Анотація

Висвітлено європейський досвід контролю та забезпечення якості вищої освіти. Виділено чинники формування системи забезпечення якості в країнах Європейського Союзу. Подано пропозиції щодо актуальних напрямів створення ефективної системи гарантії та оцінювання якості вищої освіти в Україні.



Проблема якості освітніх послуг

Проблема якості освітніх послуг є однією з ключових (поруч із доступністю) для системи освіти будь-якої країни. Україна в цьому сенсі не є винятком. Швидше навпаки – жоден із численних українських ВНЗ не входить до 500 кращих університетів світу за провідними світовими рейтингами.

Для порівняння, в Австралії серед 39 університетів, з яких 37 державних і які охоплюють 94 % студентів країни, 8 входять до 200 кращих університетів світу. Нова Зеландія має 8 університетів, з яких 3 входить до 200 кращих.

За радянських часів провідні ВНЗ не брали участі в світових рейтингах, проте опосередковано визнавалися конкурентоспроможними у світі. І хоча у 2011 р. намітилися певні позитивні зрушення, проте назвати їх показовими навряд чи можливо. Так два українських ВНЗ – НТУУ «КПІ» та Донецький національний університет – потрапили до ТОП-700 рейтингу найкращих університетів світу за оцінками британської агенції QS World University Rankings[1]. Проте лише у сьомій сотні.

В Україні контроль та оцінка якості освіти цілковито покладається на державу. Насамперед на підпорядковані Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України Державну акредитаційну комісію та Державну інспекцію навчальних закладів. Їхня діяльність регулюється низкою законодавчих актів, основними з яких є:

- Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення діяльності органів освіти» від 10.10.1995 р. № 942/95;

- Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліцензування освітніх послуг» від 29.08.2003 р. № 1380;

- Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за діяльністю навчальних закладів» від 25.01.2008 р. № 34;

- Указ Президента України «Про затвердження Положення про Державну інспекцію навчальних закладів України» від 08.04.2011 р. № 438/2011.

Наразі цілком очевидно, що система виключно державного контролю та оцінки якості освіти в сучасних умовах є застарілою і неефективною.

Агенції з контролю та оцінювання якості освіти

Європейська практика оцінки якості освіти йде шляхом створення спеціалізованих акредитаційних агенцій – громадських організацій, що займаються розробкою інструментарію й методик оцінки якості, а також здійснюють перевірки якості освіти. У компетенцію цих агенцій входить також відбір і навчання експертів, що проводять перевірки, а також періодична публікація матеріалів перевірок, аналіз результатів діяльності, проблем і перспектив систем якості в сфері освіти.

Незалежність акредитації полягає в тому, що вона здійснюється незалежними організаціями, тобто такими, які не є породженням інтересів сторін. Інакше кажучи, вони не є організаціями, які засновані зацікавленими сторонами, а є способом вияву приватної ініціативи у сфері діяльності на ринку освітніх послуг.

А саме – в оцінці якості та забезпеченні гарантій якості, що включає акредитацію ВНЗ і освітніх програм, а також контроль і консалтинг в окремих елементах і аспектах освітньої діяльності (наприклад, таких, як електронне навчання, ефективність наукових досліджень, освітні сервіси, системи менеджменту якості і т.ін.).

У деяких країнах акредитаційні агенції мають статус уповноважених суб’єктів: вони не є державними, однак держава визнає результати їхньої діяльності. Ухвалюючи рішення щодо державній акредитації, держава розглядає й визнає акредитаційні рішення, отримані в рамках процедур, які застосовують ці вповноважені агентства.

Очевидно, що ефективний консалтинг і аудит у будь-якому секторі ринку, у тому числі й на ринку освітніх послуг, повинен мати ознаки незалежності. (Незалежність акредитаційних агенцій і акредитаційних процедур – один із принципів Болонського процесу).

Варто підкреслити, що незалежність акредитаційної агенції від зовнішнього впливу повинна виявлятися в його відносинах з кожним із зацікавлених учасників ринку освітніх послуг – не лише з державою, але й з вищими навчальними закладами (причому не тільки з ВНЗ, які перевіряються, але й з ВНЗ-партнерами та конкурентами), зі студентами й роботодавцями.

Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (ENQA), до якої входять 40 агенцій з 20-ти країн[2], характеризується розмаїттям політичних систем, систем вищої освіти, соціокультурних і освітніх традицій, мов, прагнень і сподівань.

Саме через це тут неможливо підходити до якості, стандартів і забезпечення якості з позицій одного монолітного рішення для всіх. При формулюванні як стандартів, так і рекомендацій перевага віддається загальним принципам замість конкретних вимог.

Вважається, що такий підхід може бути загально прийнятний на початковому етапі і активно сприятиме зближенню різних професійних спільнот, які складають Європейський простір вищої освіти. Загальні стандарти мають знайти широке сприйняття на національному рівні у більшості країн-учасниць Болонського процесу.

