Міністерство аграрної політики і продовольства вирішило реформувати вищу аграрну освіту. Суть її полягає в розбивці України на 7 регіональних навчально-наукових-виробничих комплекси.

Сама ідея регіональної кооперації, взаємодії наукових і освітніх установ, виробничників є доброю. Нині в аграрному відомстві перебуває 22 університети, академії, інститути, 118 технікумів і коледжів. В них у розпорядженні є більше 70 тисяч гектарів землі.

Але не зрозуміло на основі яких критеріїв планується, скажімо, із 20 аграрних університетів залишити 7, а решту 11 зробити філіями.

Наприклад, в Південний навчально-науковий-виробничий комплекс (ННВК) планується включити три аграрних вузи – Херсонський, Одеський і Миколаївський. Передбачається залишити університет в Миколаєві, а Херсонський і Одеський державні агроуніверситети зробити філіями.

Як бути з науковими школами, традиціями, напрацьованими виробничими зв’язками? Незрозуміло. При цьому Миколаївський університет веде підготовку бакалаврів по 5 галузям знань, 7 напрямкам і 16 спеціальностям, Одеський – по 6 галузям, 8 напрямкам і 15 спеціальностям, а Херсонський - по 7 галузям, 10 напрямкам і 17спеціальностям. Херсонський аграрний університет веде своє літочислення із 1874 року, Одеський із 1918 року, а Миколаївському університету лише 20 років. Він, до речі, був певний час філією Одеського університету. При цьому в Миколаєві практично не має закладів аграрної науки, чого не скажеш про Одесу і Херсон, зокрема всесвітньо відомі Асканію Нову чи інституту Таїрова.

Ще указом Царя Миколи І в 1844 році був заснований Уманський аграрний університет. Це унікальний науково-навчальний центр садівництва, розташований поруч із світовою перлиною садово-паркового мистецтва - Софіївським парком. Нині він стає філією Вінницького аграрного університету, якому ледь виповнилося 30 років. До цього університету доєднується і відомий Кам’янець-Подільський аграрний університет.

Зовсім цікавим є об’єднання в Слобожанський ННВК п’яти вузів, зокрема Полтавського і Сумського аграрних університетів.

Дніпропетровський агроуніверситет також може стати філією Мелітопольського аграрного університету. Така ж доля чекає Житомирську агро-екологічну академію, яка стає філією Білоцерківського аграрного університету. Якими критеріями користувались автори цієї реформи невідомо. Як невідомо, що буде із землею, майном університетів, що стануть філіями. На скільки зменшиться число студентів, викладачів.

Що буде із старовинними, цінними приміщеннями, скажімо, корпусом Одеського аграрного університету, який мав необережність стояти на Французькому бульварі в центрі південної Пальміри.

Коли уважно вивчаєш запропоновану реформу та схему управління науково-навчальними-виробничими комплексами, то дуже інтригують кілька речей. Найперше те, що пропонується управління і розпоряджання всім майном і, головне, землею хочуть передати якомусь хитрому правлінню навчально-наукових комплексів, засновниками і співзасновниками, якого будуть юридичні особи (сільськогосподарські підприємства) та іноземні партнери.

Тобто вимальовується така картина – майно і земля від університетів плавно переходить до якогось ефемерного керівного органу. Про яку в цих умовах можна говорити якість освіти, автономію університету, академічні свободи, демократію, самоуправління і т.і.

Де в світі успішно працює така схема? Ліквідація Мінагрополітики навіть науково-методичного центру свідчить про примітивне бажання оволодіти приміщеннями Центру. Адже, як можуть діяти університети, технікуми без науково-методичного супроводу.

Зрозуміло, що реформувати аграрну освіту окремо від усієї української освіти не можна, бо процеси інтеграції нині набагато глибші. Аграрні вузи давно готують фахівців не тільки з сільськогосподарських спеціальностей, а конкурують з будівельними, технічними і, навіть, юридичними, економічними вузами.

Досвід функціонування аграрної освіти у всьому світі є різний. У Франції, Нідерландах, Росії аграрні навчальні заклади підпорядковані аграрному відомству, в США і Європі вони, як правило, є в складі великих університетів.

Який шлях обере Україна залежить від багатьох чинників, зокрема від стратегії розвитку всього сільського господарства. Якщо воно буде таким, як нині, розрахованим лише на інтереси латифундистів, то більшість навчальних закладів нікому не будуть потрібними.

Якщо буде взятий курс на комплексний розвиток і відродження села, високоефективне, наукоємне виробництво, переробні галузі, створення нових робочих місць, то тоді буде потреба у оновленні наукового, професійного забезпечення.

Згоден, що закривати очі на проблеми в українській освіті, зокрема аграрній не можна. Дублювання спеціальностей, випуск невитребуваних практикою фахівців, паралельне існування науково-дослідних установ Аграрної академії наук і університетів – це все є. Є міста, де діють по 2-3 агроуніверситети, є філії вузів, які не мають необхідної бази, кадрів.

Але реформувати аграрну освіту без глибокого аналізу, стратегічного підходу, залучення науковців, громадськості, вироблення прозорих механізмів не можна.

Інакше, складається стійке враження, що згадане реформування має на меті не стільки вирішення існуючих проблем, а організувати якийсь новітній «МММ» з метою позбавити майна і землі аграрні заклади. Цього допустити ніяк не можна.


Додатково:

У 2012 році Уряд продовжить реформування аграрної освіти і науки

Аграрні студенти організували рух проти Табачника «Серп і молодь»

Ужгородський національний університет: Пропонуємо Міністру освіти і науки України Д.В.Табачнику визнати свої прорахунки та подати у відставку

Марія Зубрицька: «Тенденції в нашій освіті викликають тривогу»

Элита латвийских ученых учредит организацию, которая со временем станет политической партией

Польща в рамках реформування системи вищої освіти закріпила новий принцип фінансування університетів, який сприяє мотивації і студентів, і науковців.