був запрошений до участі у роботі круглого столу. Попри це, він залишається міністром освіти.

Створення робочої групи, з багатьох причин, було немов громом серед ясного неба для української академічної спільноти.

По-перше, міністр освіти намагався зняти ректора КПІ зі своєї посади. По-друге, уряд свого часу проігнорував усі альтернативні пропозиції, висловлені щодо запропонованих законів про вищу освіту, оголосивши їх політично заангажованими та не взявши до уваги професійний досвід авторів проектів.

По-третє, організувавши круглий стіл, прем’єр-міністр Азаров став на сторону тих, хто протестував проти позиції Табачника та проти авторитарного погляду на майбутнє української науки і вищої освіти.

Також на круглому столі були присутні лідери студентських організацій, які раніше брали участь у масових протестах.

Члени робочої групи та спосіб у який вони працювали під керівництвом Згуровського були також безпрецедентними. Група складалася переважно із представників КПІ та НаУКМА (Національного університету Києво-Могилянська Академія, студентських лідерів та незалежних експертів.

Також були запрошені представники Національної Академії Наук України, Адміністрації Президента України, Федерації Роботодавців України, профспілок та недержавних освітніх організацій.

Робоча група розглянула близько 4000 пропозицій від більш ніж 100 організацій та навчальних закладів. Принагідно кожен міг взяти участь. Академічне співтовариство поступово зрозуміло, що ця група формує майбутнє українських університетів.

Ключовим чинником у доопрацюванні проекту закону, поруч із усім негативним та позитивним, було те що він повинен був підготовлений шляхом консенсусу. Це означало, що у тексті нового проекту закону не залишилося жодних контроверсійних положень. Це було необхідним для того, щоб жодна професійна група не змогла покритикувати цей документ.

Покращений проект закону

Робоча група зосередилась на необхідності покращення якості освіти та академічних досліджень для того, щоб задовольнити потреби української економіки та суспільства та задля того, щоб допомогти Україні інтегруватися у європейський простір вищої освіти.

Саме тому новий проект закону регулює академічну, організаційну та фінансову автономію університетів. Він чітко розділяє повноваження держави, що стосуються освітньої політики та закладів вищої освіти, які відповідають за якість освіти. Він наголошує на ідеї автономності університетів від держави.

Сама діяльність робочої групи продемонструвала, що українське академічне товариство здатне незалежно думати та відстоювати себе.

Особлива увага була приділена інтеграції науки, освіти та інновації, питанням інтелектуальної власності, підготовці кандидатів наук та зменшенню навчального навантаження на факультетах для того, щоб більше часу було приділено дослідженням.

Державна атестаційна комісія (ДАК), яка відповідальна за ліцензування, акредитацію, встановленню освітніх стандартів та оцінкою кваліфікаційних вимог буде працювати у відповідності до нових принципів. Вона буде співпрацювати з Європейською асоціацією із забезпечення якості освіти. Будуть створені спеціальні незалежні агенції для контролю за якістю освіти.

ДАК працюватиме на основі квот та звітуватиме керівництву. Вона включатиме представників державних університетів, приватних та державних закладів вищої освіти, студентів та міністерства освіти.

Проект закону протидіє авторитарним тенденціям попередніх років та допоможе розвинути зв’язок між вищою освітою та ринком праці. Від часів руйнації «планової економіки» Радянського Союзу наприкінці 80-х років, діяльність українських університетів була повністю відокремлена від потреб національної економіки.

Загрози розвитку вищої освіти

Політична нестабільність є головною загрозою розвиткові вищої освіти в Україні. Академічна спільнота не знає, що примусило прем’єр-міністра так різко змінити своє ставлення до освітньої політики.

Ситуація може з легкістю повернутися до попереднього стану і авторитаризм може повернутися вкупі з основними принципами так званої «російської моделі» централізації державного управління.

Іншою загрозою є неможливість прийняття радикально ліберального нового закону про вищу освіту без необхідності врахування ймовірності проявів пост-радянських рецидивів. Проект закону передбачає дуже багато соціальних гарантій, проте не вважає за необхідне запровадження обов’язкового ранжування українських університетів.

Говорячи назагал, бачення того, що ж ми хочемо отримати внаслідок проведення освітніх реформ так і не було сформульоване- саме тому і виникає багато питань з цього приводу. Прагнення учасників групи подолати корупцію призвело до появи певної контроверсійності по відношенню до принципів університетськох автономії.

Для того, щоб фундаментально реформувати українські університети ми, в першу чергу, повинні звернути увагу на якість того, що пропонується, ми повинні відчутно скоротити кількість вищих навчальних закладів та запровадити нові правила з тим, щоб Європейський простір вищої освіти та західний світ могли їх зрозуміти.

Тільки радикальна ринкова саморегуляція допоможе нам не повернутися на старі рейки радянської системи. Дотримання принципу прозорості державної політики повністю відповідає цим цілям.
Робоча група надіслала свою версію проекту закону до Кабінету Міністрів 7 березня.

Прем’єр-міністр та автори альтернативних проектів закону пообіцяли нам , що усі попередні документи будуть відізвані з парламенту з тим, щоб ми могли навзамін надати проект закону, розроблений робочою групою.

Нам необхідно вжити термінових заходів із цього питання, оскільки проблеми української вищої освіти потребують вирішення без жодної затримки

Сьогодні Україна має унікальний шанс прийняти прогресивний закон про вищу освіту. Це результат широкої публічної дискусії і не буде перебільшенням сказати, що це є внеском до формування українського громадянського суспільства.

Було б дуже прикро, якби політики наразі розпочали б критику вимог академічної спільноти. Якщо ж це трапиться, то у такому разі, професійні дебати неодмінно повернуться на політичну арену.



University World News
April 2012




Оригінал публікації тут