Розмірене, налагоджене роками життя вишівських кафедр, вчених рад та магістратур зазнало несподіваного потрясіння. Стара гвардія науковців, на яких здебільшого трималися ці структури, прямо серед навчального року пішла писати заяви на звільнення.

Наприклад, у Національному технічному університеті "КПІ" зголосилися стати пенсіонерами 123 вчених, в Одеському національному університеті ім. Мечникова — 45. Яких масштабів може сягнути цей процес? За інформацією Держкомстату, 2013 р. в нас налічувалося 16450 докторів наук, "зайнятих в економіці України". Половина їх — працюючі пенсіонери віком від 61 року. Майже чверть — за 70.

Що ж примусило декотрих із них звільнитися? Річ у тому, що після прийняття закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" їм стало вигідніше сидіти вдома, ніж ходити на роботу. Раніше працюючі наукові пенсіонери отримували і зарплатню, і спеціальну наукову пенсію. Тепер вони стали такими ж, як більшість пенсіонерів: додатком до зарплатні буде не наукова, а соціальна пенсія, нарахована на загальних засадах. Стати "спецпенсіонером" і знову отримувати наукову пенсію можна буде тільки звільнившись із науково-педагогічної посади. Не для всіх, але для багатьох це стало важливим аргументом на користь звільнення. І річ тут не тільки в сумі виплат, а й у недовірі до держави: зараз скасують наукову пенсію, а чи повернуть потім?

Ситуація бурхливо обговорюється в науковому середовищі. Аргументи можна розкласти на три "полички": "все пропало", "ура!" і "ура, але чому ж так не виважено все зроблено?".



Кожну з позицій проілюструємо прикладами з бурхливих публічних обговорень та приватних розмов, із дискусій на форумах та в професійних спільнотах. З ними можна погоджуватися чи не погоджуватися, але тенденції простежуються. Що цікаво — коли я запитувала працівників вишів (у тому числі й адміністраторів), як вони ставляться до такого стану речей, інколи у відповідь чула: "Вам чесно чи для преси? Якщо чесно — можливо, це не так уже й зле. Але публічно такого заявляти не буду".

Отже, які плюси бачать у цій ситуації оптимісти?

Перший — нові перспективи, нові робочі місця для молодих науковців.

"Я розумію емоційну реакцію на непідтримання мегапривілеїв для старшого покоління, але якщо ці мегапривілеї продовжувати — освіта і наука просто згинуть. Молодь піде в бізнес і за кордон. Математика проста : пенсіонери = зарплата + пенсія +звання....А молодь= гола зарплата+ "палиці в колеса" від пенсіонерів!"

Другий плюс — з омолодженням наукових кадрів "омолодиться" й наука. Навіть загроза того, що з відходом заслужених пенсіонерів зруйнуються наукові школи, не лякає: "В академіків тема, над якою працюють наукові школи, —це "нашевсьо". Часто нестандартні точки зору, реформи та й просто зміни оголошуються такими, що руйнують школу, і не дуже вітаються. Нерідко керівники нав'язують молоді і застарілі неактуальні теми, і застарілі моделі стосунків у науці. Ось, наприклад, мій науковий керівник помер 10 років тому. Але ще живі багато однолітків шефа, з якими він на якусь тему років 30 тому посварився. Деякі з них нас, його учнів, досі терпіти не можуть і намагаються гнобити".

Ірина Єгорченко, старший науковий співробітник Інституту математики НАН України : "На Заході немає наукових шкіл у нашому розумінні, коли люди працюють "під керівництвом глави наукової школи" десятиліттями. Закінчив аспірантуру, потім на один, максимум — два постдоки в інший університет, і сам собі наукова школа. Добре, якщо є кілька аспірантів та постдоків. "Наукові школи" в українському розумінні — часто консервація відсталості. Це видно навіть із наукових робіт: "учні" спираються лише на старі праці керівника та, максимум, — колег по "школі". Основна відмінність західної науки від постсовка в тому, що там горизонтальні зв'язки між ученими, у нас —"фрактальні", тобто "нижчі" підпорядковуються керівнику наукової школи, комунікують лише голови шкіл і окремі незалежні люди. Багато керівників вважають, що рядові "члени шкіл" мають працювати мовчки, і без керівника — ні кроку, навіть якщо їм по 50 років. Мені пощастило бути в науковій школі досить демократичного стилю, але бачу, що часто є проблеми з тим, щоб відпустити учнів у самостійне плавання".

