Проголошений Президентом України курс реформ для модернізації нашої країни вимагає чіткого бачення стратегічної перспективи України та розробки цілої низки тактичних завдань, спрямованих на реалізацію окресленої мети - утвердити національну конкурентоспроможність, забезпечити стійкий соціально-економічний розвиток і високі стандарти життя громадян.

В умовах стрімкої глобальної трансформації світу одними з ключових завдань державної влади у сфері внутрішньополітичної безпеки є подолання диспропорцій у соціально-гуманітарній сфері за рахунок створення економічних і соціальних умов для зростання народжуваності, обмеження відтоку населення за кордон та забезпечення відповідності ринку освітніх послуг перспективним потребам суспільства і держави у трудових ресурсах необхідної кваліфікації. В першу чергу, ці завдання стосуються саме проблем соціалізації молоді в Україні.

Відповідно до законодавства «соціальне становлення молоді - процес різнобічного включення молоді в життєдіяльність суспільства як системи, сприйняття її як елементу цієї системи»[1]. Це інтенсивний, з огляду на вік, процес сприйняття та засвоєння знань, правил та норм життя у суспільстві, пошуки відповідного до власних ідеалів місця у соціумі, адаптація до виконання у ньому певної соціальної ролі.

Численні соцопитування молоді, як правило, фіксують критичне сприйняття сучасного життя в Україні та скептичну налаштованість до можливості швидких та якісних змін власної долі. Зокрема, за висновками експертів Інституту Горшеніна, внаслідок річного міжнародного соціологічного дослідження «Студенти – образ майбутнього»[2] головними проблемами молодих українців є труднощі у працевлаштуванні та відсутність можливостей самореалізації. Зокрема, у рейтингу нагальних проблем саме проблема працевлаштування є найбільш актуальною для нашої молоді (64,5 % опитаних). 58,4 % серед опитуваних молодих людей стурбовані поширенням у середовищі однолітків алкоголізму, на третє місце потрапила проблема наркозалежності - 43,6 %. Необхідно зауважити, що все перелічене є «верхівкою айсберга» невирішених питань, які стають на заваді успішній соціалізації молоді. Спектр їх набагато ширший, вони пов’язані між собою, стають підґрунтям для виникнення нових викликів для українського суспільства.

На початку 2011 р. «Міжнародне бюро праці» оприлюднило дані дослідження рівня безробіття у світі[3]. На думку представників цієї організації, коли криза вражає ринок праці, особливо страждають окремі категорії населення, зокрема, молодь та жінки. Ця загальна для всіх країн світу тенденція підтверджується з 2008 р. щорічно. Зневірені та розчаровані ситуацією молоді люди залишаються поза межами ринку праці. Експерти називають цю ситуацію «бомбою сповільненої дії», бо саме ця молодь має забезпечувати фінансування пенсій та надати додаткові можливості своїм країнам подолати руйнівні наслідки світової економічної кризи. Більш того, втрачені надії на можливість побудови нормального майбуття для себе призводить до масштабних масових протестів, як це вже відбувається у Великобританії, Греції, Франції, Іспанії та низці арабських країн.

Стабільне зростання безробіття серед молоді характерне навіть для економічно розвинених країн світу. Наприклад, кількість безробітних серед молоді віком від 16 до 24 років у Великій Британії на початок 2011 р. досягла рекордної для цієї країни відмітки і склала 20,5 %. Масові заворушення, за якими з острахом спостерігав увесь світ у серпні 2011 р., виникли у тому числі й через скорочення допомоги з безробіття, субсидій на молодіжні центри та соціальні служби. За оцінками соціологів, майже третина учасників цих подій була саме емігрантська молодь.

