Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича візьметься за розвиток туризму на Буковині. Проект, створений його шістьма науковцями, виборов грант Європейського Союзу на суму 1,5 мільйони євро. Вже незабаром має бути підписано контракт між Чернівецьким університетом, партнером проекту Сучавським університетом та Євросоюзом.

Про те, як виборювався грант, чому він загнав «переможців» у пастку та яких змін чекає ЧНУ від Закону «Про вищу освіту» – в інтерв’ю УНІАН розповів ректор, заслужений діяч науки і техніки України, доктор фізико-математичних наук, професор Степан Мельничук.

Степане Васильовичу, розкажіть, як університет дізнався про цей грант і чому вирішив позмагатися за нього?

У нашій країні діє програма транскордонного співробітництва між Україною, Румунією та Республікою Молдова. Поширюється вона, зокрема, і на нашу область. У рамках її виконання розробляються і втілюються у життя різні проекти. У тому числі було заявлено і про цей. Ми підготували і подали свій проект «Історико-етнографічна спадщина – складова сталого розвитку туризму на Буковині».

Але ваш проект не відразу було оцінено належним чином…

Так, була довга історія. Брати-румуни як завжди спробували нас відтіснити. Після першого розгляду проекту університет внесли до резервного списку. Потім представники нашої обласної адміністрації почали скаржитись. Подали у Брюссель апеляцію. Тим, хто обирав, надалі довелося бути більш об’єктивними. І оскільки наш проект був справді добре підготовлений, то він і переміг.

Нагадайте, скільки отримає ваш університет?

Загальна сума гранту – 1,5 мільйони євро. Але ці кошти буде розділено поміж університетами-партнерами: наш університет має отримати 900 тисяч євро, Сучавський – 600 тисяч. Та ми із цим грантом потрапили у певну пастку. Одна із умов його отримання: десятивідсоткове співфінансування проекту. Причому вимагають, щоб свою частку ми сплатили, як-то кажуть, живими грошима. Ми уже неодноразово перемагали в подібних програмах. Тоді наш вклад хоч і виражався у грошовому вимірі, але ми могли сплатити його послугами: надрукувати видання, надати аудиторії тощо.

У даному ж разі від нас вимагають сплатити саме грошима. Готівкою, якщо можна так сказати. Йдеться про 90 тисяч євро. Зрозуміло, що в університетському бюджеті такої статті розходу немає. Якби мова йшла про 10 тисяч гривень – то їх ще можна було б десь знайти. І ми могли б впоратися самотужки. Але ж йдеться про мільйон гривень!

Ми звернулись в обласну державну адміністрацію. Нагадали, що це проект для розвитку туризму на Буковині, а отже не тільки ми зацікавлені у його втіленні у життя. Адміністрація пообіцяла допомогти співфінансуванням. Дали навіть листа із обіцянкою чи-то пак офіційною гарантією.

Проект передбачає розвиток туризму на Буковині. Чому цим питанням переймається університет?

Цей проект має і певну наукову складову. У рамках його виконання передбачається зокрема і збір матеріалу по області, видання карт, довідників. У нас, до речі, є і така спеціальність «туризм».

На що ще буде витрачено грантові кошти?

Проект розраховано на два роки. За цей час передбачено виконання майже чотирьох десятків різноманітних заходів. По-перше, в нашому центральному п’ятому корпусі буде створено Центр розвитку історико-етнографічного туризму на Буковині. Крім того, за два роки потрібно створити новий сайт, електронну базу даних туристичних об’єктів та нових маршрутів, видати інформацію для туристів тощо.

Кого планується залучати до цих робіт?

Буде визначено виконавців проекту. Скоріше за все залучатимуться викладачі та аспіранти з нашого університету. До речі, координатором проекту є наш науковець, заступник декана з міжнародних зв’язків факультету історії, політології та міжнародних відносин, доктор наук Антоній Мойсей.

Цього року на університет чекають перевибори ректора. У березні закінчується ваш семирічний контракт. Чи є бажання продовжувати працювати на цій посаді?

Я підготував звіт за сім років своєї роботи. Відвезу його у міністерство. Здам. У принципі, якщо підбити якісь попередні підсумки, то ніби непогано попрацював… У вересні 2011-го наш університет посідав дев’яте місце в рейтингу вищих навчальних закладів України за показниками наукометричної бази даних Scopus.

На нашій базі щорічно проводяться міжнародні, всеукраїнські наукові конференції та студентські науково-практичні конференції регіонального, всеукраїнського та міжнародного рівня. Прозвітувати насправді є про що.

Та за процедурою, після закінчення мого контракту буде оголошено конкурс на заміщення посади ректора. Напевне, я візьму у ньому участь, подам документи. А там буде видно, як проголосують люди, як оцінять мою роботу.

Ваш університет був одним із перших учасників реалізації завдань Болонського процесу. Чи вдалося Україні стати частиною європейського наукового та освітнього простору? Що ще, на вашу думку, потрібно зробити у цьому напрямку?

