Стаття присвячена політиці ЄС у сфері освіти, зокрема стратегії «Європа 2020», де значна увага приділяється збільшенню відсотка освіченого населення. Автор наголошує на необхідності врегулювання цього питання шляхом покращення умов вступу до вишів, збільшення підтримки студента під час навчання, більшої проінформованості населення про користь вищої освіти та покращення можливостей навчання для осіб із наймеш забезпечених сімей.

У міру того як Європа виходить на передовий рівень технологій та інновації , високоосвічені люди стають вкрай важливими для її розвитку. Враховуючи конкуренцію з економіками, які швидко розвиваються, Європі потрібно зайняти стійкі позиції у передових галузях. Глобалізація, проблема старіння населення, екологія, безпека - все це вимагає добре підготовлених кадрів, здатних дати нові технологічні рішення цим проблемам. Старіння населення означає, що все менше стає молодих талановитих людей, яким можна дати хорошу освіту. Як наслідок, зростає важливість гарного навчання молоді, покращення доступу до вищої освіти, її розширення і якісного поліпшення .

Нинішня криза поставила сферу освіти у ще складніше становище. Урядам необхідне майбутнє зростання економіки як успішна стратегія виходу з кризи. Наріжним каменем цього зростання є інвестиції у вищу освіту. Однак, враховуючи дуже обережну політику більшості європейських країн, важливо, щоб кошти, що направляються на розширення доступу до вищої освіти, використовувалися якомога ефективніше.

Доступ до вищої освіти в політиці ЄС

Вища освіта важлива не тільки з точки зору особистісного розвитку, але і свого суспільного значення. Багато міжнародних організацій та урядів визнають економічне і соціальне значення розширення доступу до вищої освіти. Ключові документи Європейської Комісії часто згадують важливість поліпшення доступу до вищої освіти і руху до рівноправного і цілісного суспільства.

Про це йдеться в Лісабонській стратегії і в її «наступниці» - стратегії «Європа 2020». Серед основних п'яти цілей, визначених у «Європі 2020», йдеться про «частину населення віком 30-34 роки, яка має закінчену вищу освіту», а також про зниження відсотку молоді, яка залишила навчання (10%). Встановлена мета - досягти підвищення відсотку людей з вищою освітою з 32% до 40%. Одна з семи найважливіших ініціатив, згаданих в «Європа 2020» - це «Молодь у русі», мета якої - поліпшити роботу системи освіти в Європі та підвищити міжнародну привабливість європейських вузів. Вища освіта також грає важливу роль в ініціативі «Інноваційного Союзу», де в його комюніке від жовтня 2010 зрозуміло вказано: «Нам потрібно більше університетів світового класу, підвищення рівня навчання і залучення талантів з-за кордону».

Хоча основна увага приділяється підвищенню рівня, Інноваційний Союз не забуває і про розширення доступу до освіти. У рамках Болонського процесу міністри освіти Євросоюзу у своєму Лейвенському комюніке 2009 року встановили пріоритет соціального виміру: «Доступ до вищої освіти повинен бути розширений через розкриття потенціалу студентів із соціально вразливих груп населення та забезпечення відповідних умов для завершення їхнього навчання». Про це ж йдеться у рішенні Ради міністрів ЄС від 11 травня 2010 та в інших документах.

Проте не обходиться і без проблем. Якщо Європа дійсно мобілізує сили, щоб вийти з кризи і рухатися до побудови в 2020 році «суспільства знань», то система освіти повинна відігравати в цьому ще більш важливу роль, ніж зараз, надаючи кращі знання й одночасно розширюючи до них доступ. Однак європейська система вищої школи, схоже, в цілому ряді аспектів не відповідає поставленим вимогам.

Перш за все, ми повинні з'ясувати, що визначає вибір молоді - вчитися чи ні? Це дозволить політикам успішно впливати на цей вибір, поліпшувати доступ до вищої освіти.

Індивідуальні стимули для здобуття вищої освіти

Виходячи з теорії людського капіталу, вибираючи, вчитися чи ні, молодь зважує всі «за» (кращі шанси отримати роботу, вищі зарплати, більше задоволення від роботи) і «проти» (плата за навчання і підготовку до вступу та ін.)

За цією теорією, вибір зробити легше, якщо а) кращі перспективи роботи і зарплати, б) нижчі фінансові витрати, в) кращий рівень підготовки перед вступом.
Боаріні (2009) науково довів, що для поліпшення якості вищої освіти необхідно: а) підвищити вигоди від отримання освіти, б) поліпшити гнучкість і відповідальність системи освіти, і в) підвищити доступність фінансування. Погано впливає на рішення молоді фактор відсталості країни, особливо коли неосвічені люди більше заробляють у період економічного підйому, порівняно з освіченими.