За статистикою Євросоюзу безробіття серед європейської молоді у 2,4 рази вище, ніж серед дорослих категорій населення. В Україні цей показник становить - 2,3. Але інша статистика демонструє, що «Україна посідає аж ніяк не почесне друге місце в Європі за падінням зайнятості серед молоді. У період з 2007 по 2009 роки серед дорослого населення країни приріст безробітних становив 2,0 відсоткові пункти, тоді як серед молоді - 4,9 відсоткового пункту. І це при загальному зростанні рівня безробіття (за методикою Міжнародної організації праці) на 3,7 відсоткового пункту. Попереду України виявилася тільки Грузія, де молодіжне безробіття зросло на 5,5 відсоткового пункту, тоді як «доросле» - тільки на 1,3. Для порівняння, в 27 країнах Євросоюзу приріст «молодіжного» безробіття становив 4,7 відсоткового пункту, а «дорослого» - 1,5»[4]. При цьому в Україні 18,8 % українців віком від 15 до 24 років узагалі ніде не працюють і не навчаються. Водночас, тисячі молодих українців мають закінчену вищу освіту, дипломи із зазначеними престижними спеціальностями, але через недостатність знань і навичок не можуть працювати за фахом. Часто українські юнаки та дівчата полишаються за межами попиту на ринку праці у зв’язку із наполегливою вимогою роботодавців до молодих спеціалістів щодо «необхідності досвіду роботи за фахом». Занедбана останніми десятиріччями робота у напрямі профорієнтації молоді вже сьогодні гостро поставила питання про нестачу певних фахівців, наприклад медпрацівників середньої ланки, зварювальників, інженерів тощо. Натомість, наявна надмірна кількість дипломованих юристів та економістів, якість знань яких ставлять під сумнів роботодавці. У полеміці про тривалість навчання у середній школі, у щорічних проблемах зі зміною навчальних планів та програм, змінами у правилах вступу до вищих навчальних закладів (ВНЗ) майже поза увагою лишилось питання профорієнтаційного визначення, що мало б відбуватися ще під час навчання у школі. Повернення до широко вживаної за часів існування СРСР практики так званих «учбово-виробничих комбінатів» дало б можливість старшокласникам, у разі небажання або ж неможливості з тих чи інших причин навчатись у ВНЗ, вже по закінченні середньоосвітнього закладу мати професію, яка була б затребувана на ринку праці, приносила користь і суспільству, і молодій людині.

Станом на сьогоднішній день кількість задоволених системою освіти в Україні залишається у порівнянні з іншими країнами світу рекордно низькою. Частка у процентному відношенні респондентів, що відповіли «так» на питання Всесвітнього опитування Міжнародного дослідницького центру Геллапа «Чи задоволені Ви якістю системи освіти та школами в місті чи районі, де Ви живете?» склала лише 38 % в Україні, у порівнянні з 57 % у Білоруси, 42 % - у Росії, 70 % - у США, 71 % - в Канаді, 59 % - у Німеччині, 53 % - в Японії, 70 % - у Франції, 70 % - у Великобританії, 66 % - у Польщі[5]. Слід зауважити, що проблеми з якістю освіти – наріжним каменем вітчизняної освіти – починаються, безумовно, із шкільної лави. Так, за результатами опитування методистів суспільно-гуманітарного та природничо-математичного напрямку навчання, проведеного Центром освітнього моніторингу, 70,2 % опитаних вважають стан загальної шкільної освіти в Україні досить невисоким (при цьому 1,6 % респондентів назвали його низьким, а 7,2 % не спромоглись оцінити якість знань, що їх отримують українські школярі). Тих, хто вважає, що українські школи відповідають рівню розвинених країн, усього 19,2 %. Важливим критерієм оцінки якості освіти в Україні респонденти визначили результати Зовнішнього незалежного оцінювання, хоч щодо якості самого тестування школярів в країні ведуться дискусії не один рік[6].

Законодавчо невпорядкованою є до цього часу сфера державного управління освітою. Як наслідок, неефективне використання навіть наявних обмежених бюджетних ресурсів призвели, наприклад, до того, що в умовах фінансування основних науково-технічних закладів за остаточним принципом, їх науковий «багаж» на 90 % складається з розробок 70‑80‑х років минулого століття. Застаріла експериментально-лабораторна база, відсутність сучасних інструментів для нових наукових розробок – у переважній більшості випадків характерні ознаки українських технічних вищих навчальних закладів, що стає на заваді інноваційного розвитку держави, особливо гостро необхідного в посткризовий період, а тим більше в очікуванні другої хвилі світової фінансово-економічної кризи.