Необхідно зазначити, що серед професійної спільноти, яка займається забезпеченням якості, існують досить серйозні розбіжності у поглядах на те, якими мають бути стосунки між вищими навчальними закладами і тими, хто здійснює зовнішнє оцінювання їхньої діяльності.

Здебільшого агенції, які акредитують навчальні програми чи освітні заклади, дотримуються тієї точки зору, що зовнішнє забезпечення якості – це, в основному, «захист споживача», що вимагає встановлення чіткої дистанції між агенцією із забезпечення якості та вищим навчальним закладом, роботу якого вона оцінює.

Інші агенції вбачають основну мету зовнішнього забезпечення якості у наданні вищим навчальним закладам порад і підтримки в їхньому намаганні підняти стандарти і покращити якість своїх навчальних програм і відповідних кваліфікаційних рівнів. В останньому випадку необхідна тісна взаємодія між тими, хто оцінює, і тими, кого оцінюють.

Треті намагаються зайняти проміжну позицію між цими двома підходами та врівноважити підзвітність і покращення якості.

Не лише агенції із забезпечення якості мають різні погляди та підходи. Досить часто вищі навчальні заклади і представницькі студентські органи мають різні інтереси: перші прагнуть високого рівня автономності із мінімальним зовнішнім регулюванням або оцінюванням на рівні навчального закладу в цілому, в той час як другі бажають, щоб заклади освіти були публічно підзвітними завдяки частим перевіркам на рівні навчальних програм або кваліфікацій.

Європейські стандарти якості освіти

Відповідно до рішення Берлінської декларації прийнятої 19 вересня 2003 року міністрами освіти країн-учасниць Болонського процесу ENQA розробила «Стандарти й рекомендації для гарантії якості вищої освіти в європейському просторі вищої освіти»[3]. Цей документ став основою для побудови систем внутрішньої й зовнішньої оцінки й гарантії якості освіти й акредитації європейських агенцій по оцінці якості освіти.

При створенні стандартів і рекомендацій малася на увазі можливість їхнього застосування в усіх вищих навчальних закладах і агенціях із забезпечення якості Європи, незалежно від їхньої структури, функцій і розміру, чи національної системи, до якої вони належать. Залежно від умов своєї співпраці, освітні заклади і агенції мають самі визначити процедурні послідовності, за якими здійснюватимуться рекомендовані стандарти.

Стандарти і рекомендації насамперед підтримують дух «Грацької Декларації від липня 2003 року»[4], проголошеної Європейською Асоціацією університетів, де йдеться про те, що «мета європейського виміру у сфері забезпечення якості – це ствердження взаємної довіри та забезпечення більшої прозорості в умовах розмаїття національних систем і предметних галузей». Визнається верховенство національних систем вищої освіти, важливість автономії освітніх закладів і агенцій із забезпечення якості, а також конкретні вимоги різних академічних дисциплін.

Важливим є також розуміння, що відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості у сфері вищої освіти лежить на кожному закладі, і це становить основу для справжньої підзвітності академічної системи в межах національної системи забезпечення якості. Тому стандарти і рекомендації спрямовані на знаходження необхідного балансу між розвитком внутрішньої культури дотримання якості і тією роллю, яку можуть відігравати процедури зовнішнього забезпечення якості.

Організація контролю за ефективною діяльністю агенцій

Іншим важливим напрямом діяльності з підвищення якості освіти є забезпечення і гарантії якості діяльності самих акредитаційних агенцій. Основні засади перевірки агенцій визначають мету, яка відображає позицію та інтерес влади, зацікавлених осіб та самої агенції. Перевірці підлягають всі основні завдання і дії агенції, і це повинно бути зроблено максимально прозоро, щоб не залишалось ніяких підозр щодо існування прихованої мети перевірки. В країнах ЄС контроль за діяльністю агенцій оцінювання якості освіти здійснюється за методологією, що спирається на ряд вимог[5].

Самооцінювання агенцій

1. Відправна інформація, що її має надати агенція.

Відповідна відправна інформація є необхідною для того, щоб зрозуміти контекст, в якому працює агенція.

1.1. Опис національної системи вищої освіти, включаючи:

- структуру кваліфікаційних рівнів;

- інституційну структуру;

- інші процедури забезпечення якості;

- статус закладів вищої освіти по відношенню до уряду.

1.2. Історія даної агенції і загальна оцінка вищої освіти:

- заява про цілі;

- заснування агенції (урядом, вищими навчальними закладами, інше);

- законодавчі та інші юридичні засади існування агенції (наприклад, закони, прийняті парламентом; накази та розпорядження міністерства);

- фінансування агенції.

1.3. Діяльність агенції.

Агенція повинна надати докази того, що вона регулярно здійснює зовнішню перевірку якості вищих навчальних закладів або навчальних програм.

1.4. Метод оцінювання, який застосовує агенція.

Дає можливість визначити, чи агенція працює, спираючись на прозору методологію, чи забезпечує відкритість результатів перевірок для громадськості.

1.5. Інформація про роль групи зовнішніх експертів.

