У той час, коли реформи Табачника повертають українську освіту та науку у вчорашній день, наші сусіди - поляки - вирішили наздогнати Гарвард.

Так сталося, що і Україна, і Польща одночасно вирішили змінити свої Закони про освіту. Тільки поляки задекларували, що їхня реформа мусить наблизити їх до Оксфорду і Ґарварду. А чого хочемо ми? Про це наша розмова з проректором Львівського національного університету ім. Івана Франка, кандидатом філологічних наук Марією Зубрицькою.

- Із жовтня цього року в Польщі почав діяти новий закон про вищу освіту, який має змінити польські вузи так, щоб вони могли конкурувати на ринку ЄС. Працювали над законом три роки. У нас проштовхується законопроект, який лобіює Міносвіти. Що на Вашу думку, Україна могла би взяти із польського досвіду?

- Передусім, я б хотіла звернути увагу на організаційну культуру підготовки польського законопроекту та його широке суспільне обговорення. Тривало воно тривало три роки, і всі зацікавлені групи суспільства, влади та бізнесу публічно висловили свою позицію з приводу змін. Для прикладу, студенти мали змогу ставити запитання через електронну скриньку міністрові науки та вищої освіти Барбарі Кудрицькій та отримувати безпосередньо від пані міністра роз’яснення. Не кажучи вже про те, що проект закону був розміщений на всіх веб-сторінках найпопулярніших польських ЗМІ, і чи не кожна польська газета про нього писала. Тобто, у буквальному розумінні цього слова, все польське суспільство було задіяне у публічній дискусії: від формату індивідуального обговорення відомими педагогами, освітянами, батьками, студентами до формату інституційних відгуків, озвучених на різного роду конференціях, форумах і телевізійних дебатах.

Широке громадське обговорення - це красномовне свідчення нової культури ухвалення стратегічно важливих документів у Польщі.

Натомість, у нас, в Україні впродовж року велися дискусії над законопроектами, що радше нагадували fata morgan-у, оскільки тривалий час навіть професійні педагоги не могли зрозуміти, який саме законопроект обговорюють, оскільки вони блискавично появлялися і зникали на сайті Міністерста освіти, науки, молоді та спорту України.

Наведу свіжий приклад із прямого радіоефіру, у якому представника студентського самоврядування запитали, де можна прочитати про те, що плата за навчання, відповідно до нового законопроекту, не буде змінюватися впродовж усього терміну навчання. Відповідь у контексті обговорення звучала приголомшливо: - Ну, ще не можна, він буде за кілька днів на сайті ВРУ. Журналіст знову запитує, а де Ви про це прочитали?Відповідь вражала: «Він був на сайті міністерства»… Це яскрава ілюстрація відсутності конструктивного суспільного діалогу з таких важливих питань як реформа вищої освіти.

Друге, на мою думку, не менш важливе досягнення Польщі: Кабінет міністрів подав закон до Сейму ще у вересні минулого року, де його розглядали п’ять місяців і детально проговорювали всі прогнозовані ризики та механізми їх можливого зменшення. Ще через місяць - 5 квітня 2011 року - президент Польщі підписав ухвалений у Сеймі закон із вимогою, що він набере чинності лише через півроку. Ці шість місяців були необхідними для затвердження так званих супровідних пакетів документів, у тому числі фінансових. Тобто, держава передусім забезпечила реформу вищої освіти всіма необхідними фінансовими ресурсами.

Польща довела, що постсоціалістичні країни можуть проводити успішні освітні реформи у консолідованій співпраці з суспільством, навіть мобілізовувати суспільство,- у позитивному значенні цього слова, - для блага країни та розбудови її позитивного іміджу в світі.

- У нас теж – суспільство мобілізоване, але у негативному сенсі цього слова, проти реформ Табачника.

- Мабуть, тому що в нас відсутня не тільки культура суспільного діалогу навколо важливих реформ, а й культура ефективного державного управління. Для прикладу, прем’єр-міністр Азаров досить часто публічно критикує Міністерство освіти, науки, молоді і спорту, і його очільника Дмитра Табачника за недостатню роботу з ректорами ВНЗ, замість того, щоб Кабінет міністрів разом із міністерством запропонував вкрай необхідний конструктивний діалог із академічною спільнотою, роботодавцями, громадськими організаціями. Тобто, якщо у нас немає ефективної моделі комунікування в системі влади, то що говорити про комунікування влади з українським суспільством? Варто владі, і всьому українському суспільству засвоювати позитивний досвід у Польщі, зокрема засвоїти досвід ухвалення там нового закону про вищу освіту.

- Якщо Польща своїм законом орієнтується на західну модель освіти, то куди йдемо ми?