Які ж мінусинесе звільнення пенсіонерів-докторів наук?

По-перше, серед них є справді висококласні фахівці, яких жаль відпускати. Не можна всіх пенсіонерів рівняти "під один гребінець".

По-друге, на докторах наук тримаються спеціалізовані вчені ради, аспірантури, магістратури. Вищий навчальний заклад не пройде ні ліцензування, ні акредитації, якщо не матиме потрібної кількості докторів. Кажуть, що більшість пенсіонерів саме тому й тримали у вишах.

По-третє, не дуже вірять песимісти в омолодження науки із самоусуненням "батьків": "Знайти ким зайняти звільнене місце — не проблема. Проблема в тому, щоб той, хто прийде, був генератором потужних наукових ідей. Хто сказав, що серед сучасних молодих науковців бездарностей менше, ніж серед старих?"

Володимир Бахрушин, академік Академії наук вищої школи України, зауважує: "Останнім часом структура наукового потенціалу України була дуже деформована. Були високі частки молодих і похилого віку науковців та викладачів. І занадто мала частка осіб середнього віку. Ця реформа призведе до ще сильнішої деформації. Бо працівників середнього віку більше не стане, вони в освіту й науку не підуть. Залишаться переважно молоді. А значна частка молодих — це ті, кому через рівень компетентності більше нікуди подітися. Звісно, є й талановита молодь, яка цікавиться саме наукою і освітою. Але таких меншість".

Далеко не всі талановиті молоді люди погодяться виживати на таку низьку зарплатню. Проте, здається, ця проблема наразі лишається поза увагою: "Якби в академіків-ректорів-професорів було хоч трохи совісті — вони б уже стояли під Кабміном і ВР з плакатами "Дайте нормальну зарплату молодим вченим!!!!".

Четверте — новації, що спричинили звільнення докторів наук, запроваджені під час навчального року. Можна уявити, як тепер лихоманитиме виші. Часу на пошуки заміни корифеям просто немає.

До вирішення проблеми наукових пенсіонерів долучилися й народні обранці. У парламенті зареєстровано законопроект №2528 "Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (щодо збереження науково-педагогічного кадрового потенціалу країни)". Його автори — В.Курило, Л.Гриневич, О.Ляшко, В.Галасюк, В.Вовк, Т.Кремінь, В.Кривенко. У пояснювальній записці йдеться: "Україна втрачає значну частину науково-педагогічного кадрового потенціалу, що неминуче призведе до регресу як освітньої, так і наукової сфери. Даний законопроект підготовлений з метою збереження за науковцями під час роботи на наукових (науково-педагогічних) посадах права на отримання/призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про наукову та науково-технічну діяльність"". Тобто збереження для працюючих пенсіонерів спеціальної наукової пенсії.

Віталій Курило, екс-ректор Луганського національного університету ім. Т. Шевченка, наголошує, що саме він був ініціатором цього законопроекту, і пояснює: "Від нововведень закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення",який скасував наукову пенсію для працюючих науковців-пенсіонерів,постраждали насамперед ті науковці, котрі вийшли на пенсію до пенсійної реформи 2011 р. Пенсіонери, що досягли пенсійного віку після 2011р, і без недавно прийнятого закону отримували тільки зарплатню та соціальну пенсію. Своїми пропозиціями ми плануємо відновити справедливість і повернути наукові пенсії для всіх наукових пенсіонерів: і тих, хто йшов на пенсію до реформи 2011 р., і тих, хто вийшов після неї. Норми нашого закону стосуються здебільшого докторів наук, чия наукова пенсія сягає 8 тис. грн. А зарплатня плюс соціальна пенсія — це приблизно 7 тис. грн. Немає сенсу людям працювати. Починають "сипатися" і аспірантури, і магістратури, і вчені ради. За новим законом про вищу освіту ми переходимо на нову аспірантуру, яка триватиме 4 роки і буде навчальною. Без достатньої кількості докторів наук рівень підготовки в ній різко впаде. Візьміть до уваги також, що докторську дисертацію захищають, як правило, після 50 років. Своїм законопроектом ми намагаємося врятувати те, що можна. Ці проблеми складно вирішувати, коли немає грошей".