Іншим напрямком думки в економічній літературі є фактор сімейного вибору. За цією теорією, батьки впливають на вибір дітей самою своєю природою, «генами», фінансуючи (чи ні) навчання дітей, і - своїм особистим прикладом. Як наслідок, соціоекономічне оточення буде прямо впливати на співвідношення плюсів і мінусів отримання диплому. Воно також буде впливати на цей вибір непрямим чином, інформуючи чи ні свого нащадка про плюси і мінуси навчання у виші.

Цікавим прикладом у цьому плані є Бельгія, де існує майже вільний вступ до вузів, без жодних іспитів і з низькою вартістю навчання. Багато вступають, але це призводить і до великого відсіву у перший же рік навчання.

У літературі відзначають також і роль професії та освіти батьків, що відбивається на навчанні студентів, а також етнічне походження. У цілому, є емпіричні свідчення значних бар'єрів до вступу до вузів: погана підготовка, погані соціоекономічні умови у родині, брак грошей і погані перспективи працевлаштування.

В основному до вузів вступає молодь після школи - приблизно 85% вступників є випускниками шкіл. Осіб, старше 25 років, менше 2%. Незважаючи на всі зусилля, в Європі вступників менше половини від кількості випускників середніх шкіл. Це означає, що в Європі вища освіта, як і раніше, не є привабливим вибором для значної частини молоді. Для порівняння - в Сполучених Штатах людей з вищою освітою у віці 25-64 років налічується 38%, в Японії - 37%, а в Євросоюзі - всього 24% (хоча цей відсоток і збільшується протягом останніх років).

Настільки невеликий результат відобразився у стратегії «Європа 2020», де поставлена ​​мета довести цей показник серед населення у віці 30-34 років до 40%. (У 2009 він становив лише 32,3%). При цьому ситуація в Європі дуже різна. Країни Скандинавії і північної Європи, Англія, Франція та Іспанія вже близькі до 40%, в той час як Румунія, Словаччина, Чехія і навіть Італія все ще нижче 20%.

Що стосується галузей знання, то проблемою для Європи є низька привабливість науки і технологій, особливо якщо порівнювати з азіатськими країнами. Більшість іде в сферу соціальних наук, бізнесу та юридичну сферу.

В даний час занадто багато студентів закінчують європейські університети, не маючи академічного звання. Якщо в Японії 94% випускників отримують таке звання, то в країнах «старої» Європи - тільки дві третини. Взагалі закінчити виш вдається теж далеко не всім. За даними «Євростату», в Італії в 2009 році закінчити вуз удалося лише 45% студентам, найбільший відсоток спостерігається в Ірландії - 83%, Данії - 81% і Британії - 80%.

Проблемою є й ускладнений доступ до вищої освіти для соціально вразливих груп населення. «Євростат» встановив, що студенти, чиї батьки мають вищу освіту, в 3,8 разів мають більше шансів успішно закінчити виш, ніж ті студенти, чиї батьки мають тільки початкову освіту. Цей вплив особливо помітний у таких країнах як Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина, а також Італія та Австрія. Фінляндію це стосується в найменшій мірі, можливо тому, що в ній менше іммігрантів. Щоправда, ситуація поліпшується: молоді люди з малоосвічених родин мають все-таки кращі шанси для здобуття освіти, ніж мали в минулому їх батьки.

Випускники вузів краще захищені від безробіття і більше заробляють, ніж люди без вищої освіти. В Євросоюзі рівень безробіття серед осіб з вищою освітою у віці 20-34 років становить 7,1%, а серед людей з середньою освітою - 10,9% (тобто в півтора рази вище). Тим не менше, у Польщі рівень безробіття серед випускників вишів все ще сягає 10%.
Більше того, є свідчення, що середній дохід зростає з підвищенням рівня освіти. В середньому по ЄС дохід осіб з вищою освітою на 63% більший, ніж осіб з середньою освітою, і більш ніж в два рази перевищує дохід людей з тільки початковою освітою.

Володіння дипломом надає найбільший вплив на зарплату випускникам вишу в Ірландії, Німеччині і Польщі, хоча в Польщі він всеодно вдвічі нижчий, ніж у середньому по ЄС. Трохи нижче середнього він і в Швеції (90%, хоча ВВП на душу населення в цій країні на 24% вищий середнього по ЄС). Найбільше заробляють освічені люди в Німеччині.

Проблеми фінансування освіти в Європі

Загалом Євросоюз витрачає на вищу освіту значно меншу частину суспільного багатства, ніж США. Хоча державні видатки на вищу освіту в США також вищі, ніж у Європі, найбільш вражає відмінність у витратах учнів. Витрати на здобуття вищої освіти в Європі у вісім разів менші, ніж у США. Найбільший відсоток свого ВВП на вищу освіту спрямовують Скандинавські країни.

