На сьогодні суспільство досить бурхливо обговорює позитивні й негативні наслідки приєднання України до Болонського процесу. І хоча всі ми розуміємо, що входження до європейського інтелектуального простору - один із пріоритетних напрямів розвитку нашої країни, проте не можемо не враховувати істотних проблем, що виникають на шляху впровадження основних засад Болонської декларації.

Потенціал нації

Насамперед важливо зберегти й модернізувати національний інтелектуальний потенціал, розвиток якого значною мірою залежить від поглибленої системної взаємодії освіти, науки та інновацій. Адже він значно поступається розвиненим країнам світу. Так, за оцінками світового банку, індекс економічних знань, що розраховується з показників розвитку інноваційної системи, освіти і людських ресурсів, інформаційно-комунікативних технологій та економічного режиму і державного управління, для України становить 5,55. Натомість для провідних країн світу (Швеція, Фінляндія, Ірландія, Великобританія, Франція, Німеччина, Нідерланди, США та Японія) індекс економіки знань перевищує 8,21.

Не досить оптимістичним можна вважати і той факт, що жоден із понад 160 українських університетів у 2007 році не потрапив до 500 кращих у світовому рейтингу, що визначається Інститутом вищої освіти Шанхайського університету Хіа Тон та світовим співтовариством. Тому важливою передумовою підтримки на конкретному рівні інтелектуального потенціалу українського суспільства є ефективна модернізація освітньої сфери.

Важливо чітко розуміти відмінності між стратегічними завданнями входження України в інтелектуальний простір Європи й напрямами освітньої політики на виконання проголошених цілей європейської модернізації вищої освіти, до яких слід віднести участь у Болонському процесі, незалежне оцінювання випускників шкіл, можливість неперервного навчання, розвиток дистанційної освіти, підвищення мобільності студентів і викладачів, участь студентів в організації навчального процесу, оптимізацію мережі ВНЗ, інтеграцію вищої освіти і досліджень.

Проведені 2008 року провідними співробітниками Національного інституту стратегічних досліджень опитування керівників системи управління освітою та ВНЗ свідчать, що більшість з них не розуміють основної ідеї сутності Болонського процесу і зосереджують увагу на проведенні поверхових, неефективних змін.

Вітчизняним учасникам масштабних заходів, спрямованих на забезпечення активної участі нашої країни у Болонському процесі, варто нагадати, що його запровадження має на меті розв'язання проблеми "Європейського парадоксу". Його сутність у тому, що світове лідерство Європи у виробництві інтелектуальних знань (освітніх послуг, наукових публікацій) не зумовлює домінантні економічні позиції в сучасному глобалізованому світі. Як свідчать новітні соціогуманітарні дослідження, Європа не лише дедалі більше відстає в економічній конкуренції від США та Японії, а її за багатьма параметрами наздоганяють нові індустріальні країни, особливо "азійські тигри" та Китай. Саме для виправлення цієї ситуації і була розроблена "Лісабонська стратегія", складовою якої виступає Болонський процес.

Вільна траєкторія студента

Українська держава, визначивши як один з основних орієнтирів гуманітарного розвитку освітній простір Європи, здійснює конкретні кроки в напрямку практичного приєднання до Болонського процесу. Проте модернізація нашої вищої школи в умовах сьогодення передбачає не лише привнесення у вітчизняну вищу освіту елементів європейської освітньої системи, а й усебічний об'єктивний аналіз її позитивних і негативних тенденцій. Важливим у цьому відношенні є використання інформаційного, світоглядного та особливо методологічного потенціалу суспільних наук, які також потрібно розглядати як повноцінні суб'єкти Болонського процесу. Проте значні потенційні можливості, закладені в гносеологічній природі й функціях соціогуманітарних наук, в освітніх модернізаційних процесах використовуються неефективно. Це значною мірою пояснюється формальним, інерційним підходом щодо визначення реальної оцінки місця і ролі суспільних наук у навчальному та науково-дослідницькому процесі вищої школи, а також догматичним ставленням до основоположних ідей та принципів Болонського процесу.

Яскравим прикладом такого підходу стало переведення ініціативою Міністерства освіти та науки в 2009-2010 навчальному році курсів політичної соціології, права, економічної теорії з обов'язкових до категорії вибіркових дисциплін. Це мало полегшити перехід до Болонської системи та забезпечити "вільну траєкторію студента", що є однією з головних ознак європейських університетів. Але новий наказ Міносвіти лише встановив перелік вибіркових навчальних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів та надав право вносити зміни до зазначеного переліку, враховуючи особливості напрямів (спеціальностей), за якими ведеться підготовка фахівців.

Входження України до єдиного європейського освітнього співтовариства актуалізувало необхідність запровадження нових форм освітнього процесу, системи обліку й оцінки знань. Однак відповідно до Болонської процедури вибіркові дисципліни вводяться лише на останніх курсах, тоді як в Україні - з першого курсу навчання, тобто тоді, коли студент ще не може свідомо визначити, який предмет йому потрібен в обов'язковому порядку. На жаль, серед студентів нерідко побутує думка про марність гуманітарних знань, неможливість узгодити їх з майбутньою професією. Проте молодь не усвідомлює орієнтуючого, світоглядного характеру суспільних дисциплін у житті.