Проблему молодих науковців В.Курило вважає надуманою: "Якщо науковець-пенсіонер не дає ніякої користі для розвитку вишу, ніхто не заважає ректору розірвати з ним контракт. А молодим науковцям пораджу — напиши дисертацію, стань доктором, і ректор радо візьме тебе на вільне робоче місце".

На засіданні погоджувальної ради голова парламентського комітету з питань освіти і науки Лілія Гриневич попросила колег внести до порядку денного і терміново розглянути у відповідних комітетах законопроект № 2528 . Підкресливши, що "вирішення питання збереження наукових пенсій за працюючими науковцями надзвичайно пріоритетне". На думку голови профільного комітету, для того, щоб підготувати доктора наук і професора, потрібен час. Цього не можна зробити за один день: "Ніхто не заперечує — омолодження науці потрібне. Зокрема, в законі про вищу освіту закладено умови для ротації науково-педагогічних кадрів, — декани і завкафедрою мають право обіймати свою посаду не більше двох каденцій. Але вирішальним чинником є зростання мотивації науковців через вищу оплату праці та доступ до наукових грантів для проведення досліджень".

"Як на мене, ситуація дуже сумна не тільки з науковим потенціалом і освітою, — вважає Леонід Булава, професор ПНПУ ім. Короленка. — Держава — банкрот, крім того, єдина держава у світі, в якій пенсіонерів більше, ніж тих, хто легально працює. Всі ці спроби тимчасово знайти вирішення проблеми за рахунок куцих заходів — малоефективні. Що ж до руйнування чи оновлення наукового потенціалу — він у рамках національної економіки і так майже не використовувався. Існував інерційно, з радянських часів і тільки фрагментарно був інтегрований у світовий науковий простір. Національній олігархії наука не була потрібна".

Поряд із прихильниками чи противниками нововведень, які стосуються наукових пенсій, є й ті, хто вважає: наукові пенсії для працюючих скасовувати треба, але не так, як це зробили тепер, прийнявши закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".Їхні аргументистосуються механізму змін: поетапно, системно, не поспішати з рішеннями. Поряд зі змінами в законодавстві, необхідні зміни у вимогах до ліцензування та акредитації, а також реальні заходи з підтримки наукового потенціалу.

З тим, що потрібні серйозні системні зміни, згодна і Л.Гриневич: "Зараз працюємо над новою редакцією закону "Про наукову і науково-технічну діяльність". Очевидно, необхідна демократизація системи управління наукою, перенесення більшої частини коштів на систему грантів, тоді як тепер основний акцент робиться на базове фінансування. Недавно Україна підписала Угоду про участь у програмі ЄС із досліджень та інновацій "Горизонт 2020" і отримала статус асоційованого члена програми. Цей статус дасть рівноправний доступ українських науковців до участі в усіх програмах і розширить їхній доступ до міжнародних джерел фінансувань. Бюджет програми— майже 80 млрд євро. Навіть мала частина цих коштів, виділена Україні, піде на користь вітчизняній науці. Кожна країна — член програми має сплатити членський внесок. Але для України зроблено безпрецедентну 95-відсоткову знижку на цей внесок. Маємо сплатити лише 5% — 35,5 млн грн. Ці гроші плануємо закласти у держбюджет і виплачувати впродовж п'яти років. Такі витрати окупляться сторицею. Зараз іде підготовка документів для ратифікації угоди в парламенті. Ну, а далі все залежатиме від ініціативи наших науковців".

Вкладати гроші у майбутнє — це державницький підхід. Внесок за участь у міжнародній програмі досліджень — саме така інвестиція. Хоч нам і так доводиться затягувати паски. А чи можна вважати інвестицією в майбутнє спецпенсії працюючим пенсіонерам? Як на мене, однозначної відповіді немає.





Додатково:

НУБіП звернувся до Уряду з проханням внести зміни до пенсійного законодавства: Із ВНЗ України почали звільнятися науковці