Представники Міністерства освіти та Міністерства науки і техніки Китаю закликали своїх вчених до розбудови нової кращої системи оцінювання наукових результатів і запропонували університетам скасувати бонуси за публікацію в журналах, що представлені у провідних базах наукових цитувань.

У міністерському наказі сказано, що установи не повинні приймати рішення щодо прийому на роботу, або щодо просування по службі виключно на основі кількості публікацій та цитувань робіт конкретного вченого (все як вчить DORA). Публікації ніби й далі враховуватимуть для оцінки фундаментальних робіт, але не для прикладних досліджень, щоб зняти тягар publish or perish з клініцистів та інженерів.

Система оцінки наукової ефективності, що базується на кількості документів зіграла свою позитивну роль у китайській історії, проте сьогодні китайські дослідники поступово обіймають лідируючі позиції у світі, тому університетам пропонують зосередитися на довгострокових дослідженнях і більше перейматися інноваціями та науковими проривами, а не імпакт-факторами журналів. Такий ж підхід сповідують і нідерландські університети та організації, що фінансують наукові дослідження.

Чому у нас досі не так як у Китаї? Чому ми рахуємо і рахуємо статті-цитування цілою країною? Ось прочитав цікаву опінію про стару китайську систему оцінювання – Якщо молодий вчений мав хороший потенціал, але не ладнав з начальником, то він міг просто опублікувати роботи у топ-журналах, щоб довести who is who і щоб більше не страждати від упередженості некомпетентного керівництва.

У наших реаліях – автори статей у впливових журналах продовжують страждати, а усі звітно-кількісні міністерські маніпуляції просто відволікають і не служать джерелом інформації для прийняття рішень у науковій політиці.










Додатково:

"Nautilus": Слава приносит большие деньги в китайской науке