Вишам - більше свободи

Аналізуючи важливі кроки, зроблені за п'ять років у системі вищої освіти, слід вказати на створення грунтовної нормативної бази для впровадження додатка до диплома європейського зразка.

Серед помилок, пов'язаних із впровадженням Болонської декларації, - відсутність послідовного виваженого, а також диференційованого впровадження кредитно-модульної системи без урахування специфіки вишів. Це, зокрема, викликало цілком справедливу негативну реакцію з боку викладачів і студентів культурно-мистецьких та художніх закладів, де впровадження такої системи в принципі неможливе. Експерти вказують і на інші не розв'язані проблеми в українській освітній галузі: слабкий зв'язок освіти і науки, недосконала структура мережі ВНЗ тощо.

Важливою проблемою на сьогодні є і якість освіти. Це якість освітніх процесів, змісту та освітніх програм, професійної підготовки і кваліфікації науково-педагогічних кадрів, якість навчально-методичного, інформаційного, матеріального, технічного забезпечення.

На думку експертів, неправильно зорієнтована участь студентів в організації навчального процесу. В Україні цей пункт нерідко сприймають як зменшення ролі викладача у навчальному процесі на користь самостійної роботи студентів. Проте розширення участі студентів в організації навчального процесу насправді має підвищити роль студента у формуванні певного попиту на освітні послуги та розширити для нього організаційні можливості задоволення цього попиту. Заходи, спрямовані на розширення квоти самостійної роботи студентів у навчальному процесі, накопичення кредитів за дисципліни, які можуть вивчатися в різних університетах та впродовж різного часу, збільшення вибіркових дисциплін, переслідують саме цю мету.

Важливим суб'єктом Болонського процесу є Мін- освіти. Його головне завдання має полягати в розробці стратегій подальшого розвитку системи вищої освіти в цілому, передачі ініціативи та відповідальності за свою долю педагогічним колективам і ректорам вишів. До того ж, жодні стандарти, типові навчальні плани та програми не повинні обмежувати свободу визначення структури та змісту освіти, форм і методів навчальної роботи у виші. Треба законодавчо гарантувати право кожному ВНЗ самостійно визначати структуру та зміст освіти, форми та методи навчальної і дослідницької роботи. Освітні стандарти можуть визначати лише рівні кваліфікації, але не зміст навчання, та носити рекомендаційний характер.

ДОВІДКA "УК"

Болонський процес започаткований 19 червня 1999 року представниками 29 країн. Він втілює стратегічний напрямок розвитку Європи з метою створення загальноєвропейського простору вищої освіти. Приєднавшись до участі в Болонському процесі 19 травня 2005 року в Норвегії, Україна зобов'язалася внести відповідні зміни в національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти. Нині до Болонського процесу приєдналися 47 країн Європи.

ЯКЩO РOЗІБРAТИСЯ

Базові засади Болонської декларації:

♦ Трирівнева система вищої освіти (бакалавр, магістр і доктор наук - на відміну від сьогоднішньої системи бакалавра, спеціаліста, магістра, кандидата наук і доктора наук);

♦ застосування академічних перевідних кредитів ЄСТS;

♦ європейський додаток до диплома;

♦ сприяння мобільності студентів, викладачів і науковців;

♦ створення єдиного європейського дослідницького простору;

♦ контроль за якістю вищої освіти тощо.

Запровадження Болонської системи передбачає реалізацію низки стратегічних завдань:

♦ досягнення високого інтелектуального та духовного рівня самореалізації особистості;

♦ масштабна підготовка висококваліфікованої робочої сили;

♦ ефективний розвиток людського капіталу;

♦ забезпечення високої конкурентоспроможності країни та формування інноваційної моделі економічного розвитку, що повинно забезпечити європейський рівень добробуту та соціального захисту громадян.

Проблеми української вищої освіти в контексті Болонського процесу:

♦ велика кількість вишів, надлишкова кількість напрямів і спеціальностей - у системах вищої освіти провідних країн їх у 4-5 разів менше;

♦ тенденція до погіршення якості вищої освіти;

♦ недостатня співпраця між сферою освіти і ринком праці;

♦ рівень автономії вітчизняних вишів значно нижчий від європейського;

♦ проблема хабарництва у вишах - недостатньо викоренено продаж оцінок, коли іспити приймає викладач, який навчав студентів упродовж семестру;

♦ відсутність мобільності студентів - у більшості з них немає можливості вчитися за кордоном, хоча понад чверть наших студентів мали б здобувати знання в інших країнах;

♦ в європейських країнах молодь бере активну участь в освітніх процесах, проте українські студенти скаржаться, що з ними фактично ніхто не радиться;

♦ викладачі вишів зазвичай працюють з невстигаючими студентами, а натомість мають приділяти більше уваги молодим людям, які прагнуть знань.


Автор: Анатолій ПАВКО,
професор Національної
академії керівних кадрів
культури і мистецтв


Додатково:

Додаток до диплома європейського зразка

Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі

Про затвердження Порядку проведення моніторингу якості освіти

Визначення університетських рейтингів — складова євроінтеграції в освітній сфері