Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) - Спеціалізована установа ООН, створена у 1946; ініціює й координує міжнародну співпрацю в галузі освіти, науки й культури. Україна є членом ЮНЕСКО від 1954.

ЮНЕСКО, Організація. Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (англ. UNESCO: United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization), міжнар. організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо.

ЮНЕСКО була заснована 4 листопада 1946. 1987 вона охоплювала 158 країн-держав; консультативний статус при ній мають неурядові організації (приблизно 250). Головний осередок ЮНЕСКО знаходиться в Парижі. ЮНЕСКО має видавництво Office des Presses de l'Unesco (різними мовами), в якому з́являються 26 періодичних видань, серед них «Кур'єр ЮНЕСКО» (35 мовами), «Культури», «Музеум», «Перспективи освіти» та ін. Деякий час в ЮНЕСКО мали перевагу африкансько-азійські країни, які провадили антизахідну політику, внаслідок чого США (кін. 1984), Великобританія (кін. 1985) та ін. країни тимчасово відмовилися від співпраці в ній, узалежнюючи свою позицію від зміни керівної лінії ЮНЕСКО.


Україна в ЮНЕСКО

УРСР (також і Білор. ССР) стала членом ЮНЕСКО 12 травня 1954. Представниками УРСР в ЮНЕСКО були: Ю. Кочубей (згодом заступник міністерства закордонних справ УРСР, тепер заступник генерального директора ЮНЕСКО), М. Решетняк, А. Зленко, В. Скофенко. У 1980 — 85 члени виконавчої ради ЮНЕСКО був представник УРСР (Г. Цветков). У 1974 — 79 в системі ЮНЕСКО відділ музейних справ очолював Ю. Турченко.

Не погоджуючись з радянською політикою на Україні в ділянці культури і мистецтва, він покинув працю в ЮНЕСКО і залишився У Франції. Постановою Ради Міністрів УРСР 1956 створено Комісію УРСР у справах Юнеско, до складу якої входять бл. 50 керівних представників мін-в і відомств, наук. і громадських установ. Ця комісія опрацьовує плани роботи на відтинку Ю. й координує працю нац. комітетів в УРСР для наук. програм (геол. співробітництво, гідрологічна програма, океанографічна комісія, вивчення слов. культур тощо).

1979 у Києві відбулася міжнар. славістична конференція Ю., в якій взяли участь бл. 200 славістів. З 1970 появляється чужими мовами «Бюлетень Комісії УРСР у справах ЮНЕСКО», видано брошуру М. Петрачкова, Т. Коваленка-Косарика «Україна — член ЮНЕСКО» (1966), А. Зленка «Unesco and Problems of the Present» (1984). У плані діяльності Ю. окремими виданнями появилися кн.: G. Chevchuk, « La politique culturelle dans la République socialiste soviétique d'Ukraine» (1981, також англійською мовою), альбом «Sculpture et architecture de bois» (1981), Леонід Новиченко «Taras Chevtchenko» (1982), «Антологія укр. радянської поезії» Poetry of Soviet Ukraine's New World: An Anthology (1986) та ін. Свого часу в Ю. відзначено 150-річчя з дня народження Т. Шевченка, 250-річчя з дня народження Г. Сковороди, 100-річчя народження Лесі Українки, І. Франка, Є. Патона; влаштовано фестиваль фільмів О. Довженка (1984). Керамічне пано Л. Мішкової прикрашує коридор Ю.

1983 Ю. відзначила 1500-ліття заснування Києва, і делегація, очолювана ген.-дир. А. М. М'Боу, з цієї нагоди відвідала Київ. Як і в ін. міжнар. організаціях, представники УРСР в Ю. виконують заг.-сов. директиви.

За 47 років напрацьовано значний потенціал і досвід співпраці з цією Організацією у сферах її компетенції, а також багатостороннього міжнародного гуманітарного співробітництва.