Невирішене питання фінансової автономії ВНЗ перешкоджає поліпшенню якості надання освітніх послуг, незважаючи на щорічне зростання плати за навчання. Більш того, політична складова у вирішенні питання про розподіл місць на навчання бюджетним коштом у 2011 р. стала приводом для студентських протестів. Непрозорий підхід до розподілу за ВНЗ бюджетних місць порушує соціальні гарантії молоді на отримання освіти, знижує можливість залучення талановитих юнаків та дівчат до якісної освіти в Україні в той час, коли навчання у британських університетах стає дешевшим (за матеріалами часопису «Guardian», з цього року щонайменше 12 вищих навчальних закладів Великої Британії планують суттєво зменшити вартість навчання для студентів)[7]. Українські спеціалісти, що аналізували систему фінансування освіти, зокрема на прикладі Донецької області, дійшли висновку, що при поступовому збільшенні бюджетних витрат на освіту ефективність їх використання залишається дуже низькою: рівень забезпечення шкіл сучасними засобами навчання становить всього 29,3 %, більше 70 % коштів використовуються в основному на сплату за комунальні послуги, а зовсім не на підвищення якості освіти. Приблизно така ж, за небагатьма виключеннями, ситуація і у ВНЗ[8]. У Бюджетному кодексі України зазначається, що «бюджетна установа - ... установа..., яка повністю утримується за рахунок відповідного державного або місцевого бюджетів». На практиці статус бюджетної установи значно обмежує можливості ВНЗ у використанні залучених фінансових ресурсів. Небюджетні джерела фінансування, що залучаються ВНЗ, мають входити до складу кошторису та не можуть використовуватися навчальною установою самостійно. У керівників ВНЗ відсутня можливість навіть збільшити суму невисокої заробітної плати своїх працівників на законних підставах, що, в свою чергу, впливає на низький рівень конкуренції серед викладацького складу, спонукає до корупційних дій.

Слід зазначити, що «лихоманка» нововведень у сфері освіти, що триває багато років, все ж не змогла звести нанівець надбання вітчизняної освіти. У 20-му виданні Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй – Доповіді про розвиток людини 2010 «Реальне багатство народів: шлях до розвитку людини» Україна за індексом освіти займає 18-е місце (0,795) та випереджає такі країни як Іспанія (22-е місце, індекс 0,781), Велика Британія (24-е місце, індекс освіти 0,766), Франція (27-е місце; 0,751), Польща (30-е; 0,728), Італія (32-е; 0,706), Білорусь (35-е; 0,683), Португалія (41-е; 0,670), Росія (53-е; 0,631). Індекс освіти у світі - 0,436, тобто Україна його перевищує в 1,8 рази[9]. При цьому відсутність на державному рівні системи розподілу молоді за робочими місцями після закінчення навчання призвела до ситуації, коли велика кількість носіїв інноваційного потенціалу – спеціалістів, на підготовку яких держава витратила величезні кошти, не знаходять собі застосування у власній країні. Лише 29,1 % українських студентів влаштовує життя в Україні, 16,2 % опитаних воліють жити в США, 15,6 % - у Великобританії. Дані міжнародного дослідження, проведеного німецькою транснаціональною дослідницькою групою GfK при центрі Геллапа, свідчать, що навіть в розвинутих країнах кожний четвертий працюючий готовий покинути власну країну у разі можливості отримати кращу роботу, кожний четвертий планує змінити роботу найближчого року[10]. Результати дослідження дають можливість дійти висновку, що країни, які ще не оговтались від першої хвилі фінансово-економічної кризи, серед них і Україна, можуть позбутись великої частини перспективної робочої сили. Саме молоді кваліфіковані працівники найчастіше прагнуть до самореалізації поза межами власної країни: 41 % працівників у віці 18-29 років визнали, що готові емігрувати заради добре оплачуваної роботи, серед працівників з вищою освітою готові до переїзду 32 %, а серед працівників із науковим ступенем таких ще більше – 37 %. (Серед робітників із середньою освітою таких 22 %). Тобто існує висока вірогідність, що вже протягом наступного року активізується процес «відтоку» висококваліфікованих кадрів за кордон[11].

