Тиждень тому Кабмін ухвалив постанову №926, якою вкотре розширив і поглибив функціонал керівника Міносвіти. І знову в порушення чинного законодавства і здорового глузду.

З одного боку, марно чекати, що міністр використовуватиме новий інструментарій в інтересах уряду в цілому. Він таким ніколи не грішив.

З іншого – він звично скористається даною постановою як прикриттям власних шкурних рішень та інтересів. Так би мовити, "не корысти ради, а токмо волею пославшей меня жены".

Встигнути до парламентських виборів

У тексті самої постанови Кабмін завбачливо перевів стрілки. Спочатку на президента, який наказав вжити "заходів щодо пріоритетного розвитку освіти в Україні", а потім і на Міносвіти, яке запропонувало створити Єдину державну електронну базу з питань освіти із включенням до неї персональних даних абітурієнтів, а також усіх користувачів освітніх послуг у цілому.

У тому ж документі КМУ встановив кінцевий термін підготовки єдиної бази потенційних виборців – 1 січня 2012 року. Чому не 1 лютого або 1 квітня – сказати важко.

З огляду на те, що він обґрунтуванням терміну себе не обтяжив. Хоч і затвердив положення, яким деталізував обов’язки і повноваження всіх, хто віднині Єдиною базою мав опікуватися і перейматися.

Замість крапок – знаки оклику і запитання

У даному положенні виявилося запитань більше ніж відповідей. Під час аналізу його тексту подеколи виникає бажання спростити більшість знаків пунктуації, використаних у ньому, до знаків запитання.

Від самого початку укладачі положення попереджають, що всі терміни вживаються в ньому в значенні, наведеному в законі "Про захист персональних даних". При цьому більшість із них в урядовому документі відрізняється від "законних" за формулюванням.

Замість "суб’єктів персональних даних" – "персональні дані про (!) фізичних осіб".

Замість "згоди суб’єкта персональних даних", яка передбачає "добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних" – "у разі збирання персональних даних про фізичних осіб – учасників освітнього процесу забезпечується отримання їх згоди на обробку відповідних даних в Єдиній базі".

Навіщо уточнення: "учасників освітнього процесу", якщо закон поширює це положення на всіх без винятку "суб’єктів персональних даних"?

І що значить "забезпечується"?! Добровільне волевиявлення?)

І хто саме персонально має відповісти в разі відсутності такого "забезпечення"? В положенні навіть не згадано, ким "забезпечується". Просто – "забезпечується". Як "світає", "дощить" etc.

"Заднім числом" – усіх користувачів освітніх послуг

У ст. 6 закону чітко вказано, що згоду на обробку персональних даних особи і розпорядник, і володілець бази даних має брати щоразу, як змінюється мета обробки. Тим часом як у пункті 2 положення зауважено: "До Єдиної бази вносяться відомості, що містяться у базах даних, реєстрах, а також підготовлені у паперовій та електронній формі дані, що використовувалися у сфері освіти до (!) створення Єдиної бази".

У цьому зв’язку виникає щонайменше два логічних запитання.

1. Чи знають автори положення і Кабмін у повному складі, що закон, і в тому числі їхній нормативний акт, не мають зворотної сили?

2. Як вони збираються отримувати "документовану" згоду вступників і користувачів освітніх послуг на обробку їх персональних даних "заднім числом"?

Найцікавішим є те, що положення не обмежує Міносвіти хронологічно – під формулювання "використовувалися у сфері освіти до створення Єдиної бази" підпадають навіть ті користувачі освітніх послуг, що вступали до вищих навчальних закладів ще до проголошення Україною незалежності – в СРСР.

З огляду на це, по-перше, йдеться про вражаючий за обсягами масив інформації. З одного боку, в нас традиційно пробувало себе в ролі вступників від 70 до 80 відсотків осіб, які здобували середню освіту. А з іншого – від 2008 року майже 100% випускників загальноосвітньої школи складає ЗНО.

По-друге, будь-який нинішній громадянин України, чиї дані буде внесено до Єдиної бази без його документованої згоди, може позиватися до Міносвіти і вимагати щонайменше моральної компенсації.

Навіщо?

І все ж найбільш складно відповісти на головне запитання, яким мотивується нововведення.

Навіщо керівникові Міносвіти раптом закортіло зібрати персональні мільйонів громадян України напередодні виборів на кошти платників податків? У той час, коли їх відверто бракує на держзамовлення для кращих університетів. Принаймні, положення на це просте запитання відповідає на рідкість плутано й абстрактно.

Виявляється, дані збираються – дослівно – "з метою забезпечення потреби фізичних та юридичних осіб". Якої саме потреби і яких саме осіб – як розумієте, глибока державна таємниця!

Не менша, втім, ніж реальні повноваження розпорядника Єдиної бази, який забезпечує доступ вищезгаданих осіб до зібраних у ній персональних даних. Уся їх повнота надійно зашифрована у підпункті 9 пункту 5 положення, яким визначається фунціонал адміністратора (розпорядника) Єдиної бази: "виконання інших функцій із забезпечення функціонування Єдиної бази".

Навіщо ж було детально розписувати попередні 8 підпунктів? Якщо весь бездонний функціонал розпорядника поміщається в одному, в дев’ятому?

І насамкінець. Слід розуміти, що деталізація мети, поставленої перед нововведенням, має цілком практичне значення для громадян, чиї персональні дані впали в пильне око Дмитра Табачника. Хоча б з огляду на те, що відповідно до статті 6 закону "склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та не надмірними стосовно визначеної мети їх обробки".

А "не надмірна" мета в міністра – якщо вірити документу – "забезпечення потреби")