За період членства в ЮНЕСКО Україна виступала ініціатором започаткування багатьох міжнародних програм і проектів цієї Організації. Зокрема, в ході 26-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО вона ініціювала розгортання масової міжнародної кампанії по викоріненню неписьменності. Ця кампанія набула широкого міжнародного визнання і лягла в основу багато20-річної програмної діяльності ЮНЕСКО в цій галузі.

Україна висунула також пропозицію про використання засобів інформації з метою зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, насильства і ненависті між народами, що дало поштовх до розробки і прийняття відповідної Декларації (1978 р.). Україна була серед ініціаторів розробки Декларації про раси і расові забобони, започаткування проектів стосовно ролі ЮНЕСКО у встановленні нового міжнародного економічного порядку, вивчення та поширення слов'янських культур та інш.

На 27-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 р.) Україна виступила з ініціативою розробки "Програми культури миру". Ця ініціатива лягла в основу переорієнтації діяльності ЮНЕСКО в напрямку зміцнення її етичної місії та ролі у формуванні психології культури миру, клімату довіри і толерантності. На підставі цієї пропозиції розроблено міждисциплінарний проект "На шляху до культури миру", який став складовою частиною всіх наступних дворічних програм та стратегічних напрямків діяльності Організації до 2001 року.

В рамках цього проекту у 1999 р. в Києві під егідою Президента України та за фінансовою участю ЮНЕСКО проведено Міжнародну конференцію "Демократичне врядування та культура миру в країнах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи". В ході 29-ї сесії Генконференції ЮНЕСКО Україна ініціювала звернення до ООН з метою проголошення ООН одного з років Міжнародним роком захисту, збереження та відродження культурної спадщини.

На 56-ї сесії Генеральної асамблеї ООН ця ініціатива знайшла своє відображення - 2002 рік проголошено ООН міжнародним роком із захисту світової культурної спадщини.

З огляду на історичний характер 30-ї сесії Генеральної конференції (останньої у другому тисячолітті), Україна визначила такі найважливіші завдання ЮНЕСКО на нинішньому етапі входження людства у XXI століття: пошук формули гармонізації глобальних, регіональних і національних інтересів, нових форм співробітництва, зміцнення мандатної функції ЮНЕСКО та її ролі інтелектуального та морально-етичного центру як у системі ООН, так і на міждержавному рівні.

Україна обиралася до цілого ряду керівних та програмних органів ЮНЕСКО, насамперед до Виконавчої Ради. У 1981 - 1985 рр. представником УРСР у Виконраді було призначено Г.М. Цвєткова, 1995 - 1999 рр. представниками України були В.Д. Хандогій та А.М. Зленко. 15 жовтня - 3 листопада в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі відбулася 31-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, в якій брала участь делегація України, на чолі з Заступником Глави Адміністрації Президента, Головою Національної комісії України у справах ЮНЕСКО А.К.Орлом. В ході сесії Генконференції відбулися вибори до Виконавчої ради ЮНЕСКО.

Завдяки активній, чітко скоординованій та різноплановій роботі МЗС, Постпредства при ЮНЕСКО та дипустанов України за кордоном нашу державу переважною більшістю голосів (116) було обрано до Виконавчої Ради ЮНЕСКО на чотирирічний термін. Окрім України до складу Виконради від II регіональної виборчої групи (країни Центральної і Східної Європи) були обрані Словаччина (81 голос) та Білорусь (72 голоси). Загалом у нашій виборчій групі на три вакантні місця у Виконраді, окрім України, претендували ще сім країн - Азербайджан, Албанія, Вірменія, Білорусь, Латвія, Словаччина та Югославія.


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії



Додатково:

Співробітництво України та ЮНЕСКО

Форум ЮНЕСКО "Рейтинг и оценка качества высшего образования – сильные и слабые стороны» (май, 2011)

Рейтинг вищих навчальних закладів «Топ-200 Україна»