Натомість, і в Європі, і у США, а особливо у країнах азіатського регіону добре розуміють, що економічне відновлення неможливе без залучення працівників з великими здібностями та потенціалом. За прогнозами, зробленими аналітиками часопису «The Economist», локомотивом оновлення економіки стане наука та наукове виробництво, і тому попит на вчених буде швидко зростати. Згідно з даними доповіді Інституту Брукінгса, за наступні 5-6 років частка науково-дослідних та конструкторських робіт в більшості галузей промисловості збільшиться на 30 %[12]. Показовим є те, що у США останнім часом знову повернулись до розгляду питання про послаблення міграційного законодавства з метою забезпечення країни необхідними людськими ресурсами. Зокрема, дирекція найбільшого приладобудівного конгломерату Америки General Electric звернулася до уряду з проханням послабити візові обмеження для міграції наукових працівників, необхідних для забезпечення зростання цієї компанії. У США оперативно визначаються із напрямками, які є пріоритетом державного розвитку, та закликають модернізувати систему видачі віз та дозволів на працевлаштування для висококваліфікованих працівників, зокрема давати дозвіл на працевлаштування в країні випускникам ВНЗ в галузі природничих наук автоматично.

Китай ще активніше просуває ідею залучення науки до економічного розвитку. Найновіше устаткування та висока заробітна плата є важливим підґрунтям для наукових пошуків та відкриттів, результатом яких стало друге місце КНР у світі за кількістю зареєстрованих патентів. А близько 20 тисяч найталановитіших студентів щороку отримують можливість навчатися в найкращих університетах світу державним коштом з умовою обов’язкового повернення до власної країни.

За прогнозами аналітиків Міжнародної Організації Праці (МОП), за 2009‑2010 роки Україну покинуло на 5 % менше науковців, ніж за 2008 рік, але в 2011 році ця цифра може збільшитися до 8 %[13]. Проте існує більш важлива та небезпечна тенденція. За даними МОП, за наступні 5‑10 років країни СНД можуть втратити 30-40 % талановитих студентів, лише 2010 року з країн СНД за кордон за програмами грантів та стипендій виїхало на третину більше студентів та аспірантів, ніж у попередні роки (бюджет США на 2011 р. передбачає виділення 11 мільярдів доларів для студентів, зацікавлених продовжувати працювати в країні). До цієї проблеми є дотичною проблема дітей трудових мігрантів. 3окрема, переважна більшість експертів звертає увагу на негативні наслідки для дітей виїзду батьків за кордон. Через послаблення контролю з боку сім’ї, психологічну травму, якої зазнають діти батьків-«заробітчан» існує висока ймовірність втягнення таких дітей до алкоголізму, наркоманії, бродяжництва та злочинної діяльності.

Пошук можливості самореалізації, вікова потреба підлітків і юнаків у відособленні, що проявляється у прагненні до самостійності, стає підґрунтям для формування серед молоді малих соціальних груп. Неформальні групи істотно впливають на свідомість молоді, відвойовуючи першість в інших інститутів соціалізації. Деякі з них націлені на реалізацію так званої «агресивної самодіяльності» (спортивні фанати, екстремістські, зокрема, неонацистські групи). Їх ідейна спрямованість ґрунтується на найбільш примітивних уявленнях про ієрархію цінностей, заснованих на культі сили. Цей рух створює серйозну загрозу для суспільства.

Мотивація протиправної поведінки неповнолітніх має суттєву специфіку стосовно аналогічної мотивації дорослих. Своєрідність її особливостей характеризується значущістю таких соціально-психологічних явищ як навіювання і наслідування[15]. Тому одним з важливих факторів зростання злочинності серед молоді можна вважати захоплення Інтернетом. Статистика щодо відвідування дітьми та підлітками порносайтів та сайтів, що містять інформацію про насильство, в Україні не ведеться. Але, за даними, оприлюдненими уповноваженим при Президентові РФ з прав дитини П. Астаховим, 39 % дітей Росії відвідують порносайти, 19 % спостерігають сцени насильства, 16 % захоплюється азартними іграми. Хоча б одного разу зазнали сексуальних домагань у мережі 44 % дітей. За даними МВС РФ кількість сайтів з дитячою порнографією збільшилась майже на третину, а обсяг контенту зріс в 25 разів[16]. Зважаючи на близькість культур наших країн, можна зробити висновок, що в межах похибки ці цифри характеризуватимуть стан справ і у нашій країні.

