Події у сфері освіти і науки, що їх керівництво профільного міністерства подає як реформаторські дії з метою підвищення якості освіти, часто викликають у суспільстві протестні настрої. Адже методи досягнення проголошеної мети далеко не завжди бувають виправдані з погляду здорового глузду і наводять на думку про лукавство державних чиновників.

Обростає чутками ситуація з НТУУ «КПІ», де досі не знають, коли ж буде оголошено конкурс на посаду ректора, і це опосередковано підтверджує приховані наміри керівництва Міносвіти прибрати до рук університетський кампус. Уні­вер­ситетові, в буквальному сенсі, довелося боротися за свою те­риторію й майно, відбиваючись у судах від навали комерційних структур. Тиснуть на київський політех також іншим шляхом: міністерство ініціювало пере­затвердження статуту і внесення до нього змін, які істотно урізують автономію універси­тету.

Кампанія проти Націо­наль­ного НДІ українознавства та всесвітньої історії з початком нового року тільки посилилася: на інститут, що протестує проти планів Табачника та іже з ним реформувати наукову установу і призначити її директором свою людину, накинули фінансовий зашморг. Як повідомив директор інституту професор П.Ко­ноненко, офіційним приводом до зменшення фінансування стало затвердження Міносвіти тільки трьох із дев’яти запро­понованих тем. Із середини січня практично всіх наукових співробітників відправлено у відпустки за власний рахунок. Таке рішення міністерства — досить прикрий подарунок для колективу інституту, який щойно відзначив своє двадцяти­ліття.

Під приціл пильної уваги Міносвіти недавно потрапив і Київський славістичний університет. За лічені дні до Но­вого року в КСУ наскочила численна комісія для проведення позапланової комплекс­ної перевірки. Контролери причіпливо перевіряли всі аспекти діяльності навчального закладу, цікавилися виконанням ліцензійних умов, навчально-методичним забезпеченням, проводили «міністерські» конт­рольні роботи тощо. Дев’ять днів, поки комісія працювала, університет лихоманило, багато викладачів досі перебувають під враженням від неприховано упередженого ставлення до них окремих членів комісії. За чиєю ж командою так ретельно трудилися контролери Дер­жавної інспекції навчальних закладів (ДІНЗ)? Думаю, відповідь очевидна. Відповідно до положення про ДІНЗ, її голова щорічно звітує перед міністром освіти про виконання планів роботи.

До речі, створення торік нової контрольної структури міністр освіти Д.Табачник прокоментував захоплено: «Це надзвичайне, суперрішення для освіти. Уперше в Україні створено Державну інспекцію навчальних закладів. Головна ідея полягає в тому, що цей центральний орган влади перевірятиме якість освіти. Тобто перевірятиме якість викладання, використання обладнання, ставлення до учнів, рівень майстерності і навіть творчості викладачів». Як бачимо, діапазон можливостей в інспекторів досить широкий.

Не дивно, що працівники сфери освіти сприйняли створення держінспекції з безнадією: і так не продихнути від перевірок, звітів, комісій, ну буде на одну більше, — а користі?.. Каральний загін у руках керівництва міністерства — так відреагували на повідомлення про створення нової інспекції багато викладачів. І, схоже, вони мають рацію.

Сьогодні ані на йоту не доводиться сумніватися, що комісія ДІНЗ, послана у КСУ, виконувала покладену на неї незавид­ну місію — виявити якнайбільше недоліків. І зі своїм завданням вона впоралася. Решту залишилося довершити іншим.

За день до засідання Дер­жавної акредитаційної комісії України (воно відбулося 26 січня) в одному з періодичних видань з’явилася заангажована пуб­лікація про те, що Київсь­кому славістичному університетові загрожує позбавлення ліцензії. Автор, посилаючись на результати проведеної перевірки, наводить, зокрема, дані про успішність студентів і якість знань, які «не відповідають акредитаційним вимогам та ліцензійним показникам закладу». Далі йдеть­­ся про те, що головний корпус університету розміщується у приміщенні Київ­ського геологорозвідувального технікуму (вул. Анрі Бар­бюса, 9) і… «розвалюється на очах». Тому цей будинок «уже давно розглядають як об’єкт, що визнаний аварійним і підлягає знесенню». (Практика переведення будівель у розряд аварійних, якщо комусь це потрібно, у нас досить відпрацьована.)

Ось у цьому, очевидно, і вся заковика! Будівля площею близько 20 тис. кв. метрів з трьома гектарами прилеглої території, з господарськими спорудами, — і все це на приваб­ливій місцевості майже в самому центрі Києва. Ці­каво, що про аварійність приміщення почали говорити тільки останнім часом.

Про земельні домагання та багаторазові «наїзди» на геолого­розвідувальний технікум (до речі, єдиний в Україні) нам розповідав його директор. Нещо­давно його зняли з посади, а іншого керівника так і не призначили. Ходять чутки, що технікум переселятимуть, але реалізувати цей план заважає славістичний університет, який орендує тут приміщення. Договір оренди на нинішній рік КСУ не продовжили.

«Наш університет має IV рівень акредитації, — розповів журналістові DT.UA президент Київського славістичного університету, доктор історичних наук професор Юрій Алексєєв. — У 2010 році ми підтвердили відповідність цьому рівню.

Восени того ж року в нас несподівано виникли проблеми, зовсім не навчального характеру. До мене прийшли якісь люди і досить настійливо запропонували продати акції університету. А коли не погодимося, то пообіцяли нам серйозні проблеми, аж до позбавлення нас міністерством ліцензій. Десь через місяць почалися активні перевірки нашої економічної, господарської діяльності. Перевіряли довго. Серйозних недоліків не виявили.

Торік університет перевіряли тричі. Остання перевірка була в грудні, з участю 33 інспекторів. Те, як вона проводилася, вразило багатьох студентів і викладачів. Студенти заявили, що пере­віряль­ники поводилися на диво безтактно і безцеремонно.

Десь тими ж днями на телебаченні пройшла інформація, що ми захопили дитячий садок в Оболонському районі. Цей будинок на вул. Мате Залки, 10г, справді перебував в аварійному стані, і десять років тому нам, за рішенням райради, дали його в оренду з умовою капремонту. Два роки до того дітей там не було. П’ять років ми просили міськраду дати в оренду землю, але дозволу так і не отримали, хоч нам і обіцяли. Тому інформація про самозахоплення приміщення та землі не відповідає дійсності. На мою думку, вона з’явилася не випадково, це, так би мовити, ланки однієї кампанії, затіяної з метою дискредитації нашого університету у чиїхось корисливих інтересах. Узагалі, недержавні вузи сьогодні опинилися в дуже складному становищі».

У своєму виступі на колегії в Харкові у квітні 2010 року Д.Табачник, торкаючись теми кількості вузів у країні, яка «сягнула критичного максимуму», заявив про необхідність «оптимізації та упорядкування цієї мережі». І далі: «Але здійснюватися це має еволюційно, паралельно з реструктуризацією галузей економіки і змінами попиту ринку праці, насамперед на регіональному рівні, без жодного адміністративного тиску». За період, який минув відтоді, цей тиск і міністерський диктат тільки посилилися. До того ж з’явилася ще одна конт­рольна структура, з допомогою якої процес «оптимізації» мережі прискориться. Але чи покращиться в результаті якість освіти — ще питання.



Додатково:

МОНстри чорної трансплантації

Прем'єр-міністр України Микола Азаров доручив створити оперативну групу з доопрацювання закону про вищу освіту, головою якої призначив в. о. ректора НТУ «КПІ» Михайла Згуровського

Рік освіти-2011: про що змовчав Табачник