Вже увійшло в традицію, коли батьки українських учнів не лише готують дитину до навчання, витрачаючи на це певні кошти, але й впродовж року підтримують освітні заклади фінансово. Про це батьки говорять відкрито.

Готуючи цьогоріч свого 15-річного сина до школи, п. Наталя витратила близько тисячі гривень. Йдеться про одяг, спортивну форму, недешеві зошити, атласи та інше спорядження. Але це лише початок, каже вона. У школі, де навчається її син, а це звичайний середній загальноосвітній заклад, заведено здавати гроші у кілька фондів. Одноразово всі батьки здають у фонд школи близько ста гривень, на оплату послуг з охорони близько 20 гривень, і, звісно, у фонд класу, розповідає мати.

Сума до фонду класу може коливатися, починаючи від 50-100 гривень. Все залежатиме від того, що саме з ремонтних робіт потрібно, каже вона. Зазвичай потреби оголошує класний керівник, а батьківський комітет лише підраховує і ділить на кількість учнів. За використані гроші вчитель звітує або ж батьки самі бачать результати вкладень, зазначає співрозмовниця. А от грошима "шкільної каси" навряд чи хтось особливо цікавиться, припускає вона. І звіту офіційного ніколи немає.

Нерідко і впродовж навчання доводиться докуповувати якісь підручники чи додаткову літературу, додає мати.

Спеціальна освіта за "спеціальні" гроші

Але ці витрати не йдуть у порівняння з фінансовими вливаннями батьків в освіту своїх чад у спеціалізованих школах. Одразу відчувається, що контингент на рівень вищий, і зовнішній вигляд дитини вимагає значно більших витрат. А тут ще далеко не дешеві спеціалізовані підручники, подарунки вчителям і таке інше.

Лише на одяг і шкільне начиння четвертокласниці Анастасії, яка отримує освіту у школі з поглибленим вивченням іноземної мови, мати Іра витратила дві тисячі гривень. Впродовж року батьки також здають гроші до фонду школи (200 гривень), і на охорону (50 гривень). З цього вже видно, що витрати у порівнянні зі звичайними школами – удвічі більші. За ці гроші, каже Ірина, у школі міняють туалети, вікна та роблять поточний дрібний ремонт.
Є батьки, які можуть перевірити витрати, зауважує співрозмовниця, але є і більш заможні, що самі облаштовують майданчики перед школою чи садять газони.

У спеціалізованих школах є практика "вступного внеску", розповідає Ірина. Йдеться про першачків. "Коли я привела доньку на співбесіду до школи,- пригадує вона, то члени комісії запропонували мені купити для школи проектор або просто здати гроші. На добровільних засадах, звісно. Пояснення було таке: для розвитку вашої дитини, для навчального процесу. Щоправда, суми не вказували. Та й батькам мало кому відомо, хто скільки дає",-каже Ірина.

Подарунки як традиція

До фонду класу батьки теж здають гроші, їх витрачають на засоби гігієни, навчальні матеріали, папір, плакати, шафки і таке інше. Хоча близько десяти відсотків батьків відмовляються платити з різних причин, каже Ірина.

Але особливо витратною, за її словами, є купівля спеціалізованих підручників, а ще доводиться купувати книжки з державної програми, скаржиться співрозмовниця, бо їх часто не вистачає з минулорічних надходжень.

Не обходиться і без подарунків вчителям. Тут кожен клас самостійно вирішує, що і скільки дарувати, але така вже українська традиція, зазначає мати. Подарунки доводиться купують три-п’ять разів у рік: на день вчителя, день народження, 8 березня і інші свята.

У розмові з Deutsche Welle експерт освітніх програм Центру досліджень суспільства Інна Совсун зазначила, що підрахувати такі неофіційні проплати у всеукраїнському масштабі практично нереально, але вони дійсно існують. Насамперед це викликано недофінансуванням державою освітньої сфери, пояснює експерт. "Це велика інфраструктура, яку треба підтримувати і розвивати, а держава заледве що платить зарплату вчителям та комунальні послуги шкіл. Відтак, школи змушені самі шукати сфери прибутку, перекладаючи все на плечі батьків",- каже Совсун.

Гроші є, але не для шкіл

Оскільки держава не виконує своїх зобов’язань, то і дорікнути директорам чи вчителям немає за що, переконана експерт. Інша справа, коли такі внески перетворюють у примусові побори, і це непоодинокі випадки, запевняє експерт. За таких обставин батьки можуть сміло судитися, бо закон їм гарантує здобуття безкоштовної середньої освіти.

Нерідко, на жаль, і подарунки вчителям стають обов’язковими, а через відмову дитина може зазнавати психологічних утисків, каже експерт. Вона припускає, що у спосіб добровільних внесків, українські батьки фінансують приблизно десяту частину освіти своїх дітей-школярів.

"Не можна сказати, що освітній бюджет в Україні такий маленький, що немає можливості вкладати у школи як це роблять, приміром, у Німеччині чи країнах Скандинавії. Гроші є,- каже Совсун, але вони чомусь перенаправляються на проекти, які далеко не є першочерговими для української освіти: рекламні ролики за мільйони гривень, програми електронного вступу, чималі вливання в Академію наук тощо",- зазначає Інна Совсун.

За даними нового соціального дослідження Інституту ім.Горшеніна, третина опитаних українців вважають, що якість освіти за останній рік погіршилася. Майже 54 відсотки батьків скаржаться, що найчастіше їм доводиться зустрічатися з проблемою постійних зборів грошей на ремонт школи та подарунки вчителям. Ще 40 відсотків - незадоволені необхідністю купувати дорогі підручники та навчальні матеріали.

Автор: Галина Стадник


Додатково:

Л.Оробець: «В української освіти дві проблеми — гроші і начальники»