На цьому тлі кричущою для українського суспільства залишається проблема суїцидальної поведінки серед молоді. Хронічна відсутність грошей і роботи, втрата соціальних зв’язків і професійних перспектив, страх перед майбутнім, депресія, самотність, алкоголізм, наркоманія, невдачі у навчанні, конфлікти із родичами та однолітками, розчарування у коханні і, як наслідок, втрата сенсу життя – основні чинники зростання кількості самогубств серед української молоді. За даними досліджень, проведених в Україні, високий рівень суїцидального ризику мають студенти та учні коледжів, старших класів школи (зокрема, це стосується здійснення нелетальних суїцидальних спроб та формування еквівалентних форм саморуйнуючої поведінки, насамперед, наркотичної залежності), що найчастіше обумовлено психологічними проблемами батьків та неадекватними формами виховання дітей і підлітків, а також недостатністю профілактичної роботи серед молоді[17].

Сучасні умови, в яких українські молоді громадяни будують свої долі, навіть у порівнянні із старшими поколіннями можна назвати екстремальними. Криза самовизначення у молодіжному середовищі та неможливість самореалізації може мати для держави та українського суспільства незворотні наслідки. Запобігти цьому можливо завдяки постійній увазі до проблем молоді з боку держави.

На нашу думку, вкрай актуальною була б реалізація таких кроків:

1. Прискорити прийняття нових редакцій законів «Про освіту», «Про вищу освіту», законодавчо закріпивши в них конкретизацію компетенції органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері соціального становлення та розвитку молоді.

2. Забезпечити спільними зусиллями Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Державної служби зайнятості України відродження системи розподілу молоді за робочими місцями після закінчення навчання або ж під час навчання (так зване стажування або практика). Обов’язковою частиною професійної підготовки фахівців мають стати програми праці учнів старших класів та студентів на умовах часткової зайнятості, розроблені із підприємствами, що планують набір молодих спеціалістів. (З метою заохочення потенційних роботодавців можливе надання їх підприємствам певних пільг). Заохочувати на державному рівні провідні галузеві підприємства виділяти іменні стипендії та гранти для талановитих студентів, які після закінчення навчання у ВНЗ підуть працювати саме до них. Ввести додаткову оплату працівникам підприємств за виконання функції наставників.

3. З метою підвищення ефективності фінансового менеджменту у галузі освіти профільному міністерству необхідно вести професійну роботу з налагодження конструктивного діалогу з громадськими студентськими та молодіжними організаціями. Покращити механізм розподілу коштів на підготовку студентів-бюджетників для ВНЗ. Недолугий фінансовий менеджмент в освіті може призвести до руйнації наукових шкіл. Розподіл державних коштів мав би відбуватися на користь найкращих ВНЗ, які дають якісну освіту на основі відкритого конкурсу.

4. Визначати державними замовниками на підготовку кадрів для тієї або іншої галузі галузеві міністерства. Наприклад, Міністерство юстиції повинно визначатись із потребою всіх державних установ у фахівцях відповідного напрямку і стати єдиним державним замовником на їхню підготовку, Міністерство охорони здоров’я - на підготовку медичних працівників тощо. Розміщення держзамовлення повинне здійснюватися серед вузів, незалежно від відомчого підпорядкування й форми власності, що дасть можливість значно підвищити рівень ефективності й прозорості використання бюджетних коштів.

5. Здійснити термінову модернізацію кваліфікаційних стандартів відповідно до європейських вимог та якісне оновлення класифікатора професій. Розробка та впровадження програм зайнятості, перекваліфікації молодих працівників на загальнодержавному, місцевому рівнях.

6. Забезпечити прийняття законопроекту «Про особливості державної підтримки забезпечення молоді житлом» на основі широкого громадського обговорення.