Навіть поверховий порівняльний аналіз нового польського закону про вищу освіту та законопроекту, який подали на реєстрацію у Верховну Раду України, дає підстави зробити висновок, що ми, на відміну від польських колег, рухаємося в протилежний бік. Для прикладу, Польща остаточно відмовилася від централізованих стандартів вищої освіти, і зробила революційний стрибок до повної академічної свободи. Академічна свобода є серцевиною університетської автономії. Університети самі визначають напрямки підготовки фахівців, і вони вирішують, які саме програми та курси запроваджувати. До слова, новий закон дає змогу запроваджувати різні авторські курси та програми.

Натомість, законопроект від Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України , пропонує законодавчо закріпити принцип жорсткої централізації та ієрархії. У ХХІ столітті, у час динамічного розвитку нових знань і розширення компетенцій, принцип надмірної централізації в системі вищої освіти стає не інструментом її розвитку, а власне її гальмом. Нас переконують, що університетам дадуть ширшу автономію у фінансовому управлінні. Але «ширша автономія» – це, передусім, академічна автономія. Це право університету визначати, наприклад, які сертифікати ЗНО потрібні при вступі до ВНЗ. У нас це визначає міністерство. Право вільного вибору дисциплін студентами, який засвідчує про студентоцентричний підхід у навчальному процесі, у нас авторитарно обмежений, бо в міністерстві краще знають, що студентам треба. Міждисциплінарність, яку гарантує новий польський закон про вищу освіту, у нас надалі залишається поза законом, усупереч усім тенденціям сучасної вищої освіти в світі.

- Польща також закріпила інший принцип фінансування університетів?

- Так, ця реформа дає не просто гарантії на словах. Найкращі університети, які довели якісний рівень підготовки фахівців і заслужено здобули реноме якісних центрів наукових досліджень, відповідно до нового закону, отримають статус Провідного національного наукового осередку (КNOW). Зверніть, будь ласка, увагу, що навіть у абревіатурі закладена ідея руху до знань. Цей статус дасть змогу університетам отримувати державну підтримку на свою діяльність упродовж п’яти років. А працівники таких осередків матимуть вищу заробітну плату і переваги в отриманні наукових грантів.

Таким чином, фінансовий вимір закону має два аспекти. Перший - фінансова мотивація для дуже здібних студентів. Відтепер вони мають змогу не платити за другий напрямок, отримувати не лише гранти ректора, а й гранти міністра та європейські гранти, щоб займатися науковою роботою.

Другий аспект – мотивація та підтримка університетських науковців. Залучивши інвестиції до університету, держава на 5 років гарантує провідним національним науковим осередкам свою підтримку. Це неймовірний стимул до наукової роботи. Що важливо, обирати університети для таких державних грантів будуть міжнародні експерти. І вже 1 жовтня 2011 року створені комісії за науковими напрямками, до яких залучені знані європейські науковці та дослідники.

Є ще одна зміна, яка викликала особливу критику в польських академічних колах. Вона стосується праці викладача у кількох ВНЗ. Тепер, згідно з новим законом, якщо викладач працює в одному виші, то дозвіл на його працю в іншому університеті повинен дати ректор першого. Це дуже добрий механізм страхування від зниження рівня якості викладання, який може спричинити викладацька праця у кількох вишах. Тобто закон зменшує ризики неякісного викладання через механізм підвищення зарплати університетським викладачам. Одночасно відтепер змінюється кар’єра викладача. Вводяться нові звання і посади. Зокрема, закон ліквідує посаду доцента. Кожні два роки університетські викладачі проходитимуть процедуру оцінювання їх наукової, навчально-методичної та організаційної діяльності, а професорів оцінюватимуть кожні чотири роки. Дві негативні оцінки викладачів і професорів відтепер дають змогу ректорові припинити дію контракту з ними.

На загал, у законі дуже добре прописана кар’єра від студента до докторанта, а також прописана модель стимулювання молодих науковців. І все це міністр науки і вищої освіти Польщі Барбара Кудрицька пояснює так: « … щоб студент був партнером для вишу, щоб отримував освіту високої якості і мав кращі шанси на ринку праці. Саме з цією метою ми створюємо кращі умови для його розвитку…»

І створюють! Студентам підвищений соціальний захист – стипендія буде до 1000 злотих (2360 грн.), а 1300 злотих — це вже мінімальна зарплата. Студенти і докторанти відтепер мають змогу отримувати стипендії міністра і так званий «Діамантовий грант» для наукових досліджень одразу після ліценціату (перший рівень вищої освіти).

У нас про фінансові супровідні пакети до законопроекту «Про вищу освіту» навіть ніхто і не говорить. І взагалі, про що може йти мова, якщо цього року університети особливо відчули скорочення державної підтримки на наукові дослідження, що загрожує перетворити вищі навчальні заклади у своєрідні професійно-технічні училища…

- Як і всюди, в освіті теж є свої династії, і поляки зараз сказали що це погано, чому?

- Йдеться про недопущення академічних форм непотизму, тобто унеможливлюється підпорядкування найближчих родичів одне одному. Навіть якщо йдеться про заслужених людей. Польський закон обрав нові європейські цінності та нову академічну культуру управління.