Не знаю, чи були ми одними із перших, але цю справу затіяли давно. У 2006 році почали переходити на нову систему організації навчального процесу – кредитно-трансферну. Тоді ми запроваджували її тільки для студентів-першокурсників. Бо їм, за великим рахунком, було байдуже за якою системою навчатись. Тих, хто уже певний час провчився за старою системою, ми вирішили не «ламати». Таким чином, у 2010/11 навчальному році ми видали дипломи випускникам, які провчились за новою системою від першого до останнього курсу.

Зараз університет повністю перейшов і працює за цією системою.

Що це дає? Для тих, хто вчиться – результат є. Змушують більш регулярно здавати модулі, не чекати останньої ночі перед іспитом. Жартома кажучи: не спати доводиться принаймні три ночі протягом семестру. Зараз ми, до речі, допрацьовуємо систему, яка буде в електронному варіанті заносити усі модульні оцінки, виводити іспитову оцінку і так далі. Уся ця бухгалтерія – досить марудна і нудна. І нова система цю роботу автоматизує.


Чи увійшла Україна в європейський науковий та освітній простір?

Думаю, що ні. І головна проблема у тому, що у європейських університетах інакша ступенева система освіти. У них 3 роки вчаться «бакалаври» і 2 роки – «магістри». А у нас, по-перше, є «спеціаліст». Це поняття, яке в Європі взагалі не розуміють. По-друге, у більшості вітчизняних ВНЗ «магістри» вчаться лише 1 рік, а «бакалаври», натомість, чотири.

І коли ми намагаємось із європейськими університетами запроваджувати мобільність, як того вимагає Болонський процес, ми стикаємось із проблемою: нам складно сумістити наші програми. І тому ця мобільність зараз відбувається у такому, я б сказав, укороченому вигляді.

Щороку близько 200 наших студентів їздять на навчання у європейські університети. Але лише на тиждень-два. Скажімо, для виконання магістерських робіт вирушають туди, де є хороше обладнання… Це така квазі-мобільність. Студенти, наче, і мають можливість поїхати, але не на повний семестр. І усе це через неузгодженість програм. Сподіваюся, у новому законі «Про вищу освіту» це питання буде вирішено.

До речі, про згаданий вами законопроект. Другий рік поспіль тривають дискусії про те, яким має бути закон «Про вищу освіту». Ви як ректор на чому б зробили у ньому акцент?

Окрім того, що я уже сказав, закцентував би на фінансовій автономії університетів. Думаю, мене багато хто у цьому підтримає. Адже кошти, що надходять на університетські рахунки, автоматично стають коштами державного бюджету. І на них поширюється величезна кількість правил. Зокрема, я маю на увазі вимогу про проведення тендерів. Якби це стосувалось тільки тих грошей, які виділяє держава, то питань би не виникало: держава дає, вона ж і контролює використання. Але якщо університет сам заробляє, то цими сумами він повинен мати право розпоряджатися більш вільно. А так, ці тендери – досить складний, тривалий процес. Щось порушили – треба все відміняти.

Позаминулого року, приміром, ми «пролетіли» із купівлею комп’ютерів. Там якийсь нюанс при проведенні тендеру не врахували, я уже навіть не пам’ятаю, що саме, і довелося все скасовувати. В результаті, закупили комп’ютери аж через рік. Уявляєте: цілий рік довелося чекати. І щонайважливіше: цю техніку ми придбавали за кошти спеціального фонду. За гроші, які університет заробляє самотужки. Ось це проблема. Університети повинні мати можливість більш вільно розпоряджатися коштами, які самі заробляють.

Ансамбль будівель «Резиденція митрополитів Буковини і Далмації» півроку тому отримав сертифікат про входження до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Цей статус відкриває якісь нові перспективи перед університетом?

Безпосередньо, може, ні, але опосередковано – так. По-перше, це важлива подія в інформаційному просторі. Про неї знають усі. Відомо про це і європейським університетам. Зараз саме іде сезон підготовки нових проектів міжуніверситетської співпраці. І ми уже підготували десь біля 30 проектів. Це, звичайно, не означає, що вони усі, як-то кажуть, пройдуть. Але принаймні, до нас звертаються і пропонують бути партнерами. І я бачу, що пропозицій значно більше, аніж було торік. Сказати, що ми за цей рік так сильно набрали у відношенні науковому чи методичному – не більше, ніж у попередні роки. Але кількість пропозицій щодо співпраці значно зросла. Я це пояснюю тим, що ми стали відомими.

Чи можливо сьогодні простим туристам відвідувати ваш університет?

Так, звичайно. У нас працює туристичне бюро, можна замовити екскурсію. Відвідувачі заходять на територію університету, в історичні зали… Потрапити до нас - не проблема.

Навчальному процесу не заважають?

У нас у п’ятому корпусі (центральному) зараз розміщується лише частина факультету іноземних мов. Але ми намагаємось взагалі вивести звідти навчальний процес. Зараз завершуємо добудову нового корпусу. Туди факультет іноземних мов і переїде. У центральному корпусі ми зробимо музей університету. А ви ще не були у нас? Обов’язково приїжджайте, не пожалкуєте…


Автор: Тетяна Лавренюк


Додатково:

Чернівецький університет виграв грант ЄC на 1,5 млн. євро