7. Створити належні умови для забезпечення змістовного дозвілля та зайнятості дітей та учнівської молоді у позаурочний час шляхом створення умов для здобуття позашкільної освіти, розвитку мережі гуртків, спортивних секцій у навчальних закладах на безоплатній основі. Ввести до шкільної програми в рамках курсу «Безпека життєдіяльності» уроки медіа-безпеки та створити за прикладом інших країн «телефон довіри» для дітей та молоді.

8. Розробити Національну програму превенції саморуйнівної поведінки на виконання Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» (Постанова Кабінету Міністрів України від 14.01.02 р. № 14), де в окремому розділі визначено заходи, спрямовані на запобігання зростанню самогубств в Україні, та Європейської декларації з охорони психічного здоров’я, що була прийнята на Європейській конференції ВООЗ на рівні міністрів охорони здоров’я у Гельсінкі (Фінляндія, 12-15 січня 2005 р.; ЕUR/04/5047810/6 від 14 січня 2005 р. № 52670) за участю посадовців Міністерства охорони здоров’я України.

9. Широко залучати ЗМІ до запобігання злочинності серед неповнолітніх, пропаганди здорового способу життя, поваги до загальнолюдських цінностей, а також підвищення рівня правової культури. Державна переорієнтація ЗМІ, насамперед телебачення, з акцентування на продукцію, що містить елементи агресії та насильства, на пропаганду кращих зразків національно-культурного і мистецького здобутку.



_______________________________________________________


[1] Закон України від 05.02.1993 р. № 2998-XII «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».Остання редакція вiд 01.01.2011 р. на пiдставi 2856-17

[2] Міжнародне соціологічне дослідження «Студенти - образ майбутнього» проводилось Інститутом Горшеніна з жовтня 2010 р. до березня 2011 р. Всього відповідно до випадкової вибірки було опитано 5 155 студентів 22 вищих навчальних закладів чотирьох країн: України, Росії. Польщі, Казахстану. У повному обсязі з результатами даного дослідження можна ознайомитись на офіційному сайті Інституту Горшеніна: http://institute.gorshenin.ua/

[3] http://www.radiosvoboda.org/content/article/2288338.html

[4] Надрага В. Як працевлаштувати «втрачене покоління»? Дзеркало тижня. Україна – 2011, 26 серпня. - № 30. Режим електронного доступу [http://zn.ua/articles/86778]

[5] http://gtmarket.ru/organizations/gallup

[6] http://centromonitor.com.ua/?p=746

[7] http://education.unian.net/ukr/detail/190794

[8] http://www.gazetavv.com/article/society/ukraintsy-ne-speshat-poluchat-vysshee-obrazovanie-25022011090000#

[9] Вітренко Ю. Если мы такие образованные, то почему такие бедные? Реформирование системы образования: взгляд экономиста. - «Дзеркало тижня. Україна» № 3, 28 січня 2011

[10] У ході дослідження було опитано 30 556 працюючих дорослих з 29 країн Європи та Америки. Дані ураховували демографічну складову (галузь, вік, стать) кожної країни. Дослідження проводилось з 08.02.2011 р. до 04.04.2011 р. за допомогою он-лайн, телефону та особистих опитувань.

[11] http://gtmarket.ru/news/corporate/2011/07/06/2998

[12] http://www.brookings.edu/

[13] Доповідь МОП «Гідна праця: профіль України». Режим електронного доступу http://www.fpsu.org.ua/images/urainienne_lr.pdf

[15] Див.:Миньковский Г.М., Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних. — К., 1987. - С. 43‑44

[16] http://www.internetua.com/deti-smotryat-porno-i-jaluuatsya-na-nasilie

[17] Г.Я. Пилягіна, М.І. Винник. Проблема саморуйнуючої поведінки серед населення України. Український НДІ соціальної та судової психіатрії та наркології Психиатрия и неврология (215) 2007.(тематический номер) Вопросы психиатрии. Режим електронного доступу http://novosti.mif-ua.com/archive/issue-1298/article-1364/



Додатково:

ЮНЕСКО, США и Бразилия начинают совместный проект, посвященный воспитанию уважения в школах