Інформація про роль зовнішніх експертів повинна включати процедури щодо призначення експертів, включаючи критерії залучення міжнародних експертів, а також представників від зацікавлених сторін, наприклад, працедавців і студентів.

1.6. Збір документації.

Щоб зрозуміти процедури, пов’язані з самооцінюванням агенції та візитами до інших установ, необхідно мати різноманітну інформацію про процедури, за якими ця агенція збирає документацію.

1.7. Інформація про процедури, пов’язані з візитом до установи, яка перевіряється.

Інформація повинна включати протоколи інтерв’ю/опитувань, принципи, які визначають тривалість візиту, методи роботи групи незалежних експертів тощо.

1.8. Апеляційна система.

Агенція обов’язково повинна надати докази того, що апеляційна система дозволяє тим, хто проходить перевірку, висловити свої думки щодо результатів оцінювання.

1.9. Процедури, які забезпечують систему якості для агенцій.

Агенція повинна мати задокументоване свідчення того, що має діючі механізми внутрішнього забезпечення якості, які відповідають Європейським стандартам для агенцій із зовнішнього забезпечення якості.

Зовнішнє оцінювання агенцій

Зовнішнє оцінювання агенцій проводиться групою незалежних експертів. Експерти можуть бути рекомендовані самою агенцією, іншими зацікавленими сторонами або місцевою владою, але заради того, щоб перевірка була надійною і викликала повну довіру, важливо, щоб призначення експертів здійснювала третя сторона, яка не має відношення до цієї агенції. Такою третьою стороною може бути, наприклад, ENQA або агенція, яка не задіяна в процесі перевірки. Основою для визнання експертів повинна бути їхня задекларована незалежність.

Рекомендації з використання європейського досвіду для України

Оскільки в Україні, на відміну від розвинених європейських країн, практики гарантування якості освіти через участь у цьому процесі незалежних акредитаційних агенцій не існує, успішне запровадження такої практики повинне відбуватися у кілька етапів, кожен з яких передбачатиме необхідність вжиття таких заходів:

І етап

Законодавчо-нормативне забезпечення

- Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України за участі представників ВНЗ, зацікавлених громадських організацій розробити проект Закону «Про діяльність акредитаційних агенцій з гарантій якості вищої освіти», в якому дати законодавче визначення статусу акредитаційних агенцій, принципів і цілей їхньої діяльності та гарантій незалежності від навчальних закладів і державних органів.

- Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Національній академії педагогічних наук України із залученням експертів представників освітньої спільноти розробити конкретизовані «Стандарти і рекомендації для гарантії якості вищої освіти, які відповідатимуть «Стандартам й рекомендаціям для гарантії якості вищої освіти в європейському просторі вищої освіти» з урахуванням особливостей національної системи вищої освіти. В цих стандартах передбачити як вимоги до якості самої освіти, так і до якості діяльності акредитаційних агенцій із гарантії якості освіти.

ІІ етап

Створення і початок діяльності агенцій з гарантій якості освіти

- Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України створити реєстр акредитаційних агенцій з гарантій якості вищої освіти, забезпечити впровадження затверджених стандартів якості діяльності цих організацій.

- Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, новоствореним акредитаційним агенціям за участі ВНЗ сформувати прозорі оцінювальні процедури й їхню відповідність європейським стандартам якості та цілям акредитації.

ІІІ етап

Контроль діяльності агенцій з гарантій якості освіти

- Покласти на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, акредитаційні агенції та вищі навчальні заклади визначення та запровадження процедур періодичної зовнішньої перевірки діяльності агенцій із гарантій якості освіти і підтвердження їхнього статусу. В таких процедурах обов’язково повинна бути передбачена участь у призначенні експертів незацікавленої третьої сторони, наприклад, Європейською асоціацією із забезпечення якості вищої освіти.

- Організація підтвердження компетентності експертів, залучених агенціями до своєї діяльності, їхнього навчання й сертифікації здійснюється за участі зацікавлених учасників процесу забезпечення гарантій якості вищої освіти, а саме: Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, ВНЗ, власне акредитаційних агенцій із можливим залученням європейських інституцій із забезпечення гарантій якості.





-----------------------------------------------------------

[1] QS World University Rankings 2011/12 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2011 – Заголовок з екрана

[2] Full member agencies [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.enqa.eu/agencies.lasso – Заголовок з екрана

[3] Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.enqa.eu/files/ESG_3edition%20(2).pdf. – Заголовок з екрана.

[4] Graz Declaration 2003 Forward from Berlin: the Role of the Universities [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unizg.hr/rz/dokumenti/grazdec.pdf. – Заголовок з екрана.

[5] Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.enqa.eu/files/ESG_3edition%20(2).pdf. – Заголовок з екрана.



Додатково:

European Uneversity Association запускает интерактивный инструмент для предоставления полных данных об университетской автономии в Европе

Форум ЮНЕСКО "Рейтинг и оценка качества высшего образования – сильные и слабые стороны»

Рейтинг вищих навчальних закладів «Топ-200 Україна»