З початком осені малі громадяни України йдуть до школи — чистої й з “євроремонтом”, або ж, навпаки, з порепаною фарбою старих парт. Трохи старші українці й собі займуть місця у студентських аудиторіях. Думками про те, які проблеми української освіти впливатимуть у новому навчальному році на якість знань школярів та студентів, поділилася з кореспондентом “ГолосUA “народний депутат, голова підкомітету з питань базової освіти Комітету Верховної Ради України з питань освіти та науки Леся Оробець.

- Пані Лесе, на вашу думку, які проблеми в українській освіті зараз є найкритичнішими?

- На мою думку, таких проблем є щонайменше дві. Перша з них - критичне недофінансування. Освіта давно - і це не питання останнього року або останнього міністра — давно, роками й десятиліттями недофінансовується. Копійки крапають — за залишковим принципом. Традиційно, й останній бюджет є тому лише підтвердженням, фінансуються так звані “породисті” відомства — Міністерство внутрішніх справ, прокуратура, але аж ніяк не освіта, культура чи медицина. Це перша глобальна проблема.

Якщо ми сподіваємося, що наших дітей будуть “няньчити” виховательки за 800 гривень на місяць або вчителі, які отримують тисячу “з хвостиком”, будуть і надалі сіяти добре й вічне просто за “так”, не маючи джерел до людського існування, це — величезна ілюзія. Ми роками не можемо вирватись із замкненого кола: “чому бідний — бо дурний, чому дурний — бо бідний”.

На жаль, не менш сумною є ситуація й у вищій освіті, де непрозорі схеми розподілу держаних коштів спрямовують їх до ВНЗ за принципом лояльності до міністра. Замість того, щоб фінансувати той десяток найкращих і найцінніших вишів, які б дійсно могли зрушити справу у вищій освіті і бути відзначеними у світових рейтингах.

- Якою ж є друга проблема?

- Вона так само існує роками. Але, на жаль, за останнього міністра вона загострилась просто “до крику”. Це - питання неякісного адміністрування. Адже зрозуміло, що, навіть за умов обмеженого ресурсу, мудрі управлінські кроки, передбачувані, зрозумілі, прозорі, майстерні адміністративні заходи могли б змінити ситуацію на краще.

Невже складно раз і назавжди виписати правила вступу до ВУЗу не на рівні міністерського наказу, якій можна міняти щороку, а на рівні закону? Адже за останні пару років таких спроб було, щонайменше, три. Тим самим - дати зрозуміти всім абітурієнтам, до чого їм готуватися, якими будуть правила гри, що на них чекає. Це легко можна зробити, тим більше, що це не коштуватиме державі жодної копійки. Однак реалізувати такий крок складно, бо це позбавляє міністра механізмів і важелів управління галуззю в ручному режимі. Хоча в довгостроковій перспективі це створює громадянам колосальні проблеми, у тому числі в сфері рівного доступу до освіти, розподілу соціальних благ, відсутності шансу на успішну кар'єру в Україні. А відтак — сприяє масовому виїзду молодих та талановитих людей за кордон назавжди.

На жаль, якщо з проблемою номер один все-таки можна щось вдіяти, то проблема номер два, тобто, невдале адміністрування, постійно й циклічно себе відтворює. Забираючи автономію в університетів, не даючи можливостей і мотивації директорам шкіл розпоряджатися коштами, що надходять на рахунки навчальних закладів, ми вбиваємо в хороших господарів останню ініціативу й мотивацію зробити свою справу вартою і кращою. На жаль, як і у будь-якому бізнесі, погане адміністрування може звести нанівець найкращу справу.

- Чому таке ставлення влади до освіти? Можливо, немає зацікавленості у тому, аби українці були освіченими?

- Знаєте, нація, яка думає на один рік уперед — працює на врожай городини. Нація, яка думає на десять років вперед — саджає сади. А нація, яка думає на сто років вперед - піклується про наступне покоління. На жаль, ті, хто зараз при владі, не думають навіть на десять років наперед. Для мене є очевидним те, що кожна гривня, інвестована у освіту — це десятки й сотні гривень, отриманих економікою. Коли молоде покоління буде мати адекватну практичну освіту, яка буде давати можливість отримувати хороші робочі місця і створювати бізнес та примножувати багатства нашої держави.

Проте через тих, хто має ключове завдання збільшити при владі власний вплив та заробити кошти, а не побудувати систему, яка працюватиме десятиліттями, ми й маємо такий результат.

- Майже риторичне питання, але — як це може змінитися?

- Можна багато говорити про філософські категорії. Проте, якщо казати дуже прості речі, головне питання — у кого, де і як саме вчиться особисто ваша дитина. Чим більше українці особисто приділятимуть уваги цьому питанню і чим менше будуть сподіватися на те, що школа, університет, дитячий садочок візьмуть відповідальність за дітей, тим кращим буде результат. Не варто сподіватися, наприклад, на те, що ваша дитина вільно вивчить іноземну мову у стінах власної школи за умов хронічного недофінансування освіти – якщо ви самі не потурбуєтесь створити для цього відповідні умови. Я навіть не кажу про організацію поїздок за кордон. Але хоча б контролювати регулярність занять та створити мотивацію — це те, що батьки можуть зробити вже зараз.

Кажучи глобально — чим більше й частіше ми вимагатимемо від чиновників різних рівнів виконання не просто обіцянок, на кшталт “стане жити краще вже сьогодні”, а конкретних - якщо обіцяли сто відсотків підручників до першого вересня у школах — батькам нескладно об'єднатися і проконтролювати, чи буде це здійснено. Бо над вчителями будуть “нависати” райвідділи освіти, їм не дадуть вчасно сказати правду. А батькам все одно доведеться взяти у руки гаманець і піти на ринок, аби придбати підручники, яких не вистачає.

Моя теорія — це теорія “маленьких кроків”. І в освіті, як ніде, її можна застосовувати. Потрібно лише знайти конкретне місце докладання зусиль, аби домогтися результату. А потім — закріпити цей результат, відвоювати і захищати його. Це єдине, що можна сьогодні зробити. І не важливо, чи буде розповсюджуватися цей результат лише на вашу дитину, чи на весь клас, усю школу, весь район. У будь-якому разі це набагато краще, ніж розповідати, що все погано і нічого змінити не можна.


Додатково:

Табачник не має двох бажань: бути афроамериканцем і членом НАНУ

Путь в вуз лежит через... взятку