У ЄС більша частина фінансування здійснюється державою, яка надає освітні послуги за низькою ціною. Крім того, є значні відмінності між країнами. Уряди все більше переходять на систему грантів, з відповідними критеріями їх надання та оцінками результатів.

У 2006 році близько 20% витрат на вищу освіту в ЄС пішли на фінансову допомогу студентам. Найбільше допомагають студентам у Данії (31%), Нідерландах (28%), Швеції (27%) та Британії (26%). З точки зору студентів, держава непогано допомагає студентам у Франції, Фінляндії і особливо в Швеції, хоча ця допомога багато в чому залежить від фінансового становища самих студентів.

Стимулювання мобільності студентів є однією з цілей Болонського процесу і всієї сфери освіти в Європі. Хоча він і підвищується, але все ж відсоток студентів, які виїжджають вчитися за межі своєї країни, досить низький - лише 2,3%. Більше того, цей відсоток залежить від фінансового становища батьків і знання мов.

Існують і проблеми в управлінні вишами, яким, як і раніше не вистачає реальної автономії, а держава слабо реагує на їхні потреби. Субсидії на студентів і плата за навчання жорстко зафіксовані. Абітурієнтам не можна відмовити в зарахуванні, якщо вони здали свої державні іспити. Жорсткі вимоги до прийому шкодять мобільності студентів. Хоча ряд країн розпочали реформувати систему вищої освіти, управління університетами залишається жорстко централізованим на рівні держави (як у Франції, Греції чи Італії) або на рівні регіонів (у Німеччині, Іспанії, Бельгії).

Політичне запитання: як поліпшити доступ до вищої освіти?

Враховуючи складність проблем, які стоять перед вищою освітою в Європі, зрозуміло, що вирішити їх можна лише на підставі широкої, системної політики. Вона повинна стимулювати як «попит» на вищу освіту, так і його «пропозицію». Оскільки для небагатих верств населення фінансове питання є бар'єром на шляху до отримання освіти, зняття цього бар'єру - важливий напрям політики, особливо в умовах кризи.
В той же час, важливо розвивати всю сферу освіти, весь навчальний процес, звертаючи особливу увагу на найменш забезпечені верстви населення. Виші повинні отримати значну автономію і гнучкість, що дозволить їм краще реагувати на запити ринку праці.

Що пропонується для цього? Рада міністрів ЄС, у рішенні від 11 травня 2010 року, запропонував країнам-членам: а) розширити доступ до вищої освіти через посилення фінансової підтримки, такі як студентські кредити та гранти, б) підвищити відсоток студентів, які успішно закінчують навчання, надаючи їм індивідуальну підтримку; в) створити адекватні стимули для мобільності студентів, особливо з соціально незахищених верств населення; г) створити спеціальні програми для нетрадиційних вступників.

Хоча сьогодні приділяється значно більше уваги вищій освіті, ніж раніше, а діяльність держави набагато активніша, нам все ще не вистачає знання про ефективність заходів з розширення доступу до вищої освіти.

Наші пропозиції можна резюмувати таким чином

Політика уряду щодо розширення доступу до освіти повинна бути частиною більш широкої політики, яка б регулювала одночасно попит на вищу освіту і його пропозицію. Потрібно звернути увагу не тільки на збільшення прийому нових студентів, а й на успішність їх навчання та кар'єрного просування. Доступ до вищої освіти повинен відповідати роботі системи середньої освіти. Крім того, потрібно створити стимули для самостійного навчання дорослого населення і професійної підготовки. Необхідні такі фінансові інструменти, які б допомагали вихідцям з найменш забезпечених родин отримувати освіту, не звертаючись до банків.
Крім державних витрат, є свідчення того, що в ряді галузей віддача від отриманої освіти досить значна, а це означає, що студенти могли б платити більше. Таким чином, громадські кошти можна було б спрямовувати тим, хто найбільше цього потребує, даючи гранти на навчання найменш забезпеченим студентам. Для цього потрібно створити відповідну систему стимулів для вищих навчальних закладів, виділяючи їм фонди під спеціальні програми, щоб вони дбали не тільки про прийом нових студентів, причому з різних верств населення, але і про результи їх навчання. Нарешті, потрібні цільові програми, спрямовані на інформування соціально незахищених верств населення, щоб їхні діти більше знали про користь вищої освіти.

Однак найважливішим політичним висновком з нашого дослідження є необхідність створення більш чітких індикаторів того, як працює система освіти, оскільки ми все ще мало знаємо, які заходи найбільш ефективні. Тут необхідно зробити ще дуже багато чого, оскільки дані по системі освіти обмежені, наше розуміння - неповне, і в майбутньому очікується ще велика дискусія щодо того, які заходи, індикатори чи політика працюють найкраще.


Повний текст статті є тут


Додатково:

Новые тенденции в образовании и на рынке труда во Франции

5-й Всемирный научный форум в Будапеште