Ще один крок до європейських цінностей — це відкриті конкурси на вакантні посади.

Конкурс оголошується не лише на веб-сторінці університету чи міністерства науки та вищої освіти, але й водночас англійською мовою на сайтах відповідних інституцій ЄС. У законі є закріплена посада візитового професора, а це створення сприятливих умов для відкритої міжнародної конкуренції викладачів і науковців.

- Таким чином Польща відкривається до світу. Вона не лише прагне збільшити кількість іноземних студентів, які приносять живі гроші в університети, але й створює умови для конкуренції серед викладачів, від чого деякі з них можуть і постраждати?

- Освіта не може бути замкненою. Освіта — це реперна точка, в якій перетинаються всі артерії суспільного життя.

Експерти з питань освітньої політики вважають, що сьогодні в Європі найуспішнішою моделлю освіти, і вищої освіти зокрема, є фінська модель. Новий закон про вищу освіту у Фінляндії, який запровадив радикальну університетську реформу, набув чинності в січні 2010 року. Цей закон, який є одним із найкоротших за змістом у сучасній освітній практиці, бо містить лише 15 сторінок, має два надзвичайно важливі пункти. Зокрема, пункт про викладання англійською мовою, яка відчиняє двері до інтернаціоналізації і залученню здібних студентів до фінських університетів. Другий пункт – це положення про наглядові ради університетів, у яких представники університетів мають лише дорадчий голос, а решта – це представники бізнесу, громадських організацій і невелика кількість представників влади. Наглядова рада визначає стратегічні плани університету. Якщо бізнес дає інвестиції у вищу освіту, то він має право отримувати підготовлених фахівців. Якщо громадська організації бореться із певною соціальною проблемою, то вона повинна знайти шляхи її подолання за допомогою університетської освіти.

Польський закон про вищу освіту містить такі самі позиції. І навіть більше. Поляки доручили наглядовим радам проводити моніторинг кар’єри випускника. Водночас закон дозволяє ВНЗ, що готують фахівців прикладних наук і зосереджують увагу на практичному профілі, залучати до створення програм представників бізнес-сектору, громадських організацій тощо.

- Поляки вірять, що ця реформа зробить їх «центром світу». Які Ваші прогнози?

- Вони вже почали реалізовувати свої амбітні цілі. Мене зачарувала позиція міністра Барбари Кудрицької: бачити в студенті партнера і робити ставку на розвиток науки. Поляки зрозуміли, що сьогодні наука, розвиток новітніх технологій є стратегічним резервом економічного та суспільного розвитку.

На тлі роздумів над польським законом у багатьох освітян викликають тривогу тенденції в нашій системі вищої освіти. Для прикладу, у Львові навчається близько 150 тисяч студентів, а це щороку — 20 тисяч випускників. Які ринки праці для цих випускників у Львові? Умовно, мінімальні. Була серія публікацій про буденні долі людей із вищою освітою: від великих ринків до безоплатного стажування в окремих компаніях і підприємствах. А решта — це потенційні інтелектуальні мігранти. Саме через нереалізованість випускників Україна має такий високий міграційний потенціал. Добре, якщо наші випускники їдуть Києва, де ширші фінансові можливості. Однак багато їх їде далі, до Варшави, Праги, Братислави. Я вже не кажу про трудову міграцію до Португалії, Іспанії, Греції. На превеликий жаль, молоді люди не бачать української перспективи.

А вища освіта і наука — це резерв держави, який дасть змогу реформувати інші сфери державного та суспільного життя. Це відчинені двері на глобальні ринки. І саме завдяки науці Польща хоче стати конкурентом на світовій економічній арені, а не завдяки дешевшій робочій силі.

Що за університет, який не проводить досліджень, а якщо проводить – то чому вони не реалізовуються в економіці? Зараз Польща руйнує і цей стереотип.

- Так ми ще маємо шанс залишитись першими у групі країн третього світу?

- Наш останній закон про вищу освіту – це, справді, крок вперед і два кроки назад. Риторика автономності наших університетів голослівна, вона не є ключем до академічної свободи. Централізація вищої освіти не відповідає ні духові часу, ні суспільним запитам.

У Польщі зміни відчули всі. Студенти – мають можливості реалізовувати вільний вибір і розвивати інтелектуальні здібності, цьому сприяють стипендії, гранти для молодих науковців; викладачі – отримали шанс на проведення якісних наукових досліджень, і цьому сприяють підвищені зарплати, грантові можливості від держави і від зацікавлених інвесторів.

Запитаймо, які зміни відчуває сьогодні критична маса українських студентів і викладачів після ознайомлення із нашим законопроектом? Запитання, на жаль, риторичне…

Розмовляла Ольга Рось, Українсько-польський журналістський клуб «Без упереджень».

Додатково:

Табачник не має двох бажань: бути афроамериканцем і членом НАНУ